Сутність та структура економічного циклу.

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність, це означає, що зростання виробництва періодично чергується з його падінням. Такі коливання в економіці відбуваються не хаотично, а в формі економічних (ділових) циклів.

Економічний цикл — це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до другого, який постійно повторюється.

Ділові цикли неоднакові у часі. Вони тривають від 2-3 років до десятиліть, але всі мають одні і ті ж фази. Фази економічного циклу:

· криза (рецесія, падіння, спад)

· депресія (застій, дно)

· підйом (пожвавлення)

піднесення (пік, бум)

Спад — це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. У фазі спаду домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок, зростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва на згортання закупівель і збільшення запасів. Тому реальний ВВП починає зменшуватися. Скорочуються інвестиції в будівництво, машини та устаткування.

 

економічний цикл

тренд фактичного ВВП

Пік

тренд потенційного ВВП

підйом (пожвавлення)

нижча точка спаду (дно)

рецесія (спад)

Пік

Роки

ВВП

Рис. 3.1. Графік фаз економічного циклу

Одночасно спадає попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого дня, частину працівників відправляють у примусові відпустки, а надалі й зовсім звільняють, збільшується безробіття. У фазі спаду заробітна плата може знижуватися, зменшуються прибутки ділових підприємств.

Спад болісно вражає національну економіку, передовсім галузі промисловості, які виробляють капітальні блага та споживчі товари тривалого користування. У роки спаду в цих галузях відбувається значне зниження обсягів виробництва і зайнятості, зокрема у важкому машинобудуванні, виробництві сільськогосподарських знарядь, автомобілів, холодильників, а також у будівельній галузі.

Інша справа — продукти харчування, взуття, одяг та інші споживчі товари щоденного вжитку. їх закупівлю не можна відкладати надовго. Щоправда, у фазі спаду обсяг закупівель навіть цих продуктів зменшується.

На фазі кризи відбувається надвиробництво товарів відносно платоспроможного попиту. Це викликає падіння цін і скорочення виробництва. Різко підвищується позичковий процент, оскільки зростає попит на позичковий капітал при різкому скороченні його пропозиції. Падає курс акцій. Багато промислових, торгових і банківських підприємств виявляються нездатними заплатити свої боргові зобов’язання і стають банкрутами. Масове закриття підприємств веде до значного зростання безробіття. Кризи супроводжуються падінням життєвого рівня народу.

На фазі депресії зупиняється скорочення обсягів виробництва, але перебуває на кризовому рівні. Масштаби безробіття такі ж значні як і під час кризи. Припиняється падіння цін, зростає позичковий процент, не збільшуються товарні запаси.

На фазі пожвавлення відбувається підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття, невелике підвищення цін, розширення кредиту. Зменшення протягом кризи товарних запасів скорочує розрив між попитом і пропозицією. Курси акцій тепер залишаються стабільними. Починається підвищення попиту на нове устаткування та інші елементи основного капіталу. Економіка поступово приходить у рух. Пожвавлення є дзеркальним відображенням спаду.

Фаза пожвавлення поступово переходить у фазу піднесення. Її визначальною ознакою є перевищення рівня виробництва, досягнутого в попередньому циклі. Починають зростати ціни, скорочуються розміри безробіття, підвищується попит на нову техніку за допомогою якої нарощується випуск товарів вищої якості з меншими витратами. Бурхливе зростання виробництва вже приховує в собі небезпеку кризового падіння.

Вершина (пік) – найвища точка піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність.

Дно – найнижча точка спаду. Таким чином можна сказати, що діловий цикл триває від одного спаду до іншого, або від одного піднесення до іншого. Однак існує стійка тенденція до економічного зростання через послідовність чергування падінь та піднесень ділової активності.

Не всі коливання ділової активності творять діловий цикл. Існують так звані сезонні коливання, причини яких криються або в природних умовах виробництва і збуту, або у звичаях і традиціях даного суспільства. Наприклад, виробничі процеси в землеробстві відбуваються не одночасно, а послідовно впродовж року. Зокрема, площу під посів цукрового буряка готують ще восени. Навесні здійснюють оранку, посів, підживлення, потім обробіток і восени збирають урожай, який закуповують цукроварні. Восени чисельність зайнятих на цукроварнях збільшується, зростають доходи цих працівників. Фермери, продавши врожай, збільшують попит на предмети тривалого користування, побутові вироби, одяг. Отже, продаж цих товарів розширюється. Така хвиля розширення триває два—три місяці, а відтак спадає до нового урожаю.

Подібне простежується і в будівництві. З початком будівельного сезону починають нові забудови, збільшується попит на будівельні матеріали, машини, транспортні послуги та робочу силу. Із настанням осінньо-зимових холодів будівельний бум спадає.

Сезонні коливання ділової активності відбуваються і під впливом різних соціальних подій. Наприклад, звичай робити подарунки перед Новим роком, Різдвом, іншими святами викликає пожвавлення в роздрібній торгівлі й зумовлює значні щорічні коливання ділової активності. Сезонні коливання охоплюють лише окремі групи галузей або окремі галузі національної економіки. Кожна така група чи галузь має свій часовий період зростання та спаду. Проте сезонні коливання суворо впорядковані в часі й не творять ділового циклу.

 

Види економічних циклів.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:

1) довгострокові цикли або цикли Кондратьєва. тривалість яких дорівнює сорок — шістдесят років. Їхня головна рушійна сила — радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова.

2) цикли Кузнєцова — їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

3) середньострокові або цикли Джаглера з періодичністю сім — одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів, також ці цикли пов’язують із терміном життя обладнання і міжгалузевим обігом капіталу;

4) короткострокові або цикли Кетчина з тривалістю три — п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до дванадцяти років та існують у зв’язку з коливанням інвестиційної активності.

Всі ці види циклів пов’язані між собою. В довгохвильові цикли Кондратьєва вкладаються п’ять середньострокових циклів, а в середньостроковий цикл – 2 короткострокових.

Взаємозв’язок між циклами виявляється в їх динаміці. В період зростаючої довгохвильової фази Кондратьєва ділові цикли є більш тривалішими (10-12 років), їх фаза підйому також є тривалішою, а фаза депресії більш скороченою. І, навпаки, в кризовій фазі довгої хвилі Кондратьєва ділові цикли є найменш тривалими (7-10 років), фаза їхнього підйому є короткою, а фаза депресії є глибокою і тривалішою.

У макроекономіці не існує єдиної теорії економічного циклу. Але безперечним є те, що в кінцевому підсумку циклічні коливання викликаються суттєвими змінами в сукупному попиті або сукупній пропозиції. Якщо попит в економіці падає, то це призводить до падіння виробництва, збільшення безробіття і зниження цін. Якщо падає пропозиція, то це зумовлює падіння виробництва, збільшення безробіття за одночасного зростання цін.