Чисельність і склад населення

Чисельність і склад населення

За даними ООН, абсолютний щорічний приріст населення Землі становитьприблизно 80 млн., головним чином, за рахунок країн, що розвиваються. Векономічно розвинутих країнах темпи зростання чисельності населення найнижчі - всього 0,4 % за рік. Найбільші за чисельністю населення країни світу:

• Китай (1,2 мільярда); • Індія (929 мільйонів); • Сполучені Штати Америки (263 мільйони); • Індонезія (193 мільйони); • Росія (148 мільйонів);

На початок 2000 р. чисельність населення України становила 49,4 мільйоначоловік. Україна є шостою за чисельністю населення країною Європи.Сьогодні в Україні спостерігається тенденція до зменшення кількості населення. Найбільш відчутне зменшення населення має місце в Донецькій, Луганській, Харківській та Одеській, найменше - в Рівненській, Івано-Франківській таЗакарпатській областях.

Інформація про чисельність і склад населення використовується для розрахунку показників здоров'я, при плануванні мережі лікувально-профілактичнихі санітарно-профілактичних закладів, а також при плануванні підготовки тавикористання медичних кадрів. Співвідношення міського та сільського населення України майже стабільне: відповідно 68 % міського населення та 32 % сільського. має місце тенденція урбанізації. Для процесу урбанізаціїхарактерні також зростання числа великих міст, зміна способу життя, підвищення темпу життя, концентрація форм спілкування людей. До негативних сторін урбанізації слід віднести забруднення атмосфери, гіподинамію, нервово-психічні перевантаження, які призводять до зростання__смертності городян від серцево-судинних захворювань, злоякісних новоутворень, травм, до загострення санітарно-гігієнічних проблем.Найбільшими за чисельністю населення містами світу є Токіо, Нью-Йорк, Сан-Пауло (Бразилія), Мехіко,

Статева структура населення обумовлена перш за все різним рівнемсмертності серед чоловіків і жінок, на 100 дівчаток народжується 104-105 хлопчиків. В цілому в статевій структурі всього населення України переважаютьжінки і на початок 2000 р. їх питома вага становила 54 %, чоловіків - 46 %.

Для вікової структури населення України характерні дві найважливішітенденції: 1) зменшення частки дітей; 2) зростання питомої ваги населеннястарших вікових груп.

Для України, в цілому, характерний регресивний тип вікової структури, який притаманний також і сільському населенню, а прогресивний має мі сцесеред міського.__

 

2. Механічний рух населення

Розрізняють механічній рух населення, або міграцію - переміщення йогогруп як у самій країні, області, районі - внутрішню міграцію, так і виїзд за межі держави - зовнішню міграцію: еміграцію (виїзд за межі даної країни на постійне проживання) та іміграцію (в'їзд у дану країну на постійне проживання).

За територіальним принципом міграція поділяється на: а) міждержавну (вмежах одного континенту, між сусідніми державами); б) у межах однієї держави.

За тривалістю міграція може бути: • постійною, коли мігранти залишаються на новому місці на постійне

проживання чи тривалий час; • сезонною (переїзд на нетривалий час, часто в зв'язку з сезонними роботами);

• "маятниковою" (щоденний від'їзд сільських жителів на роботу, на навчання в міста та повернення ввечері до свого постійного місця проживання).

Найбільше значення набуває міграція в міста, промислові райони, що зумовлює процес урбанізації. Мігрує, в основному, чоловіча, молода частина населення, особливо під час масових переїздів. Це може позначатися на демографічних показниках,зміні структури захворюваності. Механічний рух населення має велике значення для санітарного стану країни, тому що може сприяти перенесенню інфекційних, появі та розповсю дженню інших захворювань.

Природний рух населення

Природний рух або відтворення населення показує, чи забезпечують існуючі рівні народжуваності та смертності приріст населення. Різниця між показниками народжуваності та смертності одержала назву природний приріст.

Для того, щоб чисельність населення не зменшувалась, народжуваність має бути вищою за смертність, тобто має бути позитивний природний приріст.

Починаючиз 1991 р. в цілому в Україні, а в сільській місцевості ще з 1979 р., був зафіксований так званий негативний (від'ємний) природний приріст населення або депопуляція

Негативний природний приріст населення з 3,5 %о у 1993 році збільшився до 7,0 %о у 1999 році, тобто за 7 років зріс удвічі. Особливо відчутний цей показник для сільських місцевостей - 9,3 %о, у містах він становить - 5,9 %о. У 1999 році найгірший показник природного приросту спостерігався в Чернігівській області (-12,1 %о). В Європі до країн з негативним природним приростом, належать: Німеччина, Італія, Болгарія, Угорщина, Росія, Білорусь, країни Балтії. Негативний природний приріст населення в Україні у 90-х роках є результатом сукупної дії: • низької народжуваності; • високої смертності; • несприятливої вікової структури.

До основних демографічних показників належать показники народжуваності, смертності, природного приросту, середньої очікуваної тривалості життя, а також один з вікових показників смертності - смертність немовлят, тобто дітей у віці до 1 року.

 

3. Народжуваність

В 1996 році відбувся перехід у визначенні живонародженості та мертвонародженості за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ).

• Живонародження є повне вигнання чи витягнення продукту зачаття зо рганізму матері незалежно від терміну вагітності, який після такого відокремлення дихає чи виявляє інші ознаки життя, такі як: серцебиття, пульсаціяпуповини чи відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від того,перерізана пуповина чи ні, чи відшарувалась плацента

Згідно зі ст. 163 Кодексу, реєстрація народження проводиться при пред'явленні довідки лікувального закладу про народження дитини — "Медичне свідоцтво про народження" (форма№ 103/0-95) При багатоплідних пологах медичне свідоцтво про народження заповнюється на кожну дитину окремо.

Народжуваністьвизначається за допомогою статистичних показників.Розраховується загальний показник народжуваності. Він визначається числом народжених у розрахунку на 1000 населення:

Заг. Показ. Народжув. =Число народжених живими за рік • 1000/ Середньорічна чисел. Населення

Більш точно процес відтворення населення можна охарактеризувати, якщо розраховувати народжуваність не серед усього населення, а лише серед жінок фертильного віку (15-49 років). Це спеціальний показник народжуваності (фертильності, плодючості),

• сумарний показник відтворення населення - число дітей, народжених жінкою протягом фертильного періоду її життя (15-49 років);

• брутто-коефіцієнт відтворення - число дівчаток, народжених жінкою у віці 15-49 років;

• нетто-коефіцієнт, або очищений показник відтворення, - кількість дівчаток, народжених у середньому однією жінкою за весь репродуктивний період її життя, що досягли віку, в якому була жінка при їх народженні.

Якщо нетто-коеф. дорівнює 1, брутто-коеф. - 1,2, сумарний коеф. - 2,2, то процес відтворення населення оцінюють як стаціонарний, показники, що перевищують вказані рівні, визначають розширене відтворення.

а показники нижче вказаного рівня — звужене відтворення.

Відносно висока (понад 11 народжень на 1000 населення) частота порівняно з загальним рівнем по Україні спостерігається в Західному регіоні: Рівненській, Волинській і Закарпатській областях. У той же час у схід них областях (Донецькій, Луганській, Харківській), у Криму та в м. Києві показники народжуваності найнижчі (до 7,5 %о) У деяких зарубіжних країнах загальний показник народжуваності становив (1996 р.): Китай - 21 %о, США - 17%о, країни Африки - 44%о.

За останні роки серед основних тенденцій народжуваності в Україні слід відзначати зменшення не тільки загального, але й спеціального показника (число народжених живими на 1000 жінок фертильного віку). В 1993 році віндорівнював 44,6 %о, а в 1997 р. - 34,6 %о, тобто зменшився на 22,4 %.

У сільській місцевості спеціальний показник народжуваності протягом останніх років був найвищим у Рівненській області, а найнижчим - у Донецькій та Луганській областях.

Серед чинників, що впливають на народжуваність, більша частина сприяє її зменшенню. До них належать:

• зменшення числа шлюбів і збільшення числа розлучень; • активне залучення жінок до суспільного життя

• диспропорція в статевому складі населення, незалежно від причин, щоїї обумовлюють - особливості розвитку виробничих відносин, міграційні процеси, наслідки воєн; • зайнятість певної частини жінок у виробництвах з небезпечними та шкідливими умовами праці; • незадовільний стан репродуктивного здоров'я жінок; • економічна ситуація в суспільстві.

Серед чинників, що сприяють зростанню народжуваності, слід назвати національні традиції та релігію.

Жодна релігія світу не підтримує штучний аборт та навіть засоби запобіганнявагітності. Особливо непримиренні щодо аборту та контрацепції країни з традиційно католицькою та ісламською релігійною орієнтацією.

Вплив цього чинника має місце і в Україні: саме він обумовив більш високі показники народжуваності в областях Західного регіону. Економічно розвинуті країни світу, які мають низькі показники народжува-

ності (США, країни Західної Європи), заохочують підвищення її рівня, в першу чергу за рахунок матеріальних стимулів і надання певних пільг.В той же час країни, де ці показники високі і мають постійну тенденцію до зростання, проводять політику їх обмеження та стримування (Китай, Єгипет, Індія

Смертність

Одним з найважливіших демографічних показників громадського здоров'яє смертність, яка характеризує здоров'я населення з точки зору поширеннянайбільш важкої патології.

Реєстрація смерті проводиться органами реєстрації актів громадянськогостану (ЗАГС) за останнім місцем проживання померлого, за місцем настаннясмерті, виявлення трупа чи за місцем поховання. Заява про реєстрацію повинна бути зроблена не пізніше трьох діб з дня смерті. Підставою для реєстрації є видані лікувальним закладом "Лікарське свідоцтво про смерть" (форма № 106/0-95) або "Фельдшерська довідка просмерть" (форма № 106-1/0-95), рішення суду про встановлення факту смертічи оголошення громадянина померлим, а також повідомлення з місць позбавлення волі. Загальний показник смертності характеризує частоту випадків смерті зарік на 1000 населення, що проживає на конкретній території.

 

Заг.пок. смерт.= чис. померлих за рік*1000/середньоріч. Чисел. насел.

Спеціальні показники смертності - це смертність за статтю, за віком і за причинами. Найбільш високі рівні загальної смертності в Північно-східномурегіоні, далі - в Центральному та Південно-східному регіонах України. По областях найвищі рівні смертності реєструються в Чернігівській, Сумській, найнижчі – вЗакарпатській області та в м. Києві.

Смертність серед сільського населення в 1,5 раза вища, ніж середміського. В 1999 році вона становила відповідно 18,7 %о і 13 %о. В Европі середній показник смертності - 10,5 %о (1995 рік). Найнижчийрівень у Нідерландах - 8,6 %о.Серед деяких зарубіжних країн смертність становить (1995 р.): в Китаї -7%о, США — 9%о, країнах африканського континенту — 14%о.

До так званих "демографічно еталонних" країн, у тому числі й за показниками загальної смертності, належать Японія (найнижчий рівень смертності всвіті протягом багатьох років - близько 5 %о), країни північної Європи такраїни Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург).

Смертність населення в статево-віковому розрізі має досить стабільніособливості, а саме смертність чоловіків у всіх вікових групах вища за смертність жінок. Різниця особливо проявляється в працездатному віці. Якщо у 15-19-річнихчоловіків смертність перевищує жіночу в 1,5 раза, то в 40-49 років це перевищення вже становить 3,5 раза.

Структура смертності серед населення України, з огляду наокремі причини досить стабільна Перше місце займають хвороби системи кровообігу (60,5 %), на другому місці — злоякісні новоутворення (13,5 %), на третьому — нещасні випадки, отруєння та травми (9,7), на четвертому — хвороби органів дихання (6,9). Разом вони становлять від 85 до 95 % усіх випадків смерті. Структура причин смертності за статтю дещо відрізняється. Першемісце як у чоловіків, так і у жінок посідають хвороби системи кровообігу. Серед чоловіків друге місце займають нещасні випадки, отруєння та травми, атретє - злоякісні новоутворення. В жінок на другому місці — злоякісніновоутворення, а третє займають нещасні випадки, отруєння та травми.

Підвищення смертності в Україні за останні роки пов'язане не тількиз постарінням. Воно відбулося також у значній мірі за рахунок населенняпрацездатного віку. Структура та рівні смертності населення в працездатному віці маютьсвої особливості. Перші два рангових місця займають хвороби системи крово-обігу та нещасні випадки, отруєння та травми.

У динаміці рівень смертності населення працездатного віку за останнєдесятиріччя підвищився в основному за рахунок нещасних випадків, отруєньі травм, хвороб системи кровообігу і найбільше за рахунок інфекційних іпаразитарних хвороб - в першу чергу, туберкульозу, дифтерії, СНІДу. Смертність чоловіків в Україні можна визначати як надсмертність. Порівняно з розвинутими країнами зарубіжжя вона призводить до скорочення їхжиття на 10-15 років.

 

5.Смертність немовлят - один із вікових показників смертності. Вінхарактеризує частоту смерті дітей на 1-му році життя.Смертність немовлят виділяють із проблеми смертності внаслідок їїсоціального значення.Цей показник ВООЗ поряд із іншими, такими як частка внутрішньоговалового продукту(ВВП) у розрахунку на душу населення, загальні витратина охорону здоров'я від ВВП тощо, використовується для оцінки соціально-економічного благополуччя країни.

В Україні рівень смертності немовлят визначається за методикою, рекомендованою ВООЗ. Ця методика передбачає розрахунок рівня смертності окремодля дітей, що померли у віці до 1 року з покоління поточного та попередньогороків, відносно до відповідного числа дітей, що народилися живими впопередньому та поточному роках.Формула розрахунку рівня смертності немовлят за рекомендаціями ВООЗтака:

Рівень смертності немовлят= Число померлих у віці до1 року з поколінняпоточного року • 1000 /Число дітей, щонародилися живими в поточному році * Число померлих у віці до

1 року з поколінняминулого року • 1000\ Число дітей, щонародилися живими вминулому році

З метою постійного поточного контролю за рівнем смертності немовлят іаналізу сезонних коливаньрозраховують показники смертності немовлят закалендарний місяць. Оскільки серед померлих дітей у поточному місяці можутьпомерти діти з числа народжених живими за поточний місяць і 12 попередніх

місяців, то при розрахунку щомісячного показника береться середньомісячнечисло народжених живими за 13 місяців.

Показниксмертності закалендарниймісяць= Число дітей, які померли у віці до 1 року іпппза даний місяць *1000/Середньомісячне число новонароджених дітей за 13 останніхмісяців (числоновонароджених за даний та 12 попередніхкалендарних місяців: 13)

Окремо виділяють смертність у неонатальний, ранній неонатальний тапостнеонатальний періоди життя дитини.Неонатальний період починається з народження дитини та закінчуєтьсячерез 28 повних днів після народження.Неонатальна смертність - смертність серед народжених живими протягом

перших 28 повних днів життя. Ранній неонатальний період охоплює перші сім днів або 168 годин життя. Період життя дитини після перших повних 28 днів називають постнео-

натальним (29 днів-12 місяців).

Рівні та тенденції смертності немовлят у значній мірі визначаються перинатальною смертністю - це смертність дітей в перинатальному періоді.

Розрізняють три типи смертності немовлят:

тип А - на першому місяці життя помирає 50 % і більше від загальногочисла дітей, померлих на 1-му році;

тип В — на 1 місяці помирає від 30 до 49 % загального числа померлихна 1-му році;

тип С - менше 30 % дітей помирає на першому місяці життя, решта - впостнеонатальному періоді.

Показники смертності немовлят у значній мірі обумовлені рівнем соціально-економічного розвитку. В економічно розвинутих країнах вони становлять 8-10 %о.Зростання смертності дітей першого року життя в Україні відбувається в першу чергу від вроджених вад, хвороб ендокринної та нервової систем.Таким чином, смертність дітей віком до одного року є одним із най-чутливіших індикаторів рівня соціально-економічного розвитку суспільства,що акумулює в собі рівень освіти та культури, стан навколишнього середовища,ефективність профілактичних заходів, рівень доступності та якості медичної допомоги, розподіл соціальних і матеріальних благ у суспільстві.

 

Більшість ХНЗ хвороб обумовлені розвитком цивілізації, їх значення за прогнозом зростатиме в XXI ст. Медико-соціальне значення найважливішихзахворювань обумовлене зростанням їх ролі в структурі захворюваності та смертності населення світу, провідним місцем у інвалідизації, що обумовлює

зростання потреби в спеціалізованій медичній допомозі та підвищення витратна охорону здоров'я суспільства та особистості (мал. 1). Загальні причинита механізми виникнення та розповсюдження ХНЗ спільні, універсальні,стосуються всього людства. Формується феномен "соціальної дезадаптації",внаслідок чого виникають хвороби та відхилення в соціальній поведінці.

Універсальні загальні чинники виникнення "хвороб цивілізації та соціальної дезадаптації" полягають у тому, що людина створила нове, незвичне для фізіологічних процесів організму середовище, внаслідок гіпертрофованої чи безконтрольної фізичної та соціальної діяльності, що призводить до патологічних порушень у її організмі.

Першочергове негативне значення при розвитку цивілізації набувають соціальні фактори:

• зміни особливостей харчування;

• забруднення атмосферного повітря, грунту, води;

• радіаційне забруднення;

• зміна ритмів життя, перевтома, нервове напруження внаслідок підвищення темпів життя взагалі, а також на виробництві;

• гіподинамія;

• надмірна технізація та інформатизація, які впливають на фізичне та психічне здоров'я людства.

Але, треба зауважити, проблема полягає не у фатальності розвитку дезадаптації, а в складності попередження порушень механізму адаптивнихреакцій при конкретних хворобах. Це можливо тільки на основі комплексноговивчення ролі різних чинників ризику, патогенезу розвитку хвороб, широкомасштабних соціально-гігієнічних досліджень різного рівня та підвищеннівідповідальності кожного за своє здоров'я.

Перший і другий розділи реалізуються зусиллями та заходами з боку держави, інфраструктурою санітарно-епідеміологічної служби, виділенням коштів на розвиток лікувально-профілактичних закладів тощо, третій – через загальнодержавні програми. Відповідні програми гігієнічного виховання повинні запроваджуватись

Щонайменше в підлітковому віці, якщо не раніше. Зважаючи на більш високі показники смертності чоловіків, у програмах первинної та вторинної профілактики слід також виділяти, як фактор ризику, стать. Вони повинні враховуватирегіональні відмінності смертності від ХСК. Третинна профілактика ХСКповинна передбачати покращання надання спеціалізованої лікувально-профілактичної допомоги, попередження хронізації, ускладнень і інвалідизації хворих. Впровадження багатофакторних профілактичних програм, нових методів діагностики, лікування та реабілітації хворих на ХСК, дозволяють сподіватись на покращання показників захворюваності, смертності в Україні, як це зареєстровано в Японії, США, Франції, Швеції, Фінляндії, інших розвинутих країнахсвіту.

Туберкульоз

Несприятливе становище стосовно туберкульозу експерти пов'язують з такими основними чинниками:

• пристосування збудника туберкульозу до старих антитуберкульозних препаратів (шляхом набуття резистентності та розповсюдження резистентних форм);

• зниженням захисних сил людського організму внаслідок поширення імунодефіцитних станів, викликаних пандемією СНІДу, дією забрудненого навколишнього середовища, нездоровим способом життя тощо;

• низькою ефективністю медикаментозної терапії та методів лікування,

В Україні лікувально-профілактична допомога хворим здійснюється назасадах: • безкоштовності; • доступності; • дільничності; • спеціалізації.

Ізоляція хворих (надання окремого житла), раціональне працевлаштування -перевірені засоби попередження розповсюдження туберкульозної інфекції.

Фактори, що сприяють підвищенню захворюваності та смертності від туберкульозу в Україні:

• погіршення матеріального стану широких верств населення;

• збільшення чисельності групи підвищеного ризику;

• недостатній обсяг протитуберкульозних заходів через нестачу етіопато-генетичних препаратів, медичної апаратури, обладнання тощо;

• недостатня увага лікарів загальної мережі до раннього виявлення та профілактики туберкульозу;

• несприятлива екологічна обстановка в Україні - високий рівень захворюваності населення, яке потерпіло внаслідок аварії на ЧАЕС;

• погіршення матеріально-технічної бази фтизіатричної служби.

Для попередження туберкульозу серед осіб з високим ризиком рекомендується хіміопрофілактика одним-двома антимікобактеріальними препаратами.

Санітарна профілактика включає поточну та заключну дезінфекцію у вогнищах туберкульозної інфекції, систематичну санітарно-освітню роботу ітакі заходи:

• госпіталізацію всіх хворих-бактеріовиділювачів, лікування їх до припинення бактеріовиділення;

• госпіталізацію не менше 95 % хворих із загостренням і прогресуванням хронічних форм туберкульозу;

• цілковиту ізоляцію дітей від хворих-бактеріовиділювачів - направленняїх до дитячих закладів для проведення профілактичного лікування;

• поліпшення житлових умов хворих;

• навчання з питань дотримання санітарно-гігієнічних норм хворими на туберкульоз і контактними особами;

• вакцинацію всіх новонароджених і неінфікованих контактних;

• регулярне обстеження контактних з проведенням хіміопрофілактики;

• поточну заключну дезінфекцію у вогнищах туберкульозної інфекції;

• суворе дотримання правил дозволу хворим на активний туберкульоз на деякі види робіт згідно з чинним законодавством;

• активну пропаганду знань з профілактики туберкульозу серед населення.

Враховуючи характер епідемічного процесу, профілактику тубекульозу слід зійснювати за такими основними напрямками:

' профілактичні заходи серед усього населення (щеплення та ревакцинація, соціально-економічні, санітарно-освітні та загальносанітарні);

• профілактичні заходи серед груп ризику щодо туберкульозу (диспансеризація хворих і контактних, хіміопрофілактика, оздоровлення);

• профілактичні заходи в осередках туберкульозної інфекції (оздоровлення вогнища, дезінфекція, ізоляція бактеріовиділювача, хіміопрофілактика).

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

Соціальними причинами виникнення пандемії СНІДу експерти ВООЗ вважають підвищення темпів міграції населення, особливо в Африці; широке розповсюдження в розвинутих країнах шкідливих звичок, насамперед наркоманії та проституції, а також, як це не парадоксально - розвиток медичних технологій - широке застосування внутрішньовенних маніпуляцій, нові методизбирання, зберігання, переливання, переробки людської крові та її препаратів; розширення обсягу та доступність для широкого населення оперативних медичних втручань.

Згідно із законом, інфіковані ВІЛ мають право на поважне та гуманне ставлення суспільства, збереження в таємниці відомостей про стан здоров'я, професійну діяльність за обраним фахом, безкоштовне забезпечення ліками та безкоштовний проїзд до місця лікування, користування ізольованою кімнатою для проживання. Дітям віком до 16 років - носіям ВІЛ або хворим наСНІД - призначається щомісячна державна допомога.

Відповідно до міжнародних норм затверджений "Порядок компенсації ВІЛ-інфікованим або хворим на СНІД за використання їх крові та інших біологічних матеріалів для наукових досліджень". В документі передбачено:

• взяття крові та інших біологічних матеріалів (кісткового мозку, спинно-

мозкової рідини, сперми, біоптатів) у ВІЛ-інфікованих або хворих на СНІД

Профілактика ВІЛ/ СНІДу

Основним шляхом боротьби з ВІЛ/СНІДом є профілактика, яка умовно може поділятися на первинну, вторинну, третинну (

Диспансерний метод

активне виявлення контингентів, які підлягають диспансеризації, тавзяття їх на облік;

повне комплексне обстеження осіб, які цього потребують;

активне лікування;

динамічне спостереження за станом здоров'я;

надання рекомендацій щодо працевлаштування;

розробка та проведення заходів профілактики захворювань і запобіганняускладнень.

Завдання диспансеризації:

збереження здоров'я здорових;

раннє виявлення факторів ризику та початкових форм захворювань;

повноцінне обстеження та лікування хворих, оздоровлення осіб групиризику;

зниження захворюваності з тимчасовою втратою працездатності таінвалідності;

підвищення продуктивності праці.

Контингенти диспансеризованих поділяються на 2 групи: перша – здоровіі особи з факторами ризику, друга –хворі

Відбір осіб для диспансерного спостереження проводиться як за медичними, так і соціальними показаннями.

До контингентів дорослого населення, що підлягають диспансерному спо- стереженню за медичними показаннями, відносяться:

особи, що мають фактори ризику;

хворі на окремі хронічні захворювання;

особи, які часто і тривало хворіють.

За соціальними показаннями диспансерному спостереженню підлягають:

особи, які працюють в шкідливих і небезпечних умовах праці;

працівники харчових, комунальних і дитячих закладів;

вчителі загальноосвітніх шкіл;

особи з факторами ризику соціального характеру.

Етапи диспансеризації

Виявлення та формування контингентів для диспансерного спостереження

Облік контингентів диспансеризованих

Комплексне обстеження осіб, що підлягають диспансеризації

Диспансерне спостереження та оздоровлення відповідних контингентів

Оцінка ефективності диспансеризації та проведення організаційно-методичних заходів покращання її організації та якості

 

30.Зміна змісту та організації роботи поліклінік за умови розвитку сімейної медицини.

Організація надання первинної мед-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини передбачена основними напрямками реформування системи ОЗ України в умовах розвитку ринкових відносин. Згідно з розробленоюМОЗ Державною програмою "Сімейна медицина" передбачене поетапне реформування ПМСД з випробуванням в окремих регіонах і містах різних моделейта схем її організації.

Перший етап, підготовчий, що розпочався у 90-х роках, включає розробку нормативно-правової документації, підготовку та створення матеріально-технічної, організаційної бази.

На другому етапі проводиться реформа, метою якої є впровадженнязагально-лікарських практик в амбулаторно-поліклінічну мережу. Спочаткурекомендується об'єднати дільничних терапевтів, педіатрів і акушерів-гінекологів. В сучасних умовах вони, працюють в різних ЛПЗ. Тому основна проблема полягає в забезпеченні узгодженості їх дій.

Вивчення світового досвіду надання ПМСД на засадах сімейної медицинита досвіду її розвитку в нашій державі дозволилозапропонувати три організаційні моделіреформування дільнично-територіальної системи:

групова практика медичної допомоги у вигляді комплексних бригад(терапевти, педіатри, акушери-гінекологи);

лікар загальної практики, який надає багатопрофільну медичну допомогузакріпленому за ним населенню (дорослому чи дитячому);

сімейний лікар, який обслуговує всю родину.

Становлення сімейної медицини потребує вирішення комплексу юридичних, економічних, організаційних питань з врахуванням психологічногофактора — готовності до сприйняття такої системи лікувально-профілактичноїдопомоги медичними працівниками і пацієнтами.

Вільний вибір лікаря може бути реалізований на таких умовах:

• можливості того чи іншого лікаря забезпечити медичну допомогу опти-

мальній кількості пацієнтів;

• відстань від місця проживання до місця роботи сімейного лікаря;

• можливість або зручність одержання медичної допомоги лікарів окремих

спеціальностей.

 

II етап

-ЦентральнаРайоналікарня

-Районна лікарня

-Самостійна поліклініка

-Диспансери

III етап

- Обласна лікарня

-Диспансери

-Спеціалізовані лікарні

IV етап

-Міські лікувально-профілактичні заклади

-Державні спеціалізовані центри

38. Сільська лікарська дільниця організовується для надання медичної допомоги мешканцям поселень, віддалених від районного центру. Кожний з її закладів виконує відповідні функції.На значній частині дільниць ПМСД надають лікарські амбулаторії, а на третині - дільничні лікарні, до складу яких входять і лікарські амбулаторії.Чисельність лікарів на сільських дільницях протягом останніх років не змінюється і не перевищує 8,5-8,6 тисяч. У 1997 р. в середньому на одній сільській лікарській амбулаторії працювало 2 лікарі, а середня кількість населення на дільниці становила 4,4 тисячі чоловік, тобто за цими узагальненими

даними на 1 лікаря припадало приблизно 2200 чоловік.Долікарську медичну допомогу сільським жителям забезпечують фельдшерсько-акушерські пункти, кількість яких у 1999 р. становила 16197.Слід відзначити їх недостатню укомплектованість середнім медичним персоналом.Це стосується також лікарських посад в амбулаторіях. До того ж значна частина сіл взагалі не має медичних закладів, що зумовлено передусім малою чисельністю населення.Вказані обставини спонукають до пошуку різних організаційних форм, а саме виїзних та пересувних видів медичної допомоги.Наявність значної кількості сіл з малою чисельністю населення та незадовільний стан шляхів сполучення стримують розвиток мережі ЛПЗ для забезпечення доступної лікувально-профілактичної допомоги.За останні роки загальне число лікарських, закладів на сільських дільницях не змінилося. При скороченні числа дільничних лікарень збільшилось число лікарських амбулаторій. Сільська лікарська дільниця відіграє важливу роль у наданні загальнодоступної медичної допомоги, проведенні профілактичних і оздоровчих заходів.При організації сільських дільниць враховується: • чисельність населення;

• особливості його розселення;

• площа території району;

• відстань між поселеннями;

• стан шляхів.

У регіонах і районах може бути різна кількість сільських лікарськихдільниць.Керує нею головний лікар дільничної лікарні (амбулаторії).Він відповідає за організацію лікувально-профілактичної допомоги, санітарно-епідеміологічний стан дільниці, роботу медичних закладів і безпосередньопідпорядкований головному лікарю району.Важливо визначити першочерговість певних лікувально-профілактичнихі санітарно-оздоровчих заходів. їх здійснення значною мірою залежить відрозробки головним лікарем обгрунтованих та реальних управлінських рішень,викладених у плані роботидільниці.

Завдання сільської лікарської дільниці:

• надання лікувально-профілактичної допомоги населенню (амбулаторної,домашньої, на деяких дільницяхстаціонарної);

• проведення протиепідемічних заходів;

• проведення заходів з охорони здоров'я матері та дитини (патронажвагітних, динамічне спостереження за дітьми та підлітками, прийняття пологівпри нормальному перебігу вагітності);

• здійснення поточного санітарного нагляду за територією, об'єктамигосподарської діяльності, освітніми та виховними закладами;

• вивчення стану здоров'я населення;

• проведення заходів щодо гігієнічного виховання населення.

Підрозділи дільничої лікарні:

В стаціонарі дільничної лікарні одна посада лікаря-ординатора встановлюється для терапевтичного відділення на 25, педіатричного - на 20 ліжок.Якщо в лікарні є обладнаний рентгенівський кабінет, то, залежно від потужності стаціонару, встановлюється 0,5 (чи більше) посади лікаря-рентгенолога і відповідно рентгенолаборантів.

Основні завдання дільничної лікарні:

• забезпечення населення дільниці амбулаторною та стаціонарною лікарською допомогою;

• здійснення лікувально-профілактичних і загальнооздоровчих заходів зохорони здоров'я матері та дитини;

• організація та проведення заходів щодо профілактики та зниженнязахворюваності та травматизму;

• запровадження сучасних методів профілактики, діагностики та лікування;

• організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю закладівохорони здоров'я лікарської дільниці.

Обсяг і профілі стаціонарної допомоги визначають,виходячи з потужності лікарні, укомплектованості відповідними фахівцями. Незалежно від потужності стаціонару в будь-якій сільській лікарні повинна надаватись допомога терапевтичним та інфекційним хворим. В ній повинні приймати пологи, забезпечувати невідкладну хірургічну та лікувально-профілактичну допомогу дітям.В сільських дільничних лікарнях лікують переважно хворих терапевтичного профілю. Внаслідок зростання вимог до якості медичної допомоги населення тяжіє до закладів, які надают спеціалізовану та більш якісну допомогу.

 

39. Важливим розділом роботи сільської лікарської дільниці є амбулаторна допомога.

Сільська амбулаторія здійснює:

• раннє виявлення захворювань і факторів ризику;

• своєчасне лікування хворих в амбулаторії та вдома;

• відбір осіб, які потребують диспансерного спостереження, своєчаснеїх обстеження, лікування та оздоровлення;

• організацію швидкої та невідкладної допомоги;

• направлення на консультації і підготовку до огляду лікарями-спеціалістами районних закладів при їх плановому виїзді на сільську лікарську дільницю;

• своєчасну госпіталізацію хворих;

• експертизу тимчасової непрацездатності;

• направлення на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) хворих зознаками стійкої непрацездатності;

• динамічне спостереження за станом здоров'я жінок і дітей;

• складання графіків і проведення консультативних прийомів хворих натериторії діяльності ФАПів;

• проведення оздоровчих і протиепідемічних заходів.