Неповна зайнятість та рівень безробіття.

Неповна зайнятість — зайнятість в умовах перевищення фак-
тичного безробіття порівняно з природним безробіттям.

Неповна зайнятість – це неспроможність національної економіки внаслідок певних обставин досягти належного обсягу виробництва товарів і послуг.

Показник неповної зайнятості є однією з головних причин нестабільності економіки, тобто надмірного зростання показника безробіття.

В залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його видів. У різних країнах і на різних етапах економічного розвитку рівень природного безробіття різний. Він залежить від багатьох факторів:

· міграційних та демографічних процесів

· соціальної забезпеченості населення

· розбіжностей у темпах економічного зростання за секторами економіки й галузями виробництва

· системи підготовки та перепідготовки кадрів

· інформаційних служб зайнятості

· податкової системи тощо.

Відомі декілька методик визначення природного рівня безробіття, але жодна з них не гарантує стовідсоткової точності результату. Найбільш відомий метод полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.

Інший метод полягає у визначенні того року, у якому, за припущенням, була повна зайнятість. Зараз вважається, що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5-6%. Це означає, що при використанні 94-95% робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення.за цих умов фактичний ВВП дорівнює потенційному ВВП.

 

Рівень безробіття обчислюється за такою формулою:

де РБ —рівень безробіття, %;

ЧБ —чисельність безробітних, чол.;

ЧРС — чисельність робочої сили, чол.

Надмірне безробіття призводить до значних соціальних та економічних втрат. Головна “ціна” безробіття – невипущена продукція. Коли економіка не в стані створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво втрачається беззворотньо. Відомий дослідник Артур Оукен математично виразив зв’язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв’язок відомий як закон Оукена:

якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%.

Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.
Перший етап – обчислення % відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП:

В=(РБф – РБп)*2,5,

де В – відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, (%); РБф і РБп – рівень відповідно фактичного і природного безробіття; 2,5 - число Оукена.

Другий – якщо ВВПп прийнятий за 100%, то звідси ВВПф дорівнює:

ВВПф=((100-В) / 100)*ВВПп.

де ВВПф – це реальний ВВП, який обчислюється в постійних цінах і є величиною зіставленою з ВВПп.

Після необхідних перетворень формули маємо формулу потенційного ВВП:

ВВПп=(ВВПф*100) / (100-В),

Третій – оскільки нам відомо ВВПп і ВВПф, то звідси втрати економіки від циклічного безробіття будуть дорівнювати:

ВВПв = ВВПп – ВВПф

Закон Оукена розкриває істотний зв’язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.

Види безробіття.

В залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його видів.

Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи.

У суспільстві завжди існує кількість осіб, що змінюють місце працевлаштування у зв’язку із незадоволенням

· рівнем заробітної плати,

· умовами праці,

· місцем проживання тощо.

Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більш одного місяця. Але ж частка їх у загальній кількості безробітних може бути досить значною. Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним. Складовою частиною фрикційного безробіття є так зване інституціональне безробіття, яке пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованою мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили.

Відомо, що повсякчас у технології та структурі суспільного виробництва відбуваються зміни, які. в свою чергу, видозмінюють структуру попиту на робочу силу. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменшується або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільшується. Структурна незбалансованість між видами діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва (скажімо, попит на працю набірника в друкарні різко скоротився і зв’язку з переходом до комп’ютерного набору інформації; механізації та автоматизації виробничих процесів витісняє некваліфіковану і малоосвічену робочу силу). Структурне безробіття теж вважається неминучим.

Різниця між структурним та фрикційним безробіттям не дуже виразна. Суттєва відмінність полягає в тому, що „фрикційні” безробітні мають навички, які вони можуть продати, а „структурні” безробітні не можуть відразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а інколи і зміни місця проживання. Структурне безробіття характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою і порівнянні з фрикційним безробіттям.

Циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу.

Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. 3 цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту.

Інфляція, її види.

Інфляція відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність.

Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг, інфляція передусім характеризує приріст цін в економіці.

Вона вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін — на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції.

Однією із закономірностей інфляції постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 10%. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу.

Галопуюча інфляція наростає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження у суспільстві. Інфляція виходить з-під контролю держави різко впливаючи на всі сфери економіки та соціальне життя країни.

Гіперінфляція виникає тоді, коли річний приріст цін вимірюється сотнями тисяч відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, відбувається натуралізація народногосподарських зв’язків, набувають поширення бартерні операції, порушуються кредитно-фінансові операції, починають розвиватися стихійні процеси в економіці. Вона прискорює фінансові крахи, викликає суспільно0політичний безлад. В Україні така ситуація була у 1993 р., коли гіперінфляція досягла найвищого у світі показника 10256%.

У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію. слід розрізняти два її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат.

Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, державних витрат, а також інвестиційних витрат.

Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво однієї одиниці продукції, тобто середніх витрат на даний обсяг виробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси — сировину, паливо, енергоносії. або зростає номінальна заробітна плата, випереджаючи при цьому підвищення продуктивності праці.

У залежності від можливості передбачити зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами запланованими державою.

Неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.

Причини циклічних коливань.

 

Основними причинами економічних коливань вважають гроші, інвестиції, ціни сподівання. Наприклад, монетарна теорія ділових циклів розглядає економічні коливання як суто грошове явище. На думку прихильників цієї теорії, коли уряд випускає надто багато грошей, виникає інфляційний бум, а порівняно невелика кількість грошей в обігу прискорює спад виробництва і зростання виробництва. Інші економісти пояснюють економічні коливання зміною обсягів інвестиційних видатків, які підтримуються ефектами мультиплікатора та акселератора. У макроекономіці не існує єдиної теорії економічного циклу. Але безперечним є те, що в кінцевому підсумку циклічні коливання викликаються суттєвими змінами в сукупному попиті або сукупній пропозиції. Якщо попит в економіці падає, то це призводить до падіння виробництва, збільшення безробіття і зниження цін. Якщо падає пропозиція, то це зумовлює падіння виробництва, збільшення безробіття за одночасного зростання цін.

 

Дефляція та стагфляція.

Дефляція – зниження загального рівня цін. Сутність дефляційної політики полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як на товари, так і на гроші. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, бюджетної та структурно-інвестиційної політики.

Заходи грошово-кредитної політики передусім спрямовані на обмеження та стабілізацію грошового обігу. З цією метою викостовуються такі важелі впливу на грошову масу: облікова ставка; норма обов'язкових резервів; операції на відкритому ринку.

Головним важелем впливу на величину грошової маси є надання центральним банком кредитів комерційним банкам. Установлюючи офіційну облікову станку, центральний банк фактично визначає ціну кредитів, які продаються комерційним банкам, що значною мірою формує вартість грошей. Так, при підвищенні облікової ставки вартість кредитів комерційних банків зростає, що обумовлює падіння попиту на самі кредити, а через них і на величину грошової маси в обігу.

Стагфляція – інфляція, що супроводжується падінням виробництва.

Інфляція створює для суспільства певну небезпеку і викликає негативні соціально-економічні наслідки. Негативний вплив інфляції на економіку полягає в тому, що вона, з одного боку, знецінює номінальні доходи економічних суб’єктів і завдяки цьому деформує їх розподіл, з іншого -дезорієнтує управлінські рішення і тим самим знижує рівень керованості економічними процесами. Крива А. Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів: 1) очікуваної інфляції; 2) циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття від його природного рівня; 3) шокових змін пропозиції. Шоки пропозиції – неочікувана різка зміна умов функціонування економіки, яка негативно впливає на середні витрати та, як наслідок, на товарні ціни. Несприятливі шоки пропозиції – різке падіння виробництва і зростання цін. Сприятливі шоки пропозиції – збільшення обсягу виробництва і зменшення цін.

Три зазначених фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:

РІ = ОІ - β (ПРБ-СБ) + ШП (3.14), де:

РІ – рівень інфляції;

ОІ – очікувана інфляція;

β – коефіцієнт, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; він завжди більший нуля;

ПРБ – природний рівень безробіття;

СБ – структурне безробіття; ПРБ – СБ= ЦБ (циклічне безробіття);

ШП – шоки пропозиції.

Дослідження показали, що крива Філіпса адекватно відтворює взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям лише в короткостроковому періоді за великих інтервалів часу зв'язок між безробіттям та інфляцією має інший характер. Такий процес, коли відбувається одночасне зростання інфляції та безробіття дістав назву стагфляція.

 

 

безробіття

Рис.3.2. Крива Філіпса

 

За стагфляції крива Філіпса змішується в бік збільшення безробіття, при цьому кожний відсоток збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття.