Недержавні навчальні заклади

Новим явищем, що вимагає серйозного соціологічного аналізу, є нетрадиційні форми освіти, зокрема приватні навчальні заклади. Нові форми освіти виступають у вигляді незалежних структур чи спеціальних підрозділів державних навчальних за­кладів. Порівняння типологічних груп студентів державних і приватних навчальних закладів засвідчує їх істотні відмінності. Зрозуміло, що серед батьків учнів приватних навчальних закладів більше підприємців, великих керівників, що можуть забезпечи­ти оплату за навчання своїх дітей. Тут більше студентів, що сполучають навчання з роботою — аж до самостійного підприємництва. Такі студенти матеріально добре за­безпечені, вони не звикли собі відмовляти ні в чому, вони упевнені у своєму профе­сійному виборі, добре інформовані в специфіці майбутньої професійної діяльності, вони вище, ніж «бюджетні» студенти, оцінюють значущість гарної освіти, вільного володіння іноземними мовами тощо. Найближчим часом у вітчизняній соціології напевно будуть проведені дослідження з якості підготовки студентів у державному і приватному професійному навчальному закладах.

Соціологи підкреслюють готовність частини українського населення інвестува­ти особисті засоби в сферу освіти, і особливо для отримання спеціальностей, що користуються підвищеним попитом на ринку праці. Це має принципово важливе значен­ня в умовах найгострішого дефіциту бюджетних ресурсів. Система освіти в Україні—та сфера діяльності, яка готова прийняти інвестицій дати необхідну віддачу. Вона менш ніж інші сфери діяльності, має потребу в модернізації і цілком конкурентна на світово­му освітньому ринку.

5. Соціологія особистості студента

Для соціології освіти важливе вивчення особистості учня, студента. Характер май­бутньої професії багато в чому визначає поведінка студента. Особливо аналіз студентсь­кої молоді в зв'язку з обраною професією. Студентів у цьому відношенні можна розді­лити на три групи.

Першу групу складають студенти, орієнтовані на освіту, тому що вона дає мож­ливість отримати професію. Вони хочуть працювати саме за цією спеціальністю, у них є інтерес до роботи, прагнення реалізувати себе саме в ній.

Друга група студентів складається з тих, хто в перспективі орієнтований на бізнес. Ставлення до освіти в них вже інше — для них навчання виступає як інструмент, мож­ливість стару.

Третю групу студентів складають ті, кого можна було б назвати такими, що не-визначилися. Усі параметри їх ставлення до навчання, професії розмиті, в їхніх оцін­ках і позиціях немає чіткості та визначеності перших двох груп. Такі студенти ніби пливуть за течією, можливо, їх самовизначення відбудеться трохи пізніше, а можли­во, для них узагалі процес самовизначення, цілеспрямованості не характерний.

Американський соціолог Мартін Троу, вивчаючи студентське середовище, виді­лив чотири типи культури, поведінки і всього способу життя серед американських студентів:

Колегіали — громадські працівники, що відрізняються активністю в студентсь­кому житті і витрачають на це багато свого часу.

Професіонали —для яких майбутня робота, професія - найголовніше, і цьому підпорядковується все їх студентське життя.

Академіки — майбутні викладачі університетів.

І, нарешті, нонконформісти - аристократична богема, золота молодь, що учить­ся заради диплома, престижу, щоб догодити батькам.

Цікаво також відзначити і такий висновок соціологів: серед студентів, орієнто­ваних на професію, набагато менше соціальних песимістів. На освіту і професію більше орієнтовані студенти економічних і юридичних спеціальностей. Найменш орієнтованими на освіту виявилися математики, хіміки, педагоги, тобто студенти тих спеціальностей, що менше затребуються на ринку праці. Вибір професії у ВНЗ став для молодих людей прагматичним, відповідає змінам в українському суспільстві. Цінність вищої освіти як самостійного феномена, що має соціокультурну, особистісну привабливість і престижність, відступає на другий план.

Таким чином, діяльність соціальних інститутів освіти спрямована на задоволен­ня важливих соціальних потреб. Від того, наскільки успішно вона розвивається, ба­гато в чому залежить майбутнє будь-якого суспільства.

 

Питання для роздумів

 

1. Що є об'єктом і предметом соціології освіти?

2. Які об'єктивні чинники сприяли виокремленню соціології освіти в самостійну наукову дисципліну?

3. Як співвідносяться поняття "освіта" і "культура"?

4. В чому полягає зміст основних функцій освіти?

5. Що означає вираз "освіта як соціокультурний інститут"?

6. Які основні вимоги до освіти в умовах ринкової економіки?

7. Як співвідносяться поняття "освіта" і "навчання"?

8. Що ви розумієте під системою освіти?

9. Від яких факторів залежить ефективність освіти?

10. Яку роль відіграє освітня діяльність у соціалізації особи?

11. Охарактеризуйте сучасні інноваційні процеси у сфері освіти.

12. Яке місце займає освіта в системі людських цінностей?

13. У чому полягає суть принципу "випереджаючого розвитку" освіти?

14. Що передбачає гуманізація і гуманітаризація освіти?

15. Чим характеризується сучасна криза освіти?

16. У чому проявляється розрив між освітою і культурою?

 

Література

1. Астахова В.И. Трансформация социальных функций высшего образования в современных условиях. X., 1999.

2. Герасина Л. М. Современна» школа в условиях реформации образования. X., 1993.

3. Глоссарий современного образования: Слов.-справ./ под общ. ред. В.И. Астаховой, А.Л. Сидоренко. X., 1998.

4. Лукашевич Н.П., Солодков В. Т. Социология образования К.. 1997.

5. Кумбс Ф. Г. Кризис образования в современном мире: Системный анализ. М., 1970.

6. Нечаев В. А. Социология образования. М., 1992.

7. Нечаев В.Я. Новые подходы в социологии образования // Социологические исследования, 1999. №11

8. Филиппов Ф. Р. Социология образования. М.. 1980.

9. Философия образования для XXI века. М., 1992.

10. Частная высшая школа в объективе времени: украинский вариант: Монография / Под ред. В.Н. Астаховой. X., 2000.

11. Шеремет И. И. Образование как социальный институт. Лекция. Харьков, 1996.

12. Шереги Ф.Е., Харчева В. Г. Сериков В. В. Социология образования: прикладной аспект. М., 1997.

13. Астахова В. І. Вища школа України. X., 1991.

14. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти. Запоріжжя, 1998.

15. Герасина Л. М. Современная школа в условиях реформации образования. X., 1993.

16. Герасіна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті глобальних проблем освіти. X., 1994.

17. Лігоцький А.О. Теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем. К..1997.

18. Соціологія освіти // Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навч. словник-довідник. За заг. ред. В.М. Пічі, К., Львів, 2002

19. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / За заг. ред. В. Зубка, К., 1997.

20. Якуба О. О. Освіта як соціальний інститут // Соціологія: навч. посібник. X., 1996.

 

Лекція 13.Соціологія сучасної науки

Стан сучасної науки.

Етапи розвитку науки.

Основні проблеми соціології науки

Взаємодія науки, техніки і виробництва

Стан сучасної науки.

Соціологія науки вивчає соціальні структури і процеси наукової діяльності, взає­модію наукових структур, статус науки і вчених у суспільстві. У центрі уваги соціо­логів знаходяться наукові колективи, наукові комунікації, умови праці вчених, до­слідження процесів впливу суспільних умов на розвиток науки, а науки — на суспіль­ство.

Предмет теорії науки двоякий: з одного боку, вивчення внутрішньої природи на­уки, загальної теорії наукового пізнання; з іншого боку—дослідження суспільного при­значення науки, її відношення до інших видів суспільної творчості.

Для того щоб виник світ науки (а відбулося це біля двох з половиною тисячоріч назад), знадобилося досить багато найрізноманітніших умов —економічних, соціаль­них, духовних. Серед них слід відзначити прогресуючий поділ праці, процес класоутворення, високий рівень абстрактності мислення, поява писемності, рахунку, на­громадження практичних знань про природу тощо.

За даними Дж. Бернала, до початку XX ст. науковий прогрес у світі забезпечува­ли не більш 15 тис. учених. Більшість наукових лабораторій можна було розмістити в одній кімнаті, підвалі. До середини 50-х рр. XX ст. науковців було вже 400 тис., до середини 60-х рр. XX ст. — 2 млн.

За даними ЮНЕСКО, у 1990 р. науковими дослідженнями займалися 5,2 млн чоловік, що в середньому складає 1 тис. на мільйон жителів планети. Із загального числа науковців у 1990р. на частку Північної Америки припадало 17,8 відсотка, Ла­тинської Америки — 3,1, Азії й Океанії - 23,6, Африки — 0,7, Європи - 20,9, СРСР -32,4 відсотки. Третина всіх науковців планети працювала в СРСР. Однак якщо поди­витися розподіл світових витрат на наукові дослідження з груп країн, то на частку Північної Америки припадало 42,8; Азії й Океанії - 19,6; Європи — 23,2; СРСР -12,3 відсотки. З цих даних добре видно, де створені найбільш сприятливі умови для наукової діяльності і де об'єктивно знаходиться центр науково-технічного прогресу. У 1994р. США продали 444 тис. патентів і ліцензій, Німеччина - 160 тис., Японія – 129тис., Англія — 97 тис., Україна — тільки 0,5 тис.

Наразі в Україні зайняті науковою діяльністю 0,8 млн. чоловік, включаючи ви­кладацький корпус вищої школи.

Що таке наука? У чому полягає своєрідна природа науки, позитивного знан­ня? Великий англійський теоретик науки Томас Гекслі відповідає на це запитан­ня так: „Наука є не що інше, як вимуштруваний і організований здоровий глузд”. На думку сподвижників Дарвіна, – „від повсякденного життєвого досвіду науковий досвід відрізняється лише тією мірою, якою старий ветеран - від молодого рекру­та: їх методи різні настільки ж, наскільки прийоми сучасного воїна і первісного дикуна».

Наука — найдинамічніше утворення людини, яке наклало свій відбиток на всю історію нашого часу. На основі наукових досягнень створений технологічний базис сучасної цивілізації. Але здобута людиною міць досягла такого рівня, коли вона по­винна подумати про себе, про свій порятунок. Науку сприймають не тільки як благо, але і як зло. її не тільки приймають, але й відкидають. Премії за наукові відкриття співіснують з могутньою критикою науки.

Оцінюючи ріст числа науковців у XX ст., можна зробити таке припущення, що якщо він продовжиться по такій експоненті, то через піввіку все доросле населення планети буде займатися наукою.

Наукові прилади — інструменти наукового пізнання: радіотелескопи, прискорю­вачі, космодроми — стали циклопічними за своїми розмірами, порівнянними з вели­кими промисловими підприємствами, для їхнього обслуговування будуються цілі міста.

XX ст. правомірно називають століттям науково-технічної революції, технологіч­ної революції, «зеленої» революції, інформаційній революції тощо. Науковий потенці­ал визначає практично усе — обороноспроможність, національне багатство, рівень, якість і тривалість життя. Подальше нарощування наукового потенціалу вимагає дедалі більших витрат матеріальних і інтелектуальних ресурсів.

Із розвитком кожен новий крок у пізнанні стає дорожчим на кілька порядків. До речі, слід нагадати, що тільки однією електричною лампочкою наука розрахува­лася із суспільством за усі витрати, що були на неї зроблені за всю історію цивілі­зації. Американці підрахували, що економічно вигідно мати 100 науковців, 10 з яких продуктивно працюють, а 90 при цьому присутні, створюють наукове середовище, опонують.

Етапи розвитку науки

Розвиток науки, науково-технічної революції, взаємодія з виробництвом, їхні соціальні наслідки, кадри науки розглядаються соціологією науки.

Для початку слід уточнити поняття «наукова революція», «науково-технічна ре­волюція», «промислова революція», «технологічна революція», «зелена революція».

Наукова революція — якісний стрибок у пізнанні навколишнього світу, розвитку виробництва. Наукових переворотів, зрушень в історії людства було чимало: відкриття вогню, колеса, парової машини, електрики, атомного ядра. Відомо, що древні циві­лізації Америки при усіх вражаючих досягненнях інків, ацтеків не додумалися до ко­леса і усі вантажі переміщали волоком.

Промислова революція — заміна фізичної праці в процесі виробництва маши­нами. Вони, власне кажучи, узяли на себе транспортні, технологічні, енергетичні функції працюючої людини. Але дуже швидко виявилося, що промислова револю­ція має свої межі. Швидкості технологічних процесів стали стримуватися розумо­вими, фізіологічними можливостями людини, яка керує машинами. Не кажучи вже проте, що присутність людини поруч з багатьма апаратами фізично неможливо че­рез високу небезпеку, температуру, тиск, швидкість. Можна навести такий факт: приблизно 70 відсотків аварій на авіаційному транспорті трапляється з вини люди­ни, а не техніки.

Науково-технічна революція. Треба було автоматизувати виробництво, вивести людину з системи машин. Така можливість з'явилася зі створенням перших ЕОМ, кібернетичних пристроїв, перших цілком автоматизованих виробництв. Коли ма­шини стали виконувати деякі розумові функції людини, відбулася науково-техніч­на революція. Далі настав перехід її на етап технологічної революції: атомна енерге­тика, матеріали з заздалегідь заданими властивостями, біотехнології, ЕОМ з елемен­тами штучного інтелекту, лазерні технології, оптико-волоконний зв'язок і багато чого іншого.

Зелена революція — наукові розробки, що дозволили програмувати врожай, впро­ваджувати інтенсивні технології, нові методи в селекції.

Поняття інформаційної революції пов'язане з масовим використанням інформацій­них технологій у різних сферах виробництва і громадського життя: нагромадження, обробка і швидка передача інформаційних ресурсів. Наочний приклад: пластикові гроші, що дозволяють розраховуватися карткою за різноманітні послуги в будь-якій країні світу.

Досягнення науки і наслідки технологічної революції настільки вражаючі, що в душі навіть розумних людей закрадається марновірний страх: а що ж далі? У сучасній науці позначився такий напрям соціальних прогнозів, як технологічний песимізм, зміст я кого поля гає в тому, що людину витисне і поневолить машина. Батько кібернетики Норберт Вінер писав проте, що в майбутньому суспільстві пересічна людина не зможе запропонувати нічого такого, за що варто було б платити гроші.

У цьому плані цікаво звернутися до історії. В часи культури прото-чимо в Перу ІУ-УП ст. на глечиках передавався зміст ще більш древнього міфу, відповідно до якого настане день, коли собаки, кури, горщики, жорна, сковороди повстануть проти своїх гнобителів і перекладуть на них тягар своєї праці. Тоді жорна перемелють своїх вина­хідників, кури їх заріжуть, сковороди засмажать, собаки з'їдять.

Осліплені блиском машин люди забувають, що це усього-на-всього відбите світло людського розуму. Коли чемпіон світу Гаррі Каспаров програє чергову шахову партію комп'ютеру, то слід пам'ятати, що грає не сам комп'ютер, а програма, створена гру­пою талановитих програмістів.