Оцінювання для навчання (ОДН)

Вчителі збирають і застосовують дані оцінювання з різною метою. Так, оцінювання навчання або підсумкове оцінювання дає змогу судити про досягнення учнів шляхом їх зіставлення із показниками ровесників або з вимогами навчальної програми. Дані підсумкового тестування також часто є основою звітності для батьків. Оцінювання для навчання (ОДН) допомагає вчителеві зрозуміти характер навчальної діяльності учня, поточний рівень його знань і навичок та визначити ефективність свого викладання (Деппелер, 2007).

У своїй відомій статті «Всередині «чорного ящика» Блек та Уільям (1998) узагальнюють підсумки більше ніж 250 досліджень у різних країнах за дев'ять років. Здійснений ними огляд свідчить про корисність цього підходу та підтверджує його значний ефект для навчання. Після порівняння результатів ОДН з іншими технологіями науковці дійшли висновку, що воно переважає більшість таких заходів за своєю ефективністю, причому цей вплив особливо помітний у покращенні успішності відстаючих учнів (Блек та Уільям, 1998). На практиці це означає, що систематичне впровадження методів ОДН сприяє підвищенню академічних показників на один-два бали (Блек, Харрісон, Лі, Маршалл та Уільям, 2003). Згодом ці висновки також підтверджувалися у працях інших дослідників (див. наприклад: Мейзелс, Аткінс-Бернетг, Ксю, Ніколсон, Бікел і Сон, 2003; ОЕСР, 2005Ь; Родрігес, 2004).

Підхід ОДН ставить учня у центр навчального процесу. Він відображає ідеї про необхідність партнерської взаємодії учнів і вчителів та про надання можливості учням самостійно скеровувати власне навчання. Відповідно, практика ОДИ буде ефективною за умови, що вчителі:

❖ вірять у здатність кожного учня навчатися краще;

❖ переконані в тому, що вчителі й учні мають навчатися спільно, а не окремо одне під одного;

❖ систематично збирають та аналізують дані успішності з конкретною метою;

❖ разом з учнями переглядають та обговорюють їхній прогрес і академічні показники;

❖ заохочують учнів аналізувати навчання одне одного і допомагати у виробленні єдиної думки про досягнутий рівень успішності;

❖ розуміють, що навчання і просування вперед залежить насамперед від мотивації й упевненості та що ефективні практики ОДН сприяють розвитку цих якостей;

❖ створюють навчальне середовище, в якому учні можуть висловлювати свої думки вільно, без страху чи збентеження;

❖ заохочують і моделюють процес обміну ідеями та активне слухання альтернативних точок зору;

❖ підтримують учнів у їхньому навчанні, допомагаючи примножувати досвід успіхів.

Застосування практик ОДН на уроці допомагає залучати учнів до активної навчальної діяльності та найповнішому засвоєнню матеріалу. Відповідно до базового принципу ОДН, покращення успішності буде максимальним, якщо учні розуміють (1) конкретні навчальні цілі, тобто: що вони мають вивчати і навіщо; (2) де вони «перебувають» зараз відносно цих навчальних цілей; та (3) яким чином вони можуть краще навчатися, аби їх досягти. У наступних параграфах розглянемо ключові практики ОДН, які були окреслені в праці Блека та Уільяма (1998) і звідтоді успішно впроваджуються у повсякденній діяльності численних шкіл.

Основні методи оцінювання для навчання

Повідомлення навчальних цілей та чітких критеріїв успіху

Навчальна ціль точно описує, що учень вмітиме робити, розумітиме або знатиме внаслідок виконання відповідної навчальної діяльності. Учні також мають усвідомлювати відмінність між навчальним завданням (що вони повинні робити) та навчальною ціллю (чого вони зможуть навчитися). Навчальну ціль та критерії успіху слід формулювати зрозумілою для учня мовою. Існує кілька способів повідомлення навчальної цілі та її пояснення.

❖ Використовуйте візуальні підказки та настінні графіки для нагадування про навчальні цілі/ критерії.

❖ На початку певної навчальної діяльності попросіть учнів назвати своїми словами або записати її ціль.

❖ Використовуйте рубрики - набори критеріїв для оцінки знань, які є найпоширенішим інструментом для визначення рівня успішності.

У друкованих джерелах та на освітніх веб-сайтах розміщено численні приклади оцінювальних рубрик, а також шаблони та поради з напрацювання власних. Окрім цього, залучення класу до розроблення такого інструменту дає змогу вчителеві та учням точніше усвідомити важливі елементи знань і навичок. У вставці 4.4 описано загальну технологію співпраці вчителів у процесі складання рубрики.

Вставка 4.4. Створюємо єдину рубрику разом

1. Визначте, для якого навчального завдання та класу ви плануєте застосовувати свою рубрику (наприклад, написання твору-оповідання у 5 класі).

2. Підготуйте добірку рубрик, які стосуються цього завдання (з електронних і друкованих освітніх ресурсів).

3. Складіть списки показників, за якими будете оцінювати учнівські твори (на основі зібраних рубрик і пропозицій учителів).

4. Узагальніть пропоновані показники в єдиному списку.

5. Проаналізуйте реалістичність визначених показників та приведіть їх у відповідність з навчальною програмою

6. Визначте, які показники твору мають становити основу його оцінювальної рубрики (наприклад, аудиторія, лексика, структура тексту, пунктуація), та, за потреби, об'єднайте їх у категорії. Наприклад, поділ тексту на абзаци й орфографію можна об'єднати в категорію «графічні особливості тексту».

7. Визначте кількість рівнів успішності для оцінки цього завдання.

8. Для кожної описової категорії визначте кількість рівнів успішності і задайте числовий діапазон, наприклад 1 - 4.

9. Опишіть кожен рівень успішності. Характеристики рівнів мають

бути чіткими та однозначними (зокрема, варто уникати таких слів як «добре», «краще» і «найкраще»). Спочатку охарактеризуйте найвищий і найнижчий. Рівні успішності в межах однієї описової категорії можна розрізняти за такими показниками як якість, частота, ступінь та/або кількість. Наприклад: Орфографія. Рівень 1: у творі більше чотирьох орфографічних помилок у словах із простим написанням. Рівень 4: у творі менше двох орфографічних помилок у складних словах. Для більшої точності можна також на-' вести приклади «простих» і «складних» слів.

❖ Проведіть апробацію рубрики. Складену рубрику вчителі застосовують на уроках та отримують зворотний зв'язок від учнів. Особливу увагу слід звернути на те, наскільки реалістичними є подані рівні та наскільки значимі їхні дескриптори.

❖ Під час спільної зустрічі порівняйте свої висновки та відредагуйте рубрику з урахуванням зворотного зв'язку.

❖ Щоб полегшити застосування рубрики для вчителів та учнів, доберіть зразки робіт для ілюстрації кожного рівня та інші ресурси.

❖ Стежте за тим, щоб рубрики переглядалися на постійній основі. Це дасть змогу оперативно реагувати на зміни курикулуму та враховувати різні учнівські потреби.

Стратегічне опитування

В ОДН, деякі запитання можуть бути кращими за інші. Наприклад, використавши запитання іншого типу чи змінивши його формулювання, можна допомогти учням ширше продемонструвати своє розуміння; спростити рівень мовної складності, активізувати вищі процеси мислення; зменшити кількість запитань, що необхідні для оцінки розуміння в певного учня. Метод стратегічного опитування дає змогу:

• з'ясувати, що учні знають, розуміють, уміють робити, шляхом аналізу їхніх відповідей;

• виявляти прогалини у знаннях, виправляти помилки в розумінні та давати додаткові завдання підвищеної складності;

• визначати найефективніші методи навчання та викладання. Питання вдосконалення практики опитування добре висвітлені в численних методичних публікаціях. Нижче, у вставці 4.5, пропонуємо контрольну таблицю для вивчення прийомів формулювання запитань, яку можна використовувати для саморефлексії та спостереження за роботою колег.

Вставка 4.5. Контрольна таблиця: наскільки ефективно вчитель застосовує метод стратегічного опитування на уроці?

Ставте позначку навпроти відповідного пункту щоразу, коли помічаєте в роботі вчителя та учнів наступні дії.

Учитель:

❖ чітко пояснює основну мету запитань;

❖ ставить закриті запитання;

❖ ставить відкриті запитання;

❖ проводить опитування перед початком навчальної діяльності для з'ясування попереднього досвіду учнів;

❖ ставить запитання для перевірки фактологічних знань учнів;

❖ ставить запитання для активізації мислення вищого порядку;

❖ ставить запитання, які спонукають учнів до обмірковування власної навчальної діяльності у процесі виконання завдання;

❖ ставить запитання, які спонукають учнів мислити, аналізувати та давати розгорнуті відповіді;

❖ ставить запитання в різний спосіб;

❖ чекає на відповідь учня;

❖ використовує різноманітні стратегії, щоб заохотити учнів спершу поміркувати над своїми відповідями (наприклад: «поговори з партнером», «один-два-чотири» або не поспішає викликати учнів, які підняли руку, а пропонує їм ще трішки подумати);

❖ позитивно реагує на відповіді учнів;

❖ уважно слухає учнів;

❖ ставить запитання для перевірки рівня розуміння наприкінці навчальної діяльності;

❖ змінює методику викладання з урахуванням учнівських відповідей;

❖ розвиває учнівські відповіді, навіть якщо вони неправильні, використовує їх як основу для подальшого навчання;

❖ ставить запитання різним учням, намагаючись охопити весь клас;

❖ заохочує учнів ставити запитання одне одному;

❖ надає учням змогу відповідати на запитання в різний спосіб.

Учні:

❖ ставлять запитання вчителю;

❖ ставлять запитання одне одному;

❖ ставлять запитання собі.

Зворотний зв'язок

Якісний зворотний зв'язок дає учням зрозуміти, яким чином вони можуть підвищити свій рівень успішності. Така практика найефективніша, коли:

❖ учні добре усвідомлюють, що зворотний зв'язок як метод, та конкретні зауваження вчителя, покликані допомогти їм навчатися краще;

❖ він надається у контексті відповідної навчальної діяльності;

❖ він є постійною складовою навчання та викладання;

❖ забезпечується у процесі та по завершенні навчальної діяльності;

❖ надається не в письмовій, а в усній формі (коментарі, зауваження, розмова з учнем);

❖ супроводжується позитивною мімікою, тоном і жестами;

❖ він є чітким і стосується не самого учня, а його навчальних цілей;

❖ в ньому підкреслюється важливість і значення наполегливості учня;

❖ допомагає учневі впевнитися в тому, що його дії правильні і що він на правильному шляху;

❖ він виражає загальну оцінку та містить додаткову інформацію.

❖ учням дають час поміркувати над коментарями вчителя і можливість на них відповісти;

❖ заохочує учня ставити запитання, щоб точніше зрозуміти свої навчальні результати;

❖ свідчить про те, що вчитель уважно слухає учня;

❖ вказує на те, якими навчальними підходами й стратегіями варто скористатися учневі, аби покращити свій рівень успішності;

❖ він задає напрям та окреслює конкретне завдання, переводячи учня на наступний етап навчання;

❖ забезпечує достатній рівень допомоги, аби надалі учень міг працювати самостійно;

❖ надається гнучко та змінюється з урахуванням різних відповідей і навчальних потреб учнів;

❖ має на меті заохочувати та розвивати ентузіазм до навчання;

❖ він використовується у поєднанні з опитуванням, моделюванням і поясненням.