Види, форми і типи перекладу

1) Переводы, выделяемые по признаку формы презентации текста перевода и текста оригинала:

 

* устный перевод – перевод, выполненный в устной форме:

o устный перевод устного текста (перевод устного текста, выполненный в устной форме):

+ последовательный перевод (разнoвидность устного перевода, осуществляемого после прослушивания определенной единицы текста, в паузах между этими единицами);

+ синхронный перевод (устный перевод, осуществляемый практически одновременно с произнесением текста оригинала);

+ односторонний перевод (устный перевод, осуществляемый только в одном направлении, т.е. с данного языка на какой-либо другой язык);

+ двусторонний перевод (последовательный устный перевод беседы, осуществляемый с одного языка на другой и обратно);

o устный перевод письменного текста (перевод письменного текста, выполненный в устной форме).

* письменный перевод – перевод, выполненный в письменной форме:

o письменный перевод письменного текста (перевод письменного текста, выполненный в письменной форме);

o письменный перевод устного текста (перевод устного текста, выполненный в письменной форме).

 

2) Переводы, выделяемые по признаку жанрово-стилистической характеристики переводимого материала и жанровой принадлежности:

 

* художественный перевод (перевод художественных текстов);

* научно-технический перевод (перевод научно-технических текстов и документации);

* общественно-политический перевод (перевод общественно-политических текстов);

* военный перевод (перевод текстов по военной тематике);

* юридический перевод (перевод текстов юридического характера);

* бытовой перевод (перевод текстов разговорно-бытового характера).

 

 

 

 

5.

6.

 

 

 

 

 

 

 

7.

 

 

 

 

9.

Родоначальником перекладу письмових пам'ятників і зачинателем римської літератури вважається грек з Тарента, вільновідпущеник Луцій Лівії Андронік (пр. 275-200 рр.. До н. Е..). Андроник перевів на латинську мову «Одіссею» Гомера, яка впродовж наступних 200 років була обов'язковим читанням римських школярів. Андронік розробив різні прийоми адаптації грецьких творів до римської дійсності і культури. Саме він першим заміняв при перекладі імена грецьких богів на імена відповідних їм римських богів.

Наступною великою фігурою в галузі перекладу в Римі був Квінт Енній (239-169 рр.. До н. Е..). Володіючи трьома мовами: рідною окською, грецькою та латинською, Енній прославився як власними творіннями, так і перекладами.

Воістину грандіозна перекладацька творчість Публія Теренція Афра (190-159 рр.. До н. Е..). І справа не тільки в його об'ємі - за деякими відомостями, Теренцій переклав з грецької близько 100 комедій. Важливо інше: використовуючи весь досвід обробки грецького драматичного матеріалу попередніми авторами, Теренцій удосконалив композицію і вперше вклав в уста персонажів витончену літературну мову.

Приблизно до цього ж часу відносяться і певні, хеоретичні міркування про переклад. Вони належать знаменитому ораторові, філософу і політичному діячеві Марку Туллію Цицерону (106-43 рр.. До н. Е..). Перекладом Цицерон займався і сам, причому з юного віку. У 16 років він переклав грецьку поему з астрономії - «Явища» Арата; потім, у 32 роки, знаменитий твір Ксенофонта (IV ст. До н. Е..) «Домострой».

До яскравих представників цього періоду відноситься Гай Валерій Катулл (87 - 57 рр.. До н. Е..). Катулл перекладав небагато, нам відомий один його великий переклад - «Волосся Береніки» Каллімаха, але в його власній творчості помітний вплив олександрійської поезії. Перекладаючи Каллімаха, Катулл чудово впорався з ритміко-синтаксичною динамікою першотвору, використовуючи гнучкість латинського елегійного дистиха.

На закінчення слід наголосити на деяких діячів культури більш пізнього періоду, творчість яких ще було сповнене духом античності. У їхньому ряду найбільш важливе місце, безумовно, займає Аніцій Манлий Северин Боецій (480-524). Боецій був римлянином знатного походження, освіту здобув в Афінах; а потім був на службі при дворі остготского короля Теодоріха Великого, який згодом і наказав його вбити. Боецію належать переклади філософських творів Піфагора, Птолемея, Нікомаха, Евкліда, Платона, Аристотеля.

Іншою великою фігурою пізнього періоду був сенатор Кассіодор (490-575). Під його керівництвом були переведені «Іудейські старожитності» Йосипа Флавія і багато іншого.

 

 

 

10.

11. Біблія як об’єкт перекладацької діяльності у Європі.

Основні переклади Біблії на нові європейські. мови були створені після 11 ст. На головні європ. мови Біблія переводилася десятки і навіть сотні разів.
Албанські переклади. У 1827 вийшов переклад южноалбанскій діалект, а в 1869 - на североалбанскій. У 1913 був виданий переклад НЗ та частини ВЗ, що слідував загальноприйнятої албанської орфографії.
Англійські переклади. Окремі частини Свящ. Письма перекладалися в Англії ще в Середні століття, починаючи з 7 ст. Перший повний переклад був здійснений з * Вульгати * Вікліф (14 ст.). Цілком він був надрукований лише в 1850. З мов оригіналу Писання перекладав * Тіндейл. Робота над ВЗ не була ним закінчена, а НЗ вийшов у Німеччині (1525-26). Тіндейл використовував переклад Вікліфа, * Еразма Роттердамського і * Лютера. Цей переклад, у свою чергу, вплинув на повну першодруків англ. Біблію * Кавердейл (1535), до-раю по своїй структурі слідувала лютерівському Біблії. Переклади Тіндейла і Кавердейл лягли в основу "Метьюсовой Біблії" * Роджерса, виданої в 1537.
"Метьюсова Біблія" була перероблена Кавердейл з урахуванням всіх попередніх перекладів. Ця перероблена Біблія ("Велика Біблія") вийшла в 1539, вона отримала широку популярність і за 2 роки витримала 7 видань.
У 1560 протестанти, які втекли на континент, видали т. н. "Женевську Біблію", у підготовці до-рій взяли участь * Кальвін і * Беза. Переклад відбив всі досягнення бібл. філологів з часів Тіндейла. Фактично повторенням "Женевської Біблії" явилась "Єпископська Біблія" (1568), видана архієп. Метью Паркером (1504-75).Католич. англ. переклад вийшов у 1582 і в 1609-10.
Величезне значення для історії англ. Біблії мав т. н. Авторизований переклад., Або "Біблія короля Якова". Він побачив світ в 1611 при королі Джеймса (Якова Шотландському), офіційно схваливши його (звідси і назва перекладу). Творці цього перекладу виходили з "Єпископської Біблії", але використовували весь досвід європ. переказів. Мова Авторизованого перекладу Біблії був визнаний класичним; вона відразу стала однією з найпопулярніших англ. версій. Аж до 1870 Авторизована Біблія залишалася загальноприйнятою в англ. церкви. Протягом 20 ст. робилися многочисл. спроби нового англ. перекладу. З них найбільшу популярність здобули Вестмінстерський Новий Завіт ("The Westminster Version of the Holy Scriptures", 1913), переклади Е. Гудспіта (1923), * Моффат (1924), Р. * Нокса (1955), Дж. Філіпса (1958) та ін Паралельно з цими перекладами група англо-американських протестантських вчених підготувала "Переглянутий загальноприйнятий переклад" ("Revised Standard Version", - RSV). У цьому перекладі, що вийшов в 1952, були враховані всі сучас. досягнення текстології та лінгвістики, а також особливості сучас. англ. мови. При роботі над RSV переклад неодноразово редагувався і змінювався. У наст. час це один із самих популярних переказів в англомовних країнах. В Америці він називається "American Revised Standard Version" (ARSV).
Проте повністю він не зміг задовольнити ні біблеїстів, ні широкого читача, що викликало до життя ряд нових спроб, зроблених у 60-70-х рр.. Основною їх метою було зробити переклад більш науковим і одночасно ще більше наблизити до сучас.живої мови. Перерахуємо лише нек-риє з цих перекладів:
а) англ. варіант * Єрусалимської Біблії (JB), випущений в 1 т. під ред. А. Джонса (1966 і наступні вид.).
б) Нова Англійська Біблія (NEB), видана під ред. * Додда за участю представників мн. протестантських церков. НЗ вийшов в 1961, а повністю - в 1970. Над перекладом працювали богослови, біблеїсти і письменники. Текст відрізняється високим літ. рівнем і відповідає сучас. англ. мови. Перекладачі прагнули уникати буквалізму, причому в ряді випадків приводили можливі варіанти читання і перекладу.Італійські переклади. Найдавніші рукописи Біблії на діалектах італ. мови відносяться до 13-15 ст. У 1471 у Венеції була випущена першодруків італ. Біблія, перекладена бенедиктинців Нікколо де Малерба. Антоніо Бручіоллі зробив новий повний переклад (НЗ - 1530, ВЗ - 1532). Перша протестантська Біблія на італ.мовою, перекладена з мов оригіналу, була підготовлена ​​Джованні Діодаті і вийшла в Женеві (1607). Антоніо Мартіні, згодом архиєп. Флорентійський, переклав Біблію з Вульгати (НЗ - 1769-71, ВЗ - 1776-81).
Протягом 19 ст. Біблія з'явилася на 10 італ. діалектах. У 20 ст. також було зроблено багато перекладів на італ. мову.
У наст. час виходить "Новітній переклад Біблії з мов оригіналу" в 45 томах. Над ними працюють 36 католич. біблеїстів. Кожна книга постачена бібліографією, вступом і примітками. Протестантські переклади вийшли в 1921 і 1930. У 1974 опублікований італ. варіант Єрусалимської Біблії.
Німецькі переклади. Частковий самій ранній рукопису перекладу Біблії на герм.мова датується 738. До 9 ст. вчені відносять рукопис перекладу, зробленого з * Діатессарон. Усього налічується бл. 200 ньому. бібл. манускриптів, що з'явилися до * Гутенберга. Переклад Йоганна Менделя (1466) був першим перекладом на сучас. ньому. мову. До виходу Біблії * Лютера побачило світ 18 друкованих перекладів на різні ньому. діалекти. Лютеровских переклад, закінчений в 1534, став визначальним як для подальшої роботи перекладачів, так і для всього розвитку ньому. мови і культури. Переклад * Пискатора (1602-04), багатий латинізмами й архаїзмами, багато в чому поступався йому. До 19 ст.ортодоксальні ньому. протестанти в основному лише редагували Біблію Лютера.Радикальні зміни були внесені до видання, що вийшли в Галле (1892) і Страсбурзі (1964).
У 18 ст. вийшло дек. перекладів, зроблених неортодоксальними протестантськими теологами: * Цінцендорф (1727), * Бенгела (1737) та ін У дусі * раціоналізму був витриманий парафраз 1735 ("Вертгеймская Біблія"). Про характер цієї праці можна судити з перекладу почав. рядків Кн. Буття: "Всі тіла Всесвіту і наша Земля створені на початку Богом. Що стосується Землі, то вона була оточена густим туманом і омивалася водами, над якими носився сильний вітер. Але скоро на ній стало світліше, як того вимагав Божественний промисел..."
У 19 ст. Біблія (цілком або частково) переводилася видними протестантськими екзегетами: * Де ВЕТТА (ВЗ, 1809-12; НЗ, 1814), * Вайцзекер (НЗ, 1875), * Кауч (ВЗ, 1894) та ін като. переклади цього часу робилися переважно з Вульгати (1803, 1830, 1857). У 20 ст. в німецькомовних країнах з'явилася величезна кількість нових перекладів. Відзначимо католич. переклади П. Каттера (1915), І. Тільманн (1927), ченців-капуцинів К. Роша і Е. Хенне (1936), П. Рісслера і Р. Сторрі (1949), протестантів І. * Вайсса (1925), Про. * Хольцманна, * Шлаттера.
Одним з кращих католич. переказів вважається переклад П. Парча (1952), а протестантських - "Біблія Менге", опублікована Германом Менге в Штутгарті (1926). Менге постійно удосконалював свій переклад і на 97-му році життя підготував 11-е вид. (1939). Високим авторитетом у протестантів користується переклад 1931, створений до 400-річчя смерті * Цвінглі, а у католиків - нім. варіант * Єрусалимської Біблії (2-е вид. 1969). Ряд перекладів ВЗ на ньому. мовою був зроблений юдаїські перекладачами: * Мендельсоном, Л. Цунцом (1838), С. Бернфельдом (1902), * Бубером та ін

Французькі переклади. Є свідчення, що вказують на те, що вже в 12 ст."Вальденси" послідовники П. Вальдо, засновника одного з предреформац. рухів, перевели отд. частини Біблії на франц. мову. У тому ж сторіччі один нормандський чернець перевів Псалтир з лат. мови. В В 13. група вчених Паризького ун-ту видала першу повну Біблію у франц. перекладі, а канонік Гюйар Мулен зробив парафраз бібл. історії, доповнювався к-рий неодноразово. У завершеному вигляді він отримав назву "Великий Біблії" і витримав з 1487 по 1545 видань 12. У 1523 в Парижі вийшов анонімний переклад НЗ, автором к-якого, як вважають, був Жак Лефевр, відомий діяч Відродження. Повністю цей переклад був виданий в Антверпені в 1530-му У 1535 в Швейцарії вийшов протестантський пер. * Оліветана, двоюрідного брата * Кальвіна. Праця цей неодноразово перевидавався (за ред. * Бези та ін.) Остання редакція 1744 на довгий час стала загальновизнаною франц у. протестантів.
В В 17. було зроблено дек. католич. переказів: Ш. Девілля (1613), Ж. Корбен (1643), абата М. де Мароль (1649), Д. Амело (1670), "Пор-Рояльскому Біблія (НЗ, 1667) та ін В В 18. вийшли переклади Р. * Симона (1702), * Кальмі (1724) і ін В В 19. у Франції було видано багато католич. і протестантських перекладів: переклад каноніків Ж. Бурассе і П. Жанві (1866), * Ройсс (1881), Л. Сьгоні (1880) і ін
Всі переклади 20 ст. зроблені з мови оригіналу з урахуванням сучас. літ. мови і новітніх досягнень критики та філології. Найбільш відомі з них: Єрусалимська Біблія, * Екуменічний переклад Біблії, "Біблія Плеяди" під ред. * Дормой, Біблія в перекладі каноніка Остюки * (1973), Біблія, випущена "Біблійним товариством" (1978) та ін