Джерела штучного освітлення та світильники

В якості джерела штучного освітлення широко використовують лампи розжарювання та газорозрядні лампи.

Лампи розжарювання відносять до теплових джерел світла. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні і суттєві недоліки: велика яскравість (засліплююча дія); низька світлова віддача(7-20 лм\Вт); відносно малий термін експлуатації (до 2,5 тис. год.);висока температура нагрівання (до 140⁰С і вище).

Лампи розжарювання як правило використовують для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей.

Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапазону спектру.

Основною превагою газорозрядних ламп є їх економічність. Термін експлуатації – до 10 тис. год., а температура нагрівання(люмінесцентні) – 30-60⁰С. За спектральним складом видимого світла розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів(ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів.

Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту. До недоліків цих лам п також відносять складність схеми включення, шум дроселів, значний час між включенням та запалюванням ламп, відносна дороговизна.

Світильник – світловий прилад, що складається із джерела світла (лампи) та освітлювальної арматури. Арматура перерозподіляє світловий потік лампи в просторі. Окрім того, вона захищає джерело світла від впливу оточуючого пожежо- та вибухонебезпечного, хімічно-активного середовища, механічних ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних опадів.

Залежно від конструктивного виконання розрізняють світильники: відкриті, захищені, закриті, пилонепроникні, вологозахищені, вибухонебезпечні та підвищеної надійності проти вибуху.

 

Інфразвук

 

Інфразвук знаходиться в діапазоні нечутних звуків, коли частота акустичних коливань не перевищує 16-20 Гц. Під впливом інфразвуку, котрий має великі амплітуди коливань, які знаходяться в резонансі з коливаннями внутрішніх органів, можуть виникати больові відчуття

В природних екосистемах інфразвукові коливання виникають під час землетрусів та інших природних явищ. Також виникають під час роботи машин та механізмів.

Існують порогові значення інфразвукової дії.

Поріг небезпеки смерті відповідає інфразвуковому впливові загального рівня 180-190 ДБА, котрий призводить до смерті навіть під час короткочасного впливу.

Порогом потенційної небезпеки для життя людини є інфразвуки інтенсивністю 155-180 ДБА. Такі інфразвуки призводять до психофізіологічних відхилень.

Виробничий шум

Шум набір звуків різної частоти та інтенсивності.

Акустичні коливання, котрі лежать в діапазоні частот 16-20 000 Гц, називають звуковими. Вони сприймаються людиною з нормальним слухом. Акустичні коливання з частотою менше 16 Гц називають інфразвуковими, а понад 20 кГц – ультразвуковими.

Область чутних звуків обмежується двома пироговими кривими: порогом чутності та порогом больових відчуттів. Пирогове значення слуху молодої здорової людини – 0 ДБ. Больовий поріг звук з інтенсивністю 140 ДБА. Поріг дискомфорту (біль у вусі) відповідає звуковому тиску понад 120 ДБ. Шум з рівнем звукового тиску до 30-35 ДБ не турбує людину. Підвищення рівня звукового тиску до 40-70 ДБ зумовлює значне навантаження на нервову систему. Вплив шуму з рівнем понад 75 ДБ протягом тривалого часу викликає погіршення слуху, а при шумі з вищим рівнем (понад 160 ДБ) може настати смерть.

Неспецифічні зміни в органах та системах людини особливо проявляються при дії високочастотного шуму. Робітники скаржаться на головний біль, запаморочення, погіршення пам’яті, підвищену втомленість, порушення сну, серцебиття та біль в ділянках серця. Загальне захворювання організму з ураженням органу слуху (специфічний прояв дії шуму) та центральної нервової, серцевосудиної системи (неспецифічні зміни) називають шумовою хворобою.

 

Ультразвук

Ультразвук, дія котрого виявляється рідше, ніж акустичні коливання чутного діапазону. Також справляє шкідливий вплив на людину. Ультразвук – механічні коливання в газах, рідинах та твердих тілах. Він використовується а процесах металообробки, в ультразвукових установках, з метою отримання емульсій, сушіння, очищення, зварювання, дефектоскопія, навігації, підводного зв’язку.

Низькочастотний ультразвук, притаманний промисловому виробництву, діє на весь організм людини, зокрема на вестибулярний апарат.

Тривала, систематична дія ультразвуку, котрий поширюється через повітря. Викликає функціональні зміни діяльності нервової, серцево-су-динної та ендокринної систем, слухового та вестибулярного аналізаторів, зміни властивостей та складу крові.

Ультразвук з рівнем звукового тиску 80-90 ДБ має стимулюючий вплив, діючий як мікро масаж. Прискорює обмінні процеси, але при 120 ДБ впливає негативно.

3.10. Виробнича вібрація

 

Вібрація- це механічні коливання, котрі виникають в пружних тілах або в тілах, що знаходяться під впливом змінного фізичного поля.

За способом впливу на людину вібрація поділяється на два види:

- загальна вібрація (вібрація робочих місць), котра передається через опорні поверхні на тіло людини;

- локальні, котра передається через руки та ноги людини.

Характер та ступінь поширення коливань по тілу людини визначається їх частотою, амплітудою, тривалістю дії, площею контакту тіла людини та джерела вібрації, місцем прикладання та напрямком вібраційного впливу, демпферними властивостями тканини.

За умови спів падання частот власних коливань внутрішніх органів та частот зовнішніх збурю вальних сил виникає резонанс. Резонанс тіла людини виникає при частотах понад 0,7 Гц.

Резонансна частота для голови (при сидячому положенні людини)-2-3 Гц при вертикальних вібраціях і 1,5-2 Гц-при горизонтальних вібраціях. Резонанс очних яблук лежить в межах 60-90 Гц, і саме вібрації з такими частотами викликають розлад зорового сприйняття. Для грудей, діафрагми та живота резонансними є частоти 3-3,5 Гц. Ці частоти можуть призвести до порушення функції дихання. Резонансна частота для всього тіла в сидячому положенні-4-6 Гц.

Вібрація справляє на людину наступні впливи:

- подразнювальний;

- зміщення органів;

- деформація тканин та клітин окремих органів.

Наслідками впливу вібрації є:

- зниження працездатності;

- порушення функції центральної нервової системи;

- порушення функції опорно-рухового апарату;

- порушення функції статевих органів.

Вплив вібрації протягом тривалого часу поряд з впливом інших несприятливих виробничих факторів викликає вібраційну хворобу.

Віброхвороби характеризується ураженням нервово-м`язової та опор-но-рухової системи.

Загальна вібрація викликає віброхворобу у водіїв транспортних засобів та операторів транспортно-технологічних машин та агрегатів. Основний симптом цієї форми віброхвороби - вестибулопатія, ознаками котрої є запаморочення, головний біль, гіпергідроз.

Незважаючи на несприятливий вплив, вібрація може справляти стимулюючий вплив. Короткочасний вплив вібрації має місце зниження больової чутливості. За допомогою вібромасажу можна зняти м`язову втому.

Законодавчим документом, котрий встановлює допустимі параметри виробничої вібрації та санітарні правила роботи з вібронебезпечними механізмами та обладнанням,є ГОСТ 12.1. 012-90 ”Вібраційна безпека. Загальні вимоги”.

 

Електричний струм

 

Дія електричного струму на людину має різносторонній характер. Електричний струм справляє термічну, електролітичну, біологічну та механічну дії.

Термічна дія проявляється у вигляді опіків тіла, нагріванні до високої температури органів, котрі знаходяться на шляху струму. При цьому виникають суттєві функціональні розлади.

Електролітична дія струму полягає в розшаруванні органічної рідини (крові, плазми), у зміні її фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму -це розшарування, розриви тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту і миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму полягає в подразненні та збудженні живих тканин організму, а також супроводжується порушенням внутрішніх біоелектричних процесів. Ці дії електричного струму призводять до двох видів електро травм місцевих і загальних.

Загальні електротравми (електричний удар) викликають збудження різних груп м`язів тіла людини. Це призводить до судом, зупинки дихання та зупинки серця. За несприятливих умов може статися клінічна смерть.

Місцеві електротравми - це опіки, металізація шкіри, електричні знаки, механічні пошкодження та електрофтальмія.

Електричні опіки -наслідок термічного ефекту як результат проходження електричного струму через тіло людини, та зовнішньої дії на нього електричної дуги. Може бути кілька ступенів електричних опіків, тобто від незначного почервоніння до обвуглення шкіри.

На наслідки ураження людини електричним струмом впливає ряд чинників. По-перше, це сила та час його проходження через тіло людини, рід струму (змінний або постійний), шлях струму через тіло людини, а стосовно змінного струму-його частота.

Сила струму зумовлюється напругою, під котрою опинився потерпілий.

Опір тіла людини вважається рівним 1 кОм.

Особливості впливу струму на людину в залежності від сили та роду струму.

Струм, значення котрого не дозволяє потерпілому самостійно відірватись від струмоведучих частин, називається не відпускним.

Аналізуючи, можна дійти висновку, що змінний струм порівняно з постійним є небезпечнішим. Однак за напруги 500 В небезпечнішим є постійний струм.

Найнебезпечнішим є струм частотою 20-100 Гц, що відповідає стуму промислової частоти. Найнебезпечнішими шляхами проходження струму через тіло людини є ті шляхи, котрі викликають ушкодження головного або спинного мозку, серця та легень.

На небезпеку ураження струмом впливають метеорологічні умови приміщення. Зростання температури, відносної вологості, знижена рухливість повітря викликають зростання небезпеки ураження, оскільки виділення поту викликає зниження опору шкіри.

Статична електрика

 

Вплив статичної електрики на людину пов`язаний з протіканням через неї слабкого струму. Електротравми при цьому не виникають. Проте внаслідок рефлекторної реакції на струм, раптовим відстороненням від зарядженого тіла може статися механічна травма від удару, або внаслідок падіння. Найбільш чутливим до електростатичних полів є центральна нервова система.

 

Електромагнітні поля

 

Вплив електромагнітних полів (ЕМП) на організм людини залежить від щільності потоку енергії, частоти випромінювання, тривалості впливу, режиму опромінення, розмірів опромінюваної поверхні тіла, індивідуальних особливостей організму.

В зоні впливу ЕМП людина зазнає теплового та біологічного впливу. У джерел ЕМП розрізняють ближню (індукційну) та дальню(випромінювальну) зони впливу.

Зміна ЕМП викликає нагрівання тканин тіла людини за рахунок змінної поляризації діелектрика (хрящі, сухожилля тощо) та за рахунок появи струмів провідності. Тепловий ефект є наслідком поглинання енергії ЕМП. Надлишкове тепло, котре виділяється в організмі людини, відводиться за рахунок функціонування механізму терморегулювання. Однак, починаючи з певної межі, організм не забезпечую відведення тепла від окремих органів і тому підвищується температура тіла. Опромінення очей викликає каламутність кришталика(катаракта) та втрата зору.

Тривалий вплив ЕМП супроводжується фізіологічною адаптацією або послабленням імунологічних реакцій.

В зв`язку з цими змінами необхідно обмежувати час перебування людей в зоні впливу електричного поля, створюваного струмами промислової частоти напругою понад 400 кВ.

Лінії електропередач напругою до 1150 кВ, відкриті роздільні пристрої, до складу котрих входять комунікаційні апарати, пристрої захисту та автоматики, вимірювальні прилади є джерелами електричних полів промислової частоти.

 

Іонізуючі випромінювання

Іонізуючі випромінювання (ІВ), діючи на організм людини, викликають в ньому зворотні та незворотні зміни. Внаслідок іонізації та збудження складаних молекул відбувається їх дисоціація, викликана розриванням хімічних зв`язків. Так зміни є ознакою безпосередньої дії радіації.

Радіаційний вплив поділяється на соматичний та генетичний. Соматичний вплив виявляється як гостра або хронічна променева хвороба.

Існують порогові значення дози випромінювання. За одноразового рівномірного гама-випромінювання всього тіла з дозою 0,25 Гр змін у стані здоров’я не спостерігається. При дозі 0,25-0,5 Гр мають місце тимчасові зміни складу крові, котрі швидко зникають.

При дозах 0,5-1 Гр виникає почуття втоми, у 10% опромінених спостерігається блювання, помірні зміни складу крові.

При дозі 1,5-2 Гр спостерігається короткочасна легка форма променевої хвороби. Проявом її є тривала лімфопенія. З`являється блювання протягом першої доби після опромінення. Смертельних наслідків не спостерігається.

При дозі 2,5-4 Гр виникає променева хвороба середньої важкості. Знижується вміст лейкоцитів в крові. В 20% випадків можливий смертельний наслідок. Смерть настає через 2-6 тижнів після опромінення.

При поглиненій дозі 4-6 Гр розвивається важка форма променевої хво-роби.50% випадків захворювання закінчується смертю протягом першого місяця.

При дозі понад 6 Гр розвивається вкрай важка форма променевої хвороби.

Хронічна променева хвороба може розвинутись за умови систематично повторюваного опромінювання нижче значення доз, котрі викликають гостру форму, але вище гранично допустимої дози.

Найбільш характерними ознаками хронічної променевої хвороби є зміни складу крові, деякі симптоми з боку нервової системи, місцеві ураження шкіри, ураження кришталика, пневмосклероз, зниження імунореактивності організму.

Іонізуючи випромінювання викликають також віддалені наслідки-лей-кози, злоякісні новоутворення, раннє старіння.