Актуальність вивчення західноукраїнської преси I половини XX століття.

Західноукраїнська преса – це дзеркало життя, совість і свідомість українського народу. Це жертовність та самопожертва західноукраїнських публіцистів. Це насамперед народна преса, що порушувала вічні проблеми українського життя нашої історії. Вона стала як українським надбанням, так і національною вартістю українців. Вона є важливим елементом нашого минулого, а її вивчення сьогодні допомагає нам усвідомити усю повноту минулого України. Саме у цій пресі зображені різні таємниці різноманітних сфер українського суспільства, відображена історія літературної, мистецької, економічної, політичної, публічистичних думок, які заклали основу вивчення її засад та сприяли розвитку української преси на сучасному етапі.Також актуальність вивчення західноукраїнської преси I половини XX століття є в тому, що преса реєструє факти історії в процесі її творення, відображає події в різних сферах життя. Це дає низку обгрунтувань, які поєднують в собі тенденції та причини розвитку західноукраїнської преси I половини XX століття.

Основні методологічні засади зах.-укр. преси 1 пол. ХХ ст.

Основними методологічними засадами західноукраїнської преси 1 половини ХХ ст. були ідея боротьби, ідея соборності, ідея державності.

Ідея державності у ХХ ст. пройшла заново всі етапи розвитку, від її проголошення до реалізації наприкінці століття. Процес формування укр. нації невід’ємний від ідеї державності. Ідеологи ідеї державності: Донцов (ідеолог націоналізму), Міхновський, організації й їх видання «Молодої України», «Сокола», «Січі», «Пласту», журнал «Відгуки». На жаль, вожді укр. революції Грушевський, Петлюра, Винниченко державниками не були й України без Росії не бачили.

Ідея соборності в укр. суспільстві існувала майже як молитва. Вона невіддільна від укр. історичної долі, свідомості й ментальності, так само, як ідея державності й боротьби за неї. Зародилася навіть раніше від ідеї державності, та півтораста років перекручувалася, деформувалася, спекулювалася. Теоретичні умови для розуміння поняття соборності створив Грушевський, довів, що укр. мають свій власний, самобутній, незалежний від інших історичний розвиток. Поборницьким духом була пройнята й «Руська трійця», проте згодом Вагилевич і Головацький відійшли від соборництва. Пропагандою ідеї соборності в Галичині займалася газета народовців «Діло». На поборницьких позиція стояли перші політичні партії Галичини: Українська національно-демократична партія, Русько-укр. радикальна партія, Укр. соціал-демократична партія. Ідеї самостійності й соборності намагався поєднати в «Ukraina irredenta» Ю.Бачинський. Соборниками були Міхновський, Франко, Шухевич, М.Лозинський, Кедрин, Січові стрільці, УВО, преса: «Студентський вісник», «Наш шлях», «Національна думка», «Молода Галичина», «Сурма».

Ідея боротьби. Преса 1 пол. ХХ ст. була чинником боротьби за укр. державність, за національні інтереси. Ідея боротьби відображає моральний і соціально-психологічний стан готовності іти на жертви, відбиває інтелектуальний рівень нації. Боротьбистами були Донцов (ідеєю боротьби пройнята абсолютна вся його публіцистика), Петлюра, Назарук, Коновалець, Стецько, УВО і її журнал «Сурма», «Січ», «Січові стрільці», преса ОУН («Розбудова нації», «Укр. голос», «Голос», «Вісті», «Голос нації», «Наш клич», «Наш фронт», «Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ», «Юнак», «Юнацтво», «Гомін краю», «Самоосвітник», «Наш світогляд»), а також інша преса, що перебувала під їх впливом: «Студентський шлях», «Студентський вісник», літ. видання «Дажбог», «Обрії», «Напередодні».

Основні ідейно-концептуальні засади західно-української преси 1 пол. ХХст.

„Бог і Україна”

У гаслі „Бог і Україна” вбачається характерна риса укр. ментальності (традиційний укр. романтизм); мотивація укр. визвольного руху до своєї історич. мети(що не заперечує боротьби).

Національне відродження галицьких українців почалося з плідної діяльності духовенства, на яку у 30-их рр. спиралася „Руська Трійця”.

Завдяки Митрополиту Шептицькому остаточно сформувався національний характер УГКЦ. Він був тією особистістю, в якій поєднав ідеал національного і християнського („Як будувати рідну хату?» «Не вбивай»).Укр. політична думка завжди шукала провідну ідею укр. духовності, яка б одночасно висловлювала покликання укр. нації. Цією ідеєю є ідея Слави.

Тему „Бог і Україна” порушував Донцов. У статті „Церква і націоналізм” він говорить про зближення обох сил через зближення теологічного світогляду церкви і націоналістичного світогляду. Вважає, що похід проти церкви є походом проти нації. Донцов не виправдовував „ аморальність ” укр. націоналізму, не захищав його авторитетом Церкви. Він підкреслював спільні риси Церкви і націоналізму, бо знав: без глибокої Віри, сильної, непохитної, реалізувати укр.. національну ідею не вдасться.

ОУН стояла на тому, що влада повинна зберегти необхідний контроль над церковними організаціями і співпрацювати з укр.. духовенством для морального виховання нації.

Ідея „українського П’ємонту ”

Ідея „українського П’ємонту - особлива, провідна роль західноукр. земель, Зах. України в укр.. національному відродженні, в національно-визвольних змаганнях.

Образ Галичини як „українського П’ємонту” у публіцистику приніс Чикаленко, про її значення писав Єфремов в „Історії укр. письменства”, де говорив про Галичину як „захисний куточок”, Грушевський у статтях „український П’ємонт”, «Рух політичної та суспільно-політичної думки в 19столітті”, пише про Галичину як „горнило укр. культурної та суспільно-політичної думки для всієї України”.

Кедрин вважав, що Галицький П’ємонт - це та частина великої укр.. землі, де могли витворюватися вартості всенаціонального значення тоді, коли інші землі тієї змоги не мали.

Актуальний зміст, наслідки п’ємонтизму полягають у тому, що, як писав Кедрин, „західно українці були і по нинішній день свідоміші за наших наддніпрянських братів”.

Ідея людини: національний характер і конечність виховання „нового” українця

Однією з передумов зародження націоналізму як напряму було те що, загартувалося нове покоління людей, тобто появився той тип людини (українця), який перед тим досі домінував серед загалу.

Український характер формувався у процесі укр.. національного визвольного руху. В умовах не державності в інтелігентському середовищі сформувався комплекс меншовартості. Поява можливості відновити державність відродила в народу ті творчі й духовні риси, які завжди були йому притаманні. Серед багатьох передумов успіху одним із найважливіших залишається „людський чинник”. Донцов переконував, що майбутня боротьба за державність вимагає українця-борця, українця-людину іншого типу.

Схід чи Захід (проблема історичної орієнтації)

Проблема приналежності України - до Заходу (тобто до Європи) чи до Сходу (в основному Росії) - є однією з найдавніших проблем.

І. Лисяк-Рудницький у статті „Україна між Заходом і Сходом” вважав, що Україна „західна” не лише завдяки географічному розташуванню, а й завдяки впливу і контактам з іншими європейськими країнами. Але він стверджує і наявність впливів Сходу, через київську Русь. Драгоманов не бачив України без Росії, тому навіть автономія перекреслювала шлях до Європи. Такою ж позицією була Грушевського. Липинський бачив Україну у тісному зв’язку з Заходом, хоча й не заперечував різнорідності соціальних станів, наявності різних світоглядів, культур, релігій. Донцов порушує цю проблему у статтях ”Перед новою проблемою”, „Міжнародне положення України та Росія”, де заперечував навіть найменшу позитивну роль Росії в укр.. державотворенні.

Концепція власних сил

В сучасних умовах уніфікації культури, омасовлення культури Україна повинна зберігати національну самобутність укр.. культури - лише залишаючись національною, як писав митрополит Шептицький у статті „З філософії культури”, укр.. культура може стати частиною вселенської. Здорова думка виступає як проти комплексу меншовартості, так і проти космополітичної культури, що приховується під плащем „все людськості”.

Ідея чину

Ідея чину органічно пов’язана із розумінням необхідності і неминучості боротьби, із утвердженням активного, динамічного, вольового типу укр.. людини. Поняття чину супроводжує не лише діяльність людини, суспільства, але й процес осмислення цієї діяльності, і її публіцистичне відображення. У „чині” здебільшого - попередній розвиток суспільного життя, це певний підсумок історичного процесу, його конфліктів і суперечностей. Чинний націоналізм висував такі вимоги:

· зміцнювати волю нації до життя, до влади;

· те стремління до боротьби без якої неможливі ні вчинки героїзму, ні інтенсивне життя;

· велика ідея повинна бути перейнята духом романтики;

· фанатизм і аморальність;

· служити інтересам поступу; творче насильство і ініціативна меншість.

Мета ідеї чину завжди одна - перемога національної ідеї. Власне преса, особливо міжвоєнної доби, років Другої світової війни, а також повоєнного періоду виховувала своїх читачів так, щоб вони були спроможними на такий чин.