Основні способи знімання ситуації

 

Під час планового знімання ситуації — компасної, бусольно-візуальної, теодолітної, мензульної та ін. практично за­стосовують однакові способи безпосереднього знімання хара­ктерних точок.

Якщо знімають ситуацію, кожний об'єкт (характерну точ­ку контура) нумерують арабськими цифрами. Нумерує спо­стерігач (перший номер), який знімає із станції. Якщо точку знімають повторно з іншої станції, її номер не змінюється, він зберігається на весь період знімання. Це дає можливість запо­бігти плутанині. Мета знімання — визначити положення точки, що знімається, відносно станції, на якій встановлено топографічний інструмент. Ту саму точку можна зняти різними способами.

Спосіб лінійної засічки. На мал. 16а зображено окреме дерево, яке треба зняти, тобто визначити його положення відносно робочої основи — станцій 1 і 6 та знайти місце цього и рева на плані (мал. 16б).

Лінійну засічку наносять способом побудови трикутника за трьома відомими величинами: основою і двома прилеглими сторонами. Основою трикутника, його робочої стороною для лінійної засічки буде базис, тобто (у даному випадку) сторона полігона між станціями 1 і 6, довжина якої становить 50.м.

Мірною стрічкою чи рулеткою визначають відстань до дерева від станцій 1 і 6, які є прилеглими сторонами (32; 29.м). На аркуші креслярського паперу (майбутньому плані) з попередньо нанесеною робочою основою (полігоном) у зада­ному масштабі 1: 1000 відмічають результати вимірювання. На плані дерево буде розташоване у вершині трикутника, ос­новою якого є сторона полігона між станціями 1 6.

Щоб знайти на плані вершину трикутника, ю лінійці з мі­ліметровими поділками циркулем відкладають 32 м, що у за­даному масштабі становитиме 3,2 см, і із станції 1 проводять дугу (мал. 16 6). Потім із станції 6 розхилом циркуля 2,9 см (29м) проводять другу дугу. Точка перетину двох дуг і буде засічкою — вершиною трикутника і місцем окремого дерева на плані.

Спосіб азимутальної засічки. Теоретичною основою способу азимутальної засічки є геометричний спосіб графічної побудови на плані трикутника, подібного до трикутника на місцевості за основою (базисом) і виміряними азимутами двох прилеглих сторін. Азимутальна засічка може бути прямою і зворотною.

Розглянемо пряму засічку (див. мал. 17а). Нехай треба зняти окреме дерево. Кутовимірювальним приладом (компас, бусоль, теодоліт, астролябія) визначаємо азимут на дерево із станції 1 (65°), а потім із станції 6 (300°).

Щоб визначити місце дерева на плані, спочатку на план наносять робочу основу і на кожній станції креслять напрям меридіана (магнітного чи дійсного). За допомогою транспортира і лінійки із станції 1 відкладають азимут 65° і проводять лінію візування на дерево. Потім таким самим способом із станції 6 відкладають азимут 300° і проводять другу лінію вінчання. Точка перетину двох ліній і буде місцем дерева на плані.

Щоб збільшити точність знімання, роблять ще одну засічку з найближчої станції, наприклад із станції 5. Тоді при кресленні на плані третьої лінії візування вона може не пересікти точку, утворену перетином перших двох ліній візування. У такому разі утворюється трикутник погрішностей показників (мал. 17в). Точка посередині цього трикутника буде місцем дерева.

Спосіб прямих азимутальних засічок широко використовується під час компасного, бусольного та візуального знімання, бо він не потребує вимірювання довжини ліній, а це є роботу. Крім того, можна легко визначити положення недоступних точок, наприклад, розташованих на протилежному березі річки або озера тощо.

Для знімання дерева способом зворотної азимутальної засічки компас чи бусоль установлюють біля дерева, тобто на невідомій точці, а на відомих точках (станціях 1 6) встановлюють віхи. Зворотні азимути ліній візування вимірюють з невідомої точки (дерева) на відомі (віхи станцій 1 і 6). Щоб знайти місце дерева на плані, треба одержані зворотні азимути перетворити в прямі. Відкладають на плані прямі азимути, як це роблять при прямій засічні, їх перетин і буде місцезнаходженням на плані окремого дерева.

Спосіб кутової засічки. Кутову засічку (пряму чи зворо­тну) застосовують для знімання недоступних або віддалених об'єктів (точок), відстань до яких недоцільно вимірювати мір­ною стрічкою чи рулеткою.

При прямій кутовій засічці компасом, бусоллю або теодо­літом вимірюють кут між лінією базиса і напрямом на пред­мет. На мал. 19 показано знімання окремого дерева у тих са­мих умовах, що й при азимутальній засічці. Нульову поділку горизонтального лімба орієнтують не за пізнаним кінцем ма­гнітної стрілки, а за віхою станції на протилежному кінці ба­зису. Це означає: якщо компас чи бусоль установлено на ста­нції 1, то нульова поділка має бути спрямованою на віху стан­ції 6; якщо на станції 6, то нульова поділка має бути спрямо­ваною на віху на станції 1.

На станції 1 вимірюють внутрішній кут між базисом (стороною полігона 1—6) і лінією візування на дерево. На станції 6 вимірюють внутрішній кут . Для цього на плані із станції 1 і 6 відкладають транспортиром виміряні кути , креслять лінії візування, перегин яких буде місцем окремого дерева. Для визначення місцеположення дерева спо­собом зворотної кутової засічки на станції 1 вимі­рюють внутрішній кут , потім компас чи бусоль установ­люють на невідомій точці (біля дерева). Нульову поділку орієнтують за віхою на станції 6, тобто за лівою відомою точкою, вимірюють кут між напрямами на станціях 1 і 6.

Спосіб полярної засічки (полярних координат). Теоретичною основою знімання ситуації способом полярної засічки є спосіб полярних координат, який застосовують у математиці для визначення положення точки на площині. Вибирають точку відносно якої визначають координати, — вона називається полюсом. З полюса у напрямі початку відліку проводять поля­рну вісь (вісь координат). Положення будь-якої точки на пло­щині визначають двома величинами: а) полярним кутом а, утвореним полярною віссю (магнітним меридіаном), і напря­мом на точку, що знімається б) відстанню від полюса до точки, що знімається; цю відстань називають радіусом-вектором і позначають буквою г.

Спосіб полярних координат застосовують під час знімання ситуації на відкритій, слабо розчленованій та доступній для вимірювання місцевості мірною стрічкою. Полюсом знімання є центр компаса чи іншого кутомірного приладу, встановленого на станції. За полярну вісь беруть північний напрям магнітного меридіана або напрям на віху передньої станції. Якщо за початок відліку (полярну вісь) взято напрям північного кінця магнітного меридіана, то полярними кутами на точки Д, Е,М будуть магнітні азимути. Відстані від центра компаса (станції чи полюса) до точок Д,Е, М — це радіуси-вектори, довжина яких вимірюється мірною стрічкою або рулеткою.

Полярну засічку, що визначає місце точки (об'єкта), яка знімається на плані, можна дістати, якщо на лінії візування, проведеній із станції за допомогою транспортира і лінійки, відкласти у заданому масштабі виміряну відстань до точки, яку знімають.

Якщо із станції (полюса) накреслити напрями (радіуси - вектори) до точок навколо станції, то одержимо зображення, що нагадуватиме сітку меридіанів на карті Арктики, які відходять від Північного географічного полюса. Звідси й назва способу знімання — полярний.

Іноді під час знімання відкритої і доступної для вимірювань невеликої ділянки місцевості застосовують спосіб поляр­ної засічки як самостійний вид знімання. Його часто називають полярним. У цьому випадку посередині ділянки, що знімають, за робочу основу беруть станцію (полюс), на який встановлюють компас. Ситуацію знімають способом полярної осічки, тобто на кожну точку (об'єкт), яку знімають, визна­чають магнітний азимут і вимірюють відстань.

Спосіб перпендикулярів часто називають способом пря­мокутних координат, бо теоретичною основою знімання ситу­ації цим способом є система прямокутних координат (§3).

Положення точки, яку знімають, тобто її координати, визначають не відносно станції, а відносно базису, чи сторони, полігона. За відомими координатами точки Х і У, вираженими в метрах, знаходять її місце на плані.

Способом перпендикулярів найчастіше знімають точки (об'єкти), розташовані на невеликій відстані від робочої основи (до25—ЗО м).

Щоб визначити координати дерева, треба за допомогою екера від зображення дерева до абсциси опустити перпендикуляр, який буде ординатою, потім виміряти рулеткою довжину абсциси від станції б до основи перпендикуляра і довжину ординати - від абсциси до дерева.

У нашому прикладі Х = 27,3 м, У = 19,6 м. Ці величини і будуть координатами окремого дерева. Щоб визначити координати точки А, також за допомогою екера з точки А опускають на абсцису перпендикуляр і вимірюють дов­жину абсциси від станції 6 до основи перпендикуляра і дов­жину ординати. На мал. 22 б Х = 41,2 м,, У= 12,8 м.

Слід пам'ятати правило: координати У усіх точок які зні­матимуться, вимірюють тільки від початкової точки абсциси (у нашому прикладі від станції 6). Ситуацію на план наклада­ють графічною побудовою таким самим способом, яким була знята дана точка ситуації.