Страхування екологічних ризиків у європейській практиці

 

Страхування екологічних ризиків виникло в Європі наприкінці ХХ ст. Його поява була визначена всім ходом розвитку політичних і економічних процесів у Європі, пов'язаних зі станом навколишнього середовища, що для густонаселеної Європи нині злободенною проблемою. Багато країн Європи почали послідовно розвивати законодавство про охорону навколишнього середовища. Для успішного розвитку і реалізації такого законодавства потрібні були гарантії, тому наявність розвинутої страхової індустрії стало необхідним [18, c. 341].

На порозі третього тисячоліття розвинуті країни світового співтовариства, використовуючи власний багаторічний досвід вирішення екологічних проблем, виробили стратегію і тактику в галузі охорони навколишнього середовища та сформували екологічні вимоги, з якими доводиться рахуватися світовій економіці. У країнах Євросоюзу екологічним страхуванням та перестрахуванням займаються компанії Groupama Mutuelled Assurance (Франція), Assurpol (Франція), SCOR (Франція), Schweizirische Nationale Versicherung Gesellschaft (Швейцарія), Swiss Re (Швейцарія), Allianz (Німеччина), Munich Re (Німеччина), AIG (США), Chioda Fireand Marine Insurance Company (Японія). В останній час активність в цьому виді страхування проявляють компанії бермудського страхового ринку ACE Limited, Arch Insurance Group, XL Insurance.

Міжнародні природоохоронні стандарти та норми впливають не лише на діяльність виробників продукції, товарів і послуг, але відбиваються і на кон’юнктурі світових товарних ринків, міжнародній торговій політиці, інвестиційній політиці, міжнародних політичних та економічних відносинах. Інтеграція України у світове економічне товариство, вступ до Всесвітньої торгівельної організації прагнення приєднатися до Євросоюзу, диктує необхідність європейського розвитку вітчизняного правового, економічного та господарського механізмів та їх адаптації до вимог розвинутої ринкової економіки як з метою дотримання міжнародних норм і правил і ефективного взаємного співробітництва, так і з метою захисту національних ринків країни, створення рівних з іноземними можливостей для українських виробників товарів і послуг. Досвід управління якістю навколишнього середовища в розвинутих країнах показав, що для них у поточному десятилітті найбільш ефективним інструментом природоохоронної політики є використання економічних механізмів регулювання господарської діяльності.

Україна сьогодні знаходиться в умовах формування правового поля для розвитку еколого-економічного механізму регулювання господарської діяльності та управління якістю навколишнього середовища та початкового етапу його практичної реалізації. Частиною цього 200 механізму є платежі за забруднення навколишнього середовища, екологічне оподаткування, ліцензування та видача дозволів на здійснення екологічно небезпечних видів діяльності, екологічна сертифікація технологій, обладнання, продукції, екологічний аудит, врахування екологічного фактору при приватизації, екологічне страхування, страхування інвестиційних ризиків при фінансуванні природоохоронних об’єктів.

Світовий досвід переконує: екологічне страхування – необхідний атрибут ринкової економіки, оскільки техногенні аварії та катастрофи лягають важким тягарем на економіку будь-якої країни, спричиняючи значні фінансові втрати. Екологічному страхуванню притаманні найбільш привабливі для сучасного екологічного менеджменту властивості – поєднання економічних інтересів та інтересів охорони навколишнього середовища. Однак, до теперішнього часу практичне страхування екологічних ризиків в Україні не набуло розвитку. В якості основних причин цього можна виділити наступні три: відсутність повноцінної нормативно-правової бази для розвитку екологічного страхування; підприємства через скрутне фінансово-економічне становище не мають можливості виплачувати страховий внесок із чистого прибутку, що різко скорочує можливості реалізації добровільного екологічного страхування; високі тарифні ставки, що встановлюються страховими компаніями на екологічні ризики внаслідок надзвичайно високої зношеності основних фондів підприємств та систематичних порушень ними технологічних регламентів.

Європейський комітет зі страхування (Comite European Des Assurances, CEA) виділяє чотири основні сформовані системи полісів:

1) стара система полісів загальної відповідальності. Ця система не розрізняє раптове (випадкове) і поступове забруднення;

2) тотальне вилучення забруднення із загальної відповідальності і з необов'язковим (факультативним)страхуванням раптового і випадкового збитку;

3) страхування загальної відповідальності, що покриває тільки випадкове і раптове забруднення;

4) страхові поліси по екологічних ризиках є спеціалізованими і містять поступове забруднення [18, c. 342].

Так, у Німеччині з появою указу CERCLA у 1980 році страховики почали набувати деякого досвіду в області позовів з екологічної відповідальності.

В Англії ввели спеціальні поліси по страхуванню екологічної відповідальності на початку 1990 року.

В Угорщині на сьогодні існує, мабуть, найсуворіша законодавча система в області екологічної відповідальності.

В Іспанії ж, навпаки, ще не розроблена законодавча база для страхування екологічної відповідальності, можна лише використовувати деякі статті законодавства по загальній відповідальності.

В інших європейських країнах так чи інакше до кінця ХХ ст. страхування екологічної відповідальності почало набирати темпів.

Можна сказати, що в Європі довгий час не приділяли належної уваги питанню екологічної відповідальності. Зростання поінформованості про стан навколишнього середовища, нагромадження статистичних даних і розвиток законодавчої бази, безумовно, вплинули на зміни в області страхового покриття екологічних збитків страховими компаніями. Реакцією європейських страховиків на розвиток суспільних поглядів у цей перехідний період стало одночасне застосування страхових полісів двох зразків: загальної відповідальності (ЗВ); екологічної відповідальності (ЕВ).

На основі полісів страхування екологічної відповідальності страхові компанії можуть працювати в області екологічного забруднення більш ретельніше, точніше оцінювати рівень своєї потенційної відповідальності і розраховувати величини премій [18, c. 343].

Переважна частина страховиків Англії і Німеччини наполягали на тому, щоб фірма могла укладати з одним і тим же страховиком договори страхування як ЗВ, так і ЕВ. Такий підхід має як економічні, так і організаційні причини: у випадку, якщо одна страхова компанія пропонує фірмі договір страхування ЕВ, а інша ЗВ, то в майбутньому можуть виникнути суперечності щодо того, хто з них буде відповідати за екологічний збиток.

У Європі дотепер не існує загального екологічного страхування. У більшості країн Європи страхові компанії, що працюють з полісами ЗВ, пропонують страхування тільки від раптового і випадкового забруднення.

Прикладом уважного та обережного відношення до природного середовища може служити така країна, як Нідерланди, де контроль за екологічними ризиками, пов’язаними з потенційно небезпечними об’єктами промисловості, енергетики та транспорту, здійснюється регіональними або місцевими компетентними органами влади при видачі екологічних ліцензій, обов’язкових для потенційно небезпечних виробництв [22, с. 45].

Діяльність з управління ризиком включала заходи з двох напрямків: по перше, в галузі управління екологічним ризиком,пов’язаним з наслідками впливу різних видів небезпек на людину та довкілля (політика,орієнтована на наслідки впливу); по друге, в галузі управління екологічним ризиком,пов’язаним з джерелами екологічної небезпеки (політика, орієнтована на контроль джерела небезпеки). Графічне зображення напрямів політики з управління екологічним ризиком у Нідерландах наведене на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Напрямки політики управління екологічним ризиком у Нідерландах.

Джерело: [10, с. 34].

У європейській практиці переважають екологічне страхування відповідальності та екологічне майнове страхування. Норма страхування діяльності певних типів установок, що створюють загрозу для довкілля, з метою гарантування фінансового забезпечення можливої відповідальності за шкоду, заподіяну забрудненням довкілля, міститься і в Законі Німеччини про матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну екологічними правопорушеннями.

Страхування потенційної відповідальності за шкоду як наслідок екологічних правопорушень здійснюється також у Бельгії, Великобританії, Нідерландах, Італії, Швейцарії, та в інших країнах.

Страхування в цих країнах є могутнім фінансовим механізмом, що регулює цілу низку проблем, які стосуються безпечної роботи підприємства та його відповідальності перед третьою стороною, а також питань охорони навколишнього середовища. Звертатись до страхування відповідальності потенційних порушників змушує, насамперед, жорсткість судових рішень у випадку порушення природоохоронного законодавства. При цьому досить поширене добровільне страхування відповідальності за відшкодування збитків від аварійного забруднення навколишнього середовища в межах загального страхування цивільної відповідальності підприємств [12, с. 89].

Таблиця 1.1.

Частка екологічного збитку, що покривається страховими компаніями Європи

Країна	Річний екологічний збиток (млрд. дол. США)	Частка екологічного збитку, що покривається полісами ЕВ, %
Німеччина	16-109	0,1-1
Іспанія	13,0	0,1
Італія	7,2	0,1
Великобританія		2,0

Джерело: [12, c. 90].

Європейська соціально-економічна система, як спеціальна цивілізаційна схема глобального плану, застосовується сьогодні в світі як базова конструкція в планах розвитку багатьох країнах на різних континентах. В той же час, їх інтенсивний промисловий розвиток спричиняє настільки значний вплив на навколишнє природне середовищ, що академік Вернадський визначив його як катастрофу третього порядку.

Починаючи з 90-х років науковці міжнародних організацій з питань навколишнього природного середовища, представники Greenpeace, неодноразово відзначали роль глобальної зміни клімату стосовно його впливу на збільшення кількості буревіїв і повеней та звертали увагу страховиків на необхідність враховувати ці фактори при розробці умов страхування.

Отже, екологічне страхування перебуває в країнах Європи у стадії розвитку і не покриває в повній мірі збитків, які завдаються природі, оскільки орієнтоване переважно на компенсацію збитків фізичних і юридичних осіб.

В країнах Європи впроваджується практика застосування екологічної політики, яка визначає також стратегію і тактику управління екологічним ризиком та відповідно різновиди і підходи до екологічного страхування.

Процес управління екологічним ризиком повинен включати чотири послідовних етапи: ідентифікація небезпек для населення та навколишнього середовища; оцінка ступеня цих небезпек, можливості та інтенсивності різних факторів впливу, а також небажаних наслідків впливу (наприклад, шкідливих речовин, які мають до цього відношення); визначення рівня ризику та його припустимості для населення та навколишнього природного середовища; планування дій та введення заходів із зниження ризику та здійснення контролю за ризиком.

На даному етапі страхова індустрія сама по собі не в змозі компенсувати всі екологічні збитки, однак вона може внести вагомий вклад у відшкодування значних сум збитку за забруднення навколишнього середовища, рівень якого з кожним роком все зростає у всьому світі.