Статистика та основні причини побутового травматизму.

 

Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межами набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Так, за період 1991-1998 рр. в Україні від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло 576,5 тис. чоловік, сотні тисяч людей стали інвалідами. На транспорті смертельно травмовано близько 76 тис. чол., майже 82 тис. чол. загинули від отруєнь, 108 тис. чол. покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. чол., 37,3 тис. чол. утопились і 12,7 тис. чол. загинули при пожежах.

Тільки у 1998 р. одержали травми близько 2 млн. чол., з них 200 тис. дітей віком до 14 років, 68,2 тис. чол. загинули.

Найбільше смертельних випадків на 1000 жителів зареєстровано в Луганській та Харківській (по 1,57).

Збільшення кількості нещасних випадків у невиробничій сфері це загальна тенденція у всьому світі. Однак в Україні вона набула загрозливих масштабів. Так, у 1992 р. співвідношення між виробничим і невиробничим травматизмом зі смертельними наслідками складало 1:22, а вже в 1998 р. - 1:38. Аналізуючи статичні дані важко не помітити одну особливість. Специфічною проблемою України є висока смертність чоловіків працездатного віку від нещасних випадків. Так, у сучасній структурі причин смерті чоловіків у віці від 15 до 55 років на першому місці - нещасні випадки, отруєння, травми (близько 35% усіх смертей в цьому віці). Скорочення середньої тривалості життя через цю групу причин смерті у 1997-1998 рр. склало для чоловіків 6,5 року, а для жінок - 2,8 року.

Серед причин смерті у побутовій сфері звертає на себе увагу різке збільшення кількості самогубств. Коротко розглянемо основні причини суїциду (самогубства).

 

Суїцид

У нашій країні одна з основних причин суїциду - високий рівень безробіття, стан психологічного здоров'я, алкогольна та наркотична залежність Чимало молодих людей з острахом дивляться у своє майбутнє і вважають: навколишнє середовище - забруднене, суспільство - морально здрібніле, перспектив для нормального життя - жодних. "Рятівним" кроком для них може стати суїцид.

Згідно з “Медичною енциклопедією” більшість самогубств – це наслідок психічної недуги. Спрощено можна представити таку схему причинно-наслідкових зв’язків суїциду: невдоволення життям – відчай – депресія – порушення психічного здоров’я – самогубство. Звісно, що у житті все набагато складніше.

Психологи поділяють самогубства на такі чотири основні категорії:

Фаталістичне самогубство. Воно як правило, викликано надміру суворим контролем суспільства над особою, що значно обмежує її свободу. Жертва живе із зав’язаними очима, не бачить перед собою світлого майбутнього.

Анемічне самогубство. Самогубці не спроможні раціонально дати раду труднощам. І для того, щоб вийти зі скрутного становища, вирішують покінчити порахунки із життям. Також таке відбувається, коли звичні відносини людини із суспільством раптово і шокуючи змінюються.

Егоїстичне самогубство. Як вважають, його корені – у відчуженості. Ті, хто стає жертвами егоїстичного самогубства, є переважно “самі по собі”. Їх уже ніщо не пов’язує із довколишнім світом і не ставить у залежність від нього. Як правило, такі люди – меланхоліки, схильні до усамітнення.

Альтруїстичне самогубство. Людина тісно пов’язана з колективом і задля нього готова іти на будь-які жертви. Приклад – японські льотчики – камікадзе часів другої світової війни. Також до цієї категорії можна зарахувати тих, хто здійснив самоспалювання аби привернути увагу до якого-небудь руху чи суспільної проблеми.

Повна неспівмірність далеких від життя і нездійснених мрій та реальної дійсності може викликати відчай і довести до самогубства. До речі, чоловіки гірше переносять поразки і стреси, а відтак – відсоток смертей внаслідок самогубства серед “сильної половини” є більшим, аніж серед жінок. Частково це пояснюється тим, що на чоловіках лежить відповідальність за матеріальний стан сім’ї. Більшість керівних посад займають чоловіки, що також пов’язано з нервовим напруженням. Жінки тверезіше мислять, усіма силами намагаються знайти вихід зі складного морального лабіринту.

Профілактика завжди діє краще, аніж лікування. Тому, якщо ви запідозрили, що з вашим другом чи співробітником коїться щось не те, слід виявити підвищену увагу до нього. Причиною для занепокоєння можуть стати: різні зміни в зовнішності, безнадія, тривога, затяжна депресія, безпричинний плач, схильність до усамітнення, проблеми зі сном, втрата апетиту. Вчасно надана поміч кваліфікованого психолога чи просто спокійна розмова з добрим другом здатні повернути людину, допомогти їй знайти бодай якийсь маленький “стержень життя”. Як показує досвід багатьох зарубіжних країн, значну допомогу у профілактиці суїциду надають телефони довіри та консультації психологів.

В будь – якому випадку слід пам’ятати, що людське життя схоже не зебру (біла смужка – чорна смужка, біла, чорна...). І якщо настане “чорна” смуга у житті вона неминуче зміниться на “буду”, але для цього необхідно докласти певних зусиль.

 

Утоплення

Значна кількість смертей у побутовій сфері припадає на утоплення. За даними Міжнародної любительської федерації плавання щорічно в світі утопають приблизно 300 тис. чоловік. В Україні щороку гине на воді близько 4 тис. чоловік. Аналіз загибелі людей на воді показав, що найбільше трагічних випадків стається на необладнаних для купання місцях (близько 90%). На організованих пляжах біля річок, озер, прибережних ділянок морів випадків утоплення людей значно менше (приблизно 1%). Це і зрозуміло, адже в таких місцях охорону життя людей на водоймах здійснюють рятувальні станції на пости. В окремих випадках утоплення можуть відбутись і поза водоймою – у ванні, криниці, калюжі (при зануренні лиця). Значний відсоток серед утоплених складають діти.

Визначальним серед причин, що призводять до утоплення є емоційний чинник – страх. У людській свідомості існує перелік, який призводить до порушень психомоторних та інших функцій організму. У таких випадках все залежить від психологічної стійкості, від уміння реагувати на стресові ситуації. Сильна, вольова людина моментально дасть оцінку тому, що трапилось, вибере зручне положення, і переляк зміниться мобілізаційним станом всього організму. Навіть, якщо ви погано плаваєте, вам не загрожує небезпека і ви напевно зможете знайти вихід із ситуації, що сталося. Адже людське тіло має достатню плавучість, що дозволяє при відповідній підготовці та навичках утримуватись на воді не лише у горизонтальному, а й вертикальному положенні.

Вагоме значення має також температура води. Низька температура води викликає спазм судин шкіри та легень, довготривале скорочення дихальних м’язів, що призводить до гострих порушень дихання та серцевої діяльності, анемії мозку, яка проявляється втратою свідомості, або близьким до цього станом. У практично здорової людини при швидкому входженні у холодну воду може розвинутись холодовий шок, який іноді закінчується смертю. Подібний стан може розвинутися не лише в холодній (нижче16 – 17⁰С), але й достатньо теплій воді (22 – 26⁰С), коли її температура значно відрізняються від температури тіла, що обумовлено тривалим перебуванням на сонці чи фізичними перевантаженнями.

Серед інших причин, що призводять до утоплення необхідно назвати невміння плавати, втомлення при тривалих запливах, хворобливий стан, травми при стрибках у воду (особливо у незнайомих місцях), порушення серцевої діяльності при підводному плаванні на глибинах понад 2 м. Особливу небезпеку представляє купання в стані алкогольного сп’яніння. Майже половина усіх утоплень спричинені вживанням алкоголю.

Чинниками, що посилюють небезпеку при купанні є значна швидкість течії води, коловороти, підземні джерела, що різко зменшують температуру води в обмеженому просторі, великі хвилі, можливість зіштовхнутись з плаваючими засобами та напівзатонулими предметами.

Смерть при утопленнях наступає внаслідок нестачі кисню. Розрізняють три види утоплення – істинне, сухе (асфіктичне), синкопальне. При істинному утопленню, потопаючий борючись за життя, робить судорожні дихальні рухи, втягуючи при цьому воду, яка перешкоджає потраплянню в легені повітря. В таких випадках утоплені мають шкіру синього кольору, а з рота та носа виділяється рідина. Так званому сухому утопленню передує втрата свідомості, в зв’язку з чим потопаючі відразу опускаються на дно. Через спазми голосових зв’язок вода в легені не потрапляє (звідси й назва), синюшність шкіри у таких утоплених менш виражена. Синкопальне утоплення спричинене рефлекторною зупинкою серця. Шкіра у таких утоплених має блідий колір.

Успіх надання допомоги потерпілому значною мірою залежить від правильної оцінки обставин та виду утоплення, що дозволяє цілеспрямовано надавати першу допомогу, ефективну навіть при настанні клінічної смерті.

У разі нещасного випадку на воді треба якнайшвидше допомогти потопаючому. Діяти слід оперативно, рішуче, без метушні. Якщо на місці події не виявилось рятувальних засобів (нема човна, рятувального круга), потопаючого потрібно рятувати вплав. При цьому рятувальник повинен чітко уявити собі і швидко виконувати всю послідовність необхідних, в тій чи іншій ситуації, дій. Спочатку необхідно добігти по берегу якнайближче до того, хто тоне, на ходу знімаючи з себе одяг та взуття. Потім увійти у воду і пливти з урахуванням швидкості течії, зберігаючи при цьому силу для наступних рятувальних дій. Стрибати у воду, тим більше головою вниз, у незнайомому місці не можна. Це небезпечно для рятувальника. Якщо потерпілий занурився у воду, то необхідно пірнути і знайти його. Коли потерпілий лежить на дні, то, наблизившись до нього, слід обхопити його під руки або обома руками за руку, відштовхнутися від дна і виплисти на поверхню води. Якщо потопаючий знаходиться на поверхні, необхідно спробувати його заспокоїти. При невдалій спробі краще підпливати до потопаючого ззаду, щоб уникнути його захватів, від яких буває важко звільнитись. Рятувальнику необхідно пам’ятати, що при будь-якому захваті занурення під воду сприяє звільненню від нього, оскільки потопаючий буде прагнути залишатись над водою. Якщо ж цей прийом не дозволить звільнитися від захвату, то слід застосувати больовий прийом або больовий прийом у поєднанні з зануренням.

Характер надання допомоги потерпілому після винесення з води залежить від важкості його стану. Якщо потерпілий не втратив свідомості, пульс та дихання задовільні, то його слід покласти на тверду суху поверхню так, щоб голова була низько опущена, роздягнути, розтерти сухим рушником, перевдягнути в сухий одяг, обгорнути теплою ковдрою та дати гарячий чай чи каву. Якщо свідомість відсутня, але є пульс та дихання необхідно піднести до носа потерпілого вату змочену нашатирним спиртом і виконати вищезазначені процедури. При відсутності серцевої діяльності та дихання застосовують найпростіші методи оживлення організму. Перш за все, як найшвидше видаляють рідину із дихальних шляхів та шлунка потерпілого. Після цього негайно приступають до серцево-легеневої реанімації, яка передбачає проведення штучного дихання одночасно із закритим масажем серця.

Після надання першої допомоги, незалежно від ступеня важкості стану, потерпілого необхідно доставити до найближчого медичного закладу, оскільки навіть при легких випадках можливі тяжкі ускладнення, що можуть спричинити навіть смерть потерпілого.

 

Отруєння

 

Загальна кількість жертв гострих отруєнь значно перевищує число людей, що гине у дорожньо-транспортних пригодах. Гострі отруєння розвиваються внаслідок потрапляння в організм людини хімічних речовин різної природи в такій кількості, яка здатна порушити життєво важливі функції і створити небезпеку для життя. Чим менша кількість (доза) хімічної речовини, тим більша її токсичність, тобто отруйність. Для більшості речовин, що викликають гострі отруєння, незалежно від дози та шляху проникнення характерна вибіркова токсичність, тобто здатність впливати лише не певні органи та системи організму людини. Відповідно до цього розрізняють:

- кров’яні отрути, що впливають на клітини крові (чадний газ, селітра);

- нервові чи нейротоксичні отрути, що уражають клітини центральної та периферійної нервової системи (алкоголь, наркотики);

- ниркові та печінкові отрути, що порушують функцію цих органів (з’єднання важких металів, деякі токсини грибів);

- серцеві отрути, які порушують роботу серця (окремі рослинні отрути із групи алкалоїдів);

- кишково-шлункові отрути, які уражують стравохід, шлунок, кишковик (концентровані розчини кислот та лугів).

При підозрі отруєння необхідно відразу викликати лікаря, а до його прибуття надати потерпілому першу допомогу. Однак необхідно пам’ятати, що деякі захворювання, наприклад, апендицит, інфаркт міокарда, інсульт, особливо в похилому віці можуть супроводжуватись симптомами схожими на отруєння (біль в животі, нудота, блювання, загальна слабкість). Промивання шлунка, застосування сольового проносного при таких захворюваннях можуть призвести до небажаних, інколи тяжких наслідків, тому застосовувати вищевказані заходи першої допомоги до прибуття лікаря можна лише в тому випадку, коли є тверда впевненість, що у потерпілого отруєння. Серед загальної кількості отруєння найчастіше спричинюються: недоброякісними харчовими продуктами або неправильним їх приготуванням; грибами; медикаментами, які використовуються для лікування, однак у надмірних дозах проявляють токсичні властивості; отрутохімікатами, що використовуються для боротьби зі шкідниками та хворобами рослин; препаратами побутової хімії, які широко використовуються для різноманітних господарських та санітарних потреб.

 

Харчові отруєння

 

Одним з найбільш поширених джерел харчових отруєнь можуть бути продукти, заражені деякими мікробами, що виділяють дуже сильні токсини (отрути білкового погодження). Це, в першу чергу, паличка ботулінуса, токсин якої є найбільш сильним із природних отрут. Смертельною є доза всього лиш 0,0002 мг. Харчові отруєння виникають при вживанні консервованих продуктів – м’яса риби, плодів та овочів, заражених спорами цих бактерій, що розвиваються в анаеробних (без доступу кисню) умовах. Після звичайного, як для будь-якого харчового отруєння початку (блювання, болі в животі, понос) через кілька годин послаблюється зір, порушується мова та ковтання, внаслідок паралічу м’язів носоглотки та гортані. Надалі розвиваються паралічі інших м’язів, в тому числі дихальних, що, як правило, призводить до смерті.

Досить часті випадки харчових отруєнь спричинені токсинами деяких видів стафілокока. Ці бактерії активно розмножуються при звичайній кімнатній температурі на різноманітних харчових продуктах, що не підлягають безпосередньо перед їх споживанням термічній обробці (тістечка з кремом, молочні продукти, паштети, вінегрети та ін.). Джерелом зараження таких продуктів можуть бути хворі, що страждають стафілококовими захворюваннями. Таких хворих не можна допускати до приготування їжі. Профілактика цих харчових отруєнь полягає у суровому дотриманні термінів та умов зберігання готових до вживання продуктів.

Значну групу харчових отруєнь становлять так звані токсикоінфекції – захворювання, спричинені деякими видами кишкових мікробів (сальмонелами). Вони розвиваються при дії самих живих мікроорганізмів, а не лише їх токсинів. Лікування харчових токсикоінфекцій проводиться лише в інфекційних відділах лікарень.

Необхідно зазначити, що на сьогодні значно почастішали випадки алкогольного отруєння, особливо продукцією сумнівного походження.

Загальні принципи профілактики харчових отруєнь зводяться до наступного:

- будь-якого сумніви щодо доброї якості харчових продуктів, готових до споживання, особливо консервованих, необхідно вирішувати на користь власного здоров’я і відмовлятися від їх споживання;

- подібно правилам дорожнього руху, правила особистої гігієни при умові їх суворого дотримання надійно зберігають життя сучасної людини від невидимої токсико –інфекційної небезпеки;

- будь-який замінник (сурогат) алкоголю – потенційна отрута, тому вживання алкогольних напоїв сумнівного походження – це великий ризик для життя та здоров’я;

- при приготуванні харчових продуктів необхідно суворо дотримуватись правил їх кулінарної обробки.

 

Отруєння грибами

Отруйних грибів у Європі налічується близько 80 видів, з них дуже небезпечних – 20 – 25.

Залежно від складу і вмісту отруйні гриби здебільшого викликають легкі нетривалі захворювання, з яких найчастішим є розлад шлунково-кишкової діяльності, що закінчується одужанням. Але вони можуть спричинятися й до тяжких, смертельних отруєнь. При отруєнні грибами в жодному разі не можна вживати алкоголь, оскільки він сприяє більш швидкому всмоктуванню в організм грибної отрути.

Отрути, які містяться в грибах, поділяються на три групи.

Першу становлять отрути місцевої збудженої дії (деякі сироїжки печериця рудіюча отруйна, недоварені опеньки осінні справжні). Вони спричиняють лише порушення травлення. Їхня дія проявляється через 1 – 2 години після споживання.

Друга група отрут (мухомори червоний, пантерний) діє на нервові центри. Відчувається отруєння через 0,5 – 2 години в формі сильної нудоти, блювання, поносу з болями, запаморочення, втрати свідомості, надмірного потіння, сп’яніння, приступів сміху, плачу, галюцинацій. Звичайно отруєння минає, але в деяких людей перебіг його тяжкий. Хворому неодмінно потрібна лікарська допомога і постільний режим.

Третя група отрут (бліда поганка та деякі мухомори) спричиняє найтяжчі, смертельні отруєння. Дія їх проявляється дуже пізно – через 8 – 48 годин. Виявляється отруєння лише тоді, коли речовини досягли мозку і впливають на нервові центри, що регулюють діяльність певних органів. Після цього від посилення діяльності мускулатури шлунка надмірно виділяються шлунковий сік і слиз, що є причиною сильного блювання, поносу. Організм збезводнюється, згущується кров, настає нестерпна спрага, синіють губи, нігті, холонуть руки і ноги, виникають судороги. Згодом отрута паралізує нерви, які регулюють роботу кровоносних судин. Судини розслаблюються, в них затримується кров. Кров’яний тиск падає. Коли організм переборює цю стадію отруєння, стан хворого погіршується, і майже завжди настає смерть.

 

Медикаментозне отруєння

Відомо, що медикаментозні препарати, що приймаються людиною за певних обставин у відповідних дозах сприяють відновленню різноманітних функцій організму, тобто мають лікувальну дію. В той же час завищені дози таких препаратів часто спричинюють гострі отруєння. Таким чином один і той же медикаментозний препарат може бути і ліками і отрутою. Ще відомий лікар епохи Відродження Парацельс сказав: “все є ліки і все є отрута – лише доза робить речовину отрутою чи ліками”.

Найбільш часті випадки медикаментозного отруєння снодійними та заспокійливими препаратами.

Невдовзі після того, як хворий прийняв більшу дозу снодійного в нього появляється слабкість, сонливість, почуття важкості в голові, а у декого, навпаки – психічне збудження, подібно до алкогольного сп’яніння. Потім наступає сон, який може перейти у втрату свідомості. Якщо отруєння легке, то людина не втрачає свідомості, однак тривалий час знаходиться в стані глибокого сну.

Для отруєння заспокійливими (седативними) препаратами характерні дві фази. В першій визначається збудження, втрата орієнтації; хворий підскакує, поривається бігти, рухи його хаотичні, шкіра бліда, пульс частий, дихання з шумом. В другій фазі отруєння (якщо вона має місце) настає втрата свідомості. Як правило, найбільш важко переносять передозування снодійних та заспокійливих засобів люди похилого віку, а також ті, хто страждає захворюваннями серця та судин, органів дихання. При підозрі такого отруєння потрібно негайно викликати швидку допомогу і по можливості надати допомогу потерпілому.

Для профілактики медикаментозних отруєнь у дітей необхідно всі медикаменти зберігати у недоступному для них місті, бажано під замком. Недопустимо зберігати ліки без етикеток, в іншій упаковці, або в посуді з - під напоїв. В домашній аптеці повинні знаходитись лише засоби для надання першої допомоги та ліки, призначенні для лікування хвороби, наявної в даний момент часу.

За будь-яких обставин слід пам’ятати, що самолікування – це завжди небезпека, на яку людина себе добровільно наражає, приймаючи невідомі медикаменти без попередньої консультації з лікарем.

 

Отруєння отрутохімікатами

 

Отрутохімікати, що використовуються для захисту рослин та тварин дістали назву пестицидів (від латинського “pestis” – зараза, “сide” – вбивати).

Термін “пестициди” тепер об’єднує близько 1000 хімічних сполук. Ведення сільського господарства в сучасних умовах не мислимо без використання пестицидів. Відомо, що у економічно слаборозвинутих країнах до 50% вражаю гине від бур’янів, шкідників і хвороб, а в промислових державах - лише 15 – 20%.

Залежно від призначення пестициди поділяються на такі основні групи: гербіциди (знищують бур’яни), зооциди (знищують гризунів), інсекциди (знищують шкідливих комах), фунгіциди (знищують грибкових збудників хвороб рослин).

Незважаючи на те, що до виробництва зберігання та застосування пестицидів пред’являються відповідні вимоги, вони все ж мають високий ступінь отруйності, і особливо ті, які містять стійкі сполуки. Отрутохімікати можуть потрапити в організм людини через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, та шкіру. Дихальними шляхами пестициди потрапляють найчастіше під час оприскування рослин, наприклад, картопляної ботви проти колорадського жука. Токсична дія визначається кількістю отрутохімікатів, які потрапили в організм і залежить від їх концентрації в повітрі, тривалості і повторності впливу, дії зовнішніх чинників (температура повітря, опади, напрямок вітру) та умов праці.

Характер токсичної дії на організм людини різних пестицидів не однаковий. Особливості їх дії визначають хімічна природа, фізико-хімічні властивості. Пестициди із групи хлорорганічних сполук (ДДТ, гексахлоран, хлорбензол, дихлоретан та ін.) зберігають високу стійкість у зовнішньому середовищі. Внаслідок цього вони протягом тривалого часу зберігають токсичні властивості для людини. Хлорорганічні сполуки порушують в організмі людини окисно відновні процеси в тканинах через блокаду цитохромооксидази. Наслідком цього є киснева недостатність тканини. Оскільки найбільш чутливими до нестачі кисню є нервова тканина і серцевий м’яз, основні клінічні прояви токсичної дії хлорорганічних сполук пов’язані зі змінами у нервовій системі, серці, а також у печінці.

Отруєння хлорорганічними сполуками призводить до запаморочення, головного болю, нудоти, блювання. У важких випадках коматозний стан зі зниженням артеріального тиску, порушенням дихання.

Існує значна індивідуальна чутливість до дії хлорорганічних сполук. Особливо чутливі до дії пестицидів цієї групи діти, у яких може спостерігатись дуже важкий перебіг отруєння.

Пестициди із групи фосфорорганічних сполук (хлорофос, карбофос, метілацетофос, фосфомід та ін.) є нейротропною отрутою, яка вражає переважно центральну та вегетативну нервову систему. Основними симптомами, які виникають внаслідок дії цих речовин, є: нудота, слиновиділення, запаморочення, головний біль, утруднена мова, порушення орієнтування. Далі з’являються фібриляльні посмикування у різних групах м’язів, м’язова слабкість, підвищується артеріальний тиск.