Сутність та основні засади екологічного страхування

 

Страхування відповідальності охоплює екологічне страхування (страхування відповідальності за нанесення екологічних збитків), основною метою якого є компенсація шкоди за позовами, висунутими третіми особами за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та майну внаслідок забруднення довкілля з вини страхувальника.

Нині відчутно зросла захворюваність, спричинена різними забрудненнями, неможливістю використовувати водні та земельні ресурси. Уряди багатьох країн ухвалили закони, що регулюють питання відповідальності та компенсацій за забруднення. Встановлено жорсткий контроль за додержанням превентивних заходів виробниками, постачальниками, перевізниками, власниками місць зберігання забруднювальних речовин. Національні законодавства та міжнародні угоди накладають безумовну відповідальність за викиди небезпечних речовин у навколишнє середовище. При цьому заподіювач шкоди повинен компенсувати не лише прямі витрати, а й витрати на очищення забруднених водойм та ґрунту [32, c. 199].

Екологічне страхування ґрунтується на законах і нормах, визначених для кожної країни. Однією з екологічних функцій кожної держави є реалізація права громадян на безпечне для їх життя та здоров'я довкілля (екологічну безпеку) і відшкодування шкоди, заподіяної порушенням цього права.

Екологічне страхування є одним із основних способів реалізації зазначеного права. Його треба розглядати в сукупності з іншими елементами економічного механізму забезпечення охорони довкілля. Екологічне страхування — це одне з джерел фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля. Водночас таке страхування виконує не тільки природоохоронну, а й превентивну та інвестиційну роль і є важливим елементом економічного стимулювання природоохоронної діяльності та раціонального природокористування.

В Україні відсутність або порушення нормативів, що обмежують викиди забруднювальних речовин, екстенсивне природокористування негативно відбилися на екології. Відсталість та зношеність технічної бази багатьох виробництв призводять до частих аварій і порушень екологічних норм експлуатації. Частина збитків відшкодовувалася державою за рахунок централізованих резервів. З переходом до ринкової економіки цю функцію повинні виконувати самі підприємства та місцеві органи влади, що не мають достатніх коштів.

Початково ризик забруднення вводився страховиками у поліс страхування цивільної відповідальності. Страхове покриття поширювалося тільки на раптове та випадкове забруднення. Великі суми позовів, складності у виявленні характеру та винуватця забруднення призвели до виділення екологічного страхування в окремий вид.

Суб’єктами екологічного страхування є:

- держава;

- підприємства;

- громадянин-власник;

- населення;

- страхові компанії [2, c. 203].

Суб'єктами екологічного страхування можуть бути фізичні і юридичні особи, а об'єктом – будь-який екологічний ризик забруднення навколишнього середовища та потенційного економічного збитку, спричиненого забрудненням виробничими, побутовими та іншими відходами, транспортними засобами, а також забрудненням при:

— розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів;

— використанні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин тощо;

— використанні та створенні нових біологічно активних речовин та засобів біотехнології;

— дії акустичних, електромагнітних, іонізуючих та інших шкідливих фізичних факторів;

— викидах радіоактивних речовин;

— транзитному транспортуванні та розміщенні на території України екологічно небезпечних матеріалів як вітчизняного, так й іноземного виробництва, проведенні фундаментальних та прикладних наукових розробок, упровадженні обладнання з підвищеною екологічною небезпекою [14, c. 200].

Страхування екологічних ризиків виконує такі функції:

— формування екологічної відповідальності фізичних та юридичних осіб за результати антропогенної діяльності;

— стимулювання протиаварійних заходів за рахунок диференціації страхових тарифів і грошових виплат за безаварійну роботу;

— забезпечення компенсаційних гарантій постраждалим незалежно від фінансового стану підприємства — винуватця аварійного забруднення навколишнього середовища;

— забезпечення стійкості фінансового стану підприємств при необхідності відшкодування збитку постраждалим від аварійного забруднення навколишнього середовища та витрат на відновлення власного виробництва;

— забезпечення реалізації правових гарантій економічного захисту фізичних та юридичних осіб за рахунок сформованих страхових фондів [32, c. 202].

Загалом мстою екологічного страхування є захист майнових інтересів громадян та юридичних осіб від шкоди, що настає у разі забруднення довкілля та погіршення якості природних ресурсів, тобто це — різновид особистого та майнового страхування у його традиційному розумінні. Водночас у науковій літературі екологічне страхування визначається як страхування відповідальності підприємств — джерел підвищеної екологічної небезпеки або "власників" забруднених об'єктів, що становлять потенційну екологічну загрозу життєво важливим інтересам громадян та юридичних осіб. Пріоритетною залишається природоохоронна мста екологічного страхування, а головне його завдання — компенсація завданих унаслідок забруднення навколишнього природного середовища страхувальникам і третім особам збитків.

Механізм екологічного страхування базується на принципах взаємно вигідних відносин страховика та страхувальника. Крім економічної зацікавленості передачі відповідальності за наслідки при можливому аварійному забрудненні страховику, страхувальник зацікавлений у підвищенні своєї екологічної безпеки, оскільки можливості страхувальника у реалізації протиаварійних заходів на своєму підприємстві обмежені через відсутність: ресурсного потенціалу для комплексного дослідження рівня власної екологічної безпеки та фахівців достатньої кваліфікації.

Залежно від страхування тих чи інших екологічних ризиків встановлюються і розміри страхового тарифу.

Страхові тарифи диференціюються залежно від:

— ступеня екологічного ризику;

— особливостей господарчої діяльності конкретного страхувальника;

— технічного стану виробничих засобів (активів);

— захисних та очисних споруд підприємства;

— мінімального та максимального розміру відшкодування [32, c. 202].

Підприємства, які є джерелами підвищеної небезпеки, звільняють від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки коли доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Якщо підприємство не належить до власників джерел підвищеної економічної небезпеки, то вони звільняються від покриття шкоди за умови доведення, що шкоду заподіяно не з їхньої вини. Особи, яким завдані збитки, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Водночас із формуванням ринку екологічного страхування почав розвиватися перестрахувальний ринок з таких ризиків. Збитки, пов'язані із забрудненням довкілля, є значними, тому для надання більш розширеного покриття та забезпечення виплат, достатніх для компенсації збитків, почали утворюватись спеціальні страхові пули, які накопичують значні капітали. У створенні пулів бере участь і держава. В Україні у 1997 р. створений Національний ядерний страховий пул зі страхування ядерних ризиків.

Страхування відповідальності за шкоду, що заподіюється навколишньому середовищу, здійснюється на таких умовах:

— компенсація страхувальнику всіх сум, присуджених за законом постраждалим третім особам у зв'язку з настанням страхового випадку, включаючи судові витрати;

— страхуванням покриваються лише випадкові забруднення;

— суми штрафів не включаються у страхове покриття [32, c. 203].

Договір страхування укладається на рік з подальшим продовженням його в того самого страховика. Через високі страхові премії, великі адміністративні витрати при розробці умов страхування та укладанні договору чи програми превентивних заходів та здійсненні контролю і страховикові, і страхувальнику вигідно партнерство на строк не менш як 5—10 років.

Територіальні межі страхування чітко обумовлюються, особливо в разі використання транспортних засобів, наприклад, при перевезенні шкідливих речовин.

Страховики обмежують максимальну відповідальність грошовою сумою та періодом часу, оскільки екологічне страхування є досить складним.

Природа і характер екологічних ризиків ще вивчені недостатньо. Страховики-андерайтери повинні мати великий досвід у страхуванні екологічних ризиків: орієнтуватись у технологічному процесі виробництва для кращого розуміння природи можливих забруднень; оцінити можливості різних потенційних джерел забруднення та ступінь їх впливу на суму збитків тощо. Окрім того, конкретний поліс страхування може покривати не тільки випадкові забруднення, а й ризик поступового забруднення. У такому випадку складність полягає у визначенні характеру забруднення. При ризику поступового забруднення постає питання про ступінь відповідальності інших можливих забруднювачів. Додаткові складності виникають у разі довгочасних викидів або викидів, що повторюються.

Страхове покриття зазвичай стосується відшкодування збитку третім особам. Тому страховик не відшкодовує витрати страхувальнику на превентивні заходи або на очищення його власного майна. Компенсуються витрати третіх осіб щодо мінімізації збитку, прийняті після настання нещасного випадку.

До екологічного страхування відносять страхування ядерних ризиків (ядерне страхування). Необхідність самостійного вирішення проблем, які виникли перед Україною після здобуття державної незалежності й пов'язані з використанням атомної енергетики, виокремила питання про страхування ядерних ризиків як одного з фінансових гарантів ядерної безпеки. Це питання вирішується в рамках Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, до якої Україна приєдналась у 1996 р.

Розроблений спеціальний механізм формування, зберігання і використання резервів страхування цієї відповідальності, а також визначена величина такої відповідальності. Відповідно до Конвенції, поряд зі страхуванням використовують інше (нестрахове) фінансове забезпечення ядерних ризиків. З цією метою в Україні створений Національний ядерний страховий пул зі страхування ядерних ризиків [32, c. 204].