Державна політика зайнятості населення.

Ефективне функціонування економіки пов’язане з забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим.

Зайнятість населення — це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, які виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату, або з метою отримання інших видів доходу.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії:

1. зайняті – це ті люди, які виконують будь – яку оплачувану роботу, а також ті хто має роботу, але тимчасово не працює через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії відносяться і ті, хто зайнятий неповний робочий день.

2. безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її, або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Тобто людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:

· „без роботи”

· „робить активні спроби знайти роботу”

· „готова відразу ж стати до роботи”

3. особи поза робочою силою або економічно неактивне населення – це люди у віці до 16 років і пенсіонери, а також ті хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо); до цієї категорії належать і особи, які вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Таким чином:

Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою

Робоча сила = Зайняті + Безробітні

Робоча сила – це здатність до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей, які має людина і які вона може використати для виробництва товарів та послуг.

В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв’язку з перевищенням пропозиції над попитом робочої сили.

Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Повна зайнятість – це використання всіх наявних ресурсів для виробництва товарів і послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила.

Неповна зайнятість – це неспроможність національної економіки внаслідок певних обставин досягти належного обсягу виробництва товарів і послуг.

Показник неповної зайнятості є однією з головних причин нестабільності економіки, тобто надмірного зростання показника безробіття.

 

Крива Лоренца.

Рівень життя суспільства має конкретний зміст і означає забезпеченість населення необхідними для життя матеріальними та духовними благами, тобто певний рівень задоволення потреб людей у цих благах Набір необхідних для життєдіяльності благ та послуг повинен задовольняти різноманітні потреби, цю стосуються умов праці, освіти, охорони здоров'я, якості харчування, житла, довкілля тощо. Ступінь задоволення потреб людей залежить насамперед від індивідуальних і сімейних доходів, які отримують члени суспільства та Їхні родини. Перехід до ринкової економіки пов’язаний з виникненням проблеми розподілу доходу в суспільстві.

Головним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, тобто граничної корисності. Головним аргументом на користь нерівності доходів є необхідність збереження стимулів до праці, виробництва продукції та зростання доходу.

 

 

 

Крива Лоренца

 

 

Відсоток сімей

Рис. 4.2 Крива Лоренца

Для визначення ступеню нерівності доходів використовують криву Лоренца.Теоретична можливість абсолютної рівності розподілу доходів представлена на графіку у вигляді бісектриси, причому координати її точок вказують на те, що певний відсоток сімей одержує відповідний відсоток доходу, тобто 20 % сімей отримує 20 % доходу, 40 % —40 %. Якщо нанести на графік підраховані дані за рік про розподіл доходів, то одержимо криву Лоренца, яка показує фактичний розподіл доходу у країні.Аналіз тенденцій нерівності доходу показує, що економічне зростання зумовило збільшення доходу в цілому в багатьох країнах, але не викликало зміни тієї чи іншої частки сукупного особистого доходу, яку одержує певна група чи категорія сімей, тобто по суті не вплинуло на ступінь нерівності.За умов проблеми диференціації доходів виникає проблема бідності населення.Якщо площу між бісектрисою і кривою Лоренца поділити на площу трикутника, отримаємо показник ступеня нерівномірності в доходах. Його називають коефіцієнтом Джині (за ім'ям італійського економіста Коррадо Джині (1884-1965 рр.), який запропонував використовувати цей коефіцієнт). Чим більший цей коефіцієнт, тим більший ступінь нерівномірності. На сьогодні цей індекс в Україні складає 0,359.

 

Таблиця 4.1 – Коефіцієнт Джинні в різних країнах

Країна	G
Фінляндія	0,20
Швеція	0,21
Люксембург	0,23
ФРН	0,25
Нідерланди	0,26
Канада	0,28
Великобританія	0,29
Франція	0,30
Нова Зеландія	0,30
Італія	0,31
Австрія	0,31
США	0,34
Росія	0,423

 

У сучасній економічній теорії поряд із кривою Лоренца та коефіцієнтом Джині для аналізу нерівномірності у розподілі доходів використовують так звані децильні та квантильні коефіцієнти. Це відношення багатства 10 або 20% найбідніших членів суспільства до такої ж кількості найбагатших. Так, у США співвідношення доходів 20% багатих і 20% бідних складає 1:6, у Франції - 1:10, у Японії і Німеччині - 1:3, у скандинавських країнах- 1:2,5, у Росії- 1:15,5 (за децильним коефіцієнтом). В Україні за різними оцінками цей показник розрізняється від 10 до 100 разів.Теоретично коливання Джинні можуть бути від 0 до 1. Чим вище коефіцієнт G, тим більший ступінь розшарування населення за доходами. У табл. 4.1 для порівняння наведені коефіцієнт Джинні різних країн.