Мовностильові та структурні особливості наукових робіт

Будь-яка наукова робота повинна виконуватись у науковому стилі, так як метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів.

При складанні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів. Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко.У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела

Структура наукової роботи:

1. Наукова робота обов’язково повинна мати вступ, зміст, висновки та список використаних джерел.

2. Прізвище, ініціали автора (авторів) та наукового керівника, назва вищого навчального закладу в конкурсних роботах не вказуються.

3. На титульному аркуші зазначається: наукова робота на тему: “... ” (вказується тема роботи).

4. У відомостях про автора та наукового керівника (додаток 3) заповнюється тільки перша частина бланку, що закінчується підписами автора та наукового керівника.

5. У рецензії на наукову роботу заповнюється тільки перша частина бланку, що закінчується науковим ступенем та вченим званням рецензента.

6. Текст друкується шрифтом Times New Roman; міжрядковийінтервал – 1,5; кегль – 14; з одного боку аркуша паперу формату А 4 (210 х 297 мм); ліве поле – 30 мм, праве поле – 10 мм, верхнє і нижнє поля – 20 мм.

7. До наукової роботи, у разі наявності, додаються акти про впровадження її результатів, копії патентів, статей автора тощо.

Статус української мови як державної

Мова – наша соціальна ознака, в мові – наша культура, ступінь нашої свідомості (І. Огієнко).

Сьогодні українська мова має державний статус, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус закріплений в Основному Законі держави – Конституції.

Конституція України гарантує розвиток української мови. У статті 10 записано:

«Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».

Питання мовної політики в Україні, крім ст. 10 Конституції, визначаються також іншими конституційними нормами.

Ст. 24 закріплює недопустимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками.

Ст. 92 гласить, що порядок застосування мов визначається виключно законами України.

Ряд статей Конституції містить вимоги щодо обов’язкового володіння державною мовою Президентом України (ст. 103), професійними суддями (ст.148). У чинному законодавстві України також існує обов’язкова вимога володіння державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування, особами, які вступають до громадянства України.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Нині цю функцію виконує Закон «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року. Закон складається з 6 розділів і визначає державний статус української мови. Мовами міжнаціонального спілкування на території України закон називає українську, російську та інші.

Законом встановлюється, що всім громадянам створюються необхідні умови для вивчення української мови та володіння нею. Посадові особи мають володіти українською, російською, а в разі потреби й іншими мовами в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків.

Мовою діловодства й документації, роботи, а також взаємо-відносин підприємств, установ, організацій є, як правило, укра-їнська мова.

Наша держава повинна докласти максимум зусиль для підтри-мання та зміцнення духовних зв’язків українців, що проживають за межами України, з рідним народом. Навчений багатовіковим досві-дом денаціоналізації, український народ не дозволяє собі ніякої зне-ваги, ніякого знущання з інших народів та їх мов.

Гарантом національно-мовних прав народів, як і прав окремих громадян, буде незалежна Українська держава.

«Мовою єднання, консолідації суспільства на українській землі, а отже, й мовою соціального прогресу може бути тільки українська мова, хоч би тому, що це мова цієї землі і мова більшості її населен-ня. Нею повинні володіти всі, хто хоче бачити Україну незалежною,заможною і справді демократичною батьківщиною не тільки укра-їнського народу, а й всіх інших національностей, що живуть у ній. Будь-які спроби ігнорувати українську мову як державну, усунути її із суспільного життя тільки затягнуть нашу духовну і як наслідок – економічну кризу. Адже мова – одна з найважливіших складових державотворення» (Ющук І., с. 20).

Для громадян України оволодіння українською мовою є не лише правом, а й одним із основних громадянських обов’язків перед дер-жавою, у якій вони живуть і яка про них піклується. Оволодівши державною мовою, кожний громадянин має змогу:

• утвердити себе і самовиразитися, здобути суспільне визна-ння; реалізувати свої права бути обраним чи призначеним на державні й громадські посади (незалежно від етнічного по-ходження і віросповідання);

• розвивати творчі можливості в обраній сфері діяльності;

• прилучатися до скарбниці української національної культури і збагачувати її здобутками інших культур, якими володіє;

• усвідомлювати свій органічний зв’язок з народом, культу-рою, державою1.

Українська мова повинна бути рідною для кожного, хто вважає себе належним до українського народу.

Мовностильові особливості тексту документа

Текст є основним реквізитом будь-якого документа. Текст професійного документа повинен відповідати таким вимогам:

а) достовірність (викладені факти повинні відображати справжній стан речей);

б) точність (не допускається подвійне тлумачення слів та виразів);

в) повнота інформації (зміст документа має вичерпувати всі обставини справи);

г) стислість (у тексті не повинно бути зайвих слів, смислових повторів, надмірно довгих міркувань, інформації не по суті справи);

д) логічна послідовність (логічний взаємозв’язок частин тексту);

ж) нормативність мовних засобів (відповідність нормам літературної мови);

з) стандартизація тексту документа.

Текст документа може бути оформлено у вигляді:

* власне тексту;

* анкети (текст, що містить словесну або цифрову характеристику об’єкта за низкою ознак);

* таблиці.

Названі форми тексту в документі можуть поєднуватися. Текст поділяють на абзаци – частини тексту, які складаються не більше як із двох-чотирьох речень. Текст документа, як правило, складається із двох частин: вступної (виклад підстав для створення документа) і основної (виклад пропозицій, прохань, висновків, розпоряджень, рішень). Такого порядку викладу слід дотримуватися й у текстах, які складаються з одного речення.

Якщо текст документа великий за обсягом або містить однотипну інформацію (висновки, рішення тощо), то його поділяють на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, нумеруючи їх арабськими цифрами.

Форми викладу в текстах документів:

1) від першої особи однини, напр.: “Вважаю за потрібне повідомити, що...”;

2) від першої особи множини, напр.: “Просимо надіслати...”,”Наказуємо...”, “Ухвалили...”. У такій формі викладаютьтекст у спільних розпорядчих документах, службових листах, протоколахтощо;

3) від третьої особи однини, напр.: “Комісія виявила...”, “Управління вважає...”,”Відділ здійснює такі функції...”. Таку форму викладунайчастіше використовують у положеннях, інструкціях, актах, довідкахтощо.

Мовна політика в Україні

Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі. Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою певного політичного курсу держави.

Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови - головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі.

Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція України (ст. 10), Закон України "Про мови в Українській PCP", "Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України.

У рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення статті 10 Конституції України подано визначення державної мови: "Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя".

Конституційний Суд України робить вмотивований, обгрунтований висновок: "Таким чином, положення Конституції зобов'язують застосовувати державну - українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб під час виконання ними службових обов'язків у роботі й діловодстві тощо, органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України".

Це рішення "є обов'язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим". Отже, державність української мови є невід'ємним атрибутом конституційного ладу держави, атрибутом нації.

Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України із суверенної національної держави у денаціоналізований географічний простір. Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна рада з мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України, Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.

Державна мовна політика на сьогодні має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямках:

1) внесення на розгляд Верховної Ради України проекту закону України про розвиток і застосування мов в Україні;

2) приведення мовного законодавства і практики його застосування у сувору відповідність з Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України;

3) утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України;

4) створення незалежної нормативної бази підтримки і пільг для україномовних ЗМІ;

5) вироблення дієвих засобів захисту від актів зовнішньої мовно-культурної експансії та публічної дискредитації української мови;

6) поліпшення якості українського на теле- і радіоканалах України;

7) сприяння розвитку мов національних меншин;

8) запобігання дискримінації за мовною ознакою;

9) сприяння підвищенню загальної культури громадян України;

10) створення системи контролю за дотриманням мовного законодавства¹⁰;

11) врегулювання питань, пов'язаних з удосконаленням юридичної відповідальності за порушення законів, які регулюють питання використання державної мови.

Звичайно, вирішенням цих питань не вичерпується державна мовна політика. Держава має робити реальні кроки, щоби мовний резонанс став реальністю.