Третинна профілактика базується на суспільних заходах щодо попередження розповсюдження та зменшення темпів приросту нових випадків інфікувань.

В 1998-2000 роках заходи були зосереджені в таких напрямках:

• недопущення зараження ВІЛ під час переливання донорської крові;

• зменшення кількості інфікувань при ін'єкційному вживанні наркотиків;

• профілактика перинатальної передачі ВІЛ.

 

21. В більшості зарубіжних країн для характеристики захворюваності використовується вибіркове вивчення документації про госпіталізацію хворих і опитування вибіркових груп населення із застосуванням анкетного методу. Лише в деяких країнах проводиться вивчення загальної захворюваності за даними лікарів загальної практики, органів соціального страхування та ін. У Великій Британії, де існує державна система охорони здоров'я, проводяться дослідження загальної захворюваності на основі записів лікарів загальної практики. Більшість економічно розвинутих країн використовують з цією метою інше джерело інформації - опитування (інтерв'ю) вибіркових груп населення. Так, у США перманентні дослідження здоров'я населення, починаючи з 1958 року, включають вивчення захворюваності на вибірковій сукупності сімей за допомогою анкети, яка містить понад 40 питань щодо членів родини, їх захворювань, одержаної медичної допомоги, використаних медикаментів тощо. Методика проведення таких досліджень у США з роками вдосконалюється, їх координацією займаються кілька спеціалізованих "Центрів по контролю захворюваності", які, крім опитування населення, застосовують інтерв'ю телефоном, а також виїзди спеціальних бригад, що проводять інструментальні методи обстеження. Японія проводить вивчення захворюваності методом опитування населення вибіркових районів. Реєструються відповіді про перенесені захворювання, що мали місце лише за 2 місяці до опитування. Дослідження, що проводяться в Данії, Франції, також базуються на опитуванні населення за спеціальною анкетою.

 

22. Існують досить суттєві відмінності як показників поширеності, так і первинної захворюваності за віком і статтю. За віком найбільш високі рівні як поширеності, так і первинної захворюваності реєструються серед дитячого населення - близько 1000 випадків, особливо у дітей до 1 року - близько 2000 випадків на 1000 населення. Зі збільшенням віку первинна захворюваність зменшується. Серед осіб працездатного віку (жінки до 55 років, чоловіки до 60 років) вона становить 573 %о. У населення непрацездатного віку (жінки старші 55 років, чоловіки старші 60 років) показники значно нижчі, ніж у працездатному - 394 %о. Вказана тенденція пов'язана зі зменшенням звертань за медичною допомогою, на що істотно впливає відсутність потреби в одержанні лікарняного листа у більшої частини осіб пенсійного віку. Показники захворюваності, що включають також і дані медичних оглядів осіб непрацездатного віку, значно вищі, ніж в працездатному. Ця закономірність підтверджує, що у старших вікових групах зменшується не сама захворюваність, а лише число звертань за медичною допомогою. Різниця між показниками поширеності та первинної захворюваності у різних вікових групах не однакова. Це залежить від того, яку частку в них становлять хронічні захворювання. Якщо в дитячому віці відсоток первинної захворюваності в загальній поширеності становить близько 80 %, у населення працездатного віку 51 %, то в осіб непрацездатного віку - лише 24 %. Загальні тенденції рівнів первинної захворюваності серед чоловіків і жінок майже однакові, а поширеність хвороб у жінок вища, ніж у чоловіків.

 

23. Лікувально-профілактична допомога - це комплекс заході в, спрямованих на запобігання захворюванням, ранню діагностику, медичну допомогу особам з гострими та хронічними захворюваннями, на реабілітацію хворих та інвалідів з метою продовження їх активного довголіття. Організація лікувально-профілактичної допомоги грунтується на таких принципах:

• єдність лікувальної та профілактичної допомоги;

• безкоштовність надання всім громадянам гарантованого рівня первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), обсяг якої за діючим законодавством має встановлюватися Кабінетом Міністрів України;

• посдідовність амбулаторної та стаціонарної допомоги;

• етапність спеціалізованого медичного забезпечення;

• дільнично-територіальний;

• спеціалізація та інтеграція лікувальної допомоги;

• переважне обслуговування окремих соціально значущих груп населення.

Дільнично-територіальний принцип в умовах переходу до страхової медицини та при її впровадженні може дещо трансформуватись, оскільки головною особою в медичному забезпеченні населення має бути сімейний лікар (загальної практики).

 

24. Амбулаторно-поліклінічна допомога надається особам, які потребують періодичного медичного спостереження, лікування на догоспітальному етапі та проведення профілактичних заходів. її отримують при звертанні безпосередньо в амбулаторно-поліклінічному закладі чи вдома.

Медична допомога - це медична допомога хворим при раптових захворюваннях з тяжким перебігом і постраждалим від нещасних випадків. Вона надається закладами швидкої та екстреної медичної допомоги в максимально можливому обсязі за місцем виклику, під час транспортування та госпіталізації.

Стаціонарна допомога надається хворим, які потребують постійного медичного нагляду, застосування складних методів обстеження та інтенсивного лікування, а також оперативних втручань, що не можуть бути виконані в амбулаторних умовах.

Лікувально-профілактична допомога здійснюється:

• лікувально-профілактичними акредитованими закладами;

• службою швидкої медичної допомоги;

• окремими медичними працівниками, які мають ліцензію.

 

25.Первинна медична допомога (ПМД) трактується як основна частина медичної допомоги, вона передбачає консультацію лікаря загальної практики (сімейного), діагностику та лікування основних найбільш поширених захворювань, направлення пацієнта для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомого, проведення профілактичних заходів.

Принципи організації ПМД
1) вільний вибір пацієнтом лікаря первинної ланки;
2) керованість медичної допомоги – надання всіх видів допомоги за направленням сімейного лікаря;
3) орієнтація на сім’ю;
4) економічна незалежність, тобто автономія первинної ланки.
Надає первинну медичну допомогу населенню сімейний лікар, а за його відсутністю дільничний терапевт та дільничний педіатр.

Вторинна медична допомога (спеціалізована) передбачає консультування, діагностику, профілактику та лікування лікарями різних спеціальностей, надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики - сімейних лікарів) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає: надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітації та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Заклади для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги
в стаціонарних умовах –
багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, лікарні відновного (реабілітаційного), планового лікування, хоспіси, спеціалізовані медичні центри;
/ в амбулаторних умовах – міські, номерні та районні поліклініки, консультативно-діагностичні центри.

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога - це допомога, що потребує висококваліфікованого або вузькоспеціалізованого обслуговування та Забезпечується обласними та спеціалізованими лікарнями, консультативно-діагностичними центрами, диспансерами із застосуванням високотехнологічного
обладнання та високоспеціалізованих медичних процедур.

26.Сімейний лікар - це дипломований медичний працівник, який особисто надає первинну медико-санітарну та безперервну допомогу окремим хворим, сім'ям і населенню дільниці, незалежно від віку, статі та виду захворювання. Вважається, що він повинен не тільки надавати медичну допомогу, але й бути порадником, захисником пацієнта. Лікар має консультувати їх з приводу захворювань і методів лікування, направляти до спеціалістів, забезпечувати безперервну допомогу при хронічних станах. Це дуже важливо особливо в плані контролю за вартістю лікування, за використанням та раціональним розміщенням ресурсів. Сімейні лікарі забезпечують лікуванням майже 90 % хворих і тільки 10 % направляють до спеціалістів.Вони цілодобово спостерігають за станом здоров'я в середньому 1800 па­цієнтів протягом усього їх життя. В розпорядження сімейних лікарів надходять кошти з розрахунку на одного пацієнта.Кожний лікар у підпорядкуванні має кількох працівників:• медичні сестри;• секретарка;• оператор ПЕОМ;• адміністратор;• бухгалтер. Сімейний лікар повинен володіти:
- здійснення амбулаторного прийому та домашніх відвідувань;
- проведення профілактичних, лікувальних, діагностичних і реабілітаційних заходів у випадках, передбачених кваліфікаційними характеристиками;
- надання при потребі екстреної та невідкладної медичної допомоги;
- організацію денних і домашніх стаціонарів;
- допомога у вирішенні медико-соціальних проблем родини;
- проведення протиепідемічних заходів;
- інформування про випадки інфекційних захворювань лікаря кабінету інфекційних хвороб і санітарно-епідеміологічної станції.
2.Обов'язки сімейного лікаря
2.1.Надання первинної медико-санітарної допомоги населенню у відповідності до вимог кваліфікаційної характеристики і одержаного сертифікату.
2.2.Проведення санітарно-освітньої роботи з виховання населення у питаннях формування, збереження і зміцнення здоров`я членів сім`ї, само- і взаємодопомоги. Надання консультативної допомоги сім`ям з питань планування сім`ї, етики, психології, гігієни, соціальних аспектів сімейного життя, ведення "школи батьків".
2.3.Здійснення профілактичної роботи, спрямованої на оцінку ролі факторів навколишнього середовища, виявлення ранніх і прихованих форм захворювання і факторів ризику.
2.4.Здійснення динамічного спостереження за станом здоров'я членів сімей з проведенням необхідного обстеження і оздоровлення за індивідуальним комплексом лікувально-оздоровчих заходів.
2.5.Надання екстреної медичної допомоги хворим і потерпілим при невідкладних станах незалежно від місця проживання.
2.6.Своєчасні і в повному обсязі діагностика і лікування захворювань в амбулаторних умовах, денних і домашніх стаціонарах і на дому в межах компетенції лікаря загальної практики.
2.7.Своєчасне цільове направлення хворих для одержання медичної допомоги у випадках, які виходять за рамки компетенції сімейного лікаря; госпіталізація планових і ургентних хворих у встановленому порядку.
2.8.Проведення реабілітаційних заходів.
2.9.Проведення експертизи тимчасової втрати працездатності пацієнтів у відповідності з чинним законодавством і направлення на МСЕК.
2.10.Здійснення своєчасної діагностики, раннього виявлення і відповідного лікування інфекційних захворювань, виконання протиепідемічних заходів.
2.11.Проведення імунопрофілактики захворювань.
2.12.Сприяння в організації медико-соціальної і побутової допомоги спільно з органами соціального захисту і службами милосердя самотнім, особам похилого віку, інвалідам, хронічно хворим.
2.1З.Участь у виконанні державних та регіональних цільових медичних програм.
2.14. Аналіз стану здоров'я населення, яке обслуговується сімейним лікарем.
2.15. Планування змісту та обсягів своєї роботи і діяльності своїх підлеглих.
2.16.Проведення систематичної роботи щодо підвищення професійного рівня підлеглих медичних працівників.
2.17.Систематичне підвищення рівня своєї професійної кваліфікації як шляхом самопідготовки, так і проходження курсів удосконалення лікарів.
2.18.Ведення затверджених форм обліково-звітної документації

4.Взаємостосунки сімейного лікаря
При виконанні своїх функцій сімейний лікар вступає у стосунки:
4.1.З завідувачем, одержуючи від нього завдання і подаючи йому звіти про роботу.
4.2.З лікарями медичних закладів з метою надання пацієнтам різних видів спеціалізованої і вузькоспеціалізованої діагностичної та лікувальної як амбулаторно-поліклінічної, так і стаціонарної допомоги.
4.3.Зі станцією швидкої медичної допомоги з питань надання термінової медичної допомоги.
4.4.З міською (районною) санепідстанцією з питань проведення поточного санітарного нагляду, санітарно-протиепідемічних заходів.
4.5.З дезстанцією у вирішенні питань госпіталізації інфекційних хворих, проведення протиепідемічних заходів у вогнищах інфекцій.
4.6.З директорами шкіл, дитячих дошкільних закладів, розміщених на території обслуговування, з питань проведення профілактичних заходів, профоглядів, щеплень.
4.7.З аптеками при здійсненні медикаментозного забезпечення хворих.
4.8.З відділами ЗАГСІВ, відділами у справах сім'ї і молоді, соціального захисту населення міських, районних держадміністрацій.
4.9.З іншими секторами народного господарства у вирішенні питань охорони та зміцнення здоров'я населення. /
5.Відповідальність сімейного лікаря
5.1.Сімейний лікар несе відповідальність в межах своїх прав і обов'язків за самостійно прийняті рішення і якість надання медичної допомоги.
5.2.За протиправні дії або бездіяльність, які спричиняють шкоду здоров'ю чи призводять до смерті пацієнта, сімейний лікар несе відповідальність у встановленому законом порядку.

 

 

27.Лікувально-профілактична допомога – комплекс заходів, спрямованих на запобігання захворюванням, ранню діагностику, мед.допомогу особам з гострим і хронічним захворюваннями, на реабілітацію хворих та інвалідів з метою продовження їх активного довкілля.

Діяльність АП закладів тісно пов’язана і зумовлює ефективність мед.допомоги в цілому та окремих її видів. В першу чергу стаціонарної та швидкої. Досягнення якісного і повноцінного результату лікування неможливе без співпраці з санаторно-курортними закладами, закладами переливання крові, санітарно-епідеміологічними і фармацевтичними закладами.

Ведучою ланкою вітчизняної охорони здоров'я є амбулаторно-поліклінічна допомога. Це самий масовий вид медичної допомоги, що забезпечує висококваліфіковане медичне обслуговування населення. У країні постійно росте мережа амбулаторно-поліклінічних установ. Щорічно в них лікуються 80% усіх хворих. Амбулаторно-полікліничі установи є головною ланкою в диспансеризації населення, усіх профілактичних заходів, спрямованих на зниження захворюваності і поліпшення здоров'я громадян. Рівень роботи установ, амбулаторно-поліклінічної допомоги багато в чому залежить від правильної, науково обґрунтованої і раціональної організації їхньої діяльності.

До амбулаторно-поліклінічних установ відносяться всі поліклініки, різні види диспансерів, жіночі консультації, амбулаторії, здравпункти.

В останні роки в зв'язку з впровадженням в охорону здоров'я нового господарського механізму відбулися деякі зміни в структурі амбулаторної ланки. Визнано раціональним створення Територіальних медичних об'єднань -ТМО, причому найбільш оптимальним вважається об'єднання поліклініки для дорослих, дитячої поліклініки і жіночої консультації зі створенням акушерско-терапевтичних, педіатричних комплексів, де сім`ю будуть обслуговувати лікар-терапевт, педіатр і акушер-гінеколог. ТМО не виключає й інші види об'єднань зі стоматологічними поліклініками, шкірно-венерологічними диспансерами, стаціонарами. Кожне ТМО в житлових мікрорайонах повинне мати медичні пункти (приміщення) для організації прийомів хворих дільничними терапевтами, педіатрами й акушерами-гінекологами.

Усі хворі, що не вимагають спеціального обстеження можуть звертатися за місцем проживання до свого лікаря без відвідування поліклініки. При необхідності дільничний лікар сам направляє хворого в поліклініку на прийом до фахівців для обстеження. ТМО забезпечують населенню усі види медичної допомоги — поліклінічну, невідкладну медичну допомогу, лікування в лікарнях. Головною ланкою ТМО є поліклініка.

 

 

28. Поліклініка або амбулаторія (від др.-греч. Πόλι - багато і др.-греч. Κλινική - лікування) - багатопрофільне або спеціалізований лікувально-профілактичний заклад для надання амбулаторної медичної допомоги хворим на прийомі.На території Росії розподілені за територіальною ознакою, і є базовим рівнем медичного обслуговування населення.
Поліклініки можуть мати різний статус:
Базова - обслуговує хворих військовослужбовців військово-морської бази
Відомча - обслуговує працівників міністерств і відомств. Не входить в систему установ міністерства охорони здоров'я
Гарнізонна - обслуговує хворих військовослужбовців зі складу певного гарнізону
Геріатричний - обслуговує хворих похилого та старечого віку
Міська - обслуговує хворих за територіальним (дільничному) принципом. Може як входити до складу об'єднаної лікарні, так і бути самостійним закладом
Міська дитяча - обслуговує дітей віком до 18 років. Може як входити до складу об'єднаної лікарні, так і бути самостійним закладом
Курортна - обслуговує хворих під час їх лікування на курорті
Районна центральна - створюється в сільському адміністративному районі за відсутності центральної районної лікарні та виконує функції районного відділу охорони здоров'я
Стоматологічна - обслуговує доросле населення, спеціалізація - лікування стоматологічних захворювань. Також існує Стоматологічна дитяча поліклініка, яка обслуговує дітей віком до 18 років.
Фізіотерапевтична - забезпечує лікування хворих фізіотерапевтичними методами.Амбулаторія(від лат. Ambulare-ходити) -медичний заклад, що надаєдопомогу пацієнтамнаприйомі і вдома, але немає у своєму складіліжко-місць.
На відмінувідполіклінікиамбулаторіянадає послугитількиза основними напрямками, такимяктерапія, хірургія, стоматологія(іноді із педіатрії, акушерства та гінекології).
Амбулаторне лікування-організаціямедичної допомогиприхожимвмедичний закладхворим[1]. Амбулаторне лікування-лікування, проведенена дому абопривідвідуваннісамими хворимилікувального закладу(на відміну відстаціонарного лікування, здійснюваногоз приміщеннямпацієнтавлікарню).

Диспансерний метод

активне виявлення контингентів, які підлягають диспансеризації, тавзяття їх на облік;

повне комплексне обстеження осіб, які цього потребують;

активне лікування;

динамічне спостереження за станом здоров'я;

надання рекомендацій щодо працевлаштування;

розробка та проведення заходів профілактики захворювань і запобіганняускладнень.

Завдання диспансеризації:

збереження здоров'я здорових;

раннє виявлення факторів ризику та початкових форм захворювань;

повноцінне обстеження та лікування хворих, оздоровлення осіб групиризику;

зниження захворюваності з тимчасовою втратою працездатності таінвалідності;

підвищення продуктивності праці.

Контингенти диспансеризованих поділяються на 2 групи: перша – здоровіі особи з факторами ризику, друга –хворі

Відбір осіб для диспансерного спостереження проводиться як за медичними, так і соціальними показаннями.

До контингентів дорослого населення, що підлягають диспансерному спо- стереженню за медичними показаннями, відносяться:

особи, що мають фактори ризику;

хворі на окремі хронічні захворювання;

особи, які часто і тривало хворіють.

За соціальними показаннями диспансерному спостереженню підлягають:

особи, які працюють в шкідливих і небезпечних умовах праці;

працівники харчових, комунальних і дитячих закладів;

вчителі загальноосвітніх шкіл;

особи з факторами ризику соціального характеру.

Етапи диспансеризації

Виявлення та формування контингентів для диспансерного спостереження

Облік контингентів диспансеризованих

Комплексне обстеження осіб, що підлягають диспансеризації

Диспансерне спостереження та оздоровлення відповідних контингентів

Оцінка ефективності диспансеризації та проведення організаційно-методичних заходів покращання її організації та якості

 

30.Зміна змісту та організації роботи поліклінік за умови розвитку сімейної медицини.

Організація надання первинної мед-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини передбачена основними напрямками реформування системи ОЗ України в умовах розвитку ринкових відносин. Згідно з розробленоюМОЗ Державною програмою "Сімейна медицина" передбачене поетапне реформування ПМСД з випробуванням в окремих регіонах і містах різних моделейта схем її організації.

Перший етап, підготовчий, що розпочався у 90-х роках, включає розробку нормативно-правової документації, підготовку та створення матеріально-технічної, організаційної бази.

На другому етапі проводиться реформа, метою якої є впровадженнязагально-лікарських практик в амбулаторно-поліклінічну мережу. Спочаткурекомендується об'єднати дільничних терапевтів, педіатрів і акушерів-гінекологів. В сучасних умовах вони, працюють в різних ЛПЗ. Тому основна проблема полягає в забезпеченні узгодженості їх дій.

Вивчення світового досвіду надання ПМСД на засадах сімейної медицинита досвіду її розвитку в нашій державі дозволилозапропонувати три організаційні моделіреформування дільнично-територіальної системи:

групова практика медичної допомоги у вигляді комплексних бригад(терапевти, педіатри, акушери-гінекологи);

лікар загальної практики, який надає багатопрофільну медичну допомогузакріпленому за ним населенню (дорослому чи дитячому);

сімейний лікар, який обслуговує всю родину.

Становлення сімейної медицини потребує вирішення комплексу юридичних, економічних, організаційних питань з врахуванням психологічногофактора — готовності до сприйняття такої системи лікувально-профілактичноїдопомоги медичними працівниками і пацієнтами.

Вільний вибір лікаря може бути реалізований на таких умовах:

• можливості того чи іншого лікаря забезпечити медичну допомогу опти-

мальній кількості пацієнтів;

• відстань від місця проживання до місця роботи сімейного лікаря;

• можливість або зручність одержання медичної допомоги лікарів окремих

спеціальностей.