Рухливі ігри дітей шкільного віку

Програма «Основи здоров’я і фізична культура», яка затверджена Міністерством освіти і науки України 29.01.01р. за номером 1/11, як завдання предмета пропонує:

• Розвиток в учнів основних фізичних якостей та рухових здібностей;

• Формування життєво важливих рухових навичок та вмінь;

• Набуття елементарних знань у галузі фізичної культури, гігієни, здорового способу життя;

• Формування усвідомленої індивідуальної установки на необхідність розвивати свої фізичні якості та рухові здібності;

• Виховання морально-вольових і психологічних якостей особистості.

Реалізація завдань предмета визначається змістом програми. Основним матеріалом для учнів школи є: рухливі та народні ігри, гімнастика, плавання, легка атлетика, спортивні ігри, футбол.

 

 

Педагогічна характеристика рухливих ігор дітей шкільного віку

Рухливі ігри, передбачені шкільною програмою навчання у школі.

Педагогіка високо оцінює виховне значення рухливих ігор, де у процесі гри вчитель має можливість глибоко вивчати кожного учня, виявляти їх індивідуальні особливості і впливати на них у бажаному напрямку (виховувати фізичні, морально-вольові якості та рухові здібності).

Гра, як фізична вправа, одна з основних форм діяльності людини. Особливо важливе місце вона займає у житті дітей. Значне місце у ігровій діяльності дітей займають ігри, у яких для досягнення поставлених задач використовуються різноманітні рухові дії у формі ходьби, бігу, стрибків, метань, лазанья, перенесення предметів, прийомів боротьби та інших видів пересувань. Саме ці ігри, які називаються рухливими і застосовуються у якості засобів фізичного виховання.

У процесі всебічного фізичного виховання школярів рухливі ігри застосовуються у сполуці з гімнастикою, туризмом, спортивними іграми, легкою атлетикою, зимовими видами спорту, плаванням та іншими видами спорту. Необхідно визначити місце рухливих ігор серед інших засобів фізичного виховання і встановити між ними методично правильну послідовність. Тільки при вдумливому їх сполученні, забезпеченні невід'ємної єдності між ними можна досягти повного і ефективного вирішення усіх виховних, навчальних та оздоровчих задач.

При вирішенні виховних, навчальних і оздоровчих задач необхідно керуватись даними педагогіки, яка розкриває загальні закономірності виховання, а саме дидактичними принципами навчання:

• Провідним у навчанні є принцип свідомості та активності (залежить від вчителя, вихователя, тренера).

• Принцип доступності (послідовність проходження ігор повинна бути спланована).

• Принцип послідовності (від простих вправ до складних).

• Принцип наочності (гра проводиться після попереднього показу).

• Принцип повторності (надбані навички і знання необхідно систематично повторювати і закріпляти).

В залежності від форми проведення занять (урочна та неурочна) пріоритетною буде або навчальна задача (урок фізкультури, навчально-тренувальне заняття), або оздоровча (ігри на перерві, у групах продовженого дня, дитячих майданчиках та інше).

Виховна задача червоною ниткою проходить через весь процес навчання рухливим іграм, незалежно від форми проведення занять.

Урочна форма занять передбачає керівну роль вчителя, систематичність занять з постійним складом учнів. Зміст і об'єм ігрового матеріалу узгоджено зі змістом і методикою навчально-виховного процесу, до якого включена дана гра.

Неурочна форма занять передбачає роль активу, організаторів, лідерів з дітей. Організовується епізодично, зі змінним складом учасників. Рухливі ігри різноманітні за змістом та об'ємом матеріалу.

Час відведений на рухливі ігри в руховому розпорядку школярів залежить від віку, класу навчання, від розпорядку навчання, а також від інших видів діяльності та відпочинку.

 

Організація та методика проведення рухливих ігор

Як від актора, який виступає на сцені, залежить настрій глядачів, так і від керівника грою, його уміння "подати гру", створити настрій, пояснити гру і провести її з дітьми залежить дуже багато, в тому разі і та корисна задача, яка визначається педагогічною задачею.

При виборі гри керівник повинен враховувати першочергово:

• склад групи – вік дітей, їх розвиток і фізичну підготовку;

• кількість гравців (20-25 чол.);

• наявність посібників та інвентарю;

• місце проведення, кліматичні умови.

Головною умовою при підготовці місця для проведення гри являється створення гігієнічних умов для гравців, незалежно від місця проведення гри – в залі, на майданчику чи на місцевості. Якщо ігри проводяться у приміщенні, то воно повинно бути добре провітреним, підлога вимита, усунені зайві предмети. Якщо ігри проводяться на місцевості, то необхідно перевірити навколишню обстановку для того, щоб ніщо не заважало і не змогло нанести травм дітям (перевірити готовність снарядів, усунути зайві предмети). Обмежувальні лінії майданчиків не повинні бути близько до сторонніх предметів (не менше 2 м). Проста тимчасова розмітка готується під час пояснення гри, складна тимчасова – до пояснення, постійна розмітки – розмітка спортивних майданчиків.

Інвентар може бути готовим (м'ячі, обручі, гімнастичні палиці, мотузки та інше) і може виготовлятися самими учнями (прапорці, мішечки з піском та інше). Інвентар і посібники, які будуть використовуватись у грі, повинні бути доступні дітям, безпечними для життя і чистими.

Попередньо продумана і педагогічно правильно проведена організація гри в чималій мірі забезпечує її успіх.

 

 

Керівництво процесом гри

Керівнику гри, пояснюючи гру, кожного разу необхідно знаходити для цього найбільш вигідне місце так, щоб його усі бачили і чули, а сам він зміг би контролювати всіх гравців.

Гравців необхідно шикувати так, щоб вони краще сприймали гру, а вчитель міг контролювати їх поведінку і швидко перешиковувати для майбутньої гри.

Шикування для початку гри інколи може залишатись таким же, як і для пояснення гри. Якщо гра добре знайома дітям і не потребує нового її пояснення, можна шикувати групу для початку гри до пояснення. У більшості випадків для початку гри необхідно спеціально шикувати гравців. Шикування гравців перед грою може бути у шеренгах, колах, колонах, квадратах і вільне.

Це пов’язано з визначенням місць, з розміщенням окремих гравців та інше.

Шикувати на гру можна різними способами:

• Групи організовано, колективно пересуваються після попереднього розрахунку і займають ігрові місця під чітку команду вчителя.

• Гравці вільно розташовуються у залі або на майданчику по завданню вчителя.

• Гравці швидко займають вказані місця за наказом, командою, сигналом.

• Групи організовано пересуваються під управлінням капітанів команд.

Жоден з цих способів не повинен бути стандартним.

У іграх, в яких гравці тимчасово виходять з гри, необхідно заздалегідь визначити, організувати і показати дітям конкретне місце, де вони повинні чекати закінчення гри. Визначити таке місце необхідно для підтримання дисципліни і для контролю за вибиваними гравцями.

Виконання обов’язків водячого має велике виховне значення для гравців. Тому рекомендується, особливо у початкових класах, призначати дітей по черзі водячими на кожну гру. Від того, хто буде виконувати цю роль, в цілому залежить і вирішення задач, які стоять перед кожною грою.

Способи вибору водячого:

• За призначенням вчителя. Цей спосіб застосовується коли діти погано знають один одного, коли мало часу або коли водячий призначається керівником у виховних цілях. Перевага способу – швидкість вибору, недоліки – діти не приймають активної участі та їх ініціатива пригноблена.

• За вибором дітей – один з найбільш вдалих способів вибору водячого. Перевага способу у педагогічному відношенні в тому, що він виявляє бажання гравців, внаслідок чого завжди вибирається найбільш достойний водячий.

• За жеребкуванням – "тягнути палиці", а також можна застосовувати метання м’яча, палки та інше. Існує багато способів жеребкування, знайомих дітям. Визначення водячого цим способом не завжди вдале, але якраз цей спосіб не порушує суперечок.

• Вибір водячого шляхом лічилки – тривалий за часом, тому цим способом користуються в іграх, які проводяться в неурочних формах занять.

• Можна призначити водячих і за підсумками попередніх ігор. В цьому разі водячим стає гравець, який виявив себе у попередніх іграх більш спритним, швидким, кмітливим. Перевага способу – стимулює дії дітей у грі. Недоліки способу – в ролі водячого не зможуть побувати менш фізично розвинуті діти.

Всі визначені способи вибору водячого потрібно чергувати в залежності від умов занять, кількості гравців, їх віку, від настрою та інше.

В організації командних ігор значна роль відводиться капітанам команд, які являються безпосередніми помічниками вчителя. Капітанів вибирають, коли команди вже сформовані. Тільки при розподілі на команди шляхом вибору й шляхом зговору, капітанів обирають заздалегідь.

 

Способи вибору капітанів:

• Капітанів може призначити вчитель, коли він добре знає можливості дітей.

• Капітанів можуть вибирати самі діти – цим вони привчаються оцінювати один одного по-достоїнству, виявляючи довіру своєму товаришу, і в цей же час спонукають обраного капітана до більшої відповідальності.

• Інколи вчитель призначає капітаном того або іншого учня у виховних цілях – пасивних у грі, або легко збуджуваних, нестриманих. Доручаючи їм відповідальну роль, керівник сприяє вихованню у таких дітей необхідних рис характеру.

При організації командних ігор має істотне значення має розподіл гравців на команди.

Способи розподілу гравців на команди:

• Шляхом розрахунку: на "перший-другий" і т.д.

• Шляхом зговору: оповідають свої назви і т.д.

• За розподілом керівника: якщо він достатньо вивчив можливості дітей.

• За вибором капітанів – найбільше цікавий спосіб у педагогічному відношенні, забезпечує рівність команд.

Важлива роль у процесі проведення рухливих ігор належить суддям із гравців та їх помічникам. Необхідно, щоб у цих ролях побувала значна частина дітей.

Призначати помічників у суддівстві потрібно як можна раніше. З 1-го класу дітям дають спочатку окремі доручення, наприклад: спостерігати за тими хто порушує правила та умови гри; хто вибіг раніше сигналу; хто був спійманий; хто не добіг до лінії; хто вийшов за межі майданчика та інше.

У командних іграх помічникам викладач доручає вести підрахунок помилок, які зробила кожна команда, або вести облік балів, щоб визначити, яка команда перемогла. Можна призначити на одну гру одного, двох або більше помічників в залежності від складності правил гри, кількості гравців, а також від розмірів приміщення. Обов’язково потрібно повідомити перед групою гравців, скільки призначено помічників, суддів, хто вони, у чому їх обов’язки. Попереджуючи про це і помічників і гравців, вчитель підвищує їх відповідальність і підкреслює значення помічників у грі. З цією метою, вчитель на свій розсуд зупиняє гру і отримує від своїх помічників необхідні зведення так, щоб чули всі гравці.

Самостійно судити гру потрібно доручати головним чином учням 6-11 класів. Надалі, якщо буде організована спеціальна підготовка, вони можуть стати суддями на шкільних змаганнях з рухливих ігор.

 

 

Пояснення та проведення гри

Пояснюючи гру, потрібно її назвати, поставити завдання гри, пояснити правила. Пояснення не може бути стандартним і залежить від віку, підготовленості гравців, від виду і характеру гри.

Вимоги до пояснення гри:

• Пояснення повинно бути точним, ясним і небагатослівним, логічним, динамічним, в окремих випадках супроводжуватись показом, з урахуванням настрою дітей.

• Пояснюючи гру, необхідно враховувати словарний запас, знання і навички дітей і не утрудняти їх незнайомими термінами. Якщо треба ввести нове слово, або поняття при поясненні гри, їх треба пояснити. Особливо це стосується дітей молодшого шкільного віку.

• Пояснюючи гру, треба вміло і дуже обережно користуватися словом (торкатися, а не штовхати).

Вчитель повинен заздалегідь намітити способи пояснення гри, яка частина пояснення буде посилена і якими словами. Від них, у значній мірі, буде залежить, яке буде сприйняття гри і як діти будуть діяти у грі.

Про це не треба забувати, формуючи правила гри. Можна необережним словом підштовхнути гравця на не бажані дії, або навіть, до грубої поведінки.

Способи пояснення гри:

• Образна розповідь, іноді яскравий, з елементами казки, яким пояснюють дії.

• Пояснення гри по частинам. Після того, як перша частина гри буде практично засвоєна, викладач доповнює гру деякими новими правилами і вказує га нові дії.

• Докладний опис гри, у який викладач яскраво виділяє особливості взаємодій гравців і детально пояснює правила.

• Стислий опис завдання, розпорядження, в якому вказуються задачі, що вирішуються, надається перелік перепон, підкреслюються основні правила і розподіляються ролі між гравцями.

• Пояснення ігор з музичним оформленням також має свої особливості. Під час пояснення, або після нього, викладач знайомить гравців з характером музики для кращого уявлення наступних дій та їх зв’язок з музикою.

Усі охарактеризовані вище способи пояснення гри надані як орієнтовані. У своїй практиці викладач може знайти і застосувати багато інших прийомів. Але, готуючись до гри, викладач повинен додержуватися усіх основних вимог до пояснення гри.

Після пояснення гри не треба довго затримуватись з її початком. Особливо якщо гра знайома, то викладач повторює основні моменти, які характеризують гру, уточнює деякі її особливості та правила, а не повторює весь зміст гри або тривалий час відповідає на питання гравців.

Швидко починати гру одразу після пояснення, припустимо тільки в таких випадках:

• Якщо гра знайома дітям.

• Якщо гра елементарна, вміщує невелику кількість правил, не потребує багато часу на організацію гравців.

• Якщо гра багато раз повторювалась.

• На заняттях з учнями старших класів.

У складних рухливих іграх потрібно після пояснення зробити паузу для колективного обговорення тактичних дій.

А взагалі, якщо пояснення гри буде супроводжуватись показом, то можна уникнути багатьох порушень правил, неточних дій та інших непорозумінь у грі.

При навчанні та проведенні рухливих ігор рекомендується об’єднувати різні команди та сигнали для того, щоб тренувати дітей у точності рухових відповідей на різні вимоги.

Команди та сигнали до гри:

• Стислі команди у владній формі: "Біжи!", "Ширше!", "Починай!".

• Сигнали + хлопок, удар у бубен, дзвоник, свисток та інше.

• Команди, які потребують витримки: "Раз, два, три!", "Увага, марш!", "Підготуватись, увага, марш!".

Вибір команд та сигналів залежить від характеру і складності гри, від вікових особливостей гравців. У іграх дітей молодшого шкільного віку особливо рекомендується більше користуватись словом, тільки іноді використовувати зорові сигнали.

Під час проведення гри обов'язково слідкувати за дотриманням правил та часом відведеним на гру. Тривалість гри визначає вчитель, виходячи із задач уроку, віку і підготовленості гравців, характеру і темпу гри, місця її проведення. Об'ява про тривалість гри перед її початком має виховне значення: діти заздалегідь настроюються на те, щоб витримати указаний час і тому будуть більш напружено і з великим бажанням діяти у грі. Такий прийом особливо корисно застосовувати для ігор у старших класах.

Кожну гру потрібно закінчувати своєчасно.

Гра закінчується:

• по закінченню часу, відведеному на гру;

• при досягненні визначеного результату;

• при виконанні установленої кількості спроб.

Закінчення гри треба ставити по-перш за все від її впливу на учасників. Якщо гра викликає негативність у більшості гравців, якщо за всіма ознаками навантаження достатнє, то необхідно помітити момент, коли гравці задоволені і закінчити гру. У змагальних іграх потрібно приймати до уваги стан боротьби команд, щоб визначити коли закінчити гру.

Показники для зупинення гри:

• Суб'єктивні – у разі стомлення, першими ознаками якого є блідість, блиск очей, перезбудження, порушення координації, погіршення уваги, апатія, сонливість.

• Об'єктивні – часте порушення правил.

Після кожної гри обов'язково потрібно підвести підсумки. Частіше усього оцінює гру вчитель, але й інколи це можуть зробити і учні – найчастіше у старших класах.

Підсумки не командної гри:

• Сказати, як засвоєна гра в цілому.

• Оцінити гру окремих гравців.

Підсумки командної гри:

• Оголошується загальний результат гри.

• Вказуються позитивні і негативні моменти у діях гравців.

• Оцінках дій окремих гравців у командах.

Розбираючи підсумки гри, необхідно розкривати причини недоліків у підготовці колективу і вказувати шляхи їх усунення. Необхідно, щоб діти систематично і активно обговорювали підсумки гри: іноді можна доручити їм самостійно розібрати проведену гру, що підвищує їх активність і веде до кращого розуміння оцінок результатів на змаганнях.

Систематичне обговорення результатів ігор, особливо у старших класах, підвищує свідому дисципліну учнів, зміцнює товариські взаємовідносини і згуртованість колективу, підвищує інтерес до фізичної підготовки.

Всі вказівки по ходу гри і при підведенні підсумків являють собою своєрідну оцінку окремих рухів, дій і всієї поведінки учнів. Систематично застосовуючи таку оцінку, вчитель примушує кожного учня залишатися над своїми якостями і навичками і з цікавістю відноситися до досягнень інших. Він привчає до спостережливості, привчає аналізувати свої взаємостосунки у грі з іншими учасниками.

Вчителю необхідно частіше підкреслювати краще в діях і вчинках учнів, обов’язково також і засуджувати негативні сторони, виявлені по ходу гри (порушення правил, грубість). Потрібно навчити учасників гри радіти загальному успіху і засмучуватись невдачам.

Оцінюючи дію гравців, вчитель виховує у них упевненість у своїх силах і наполегливість у подоланні труднощів. У схвалюванні і вказівках про способи виправлення помилок, особливо потребують учні, недостатньо впевнені у собі.

Оцінюючи дії і вчинки у грі, необхідно бути обережним і продумано вибирати слова похвали і засудження. Ця педагогічна вимога відома і законна для всіх занять у школі.

Зауваження про порушення правил робляться як нагадування про правила гри, роз’яснення їх значення. Як наполеглива вимога підкоритися правилу і, нарешті, як осудження порушнику правил.

Зауваження і вказівки про виправлення помилок робляться як по ходу гри, так і після неї, коли підводяться підсумки гри.

Зауваження про поведінку окремих учасників і команд в цілому робляться у вигляді похвали і засудження під час гри.

Вказівки і поправки повинні бути несхожими, в залежності від віку гравців, їх дисципліни і організованості, від складності гри.

 

 

Планування рухливих ігор на уроках фізичної культури

Рухливі ігри на уроках з фізичної культури посідають значне місце, особливо у І – ІV класах.

Рухливі ігри на уроках фізичної культури в І – ІV класах планують протягом усього навчального року, враховуючи пору року і завдання, що стоять перед вчителем у кожній начальній чверті.

При плануванні навчального матеріалу слід керуватися переліком ігор, який визначений програмою з фізичної культури конкретно для кожного класу.

На початку І чверті треба планувати більш легкі ігри за видами рухів, правилами та взаємовідносинами гравців. Нові ігри розучуються наприкінці І, а також в ІІ і ІІІ чвертях. У ІV чверті закріплюються та ускладнюються ігри, в які учні грали протягом навчального року.

У кожній чверті заняття рухливими іграми повинно допомагати закріпленню пройденого матеріалу і сприяти кращому засвоєнню фізичних вправ.

Починаючи з ІV класу, в І та ІV чвертях основним навчальним матеріалом є легкоатлетичні вправи і спортивні ігри. В зв'язку з цим планують рухливі ігри та естафети, що сприяють удосконаленню і закріпленні легкоатлетичних вправ і спортивних ігор.

На уроках які проводяться на футбольному майданчику, включають ігри які потребують більшого простору (ігри на місцевості).

У ІІ та ІІІ чвертях плануються ігри, які можна проводити у приміщенні.

У ІІІ чверті для учнів, у відповідності з проходженням матеріалу з лижної підготовки, планується кілька ігор на лижах.

Наприкінці навчального року враховується якість навчального матеріалу з рухливих ігор і робляться відповідні висновки для їх планування на наступний навчальний рік.

Приблизна схема аналізу рухливої гри:

• Назва гри, підготовка, хід гри, правила, варіанти.

• Для якої вікової групи ця гра.

• Які фізичні і морально-вольові якості та рухові здібності розвиває гра.

• На яких уроках фізичної культури можна використовувати гру.