Тема : економічна система суспільства. Закономірності та особливості перехідної економіки

ПЛАН

1. Економічна система: сутність, структурні елементи

2. Зміст, чинники і типи перехідної економіки

3. Особливості економічних відносин в країнах, що розвиваються

4. Формування сучасних ринкових відносин і ринкової інфраструктури

 

1. Економіка є сферою людської життєдіяльності, де реалізуються виробничі відносини з приводу привласнення, виробництва, обміну, розподілу, споживання та регулювання. В такому вигляді її можна розглядати як певну організовану сукупність елементів, тобто систему.

Економічна система – це сукупність всіх видів економічної діяльності людей у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг, а також у процесі регулювання такої діяльності.

Структура економічної системи передбачає виділення в її структурі таких функціональних елементів, як:

· Виробничої, ринкової, цінової, фінансової, грошової підсистем,

· Підсистеми формування та розподілу доходів,

· Підсистем споживання і регулювання доходів.

Виробнича система – це сукупність певних механізмів, способів, методів трансформації економічних ресурсів в економічні блага. Її основою є процес виробництва. Виробничі системи розвиваються в часі і просторі під впливом різних факторів і змінюються в процесі історичного розвитку. Залежно від розвитку техніки, технології виробничі системи поділяються на 3 типи:

1. доіндустріальні – які базуються на ручній праці;

2. індустріальні – які базуються на механізованій праці;

3. постіндустріальні – які базуються на автоматизованій праці.

Цілісність та організованість економічної системи залежить від наявності у неї спільної мети, яка повинна стати внутрішнім імпульсом діяльності переважної більшості населення. Економічна система, передусім суспільний спосіб виробництва, є базисом, над яким формується надбудова– соціальні, політичні, правові, ідеологічні, національні відносини. В діалектичні й єдності та взаємодії базис і надбудова утворюють суспільно – економічну формацію, тобто економічну систему і притаманну їй сукупність інших суспільних відносин. Надбудова визначається базисом, але водночас інколи впливає на нього (політика визначає економіку).

Економічна система має 3 основні ланки, підсистеми:

1) економічну структуру продуктивних сил суспільства,

2) систему економічних відносин,

3) механізм господарювання – є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб’єктів.

Кожна з цих підсистем формується, у свою чергу, з певних елементів і компонентів і розвивається відповідно до спільних для всієї економічної системи законів.

 

2. Сутність перехідної економіки. У з’ясуванні сутності перехідної економіки слід виходити з того, що проблема перехідних періодів не є новою для економічної науки. Спочатку вона виникає у зв’язку з переходом від аграрного суспільства до індустріального. Згодом до зазначеної проблеми звертаються представники марксизму у зв’язку з обґрунтуванням теорії переходу від капіталізму до соціалізму.

Одним з перших, хто вказав на необхідність виокремлення перехідного стану суспільства, був французький економіст Сен-Сімон. Він розрізняв два типи епох: органічну (нормально функціонуючу систему) і критичну (перехідну).

За сучасних умов перехідні процеси в суспільстві розглядаються у контексті трьох основних аспектів:

— перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах;

— перехідні процеси у країнах, що розвиваються;

— перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.

Важливо зазначити, що матеріальною основою перехідних станів (а отже, і критеріями їх визначення) є, з одного боку, зміна домінуючого фактора виробництва, з іншого — зміна характеру відносин між людьми. Так, за умов переходу від аграрного до індустріального суспільства змінюється, відповідно, і домінуючий фактор: від землі він переходить до капіталу. У свою чергу особисті, засновані на звичаях (традиціях) відносини аграрного суспільства трансформуються у ринкові, речові відносини, адекватні індустріальному суспільству.

Головний зміст перехідного періоду — це зміни в економіці. Економіка, таким чином, набуває за умов перехідного періоду особливої якості, вона характеризує своєрідний «проміжний» стан суспільства. Звідси випливає і особливий характер перехідної економіки, який відрізняє її від «звичайних» економік.

Риси перехідної економіки. Своєрідність перехідної економіки більш повно проявляється в її рисах, до яких відносять:

1) особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. Річ у тому, що неврівноваженість як елемент розвитку характерна будь-якій економічній системі. Але в усталеній економічній системі неврівноваженість її функціонування є своєрідним засобом досягнення цією системою врівноваженого, стійкого стану. У перехідній же економіці її неврівноваженість має специфічний характер, оскільки переслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічної системи до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи, з тим щоб вона згодом поступилась місцем іншій економічній системі;

2) альтернативний характер перехідної економіки. Це означає, що перехідна економіка повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки. Таким чином, перехідність виключає повернення до тієї економіки, яка передувала перехідній;

3) особливий характер суперечностей у перехідній економіці. Визначальними, домінуючими виступають тут суперечності між новим (прогресивним) і старим (регресивним). Це і визначає особливість існуючих суперечностей: вони не є суперечностями функціонування, а виступають як суперечності розвитку;

4) наявність у перехідній економіці особливих — перехідних економічних форм. Ці форми, відображаючи своєрідний «проміжний» стан економіки, містять у собі відповідний симбіоз, поєднання в собі елементів як старого, так і нового;

5) історичність перехідної економіки. Вона пов’язана як з історичними умовами перехідної економіки (насамперед з певним історичним терміном функціонування перехідної економіки), так і з національними особливостями останньої.

Зміст перехідної економіки вирішальним чином зумовлений її чинниками. Вони можуть бути представлені трьома групами: природно-кліматичні, виробничо-економічні, соціокультурні.

1. Природно-кліматичні фактори пов’язані з природним базисом суспільства: географічним розташуванням країни, забезпеченням природними копалинами, рівнем родючості ґрунтів і т. п. За певних умов природно-кліматичні фактори можуть відігравати важливу (і навіть вирішальну) роль у стимулюванні переходу від одного стану суспільства до іншого.

2. До виробничо-економічних факторів належать засоби виробництва, технологічні досягнення, культурно-технічний рівень головної продуктивної сили — робітника, форми організації виробництва, форми власності і т. д. Як правило, саме виробничо-економічні фактори є водночас і критерієм об’єктивної необхідності переходу від одного стану економіки до іншого, і засобом здійснення цього переходу.

3. Соціокультурні фактори характеризують переважно духовний аспект життєдіяльності людей. Вони взаємопов’язані з виробничо-економічними факторами, взаємовизначають один одного. До соціокультурних факторів належать культура того чи іншого народу, його традиції, ідеологія, релігія тощо.

Типи перехідної економіки. Історії відомі різні типи перехідної економіки. Якщо в основу їх градації покласти такі критерії, як масштаби і характер перехідних процесів, то можна виділити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштабами перехідних процесів — локальний і глобальний; за характером перехідних процесів — природно-еволюційний та реформаторсько-еволюційний.

Локальна перехідна економіка дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі — в окремій країні чи певному регіоні. Тому за умови класифікації типів перехідної економіки згідно з її масштабами локальна перехідна економіка є вихідним типом перехідної економіки.

Глобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої.

Природно-еволюційний тип перехідної економіки відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом зазначених вище факторів. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Тому даний тип перехідної економіки є основним. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів, хоча і локальні перехідні економіки результатом свого розвитку здебільшого зобов’язані природно-еволюційним процесам.

На відміну від природно-еволюційного типу перехідної економіки, який передбачає об’єктивний (незалежний від волі і свідомості) «самоплив» перехідних процесів, реформаторсько-еволюційний тип характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства. У даному разі мова йде лише про свідоме використання об’єктивних факторів економічного прогресу. Тому за цього типу перехідної економіки об’єктивну еволюцію можна прискорити. Зазначений тип характерний для локального типу перехідної економіки.

 

3. У традиційному розумінні до країн, що розвиваються, належать молоді, політично незалежні держави, які визволились від колоніальної залежності після Другої світової війни, а також ті країни, які хоча і завоювали державну незалежність раніше, проте з політичної та соціально-економічної точок зору мають багато спільного з країнами першої групи.

У світі налічується понад 130 країн, що розвиваються. Найбільша їх кількість розташована в Африці — понад 50; в Азії та Латинській Америці більше ніж по 30 таких країн.

Сучасне трактування поняття «країна, що розвивається» ґрунтується на інших критеріях. Одним з головних є рівень розвитку товарно-грошових відносин. А тому до країн, що розвиваються, сучасне їх трактування відносить також ряд східноєвропейських та азіатських країн.

Особливістю ринкової трансформації економіки країн, що розвиваються, є те, що ринкові перетворення здійснюються за умов співіснування таких укладів та їх перехідних форм, які не були відомі в минулому всім сучасним промислово розвинутим країнам (наприклад, общинний, патріархальний уклади). З іншого боку, формування ринкових відносин відбувається в цих країнах за специфічних умов: загальна техніко-економічна відсталість; специфічне місце в міжнародному поділі праці та ін

Особливості перехідної економіки країн, що розвиваються, зумовили необхідність посилення провідної ролі держави. Останнє пояснюється такими аргументами:

- необхідністю регулювання діяльності іноземного капіталу з метою його найбільш ефективного використання;

- необхідністю протистояння несприятливій для зазначених країн кон’юнктурі світового ринку;

- відсутністю в більшості країн національного підґрунтя для здійснення суспільного відтворення;

- необхідністю акумуляції коштів для нагромадження і розширеного відтворення;

- потребою у максимально можливому оволодінні досягненнями НТП.

Соціально-економічна еволюція країн, що розвиваються, втілюється в різноманітні форми. У більшості цих країн чільне місце відводиться перетворенням в аграрному секторі економіки. Ці перетворення пов’язані насамперед із здійсненням аграрних реформ. Значна увага приділяється розвиткові індустріалізації, яка передбачає розв’язання не тільки техніко-економічних, але й соціально-економічних проблем. Суттєвого значення набуває проблема структурної перебудови економіки в цілому на основі використання досягнень НТП. Важливим залишається питання підготовки національних кадрів.

 

4. Об’єктивним змістом перехідної економіки України є формування дійсних (а не формальних) ринкових відносин. Формально елементи цих відносин існували і в плановій економіці. Але зовнішні форми їх існування не були наповнені адекватним змістом.

Перехід до ринкових відносин передбачає насамперед лібералізацію економіки, здійснення якої пов’язане з:

- переходом до вільного ціноутворення;

- організацією торгівлі на основі використання принципу свободи торгівлі для всіх суб’єктів господарської діяльності;

- підпорядкуванням діяльності виробників вимогам ринку.

Зазначені проблеми охоплюють лише внутрішньоекономічну лібералізацію економіки. Але для повноцінного функціонування ринку цього замало. Необхідно здійснити також лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків.

Основними її формами є:

- ліквідація повного одержавлення зовнішньоекономічних зв’язків;

- створення умов для припливу зарубіжних інвестицій;

- помірна лібералізація експорту та імпорту (відміна невиправданих обмежень і пільг);

- забезпечення конвертабельності національної валюти — гривні.

Формування повноцінних ринкових відносин неможливе без створення ринкової інфраструктури — системи економічних і надбудовних закладів (інститутів), які покликані обслуговувати ринковий механізм з метою безперебійного руху товарних і грошових потоків, їх відповідного розподілу в просторі й часі.

Процес формування ринкової інфраструктури у перехідній економіці має певні особливості, а саме:

* багато з інститутів ринкової інфраструктури створюються, як кажуть, на «порожньому місці», тобто без аналогів у минулому (біржі, комерційні банки тощо);

* створення цих інститутів не завжди базується на належній правовій основі, що призводить до масових зловживань (один з найяскравіших прикладів — горезвісні фінансові «піраміди»);

* новостворені інститути не завжди чітко визначають своє місце у ринковій інфраструктурі, не завжди усвідомлюють і виконують покладені на них функції;

* має місце непропорційність у виникненні та розвитку окремих елементів ринкової інфраструктури. Скажімо, бурхливий розвиток мережі комерційних банків не корелюється зі становленням пенсійних фондів;

* багато інститутів ринкової інфраструктури діють мляво, висувать як головну мету проблему виживання.

Особливості ринкової трансформації економіки України можна визначити так:

1) вихідний стан ринкових перетворень — антипод ринку — планова економіка. Тому перехід до ринкових відносин здійснюється шляхом глибоких якісних перетворень попередніх відносин;

2) глобальний характер трансформаційних перетворень. Зміні підлягає все: відносини власності, спосіб розподілу ресурсів, мотивація, цілі і засоби економічного розвитку, елементи надбудови;

 

3) зростання ролі неекономічних факторів розвитку. Це насамперед стосується правильності вибраного курсу економічних перетворень і засобів їх здійснення;

4) трансформаційний економічний спад, зумовлений значною мірою прорахунками у виборі курсу перетворень і засобів його реалізації;

5) необхідність налагодження принципово інших економічних відносин із країнами колишнього СРСР;

6) складність інтеграції України у світове господарство;

7) затяжна тривалість трансформаційного періоду порівняно з рядом інших постсоціалістичних країн;

8) високий рівень тіньової економіки (понад 50 % ВВП) та засилля олігархічно-кланових структур.