Оновлений донбас – оновленій україні

А дні приносили йому проблеми за проблемами, що їх накопичилося на Донбасі більше, аніж спершу гадалося, вони вигулькували звідусіль, сипалися густо і щедро. І душевного спокою та снаги, таких необхідних в щоденній роботі, доводилося просити у Господа з міцним запасом.

Що таке Донбас? Це значно більше, аніж усього лише одна з 25 областей України, адже саме тут знаходиться серце української економіки. Більше 20% промислового потенціалу країни – у Донецькій області. За сто з гаком років серед диких у минулому степів – знамените, що вже стало історією Дике поле – на території 26,5 тисячі кілометрів зібралося майже 5-мільйонне населення, що належить до 130 національностей, з таким промисловим потенціалом, що його не кожна й держава світу має – ось що таке Донеччина. А ще ж інтелектуальний та духовний потенціал! Своєрідність, притаманна тільки Донбасу, якої немає в інших областях. Себто, вона там є. Але Донбас – це особливий шарм.

Щоб керувати таким регіоном, треба бути неабиякою особистістю. І потужний промисловий регіон виховав таку еліту – високоінтелектуальну, амбітну, упевнену в собі й у значимості свого краю.

Віктор Янукович – чи не найяскравіший представник цієї генерації, її правофланговий і ведучий. Як нікого іншого, Януковича надихнула на це його мала батьківщина, великий і рідний Донбас, збагнути який не кожному і дано. Особливо не донбасівцю, тому, хто не зростав під териконом. А не полонити Донбас – та ще свого, донецького хлопця, – не може. Чи не тому, вже будучи губернатором рідного краю, Віктор Федорович часто під настрій повторював рядки свого земляка, відомого українського поета Анатолія Кравченка:

Ой, Донбасе, Донбасе,

Чим береш у полон?

Осягнути відразу

Важко твій Вавілон.

Але ж чимось до себе

Притягаєш усіх.

Кам’яне твоє небо,

Звісно, не для слабких.

Тож яка таємниця

У пластах тих живе,

Що до тебе, мов птиця,

Лине серце живе?

Донбас не тільки породив його (навіть шахтні терикони і заводські дими, запах нагрітого металу у загазованому цеху хвилюють його – бо ж рідне), а створив, загартував хлопця, допоміг йому вистояти, вигранив з нього керівника й державного діяча, вивів на всеукраїнську стезю, давши нашій Державі надійного лідера.

В травні 1997 року Віктор Янукович став четвертим губернатором Донеччини – за шість років незалежної України. Він ще був відносно молодим, 47 неповних літ, мав міцне здоров’я – духовне і фізичне, – був амбітним, у кращому значенні цього терміну, вважався енергійним господарником і мав 20-літній досвід успішного керування різними підприємствами, в тому числі й найбільшими виробничими об’єднаннями. Щоправда, перехід у структури виконавчої влади дався йому непросто – після серйозних і досить непростих, часом і болісних роздумів, адже у зв’язку з новим призначенням доводилося міняти не тільки місце роботи, а й усе своє життя. Все ж таки керівник об’єднання, бодай великого, це одне, губернатор такого краю – це зовсім інше, і не кожен керівник об’єднання, заводу чи шахти може потягнути такий віз роботи.

Губернатор від лат. gubernator – правитель. Першого губернатора у нас було призначено царем у 1708 році у зв’язку з утворенням Київської губернії. Посаду було ліквідовано після Лютневої революції 1917 року. Вдруге на Україні неофіційно термін губернатор з’явився – не без допомоги Росії – вже в роки незалежності (хоча за минулого режиму перший секретар обкому “керівної і спрямовуючої” якраз і був генерал-губернатором).

Офіційно ж – голова обласної державної адміністрації. Але як губернатор у свій час призначався імператором і діяв як його представник, так голова обласної держадміністрації призначається Президентом і діє як його представник в області.

Одне слово, найвища влада на ввіреній тобі території, правитель. Гм-гм... Невже й справді правитель? Але поки що спати не давали проблеми, що так і обсіли нового правителя з усіх боків. І це був лише початок.

Робота цілодобова. Принаймні, раніше десятої-одинадцятої ніколи не вдавалося закінчити свою службу. (Одного разу близько півночі раптом стіл перед його очима вигнувся дугою і – поплив, поплив. Викликали лікаря. Велика перевтома. Ніч провів у лікарні під крапельницею. Але вранці водій привіз губернаторові свіжу сорочку і він, ніби нічого й не трапилося, з’явився на роботі – треба було керувати областю. На хворобу, не кажучи вже про відпочинок, часу просто не було.

Ось як він описує свій звичайний губернаторський робочий день: „Устаю рано, і до приїзду в адміністрацію обов’язково намагаюся побувати десь на підприємстві, виїхати в поле. Взагалі ж я – не кабінетний працівник. І головний засіб підтримки духу, та й форми теж – це виїзди на місця, зустрічі з людьми. Коли приїжджаєш в трудовий колектив, де кипить робота, люди захоплені, є зрушення і результати цієї роботи, поганий настрій, навіть нездужання як рукою знімає”.

В той період, коли він прийшов до керма області, Україну охопила криза, що особливо розгулялася на Донбасі з його базовими галузями. Саме час було ставати пожежником чи кравцем – і гасити вогнища, і залатувати діромахи!

У порівнянні з 1995 роком падіння виробництва у 1996-му, як він прийшов заступником в облдержадміністрацію, складало 6,7 відсотка. Як співали колись – “крепись, геолог, держись, геолог”. Про губернатора подібної пісні ще немає, а варто було б її мати! Потрібні були нові Енеї і нові Антеї. А втім, Антей, як відомо, був непереможним доти, доки стикався з матір’ю-землею, батьківщиною, як ширше, з рідною країною. Відчуття і розуміння, що він теж працює на батьківщину, а отже, й на людей, надавало сили. (У ті часи на Донеччині навіть поговірка виникла: “Всі говорять, а Янукович працює”). Без цього відчуття справжнім керманичем довго не побудеш. А те відчуття причетності до свого народу, за який ти маєш дбати, до своєї країни, яку ти повинен зміцнювати, швидко дало свої наслідки, бо вже через рік падіння зупинилося і вперше за останні десять років з’явиться приріст, теж – символічно! – на 6,7 відсотка.

Для повних змін знадобилося трохи більше п’яти років. Він був молодий, але досвідчений керівник і зумів відповісти на всі виклики часу. До всього ж він не був ставлеником якихось політичних сил, політичні інтриги йому просто були нецікаві. “Я не політик, я – господарник” – підкреслює він. Можливо, саме ця рівновіддаленість від різних центрів впливу і зіграла свою роль, коли підписувався указ про призначення його губернатором, адже Донбасу був потрібен саме такий керівник – незалежний, високопрофесійний менеджер-реформатор, людина небагатослівна, яка віддає перевагу практичним результатам, у першу чергу в соціальній сфері. “Україні потрібен не спритний політик, а справний господар”, – теж його кредо, яким керується він і понині.

А спадщина йому дісталася справді нелегка. Економіка Донбасу, як і всієї України, переживала найгострішу кризу: кожне третє підприємство було збитковим, обсяги виробництва падали. Старі шахти вже не могли підтримувати селища з нерозвиненою інфраструктурою... Куди не кинь – всюди клин.

Треба було перш за все втілювати в життя свою лінію. Себто, системну кризу, що охопила економіку, можна було подолати лише СИСТЕМОЮ. І Янукович взявся за нову програму дій, за якою кожен мав відповідати за свої конкретні проблеми: за одні – місто чи регіон, за інші – область, уряд, Верховна Рада, Президент. І на кожному рівні конкретні виконавці – так народилася Програма невідкладних заходів по виходу з кризи. Як образно скаже новий губернатор, ця програма допомогла “підстелити соломку” туди, куди ми падали, пом’якшити наслідки кризової ситуації. Він же й очолив роботу. І пішло, як поїхало: робочий день з 7 ранку до 12 ночі. Майже чи не цілодобово. У неділю для глави області “передих” – праця “тільки” до 19-20 години. А втім, хто, як не він, любить повторювати: “Сильним роботу – слабким турботу”.

Другою стала Програма соціально-економічного розвитку (розвитку, а не подолання кризи, як у попередній Програмі!) Донецької області на 1998-2000 роки. Тоді ж на Донбас (нечуваний досі факт!) у повному складі приїхав Кабінет Міністрів України. Потім разом з вченими, промисловцями була розроблена і затверджена Програма “Донецька область – 2010”. І це дало свої наслідки. Область запрацювала із стійким щорічним приростом у 15 відсотків.

Але це вже було потім. З початку його губернаторства найболючіші проблеми були саме в соціальній сфері. Заборгованість з зарплат сягала більше трьох місяців, ще більше – з виплат пенсій (в деяких районах області до п’яти місяців) – почалися страйки. Застрайкували навіть вчителі. Непросто було новому губернаторові, холодок крижанів душу: впорається? Витягне застряглий віз? Людям твердо пообіцяв проблеми вирішити до кінця року. “Не виконаю обіцяного, – вирішив про себе, – піду з посади!”. Але, як ще казав його батько: очі бояться, а руки роблять. Склали графік погашення заборгованості – з нього губернатор починав день, ним і завершував. У 1998 році заборгованість з зарплат бюджетникам (а це й вчителі, медики...) було погашено. Тоді в місцевій пресі з’явилися про нього добрі слова. “Ми зрозуміли, яка головна риса у Віктора Януковича, – писав, наприклад, пенсіонер В.Садовий, – він не дає нездійснених обіцянок. Він може швидко й оперативно вирішувати питання. А його віра в те, що ми можемо незабаром перебороти труднощі, його оптимізм передаються людям”. Бо ж і справді було так, як про нього казали люди: хтось ще радиться, а Янукович вже порається.

Та мало того, що 97-й був найтяжчим роком, та ще й тодішня “газова” історія ледь чи не сягнула розмірів катастрофи для всієї України. Під кінець того року газ, що поставляла Росія, перестав надходити в Маріуполь (де був тупиковий газопровід). Ситуація склалася критична. Ось-ось мало зупинитися виробництво чавуну, сталі. Почав падати тиск по всіх газових мережах регіону. Могли пролунати вибухи на хімзаводах, а це справжня техногенна катастрофа, страшніша за чорнобильську. Завмерли заводи, зупинили роботу котельні, що обігрівали міста. Ще декілька днів – і страшна біда неминуча... Янукович всі ті – найтрудніші в його тодішньому житті – п’ять діб не виходив з кабінету, докладаючи всіх зусиль, аби газ з’явився до 31 грудня. Віктор Чорномирдін, тодішній прем’єр Росії, на якого вийшов молодий губернатор, дав дозвіл на поставку газу з Уренгою. Розподіл газу по області був на той час виключно на ручному управлінні.

“Пам’ятаю, як ми, розрахувавши швидкість проходження газу по трубопроводах, напружено чекали моменту, коли він прийде в область, – розповідає про ці нелегкі часи Віктор Янукович. – По всьому газопроводу чергували солдати з раціями, доповідали цілодобово про проходження газу. За нашими підрахунками газ повинен був поступити в область о 18 годині 20 хвилин 31 грудня. Він прийшов до нас о 18-35. І тільки тоді ми змогли полегшено передихнути…”

Це тема окремої повісті.

Аби ситуація не повторилася знову, за ініціативою губернатора почалося будівництво додаткового газопроводу Краматорськ – Маріуполь, що було завершено в рекордно короткі строки. Це був подвиг, газ пішов регіоном, а з ним, можливо, й Україна була врятована. Віктор Федорович цілком заслужено був нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня.

Якось, відповідаючи на запитання анкети, Янукович назвав своїм улюбленим афоризмом: “Щастя – це коли ти потрібен людям”. Ось бажання бути потрібним людям і рухає цією суворою на вигляд, небагатослівною людиною, яка п’ять з половиною років керувала найбільшою областю і вже майже два роки очолює уряд України. І все тому, що пересічний політик лише думає про Україну, а Янукович працює на Україну – велика різниця.

Ветеран Донеччини П.Капцов:

“ Вважаємо, що Віктор Федорович як прийшов, відразу видно – хазяїн: куди б його не послали – усі питання вирішуються позитивно. Це, як кажуть, глас народу”.

 

Вимогливий до себе в першу чергу, але й до інших теж. Не терпить самозаспокоєння. І це швидко дало позитивні наслідки. Практично весь 1998 рік минув під знаком реалізації Закону про спеціальні економічні зони, що набирав і набирав оберти. Аби його запустити в життя, скільки було пережито! За перший же рік дії Закону було схвалено більше 80 інвестиційних проектів на суму близько 700 мільйонів доларів, а реальні інвестиційні надходження від проектів, які вже були запущені, переважили весь бюджет Донеччини!Але губернатор знову піднімає планку. До всіх і до себе особисто. Він постійно націлений на нове, на глибоку розробку проблем, на системний аналіз. Це й привело його в науку. Свого часу він написав кандидатську дисертацію. А потім, як вона здалася йому застарілою, викинув її в кошик і написав нову і захистив її.

У 2000 році Віктор Федорович Янукович став доктором економічних наук, блискуче захистивши докторську дисертацію, присвячену проблемам регіональної економіки... Так уже повелося, що в людей завжди насторожене ставлення до того факту, коли вчену ступінь отримує керівник високого рангу. “Ну, звичайно ж, він губернатор, йому й захиститися легко!”

Анатолій Дмитрович Алексєєв, директор інституту фізики гірничих процесів Національної академії Наук України, доктор технічних наук, учений, як кажуть, від Бога, зі світовим іменем, сказав, виступаючи на захисті докторської Віктора Федоровича:

– Хто кому робить послугу, коли захищається губернатор? Ніхто і нікому! Учений не може робити послугу науці. Або це не наука, або це не вчений. А що виграє губернатор? А губернатор, коли стає вченим вищої кваліфікації, багато в чому програє, йому буде значно трудніше. Тому, що він втрачає право на помилку.

Що ж, Янукович відповідальності ніколи не боявся. А щодо помилок, то в нього своя думка. Він давно зауважив, що людина, яка весь час спішить, завжди і всюди буде спізнюватися. Тому і виробив “непоспішливість” у характері: подумати сім разів, перш, ніж один – відрізати. Ну, а за великим рахунком не помиляється тільки той, хто не працює. Важливо не робити великих помилок, а для цього потрібні і досвід, і знання, і наука, і вміння своєчасно виправляти те, у чому все ж таки довелося помилитися.

Працюючи на посаді губернатора, Віктор Федорович виступив як ініціатор, один з авторів і творців цілого ряду широкомасштабних регіональних програм. Серед них – комплексні розробки, що визначають усе багатогранне життя краю: “Молодь Донеччини”, “Ветеран”, “Турбота”, “Комплексна програма зайнятості населення області”, “Програма розвитку житлово-комунального господарства області на період до 2005 року” та інші.

З ініціативи глави області разом з Національною Академією Наук України і під особистим патронатом Президента НАН Б.Є.Патона розроблена і діє довготермінова Програма науково-технічного розвитку Донецької області до 2020 року.

 

Духовність можлива лише там, де є душа. Аксіома, але її знову і знову доводиться повторювати. Бо не хлібом єдиним живе людина. “В основі всього лежить культура і виховання людини, – любив повторювати губернатор. – Якщо не привчити людей до культури у найширшому розумінні її, у нас не буде й економіки”.

В.Ф.Янукович, як керівник регіону, приділяв велику увагу розвитку в області науки, культури і спорту. Міжнародні наукові конференції, міжнародні фестивалі „Зірки світового балету”, „Солов'їний ярмарок”, „Прокоф’ївська весна”, „Рідний дім”, проведені під патронатом голови облдержадміністрації, заслужили на світовий авторитет і визнання.

Народний артист України Вадим Писарєв, який стояв біля витоків „Зірок світового балету”, не раз відзначав, що такого престижу і значення фестиваль не зміг би набути без безпосередньої й активної особистої підтримки губернатора.

Поряд із творчими фестивалями широкої популярності у країні і за кордоном набули міжнародні спортивні турніри „Зірки жердини” і „Золота Лілія”, що проводяться в Донецьку. Вони по праву асоціюються з іменами таких уславлених спортсменів, як Сергій Бубка і Лілія Подкопаєва.

Великий шанувальник футболу Віктор Янукович розумів, що для Донбасу – це істинно народний вид спорту. Тому в часи його губернаторства футбол набув широкого розвитку: відкрилося безліч футбольних секцій для дітей, було створено багато футбольних команд на підприємствах. Навіть керівники області і міст із задоволенням ганяли м'яч на дружніх матчах. До речі, сам губернатор грав у нападі.

Набула широкої популярності регіональна програма „Обдаровані діти”, у рамках якої постійно проходять різноманітні конкурси і турніри. За роки її діяльності в ній брало участь понад півмільйона дітей різного віку. Багато хто з них одержав стипендії обласної ради, став переможцем і лауреатом міжнародних і всеукраїнських олімпіад.

Під патронатом дружини Віктора Федоровича – Людмили Олександрівни – розгорнута широкомасштабна програма допомоги дітям-сиротам і дітям-інвалідам “Від серця до серця”. Вона охопила всі дитячі будинки-інтернати області і завдяки енергії, щирості та чуйності Людмили Олександрівни, яка вкладає в неї всю свою материнську душу, стала справжньою естафетою добрих, дійсно сердечних справ, які допомагають діточкам легше перенести тяжкі недуги і ввійти у велике доросле життя.

Як будь-яка розумна людина, Віктор Янукович не повчав інших, а волів учитися сам. Будучи вже губернатором, закінчив Академію зовнішньої торгівлі, став професором, академіком декількох академій.

…Можна довго перелічувати все те, що було зроблено Віктором Федоровичем на посаді губернатора для розвитку культури і духовності Донецького регіону. Але навіщо? Згадаймо слова, які любить повторювати Віктор Федорович: “Добра робота важливіша за красиві слова”.

Відродження духовності, на думку Віктора Януковича, – це та основа, той стрижень, на якому тримається процвітання не тільки окремого регіону, але й держави в цілому. Бо хтось думає про Україну, а Янукович працює на Україну. Про відродження духовності в Донбасі, мабуть, яскравіше за все розкажуть куполи церков і монастирів. Саме в період губернаторства Януковича в Донбасі, де взагалі колись процвітало особливо нетерпиме ставлення до церкви, почалося активне відродження духовного життя. За останні роки там зареєстровано понад 750 нових приходів, сім нових монастирів, побудовано 103 храми різних конфесій. Ще 55 – знаходяться в стані спорудження. Тільки торік на Великдень почалися богослужіння у п'ятьох нових церквах. Продовжується спорудження інших храмів, у тому числі і Свято-Преображенського кафедрального собору в центрі Донецька. Релігійні свята зараз відзначаються в цих краях справді урочисто і багатолюдно.

А ще про нові паростки духовного життя засвідчать майбутні відомі актори, співаки, художники, учені, політики і спортсмени – ті, чиє дитинство сьогодні розквітло завдяки турботі й увазі мудрої і доброї людини.

 

Такий він Віктор Янукович – губернатор, що в перекладі з латини означає правитель. А стосовно донецького губернатора то можна сказати точніше: робітник. Великий робітник. В тім числі й керівник. А втім, керівник і робітник – це одне й те ж. Якщо стосовно Віктора Януковича. Який звик працювати на совість. Тож і справді: Україні потрібен не так політик, як справжній господар.

Свідчить Володимир Рибак, народний депутат:

„Я знаю Януковича більше двадцяти років. І ще не зустрічав жодної людини, яка, працюючи з ним, могла б сказати: мені було дуже погано з Януковичем, він мені не допоміг. Або: я прийшов до Януковича, а він мене не вислухав... Це людина, яка пройшла дуже серйозну школу. Людина, що сповна зазнала лиха. Він здатний розділити всі біди, які є і в державі, і в простого трудівника. Бо Янукович працює на Україну”.

 

перемог багато не буває...

 

Чомусь повелося, що поети оспівують не так сім’ю, як саме кохання. Пригадуєте знамените Сосюрине (до речі, теж донеччанина): „Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання”. І все ж вершиною кохання є (принаймні, має бути) щаслива сім’я, менш оспівана, але чи не більш вимріяна людством. Бо хто не повторював, як молитву, рядки Кобзаря:

Подай же нам, Всещедрий Боже!..

Так одружитися і йти,

Не сварячись в тяжкій дорозі...

 

Ні, що не кажіть, а щаслива сім’я – альфа і омега людства. Це, врешті, подвиг. Чи, коли хочете, везіння. Поталанило створити сім’ю, все інше – непереливки і негаразди, - тоді не суть важливі. Маючи щастя вдома, легше і на роботі, і взагалі в житті.

Такої думки дотримується і Віктор Янукович, адже його успіхи впродовж останніх десятиліть пояснюються ще й міцним надійним тилом, затишною гаванню, що завжди чекала його – і чекає, – після денної плавби в розбурханому житейському морі, присутністю своїх пенатів, а в них дружини вірної, гарних синів, молодих Януковичів, продовжувачів роду його на планеті Земля. Щасливої, одне слово, сім’ї.

Коли журналісти, а вони прискіпливо-допитливі – професія зобов’язує – намагаються дізнатися у статного українського прем’єра, яке, мовляв, у нього улюблене жіноче ім’я, він без роздумів чи вагань відповідає: „Людмила”. І всім стає зрозуміло, бо так звуть його дружину, берегиню його сімейного ковчега, Людмилу Олександрівну, з якою він познайомився у 19-річному віці.

Все ті ж допитливі журналісти якось запитали Людмилу Олександрівну, чи повірила б вона, мовляв, якби у далекому 1969 році (році їхнього знайомства) хтось сказав, вказуючи на Віктора Януковича, що цей хлопець – дай тільки строк! – буде главою Уряду: „Нізащо не повірила б! – щиро зізналася вона. – Звичайний молодий хлопець, високий, худий, скромний”.

Високий...

З інтерв’ю:

- Пане Прем’єр-міністре, дозвольте поцікавитись: яка у Вас вага і якого Ви росту (хоча що питати, його богатирсько-атлетичний – великий – ріст так і кидається у вічі):

- Знаючі люди запевняють, що в моєму віці (йому лише трохи за полудень) люди вже ростуть донизу, а не вгору. Ріст – 192 см., вага 110 кг.

Це він – Віктор Янукович у фізичному втіленні.

Спортсмен з дитинства. (Спорт для мене – залізно. За будь-якої погоди, і політичної в тім числі. Займаюся регулярно, граю у великий теніс.). В молодості чим тільки не займався: бокс, боротьба, баскетбол, футбол. Навіть якось брав участь в конкурсному відборі в донецький.... так, так, “Шахтар”. (“Ви мені скажіть, а яким видом спорту я не займався?”).

Спорт не тільки допомагав Віктору Януковичу розвиватися фізично, але й загартовував силу духу та волю, що в робочому Єнакієвому було просто необхідно.

Якщо вірити “Фаусту” Гете, найскладніша із перемог – перемога над собою. Так ось ця висота підкорилася Януковичу ще в юності.

Був і мотоспорт (свій перший мотоцикл зібрав ще підлітком із деталей та різних частин, що їх находив на звалищі), пізніше – автогонки.

“За баранкою автомобіля пам’ятаю себе звідтоді, як став діставати ногами до педалей. І сам розбивався, і машини бив. Але пристрасть до швидкості лишилася на все життя” – це теж з його інтерв’ю.

Як автогонщик має успіхи. Майстер спорту СРСР. Ганяв навіть тоді, коли став донецьким губернатором. Постійно брав участь в авторалі “Директор”, на якому в Донбасі збиралися гонщики з різних регіонів України і суміжних з нею російських областей – діючі й колишні автогонщики, директори підприємств – здорові сильні мужики. І він на авторалі “Директор” часто перемагав.

Коли Прем’єр-міністра Віктора Януковича обрали президентом Національного олімпійського комітету, у декого виникли сумніви – чи не буде глава уряду просто “весільним генералом”. Були й інші кандидатури. Сергій Бубка, наприклад. Цю кандидатуру підтримував і сам Янукович. Однак Сергій Назарович відмовився, мотивуючи це великим авторитетом Віктора Федоровича і тим, що його робота на цьому посту буде значно ефективнішою. Тим більше, що Прем’єр-міністр за своїм статусом є головою Оргкомітету з підготовки національної збірної країни до Олімпіади – 2004 у Афінах.

Але відшумлять спортивні баталії на грецькій землі – праматері Олімпійських ігор, і з‘являться нові турботи, підготовка до нових змагань. Тому глава НОКу України Віктор Янукович вважає – основні зусилля спортивних функціонерів повинні бути спрямовані на розвиток дитячого спорту. Щоб було кому захищати честь країни у майбутньому.

Віктор Федорович певний (і – небезпідставно), що найголовніша якість, яку виховує в людині спорт – цілеспрямованість. Стійка звичка в будь-якій справі, якою б вона важкою спершу не здавалася, діставатися до фінішу. І бажано – першим. Досі це йому вдавалося блискуче. Він цілеспрямований. І не тільки в спорті. І в житті теж, і по службі. Але ж це йому належать слова: перемог багато не буває.