Тема : державне регулювання національної економіки

ПЛАН

1. Суть і основні напрямки державного регулювання економіки та економічної політики

2. Форми державного регулювання

 

Високорозвинена ринкова економіка є оптимальним поєднанням основ товарного виробництва і цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання.

Державне регулювання економіки – комплекс форм та засобів централізованого впливу на розвиток економічних об’єктів і процесів для стабілізації економічної системи.

Важливими методами державного регулювання народного господарства є здійснення найважливіших форм економічної політики:

- Науково – технічної (стимулювання розвитку НТП, встановлення пріоритетів розвитку,організаційне та ресурсне забезпечення).

- Кредитно – грошової (регулювання рівня банківського %, резервів, операції з ЦП).

- Амортизаційної (здійснення політики прискореної амортизації).

- Структурної (модернізація галузей н/г).

- Цінове регулювання(встановлення цін на продукцію базових галузей, державні субсидії, встановлення договірних цін).

Централізоване регулювання економіки проявляється у коротко – і довгостроковій державній економічній політиці.

Короткострокове - комплекс антикризових, антициклічних заходів держави. Його характерною рисою є те, що всі заходи з’ясовуються разом з нагромадженням кризових явищ і розвитком самої кризи. Проводяться заходи через політику прискорення амортизації, субсидій, державну допомогу окремим фірмам чи галузям.

Довгострокове - здійснюється в формі економічного програмування, це пов’язано з розвитком ринкової економіки, продуктивних сил, НТП, еволюційних виробничих відносин та господарських систем. Програмування на відміну від короткострокового регулювання характеризується більшим ступенем узгодженості, помітним скороченням сфери стихійності та зростання свідомого, цілеспрямованого впливу на економічні процеси.

Розрізняють види програмування:

- кон’юнктурне - характерне для країн з розвиненою ринковою системою, спрямоване на регулювання процесу відтворення через досягнення рівноваги макроекономічних показників.

- структурне - вища форма економічного регулювання, його основу становить кон’юнктурне програмування, доповнене науково обґрунтованими планами економічного і соціального розвитку.

Існує також частково структурне програмування, яке спрямоване на регулювання відносин між попитом і пропозицією. Конкретними формами його реалізації є галузева і регіональні програми.

Національне регулювання включає регулювання на 10 і більше років.

 

 

ТЕМА: СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ

ПЛАН

1. Суть та еволюція світового господарства.

2. Міжнародна торгівля.

3. Інтернаціональна вартість товару, світові ціни.

 

1. Світове господарство – це система національних господарств окремих країн та їх угруповань, що взаємопов’язані міжнародними економічними відносинами. Економічними засадами функціонування світового господарства є міжнародний поділ праці, який визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їх природно – кліматичних, історичних та економічних умов.

Основні етапи розвитку світової економіки.

1. Остання третина 19 ст. – початок 20 ст. – Завершення територіального поділу світу і початок формування ринкової світової економіки на підприємницьких засадах.

2. 20 –ті роки 20 ст. – початок 90 –х років 20 ст. – розпад світової економіки на країни з розвиненою ринковою економікою і країни з командно – адміністративною економікою.

3. З початку 90-х років 20 ст. – становлення цілісності світової економіки на ринкових засадах.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в 16 ст. у період великих географічних відкриттів.

Світовий ринок – сукупність сучасних національних ринків окремих країн у їх взаємозв’язку, пов’язаних міжнародними економічними відносинами.

Структура світового ринку.

1. Світовий товарний ринок.

2. Світовий ринок капіталів.

3. Світовий ринок праці.

Світовий товарний ринок складається із ринку засобів виробництва та товарів і послуг. На відміну від торгівлі сировиною, тканинами на початку XX століття на сучасному етапі іде торгівля промисловим обладнанням, машинами, транспортними засобами, наукомісткими - ресурсозберігаючими технологіями, інформацією, комунікаційними засобами, ліцензіями.

Ринок робочої сили складається з міграції (переміщення): еміграції і імміграції. Кожна держава повинна забезпечити роботою населення своєї держави і приймає закони по їх захисту. Один відсоток виїзду з держави висококваліфікованих працівників, це - 10% втрати національного доходу.

2. Міжнародна торгівля – це економічні відносини з приводу обміну товарів та послуг між країнами. Поглиблення міжнародного поділу праці під впливом НТП сприяє високим темпам зростання і розширення обсягів міжнародної торгівлі.

Зовнішньоторговельний оборот складається з експорту і імпорту.

Експорт – вивіз товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Країна вивозить ті товари, витрати на виробництво яких більш низькі за світові.

Імпорт (ввіз) товарів – це купівля країною товарів, виробництво яких в цей час економічно невигідне, тобто купуються вироби з меншими витратами, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує країна у зв’язку із задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт (вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.)

Торговельний баланс - співвідношення експорту і імпорту товарів, з яких платежі фактично здійснені або мають бути негайно погашені. Він може бути активним, коли експорт перевищує імпорт. Коли навпаки – пасивний.

Держава може регулювати торгівлю у формі протекціонізму і лібералізму.

Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Інструментами протекціонізму є митні тарифи, митні збори, квоти (кількісні обмеження ввезення), ліцензії (документи на право експорту і імпорту).

Лібералізм – державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі.

 

3. Обмін товарами на світовому ринку відбувається на основі інтернаціональної вартості. Інтернаціональна вартість складається на основі середніх світових витрат виробництва. В основі ціни знаходиться також індивідуальна вартість товару країни – експортера. Інтернаціональна вартість формує світові ціни, але вони відхиляються від інтернаціональної вартості під тиском попиту і пропозиції на світовому ринку.

В силу того, що в світовому господарстві можливості для переміщення капіталів і праці відносно обмежені, на світовому ринку періоди перевищення попиту над пропозицією, значно довші, ніж в національній економіці.

Спочатку формується світова базова ціна на міжнародних товарних біржах, в портах, куди транспортують товари для подальших переміщень. Якщо попит перевищує пропозицію, встановлюється світова ціна продавця, а якщо навпаки, то світова ціна покупця. Ціни на кольорові метали встановлюються на Лондонській біржі кольорових металів. На вугілля - в західноєвропейських портах. На машини, станки, обладнання, автомобілі, встановлюються ціни основних товаровиробників: Японія, США, Франція, Італія, Німеччина, Китай.

Рівень ціни залежить від того, хто покупець чи продавець несе страхові і транспортні витрати. Розрізняють ціни SIF і ціни FOB.

Ціна SIF включає весь обсяг транспортних і страхових витрат до прибуття товару на місце призначення. Ціна FOB включає лише частину витрат до моменту доставки товару на борт судна чи вагона.