Тема 12. Бюджетування на підприємстві

Визначення потреби в капіталі

Приклад 12.1

Визначимо потребу підприємства в капіталі в плановому періоді, якщо прогнозні показники грошових надходжень і виплат мають та­кий вигляд:

y.

Приклад 12.2

Проведемо аналіз чотирьох різних комбінацій технологічної і фі­нансової потужності та можливостей ринків збуту продукції, в яких да­ні величини не збігаються. Оцінимо можливі наслідки впливу розбіж­ностей на фінансово-економічний стан підприємства (всі дані наведені в штуках вироблюваної продукції).

Варіант 1. У підприємства зайві виробничі потужності і тому вони частково не завантажені. Рентабельність підприємства знижується че­рез те, що підприємство здійснює витрати на утримання та обслугову­вання потужностей, які не приносять належної віддачі.

Варіант 2. Наявні обігові кошти перевищують їх необхідний розмір. Це створює умови для використання обігових коштів не за призначен­ням, що зумовлює нагромадження надмірних запасів сировини і матері­алів, відволікання коштів у дебіторську заборгованість. Все це призводить до зниження рентабельності та ліквідності підприємства. Однак зайві фінансові ресурси можна розмістити на фінансовому ринку і оде­ржати різного роду фінансові доходи. Рентабельність підприємства, та­ким чином, буде кращою, ніж у варіанті 1.

Варіант 3. У підприємства дефіцит виробничих потужностей, тобто існують проблеми технологічного характеру. В даному разі виробничу потужність слід збільшити на 200 одиниць. Проблеми можуть виникнути через відсутність на ринку обладнання, здатного підвищити виробничу потужність саме на 200 одиниць продукції. Може бути пропозиція облад­нання з більшою потужністю, що може призвести до варіанту 1 (зайві виробничі потужності). Окрім того, можуть виникнути фінансові про­блеми, оскільки збільшення виробничих потужностей зумовлює додат­кову потребу в капіталі. При цьому в жодному разі не можна наявні лік­відні засоби спрямовувати на здійснення реальних інвестицій, оскільки зменшиться фінансова потужність підприємства. Обсяг виробництва пе­ревищуватиме існуючі фінансові можливості підприємства (варіант 4).

Варіант 4, У підприємства відчувається дефіцит обігових коштів, що є наслідком порушення фінансової рівноваги. Це може призвести до втрати ліквідності та платоспроможності. Слід вжити заходів щодо за­лучення капіталу з метою поповнення оборотного капіталу.

Даний приклад підтверджує значення правильного визначення ' потреби в капіталі для забезпечення ефективної операційної дія­льності. Неузгодженість показників виробничої потужності, за­безпечення підприємства фінансовими ресурсами та потребами ринку в продукції призводить до погіршення фінансово-еконо­мічного стану суб'єкта господарювання.

Потреба в капіталі для фінансування оборотних активів

Приклад 12.3

Визначимо потребу в капіталі для фінансування оборотних активів протягом одного кварталу кумулятивним та елективним методами за таких даних:

• плановий обсяг витрат на виробництво та реалізацію продукції — 1, 8 млн. грн;

• планові залишки готової продукції на складі на початок та на кі­нець періоду є незмінними;

• структура витрат підприємства характеризується такими даними: прямі матеріальні витрати — ЗО %;

прямі витрати на оплату праці та нарахування на неї — 35 %; загальновиробничі витрати — 20 %; адміністративні витрати — 10 %; витрати на збут — 5 %;

• середній період постачання та зберігання сировини та матеріалів на складі — 5 днів;

• за домовленістю з постачальниками сировини строк її оплати ста­новить 3 дні з часу її оприбуткування на складі;

• тривалість виробництва готової продукції — 10 днів;

• тривалість зберігання готової продукції на складі — 2 дні;

• з метою стимулювання збуту продукції підприємство надає від­строчки в платежах за її оплату протягом 15 днів.

Потреба в капіталі для фінансування оборотних активів куму­лятивним методом обчислюється таким чином:

1. Розрахуємо період, протягом якого кошти будуть «заморожені» в оборотних активах (тривалість операційного циклу): 5-3 + 10 + 2 + + 15 = 29 днів.

2. Визначимо загальні середньоденні витрати підприємства на фі­нансування оборотних активів: 20 тис. грн (1,8 млн грн: 90 днів).

3. Визначимо загальний обсяг потреби в обігових коштах для фінан­сування оборотних активів протягом планового періоду:

• у цілому на оборотні активи: 20 тис. грн • 29 днів = 580 тис. грн, у тому числі:

виробничі запаси: 40 тис. грн (20 000 ■ 2); незавершене виробництво: 200 тис. грн (20 000 • 10); готова продукція: 40 тис. грн (20 000 • 2); дебіторська заборгованість: 300 тис. грн (20 000 • 15). Розрахуємо потребу в капіталі для фінансування оборотних ак­тивів елективним методом.

1. Обчислимо показники окремих елементів витрат підприємства в грошовому виразі:

• прямі матеріальні витрати: 540 тис. грн (30 % від 1,8 млн грн);

• прямі витрати на оплату праці та нарахування на неї: 630 тис. грн (35 % від 1,8 млн грн);

• загальновиробничі витрати: 360 тис. грн (20 % від 1,8 млн грн);

• адміністративні витрати: 180 тис. грн (10 % від 1,8 млн грн);

• витрати на збут: 90 тис. грн (5 % від 1,8 млн грн);

2. Визначимо середньоденні витрати за окремими елементами:

• матеріальні витрати: 6 000 грн (540 тис.: 90 днів);

• прямі витрати на оплату праці та нарахування на неї: 7 тис. грн (630:90);

• загальновиробничі витрати: 4 тис. грн;

• адміністративні витрати: 2 тис. грн;

• витрати на збут: 1 тис. грн.

 

Умовний розподіл витрат на виробництво

та реалізацію продукції за окремими статтями

оборотних активів протягом операційного циклу

3. Проведемо розподіл окремих видів затрат за окремими статтями оборотних активів (див. наведений рис). Середньоденні витрати в роз­різі окремих статей формуватимуться таким чином:

• виробничі запаси включають витрати на сировину та матеріали за їх первісною вартістю: 6000 грн;

• затрати на незавершене виробництво визначаються згідно з П(С)БО 16 «Витрати» і включають прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці та нарахування на неї; загальновиробничі ви­трати (в нашому прикладі ми не будемо розподіляти затрати між неза­вершеним виробництвом і готовою продукцією):

6000 + 7000 + 4000 = 17 000 грн.

Аналогічним чином розраховуються середньоденні затрати, які ава­нсуються в готову продукцію, що зберігається на складі:

6000 + 7000 + 4000 = 17 000 грн.

Затрати, «заморожені» в дебіторській заборгованості, включають, окрім іншого, адміністративні витрати і витрати на збут:

6000 + 7000 + 4000 + 2000 + 1000 = 20 000 грн.

4. Визначимо обсяг потреби в обігових коштах для фінансування окремих статей оборотних активів протягом планового періоду:

• виробничі запаси: 12 000 (6 тис. грн • 2 дні);

• незавершене виробництво: 170 000 (І7тис. грн • 10);

• готова продукція: 34 000 (17 тис. грн ■ 2);

• дебіторська заборгованість: 300 000 (20 тис. грн • 15);

В цілому на оборотні активи: 12 000 + 170 000 + 34 000 + 300 000 = = 516 тис. грн.

5. Визначимо величину коштів, яка буде «заморожена» в окремих елементах витрат (розраховується множенням середніх одноденних ви­трат на кількість днів, на які авансуються відповідні витрати):

• витрати на сировину та матеріали: 6000 (2+10 + 2+15) = = 174 тис. грн;

• витрати на пряму заробітну плату та нарахування на неї: 7000 • (10 + 2 + 15) = 189 тис. грн;

• загальновиробничі витрати: 4000 • (10 + 2 + 15) = 108 тис. грн;

• адміністративні витрати: 2000 • 15 = 30 тис. грн;

• витрати на збут: 1000 -15=15 тис. грн.

Усього витрат протягом одного операційного циклу:

174 000 + 189 000+ 108 000 + 30 000 + 15 000 = 516тис. грн.

Отже, кошти, заморожені в окремих статтях оборотних активів, до­рівнюють обсягу коштів, авансованих в окремі елементи затрат на ви­робництво та реалізацію продукції в плановому періоді.

Як бачимо, елективний метод визначення потреби в капіталі є точнішим порівняно із кумулятивним, за якого ми одержуємо дещо завищений обсяг потреби в коштах. Охарактеризовані ме­тоди дають можливість лише приблизно розрахувати прогнозну потребу в коштах для фінансування оборотних активів. На прак­тиці на обсяг потреби в капіталі впливають дуже багато чинни­ків, які неможливо наперед визначити. Як наслідок, фактична по­треба в коштах може коливатись як у бік збільшення від прогнозної, так і навпаки. За наявності надлишку обігових коштів їх слід ефективно використовувати, вкладаючи в короткострокові прибуткові активи. У разі дефіциту коштів слід мати в резерві каталог заходів з метою покриття додаткової потреби в капіталі.

Рівень ефективності фінансово-господарської діяльності буде | тим вищим, чим меншою є потреба в капіталі для фінансування заданого обсягу виробництва та реалізації продукції. Саме тому І одним з головних завдань фінансових служб підприємства є оптимізація структури та обсягу оборотних активів. Для цього розробляються заходи щодо оптимізації запасів, дебіторської заборгованості, зменшення витрат на виробництво та реалізацію продукції, прискорення оборотності засобів тощо.

Ефект фінансового лівериджу

Приклад 12.4

У результаті здійснення інвестицій обсягом 100 000 грн підприємст­во одержало прибуток у розмірі 10 000 грн. Рентабельність інвестицій становить 10 %. Ставка податку на прибуток (s) = 25 %. У разі, якщо частина інвестицій профінансована за рахунок кредиту, за користуван­ня яким слід сплачувати 7 % річних (відносяться на валові витрати), одержимо такі варіанти рентабельності власного капіталу:

Якщо відома (Pa = ROI) — рентабельність активів підпри­ємства (відношення чистого прибутку до вартості активів); об­сяг власного капіталу (ВК) та сума кредиту (ПК), то прибуток (П) від здійснення інвестицій можна розрахувати за такою фор­мулою:

(12.1)

Дану величину можна виразити також підсумовуванням при­бутку після сплати процентів за кредит і суми процентів. Це мо­жна записати в такому вигляді:

(12.2)

де Рв = ROE — рентабельність власного капіталу; Пс — ставка процента за кредит.

Якщо рівняння 12.1 та 12.2 звести в одне, то одержимо таку рівність:

(12.3)

Звідси можна вивести формулу для обчислення рентабельнос­ті власного капіталу:

.... - 02.4)

Останнє рівняння показує, що рентабельність власного капі­талу залежить не від абсолютних величин, якими є суми власного та позичкового капіталу, а від відносних показників (рентабель­ність активів, проценти за кредит, коефіцієнт заборгованості).

На практиці менеджмент підприємства та його власників на­самперед цікавить рентабельність власного капіталу після опода­ткування (відношення чистого прибутку до величини власного капіталу). Розглянемо, яким чином впливає на ефект фінансуван­ня підприємства за рахунок позичок чинник податку на прибу­ток. Якщо S — фактор податку на прибуток (податковий мульти­плікатор), а проценти за користування позичками відносяться на валові витрати підприємства, тобто зменшують об'єкт оподатку­вання, то рентабельність власного капіталу після оподаткування (Pas) можна подати в такому вигляді:

(12.5)

 

(12.6)

За інших рівних умов і у разі зростання частки позичок та обсягів процентних платежів розмір податку на прибуток підприємства зменшуватиметься. Економія на податку на при­буток (Es) виникає в результаті зменшення об'єкта оподатку­вання на суму процентних платежів і дорівнює різниці між су­мою податкових платежів за відсутності позичок та за їх наявності:

(12.7)

Якщо ставка процента за кредит не залежить від рівня забор­гованості і залишається стабільною (як у прикладі 12.4), то між коефіцієнтом заборгованості та рентабельністю власного капіта­лу існує лінійна залежність (див. теорему Міллера—Модильяні): чим більше позичкових ресурсів у структурі джерел фінансуван­ня, тим вища рентабельність, причому одним із чинників зрос­тання рентабельності власного капіталу є економія на податкових платежах.

Підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкового капіталу, якщо рентабельність активів перевищує проценти за кредит, називається ефектом фінан­сового лівериджу, або ефектом фінансового важеля. Він ха­рактеризує ефект фінансування діяльності та підвищення рента­бельності власного капіталу за рахунок збільшення частки позичкового капіталу.

Зрозуміло, якщо різниця (Ра - Пс) позитивна, то будь-яке збі­льшення коефіцієнта заборгованості вестиме до зростання рента­бельності власного капіталу. Фінансист повинен враховувати, що доти, доки капіталодавці (як кредитори, так і власники) не вима­гають підвищення плати за користування капіталом, ціну остан­нього підприємство може знижувати за рахунок збільшення за­боргованості. Однак підвищення частки позичок у структурі капіталу підвищує ризик, а отже, кредитори вимагатимуть під­вищених процентних ставок за кредитами, що одержує підприєм­ство. Це, в свою чергу, знижує згадану різницю, а отже, зменшу­ється ефект фінансового лівериджу. В прикладі 12.5 наведено варіанти рентабельності власного капіталу за умови, що процен­тна ставка за позичками залежить від рівня заборгованості під­приємства.

Приклад 12.5

У результаті здійснення інвестицій обсягом 100 000 грн підприємст­во одержало прибуток у розмірі 10 000 грн. Рентабельність інвестицій — 10%. Частину інвестицій планується фінансувати за рахунок кредиту. Процентна ставка за користування позичками зростає залежно від зрос­тання коефіцієнта заборгованості: до критичного співвідношення 2: 1 включно, ставка становить 7 % річних; вище такого співвідношення (до рівня 1:1) ставка підвищується на 3 %; вище згаданого рівня ставка зростає ще на 5 %, За даних обставин одержимо такі варіанти рентабе­льності власного капіталу.

У наведеному прикладі можна спостерігати залежність між збільшенням коефіцієнта заборгованості, процентної ставки, оподаткуванням та зменшенням рентабельності власного капіта­лу. Останній показник зростає до рівня заборгованості в 25 %, пі­сля чого під впливом підвищеної ставки за ризик вона починає зменшуватися.

У разі, якщо Ра < Пс, то будь-яке зростання рівня заборгованості веде до зниження рентабельності власного капіталу, тим стрімкіше, чим вища питома вага позичкового капіталу в структурі пасивів підприємства. Можна спостерігати ситуацію, за якої вартість позич­кового капіталу (Вп) за рахунок економії на податкових платежах буде меншою за рентабельність активів, хоча остання буде меншою за процентну ставку за кредит: Вп < Ра < Пс. Цю обставину слід та­кож враховувати в процесі фінансового планування.

На основі аналізу наведених прикладів можна виявити такі за­кономірності:

І.Доти, доки рентабельність активів перевищує проценти за користування позичковими коштами і процентна ставка за креди­тами є стабільною, рентабельність власного капіталу зростає про­порційно зі зростанням частки заборгованості в структурі капіталу.

2. Якщо рентабельність активів дорівнює процентам за кре­дит, то незалежно від рівня заборгованості рентабельність влас­ного капіталу до оподаткування дорівнюватиме рентабельності активів і процентам за кредит.

3. При використанні як джерела фінансування позичкового капіталу проявляється ефект економії на податках, у результаті чого вартість позичок зменшується.

4. Якщо рентабельність активів нижча за проценти за корис­тування позичками, то рентабельність власного капіталу падає і може досягати негативних значень. Негативна рентабельність власного капіталу означає, що в результаті одержаних збитків ре­альний капітал підприємства зменшився на відповідну величину збитків.

5. Якщо рентабельність активів дорівнює нулю або є негатив­ною, рентабельність власного капіталу із зростанням рівня забор­гованості набуває негативних значень стрімкіше.

6. У разі, якщо негативне значення рентабельності власного капіталу перевищує мінус 100%, наприклад становить мінус 110 %, це означає, що реальна вартість активів підприємства зме­ншена на 110 % власного капіталу, тобто статутного, додаткового капіталу та інших складових власного капіталу не вистачило для покриття збитків. Таким чином, усіх активів підприємства не ви­стачає для виконання зобов'язань з погашення позичок. Подібна структура балансу є незадовільною.