Публіцисти укр збройного підпілля

Історія публіцистики українського підпілля була предметом вивчення Т.Андрусяка, І.Гулика, Г.Дем’яна, Г.Дичковської, І.Дмитріва, М.Нагірняка, Ю.Киричука, О.Панченка, П.Потічного, А.Русначенка та ін.

Маловідомі публіцисти: Д.Шахай, М.Вировий, О.Горновий І.Сагайда, А.Ковач, Р.Паклена (Р.Млиновецький) та ін. Їх статті були надруковані в таких офіційних органах як „Ідея і Чин” (ОУН) та „Бюлетень УГВР”. Це означало, що твори відображали позицію усього визвольного руху на Україні. Дуже часто вони були складовими вишкільних програм для діячів ОУН та УПА.

Д.Шахай (Й.Позичанюк) у статті „Тактика щодо російського народу” (1943р.), що була меморандумом, призначеним для керівних кадрів підпілля, писав: „Правильна і спритна політика щодо російського народу мусить базуватися на засаді: ми переслідуємо мету не конструктивну щодо російського народу, а деструктивну щодо більшовицької московської імперії, в розвалі якої російський народ мусить відіграти свою історичну роль”. Автор мав на увазі, що основний погляд визвольного руху спрямований не на росіян, а на повалення Радянського Союзу. Стаття цінна тим, що тут автор намагався пояснити потребу та причини саме такого, а не іншого ставлення до росіян. Публіцист зазначив, що ОУН повинна спрямувати ідеологію та методи більшовиків проти них самих і використовуючи численні протиріччя та розбіжності між їхніми гаслами та практикою, мобілізувати найширші маси, насамперед російські, проти злочинного режиму. Д. Шахай вважав за цілком можливе підняти російський народ на боротьбу з більшовизмом, оскільки мета ОУН та УПА не ліквідація Росії і культури народу, а тотального більшовицького режиму, більшовицької культури, червоного Кремля як організатора й керівника грандіозної імперіалістичної машини.

Однією з основних праць підпільної публіцистики, яка теж розкриває дану проблему, є стаття М. Вирового (М. Прокоп) „Україна і Росія” (1943р.). Автор не відступає від виробленої та втіленої в документах ОУН і працях інших публіцистів концепції. Проте, він вважає, що московський імперіалізм є ворожий Україні не тільки тому, що він заперечує право її народу на власне державне життя, але також тому, що споконвічно несе неволю, розклад, економічну експлуатацію тощо. І що це лежить в його природі. На його думку, московський імперіалізм хотів би зробити з України європейську Індію, а народ обернути в рабів. Тому боротьба з ним, з усіма його політичними й культурними впливами — це неодмінна передумова перемоги. Помітно, що автор слушно розглядає ставлення Росії до України як виключно вороже та з однією метою – підкорення. М.Вировий переконаний, що усвідомлення цих фактів мусить лягти в основу політичної свідомості українського народу.

С.Бандера у статті „Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс” з притаманною йому рішучістю чітко зазначає, що українську національно-визвольну революцію слід оцінювати як продовження історичної боротьби України з Москвою і не лише більшовицькою. Він не погоджувався з думкою, що більшовизм і російський імперіалізм відділені від російського народу, який нібито їх не підтримує, а, навпаки, хоче повалити. Бандера був переконаний: боротьба за незалежність України – це боротьба з Росією, з загарбницьким імперіалізмом, який притаманний російському народові протягом усієї його історії, бо на це вказує як стан політичної думки усіх російських політичних середовищ, так і настрої народних мас.

Досить оригінальний у своїх поглядах один з лідерів ЗЧ ОУН С.Ленкавський.

Соборність як мету і засаду діяльності захищали і відомі публіцисти українського збройного підпілля. Так, про це писав П. Полтава у статті „Елементи революційности українського націоналізму”. Він, до речі, розумів ідею Української Самостійної Соборної Держави не лише як ідею політичного визволення, але також як „ідею соціального визволення, як ідею такого суспільно-економічного ладу в Україні, при якому не існуватиме експлуатації людини людиною і буде побудовано безкласове суспільство”. До речі, поява в лексиконі публіцистики українського збройного підпілля гасел-постулатів, що ними широко послуговувалася радянська пропаганда („експлуатація людини людиною”, „безкласове суспільство” як мета тощо) лише частково свідчить про теоретичні пошуки політичної думки підпілля, скорше це можна розцінювати і як пропагандистський прийом, оскільки П. Полтава, як і інші публіцисти, звернувся до широкої аудиторії, серед якої були вже і „радянські люди”, які в умовах більшовицького режиму прожили майже три десятиріччя (статтю вперше було надруковано в теоретичному органі ОУН, у журналі „Ідея і чин” у 1946 р.).

Преса українських січових стрільців

Преса Січових Стрільців скромна з вигляду, але слід зважати на те, що вона виходила у фронтових умовах.

Видання: "Вісник пресової квартири У. С. С." (з 1916р.)

сатирично-гумористичні часописи: "Самохотник", "Бомба", "Самопал", "У. С. С.", "Тифусна Одноднівка".

У цій пресі починали свій шлях багато відомих у майбутньому поетів, письменників, художників, вчених і політиків: Лепкий, Є. Козак, О. Курилас, Р. Купчинський, Л. Гец, М. Голубець, Д. Вітовський, В. Кучабський.

Важливу роль відіграло створення Пресової Квартири У. С. С. (1914р.), яку спочатку очолювали Т. Мелень і О. Назарук, потім І. Іванець і М. Угрин-Безгрішний.Пресова Квартира вела "Хроніку Січового Коша."

Преса ОУН-УПА

Говорячи про діяльність цієї преси, зауважимо, що свою прессу мала кожна з трьох гілок українського підпілля: ОУН як політична сила, УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) як законодавча Влада і УПА як армія.

У пресі ОУН 30-х років було чимало публікацій, у яких автори обгрунтовували значення пропаганди.

Удокументах ОУН, що стосувались пропаганди, було обгрунтовано ідеологічні засади, методологічні і методичні аспекти пропагандистської діяльності, яку провадив організований націоналістичний рух. Сам факт існування УПА мав пропагандистське значення.

Основним засобом пропаганди ОУН-УПА булла преса. Політичний відділ Головного командування УПА видавав журнал «До зброї» (1943-44 рр.) Друкували його в «Друкарні УПА ім.Богдана Хмельницького». Головним редактором журналу був Я. Бусел. Журнал вміщував публікації з історії визвольних змагань, огляди воєнних подій на фронтах Другої світової війни. Протягом 1946-47 років в Галичині виходив журнал «Повстанець» - орган Головного військового штабу УПА, гол. Редактором був М. Дужий.

Четверта воєнн округа «Говерла» видавала журнал «Шлях перемоги», за редакцією Марка Боєслава. Команда Станіславського тактичного відтинку УПА «Чорний ліс» видавала у 1947-1950 рр. журнал «Чорний ліс». Збереглися 11 чисел з 16-ти. Найбільше місця віддава журнал розповідям про бойові операції, опису армійського побутут, присутні також вірші, оповідання, адже редагував його відомий поет українського підпілля Марко Боєслав. Також як видання УПА виходили журнали «Щоденні вісті» та «Стрілецькі вісті» (1944-45). Виходив сатиричний журнал «Український перець».

Підпільні журнали Закерзонської України: «Інформатор», «Тижневі вісті», «Перемога», «Лісовик». «Лісовик» виходив у 1945 році, призначався для вояків УПА і для населення, публікував гуморески, фейлетони, анекдоти, памфлети, листи, карикатури.\

Що стосується преси ОУН, то її головним виданням був журнал «Ідея і чин» (1942-46) як пише М.Дужий, був флагманом підпільної преси. Перший гноловний редактор – Дм. Маївський, мовний редактор – Й.Позичанюк. На його сторінках друкувались видатні публіцисти українського підпілля.

Друкований бюллетень «Осередку проапаганди та інформації при Проводі ОУН» виходив у 1948 – 1951 рр. за редакцією П. Полтави. Проводи ОУН окремих країв Мали своїх видання. Журнал «За самостійну Україну» виходив на північно-східних землях від 1941 року, «За Українську Державу» від 1944 року – на західних землях, тут же виходив журнал «Бюлетень» і газета «Вісті» (1943р.).

Видання для молоді: «Юнак», «На чатах», «На зміну». На Волині виходив «Молодий революціонер» (1948-1953 рр.) На Станіславщині виходив журнал «За волю України».

Свої видання мала й УГВР. Це журнал «Самостійність», перше число якого вийшло в 1946 р. Тут було надруковано відомі статті О.Дякова: «УПА – носій ідей визволення і дружби народів», «Про свобожу преси в СРСР». Також виходив друкований бюллетень УГВР - «Бюро Інформації Української Головної Визвольної Ради» (1948-1950), а також «Вісник» - орган Президії УГВР (1944-45).

ОУН-УПА-УГВР друкувало свої видання у своїх друкарнях, а їх було два десятки. Найбільші з них: друкарня імені отамана С.Петлюри (у Станіславі), друкарня імені Клима Савура (біля Луцька), друкарня на Закерзонні. У друкарні імені Клима Савура виходили журнали «За волю нації», «Молодий революціонер».

 

Студентська преса 20-х років

Після війни студентське життя почало відновлюватись. Восени 1919 року почали відновлювати свою діяльність Український студентський союз, Академічна громада, Медична громада, кружок правників, в листопаді було створено гурток імені Івана Франка, також існували гуртки імені Лесі Українки, імені Б.Грінченка. Гурток імені Франка почали видавати свій часопис під назвою «Наше життя», проте він проіснував недовго.

І.Вітушинський пише що першим українським справді студентським часописом у Галичині був журнал «Наш шлях» - орган Української кураєвої студентської ради, що з’явився 1 серпня 1922 року. Але був ще один шлях, що вийшов 5 серпня 1921 року. Журнал мав гасло: «Ціль наша – Самостійна Соборна Україна, наш шлях – боротьба». Виходив він нелегально, текст друкували на машинці, а потім розмножували. Публікації видання мають анти-польський характер. Наступного року 1 серпня 1922 року орган Української краєвої студентської ради західних земель України у Львові. Текст так само надрукований на друкарській машинці й літографовано. Редакція заявляла про свій поза політичний характер, про своє прагнення подолати конфлікти у студентському середовищіі об’єднати студентство на спільній платформі.

Видання «Студентські вісті» продовжували «Наш шлях». Перше число журналу появилось у 1923 році. Журнал виходив недовго, але нинішнім дослідникам видання дає цінний матеріал про студентське життя, діяльність окремих студентськи організацій у краю та закордонном. Журнал гуртував студентство навколо «університетської» проблеми та ту боротьбі за українську культуру. Згодом журнал повідомив, що кураторію високих шкіл було створено на підставі анкети, проведеної 12 лютого 1923 року серед українців. У цій анкеті взяли участь представники всіх економічних, культурно-освітніх, наукових установ, НТШ, «Просвіти», товариства «Рідна школа», «Центорбанку» тощо, представники Української трудової партії, Української радикальної партії та ін. У 1923 р. «Студентські вісті» почали і припинили своє існування.

Також у 1923 році виходив «Історичний вісник», що мав фахово-науковий характер. Це був друкований орган студентів-істориків Українського університету. У віснику виходили публікації: «Державна історія», «Похід Хмельницького в Галичину і його політика 1655-1656 рр.», матеріали в рубриках «Науковий рух», «Матеріали і замітки» тощо.

Найбільше українських студентських організацій було у Чехословаччині. Найбільшою й першою укр. Студентською організацією в Чехословаччині була Українська академічна громада, яка виникла в листопаді 1919 року, коли при Українському клубі було створено Український академічний гурток. Група його членів почала видавати журнал «Український студент».

У лютому 1922 року було засновано секцію «Друкар»ю. Результатом її праці став виданий у липні 1922 року літературний альманах «Стерні» - місячник літератури, мистецтва, науки та студентського життя на 136 сторінках, редактор – А. Павлюк. Сатиричний журнал «Віхоть»(спадкоємець «Жала)», різноманітні бюлетні. Группа укр. Національної молоді почала видавати неперіодичний журнал «Нацональна думка» (1924-1927).

Перше число «Українського студента» появилось у квітні 1920 року за редакцією О.Яремченка. Завданням редакції було: висвітлювати організаційні питання українського студентсва, організовувати дискусії на актуальні теми студентського життя, вміщувати хроніку студентського життя у сфері літератури, мистецтва, науки. У 1923 р. «Український студент» почав представляти увесь студентський загал, воно розширилось, і перше подвійне число мало 132 сторінки.

Виходив журнал «Заграва» - орган Української партії національної роботи, який редагував Д.Донцов. Видання наукового типу – «Українське книгознавство», почало виходити у Варшаві. У трьох випусках видання є грунтовні публікації, що стосуються української бібліології, бібліографії, організації бібліотечної справи.

Студенти Української господарської академії у 1923-1927 роках видавало гумористичний журнал «Подєбрадка».

У Празі у 1924-25 рр. Виходив журнал «Життя» - орган спілки «Вільна громада».

Важливим осередком українського студентства на еміграції залишалась віденська «Січ». 1 лютого 1921 року науково-літературна секція видала перший номер «Молодого життя», місячник української академічної молоді. Редакція видання заявила: «Наше завдання – уце служба укаї\нському народові, наш ідеал – бути цементом при будуванні Великої Української Спільноти». «Молоде життя» не було єдиним виданням «Січі», у 1924 р. Группа «січовиків» видала кілька чисел сатиристично-гумористичного журналу «Єретик».

Наступне студентське видання «Студентський голос» з’явилось у 1927 році. Його видавець – Українська студентська громада. Секція студентів-рільників при Українській студентській громаді у Варшаві у травні 1922 року видавала «Українську ріллю». У 1924-25 рр. з’явився журнал «На чужині» - неперіодичний орган вільної думки українських студентів-емігрантів у Польщі. У Данцигу теж було багато студентських організацій. Найбільшою з них була «Основа», заснована у жовтні 1922 року, до неї входили студенти-політехніки. У 1923 р. у Данцигу вийшло перше число українсько-німецького гумористичного журналу «Сміхомет».

Студентська преса 30-х років

В історії молодіжної преси студентська преса 30-х років посідає більш помітне місце у суспільному житті. В політично-публіцистичний лексикон того часу увійшло словосполучення «студенти 30-х років». Старше покоління, не пов’язане з націоналістичним рухом, вживала його у негативному сенсі. Чимало різножанрових публікацій стосуються цієї проблеми і допомагають з’ясувати місце, значенн, тенденції студентського руху та його преси 30-х років. Це публікації у «Студентському шляху», «Ділі», «Новому часі», «Меті», «Громадському голосі», «Новій зорі». Стимулом до створення власної студентської центральної організації у краю був Конгрес українських націоналістів, на якому було створено ОУН (28 січня – 3 лютого 1929 року). Студентське віче в Академічному домі, на якому було засуджено москвофільство і новітнє радянофільство, було організовано з ініціативи Кураєвої екзекутиви ОУН.

15 грудня 1929 року відбулась І Краєва студентська конференція. На ній було вибрано Центральний студентський комітет. Цей орган повинен був підготувати Конгрес західноукраїнського студентства, який працював з перервами. Після однієї з них відновив роботу у грудні 1930 року, а 21-22 березня 1931 року відбулась ІІ Краєва студентська конференція. Під час цієї конференції заслуховувалось 15 резолюцій, і у десятій говорилось про необхідність видавати постійний студентський журнал для пропаганди порушених на конференції питань, для обміну думок та інформування студентства і українського громадянства про студентські справи.

Як розвиток рішень конференції появилась одноденка «Студентський шлях». Вплив «Студентського шляху» можна порівнювати з впливом на початку століття «Молодої України», щоправда, з тією різницею, що старше покоління на початку 30-х років ставилось до студентської молоді упереджено. «Студентський шлях» вміщував інформацію про життя і діяльність українських студентів та їх організацій в інших державах. «Студентський шлях» активізував студентство як важливий чинник суспільно-політичного життя, утвердив націоналістичний світогляд, координував діяльність студентських структур, взаємодію із нестудентськими організаціями, інформував про студентське життя. Публіцисти «Студентського шляху» захищали позицію молоді, нове сприймання життя, що стало реалією

Свою позицію українське студентство з’ясувало у резолюціях, які видрукував націоналістичний суспільно-політичний тижневик «Наш клич».

1933 р. «Студентський шлях» продовжував висвітлювати різноманітні проблеми студентського життя. Авторами статей були: В.Янів, М.Дужий, Д.Штикало, А. Романюк). 1934 року в журналі з’являються перші статті Я.Стецька «За творців нової дійсності», «За синтезу вартостей» тощо. На сторінках журналу з’являються імена О.Ольжича, Б. Антонича. В жовтні 1934 року після вбивства міністра Пєрацького і масових арештів, НТШ як власник Академічного дому отримало листа від львівського староства, в якому говорилось, що Український Академічний Дім став пристанищем пропаганди ОУН та кузнею її роботи. Так студенти втратили Академічний Дім, а число за вересень-жовтень 1934 року стало останнім числом «Студентського шляху».

У липні 1935 року почав виходити «Студентський вісник», неперіодичне видання студентського кружка «Рідної школи» імені Петра Могили, відповідальним редактором цього видання був В.Кох. Після перерви студент сов знову почало мало свій друкований орган, на сторінках якого виступали автори, відомі читачам завдяки публікаціям у «Студентському шляху». Це були: О.Ольжич, М.Дужий, В.Габрусевич, З.Кравців. Багато публікацій було підписано криптонімами. До березня 1937 року вийшло три випуски.

Наступне і останнє студентське видання міжвоєнної доби з’явилось влітку 1938 року. Це теж був «Студентський вісник», видавцем і відповідальним редактором був Б.Томків, але редагував журнал М.Прокоп. Журнал був продовженням студентського шляху і прагнув стати трибуною студентства, таким виданням, яке б не обмежувалось вирішенням лише професійних питань та вузьких життєвих проблем. У виданні порушувались важливі та актуальні теми. Уже в першому номері з’явились статті В.Пилипчука «Провідницька верства», «Актуальні речі» М.Прокопа, «До концепції імперіалізму» С. Осінського.

Напередодні війни влада пильно стежила за подіями у студентському русі. У березні 1939 року відбулась VІІ Краєва конференція СУСОП. Після того як було обрано керівництво до залу увійшла поліція і заарештувала всіх присутніх. Формальна підстава була – конференція, як і усі попередні, відбувалась нелегально. Після цих арештів «Студентський вісник» виходити перестав. Друга хвиля масових арештів прокотилась незадовго перед війною. На початку війни майже увесь студентський актив перебував у польських в’язницях і концтаборах.

Активні дії студентства 30-х років значною мірою допомогли новому поколінню українців на шляху до продовження боротьби за українську державність.