Ііі. Теми для роздумів та підготовки доповіді

1. Переваги управління витратами за допомогою системи центрів відповідальності.

2. Порівняльна характеристика різних методів розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів між основними підрозділами.

САМОСТІЙНА РОБОТА

Тема 5.1. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ

Підтема 5.1. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

Мета:

· вивчити основні термінологічні поняття теми, ознайомитись з основними питаннями теми;

· формувати аналітичне мислення, уміння розвивати волю і самостійність;

· виховувати у студентів охайність, почуття відповідальності, сумлінне ставлення до своїх обов’язків, інтерес до обраної професії

· застосовувати найбільш оптимальні методи організації самостійної роботи студентів поза заняттями.

План вивчення теми

1. Сутність і загальні засади обчислення собівартості окремих виробів.(аудиторна лекція).

2. Методи калькулювання та сфери їх застосування. Розподіл непрямих витрат під час калькулювання.(аудиторна лекція).

3. Калькулювання у комплексному(сумісному) виробництві. (СРС).

4. Собівартість готової та реалізованої продукції.(СРС)

План самостійного вивчення теми

1. Калькулювання у комплексному(сумісному) виробництві.

2. Собівартість готової та реалізованої продукції.

Основні поняття теми: калькулювання, планова собівартість, фактична собівартість, об’єкт калькулювання, калькуляційна одиниця, прямі витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати, калькулювання за замовленнями, попроцесний метод калькулювання, нормативний метод калькулювання, метод «директ-костинг», метод «стандарт-костинг», «метод абсорпшен-костинг», загальновиробничі витрати,, адміністративні витрати, витрати на збут, метод вилучення витрат, метод розподілу витрат, комбінований метод,, собівартість готової (товарної) продукції, собівартість реалізованої продукції.

Форма контролю

Конспект, відповіді на запитання, виконання завдань.

 

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

При вивченні теми студентам пропонується засвоїти необхідний мінімум теоретичних знань та звернути особливу увагу на наступне:

Окрема проблема калькулювання — визначення собівартості виробів у сукупному (комплексному) виробництві. Специфікою такого виробництва є те, що з однієї і тієї ж сировини в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна промисловість, нафтопереробка, виробництво кольорових металів із поліметалевих руд тощо). За цих умов точне визначення собівартості окремих виробів є неможливим, оскільки немає відповідної бази для об’єктивного розподілу сукупних витрат.

1 метод. Метод розподілу витрат застосовується у виробництвах, у яких із однієї і тієї самої сировини одночасно виготовляється де­кілька основних продуктів, а супутні продукти відсутні або ста­новлять суттєву частку загального обсягу виробництва і калькулюють ся як основні.

Сутність методу полягає в тому, що сукупні витрати розподіляються між продуктами за певними коефіцієн­тами, які опосередковано характеризують витратомісткість виро­бів.

Тут найпростішим видається досить поширений метод розподілу сукупних спільних витрат пропорційно обсягу продукції в цінах продажу. За цим методом загальний порядок умовного визначення собівартості такий:

· обчислюється коефіцієнт витрат на 1 грн. випуску продукції

· визначається собівартість окремих виробів

де С — сукупні (спільні) витрати у комплексному процесі за розрахунковий період;

В — загальний обсяг виробленої продукції за розрахунковий період у цінах продажу (товарна продукція);

С _і, Ц _і — відповідно собівартість і ціна і -го виробу.

Наприклад

У комплексному виробництві виготовляється два продукти — А і Б. Виробничі витрати за місяць становлять 94,25 тис. грн. За звітний період вироблено 2000 т продукту А і 100 тис. м³ продукту Б. За­значені продукти продаються за цінами: продукт А — 50 грн за тонну, продукт Б — 450 грн за 1000 м. Треба обчислити вироб­ничу собівартість виробів.

Коефіцієнт витрат на одну гривню обсягу виготовленої про­дукції становить:

Собівартість продуктів:

С₀ = 50 • 0,65 = 32,50 грн/т;

С_0б = 450 • 0,65 = 292,50 грн/тис. м³.

Цей метод визначення собівартості продуктів комплексного виробництва є досить умовним, за його застосування всі продукти мають однакову рентабельність. Але він привабливий своєю простотою і доступністю.

 

2 метод. Метод вилучення витрат застосовується тоді, коли результа­том виробництва с один основний продукт і один або декілька супутніх. Вартість супутніх продуктів за цінами продажу відні­міться від сукупних витрат і решта ділиться на кількість виго­товленої продукції,

Cо = ,

де С₀ —собівартість одиниці основного продукту;

С - сукупні виробничі витрати за певний (звітний) період, піднесені на готову продукції;

В_с - вартість (виручка від продажу) супутніх продуктів;

С_В - собівартість товарних відходів (відходи, які можуть бу­ти використані за певною оцінкою);

N - кількість виготовленого основного продукту.

Метод досить простий, але його недолік в тому, що визнача­ється собівартість лише основного продукту. Він є прийнятним у однопродуктових виробництвах, у яких частка супутньої продук­ції у загальному її обсязі невелика.

3 метод. Комбінований метод визначення собівартості продуктів не є самостійним, а поєднує в собі два попередні методи. Він застосо­вується у тих випадках, коли із однієї сировини одержують декі­лька основних і супутніх продуктів. Під час калькулювання у та­ких виробництвах із загальної суми витрат вилучають вартість супутніх продуктів, а решту розподіляють між основними продук­тами пропорційно встановленим коефіцієнтам.

Як бачимо із викладеного, калькулювання у комплексному виробництві є специфічним, що випливає із особливостей техно­логічного процесу. Про високу точність визначення собівартості окремих продуктів тут не йдеться.

Дуже важливе прогнозне визначення собівартості виробів на етапах розроблення їх та освоєння виробництва. Його методи наведено на рис. 1.

Рис. 1. Методи прогнозного обчислення собівартості
виробів на етапах їх розроблення

За методом питомих витрат

,

де С_н — собівартість нового виробу;

С_б.п — питома собівартість аналогічного (базового) виробу;

Р _н — параметр нового виробу, що є вирішальним для його собівартості.

За баловим методом

,

де С_бал — собівартість одного балу для базового виробу (виробів);

h — кількість врахованих балів;

Б і — кількість балів для і -го параметра нового виробу.

За кореляційним методом:

· для лінійноїформи зв’язку

С_н = а ₀ + а ₁ х ₁ +... + а_n x_n;

· для степеневої форми зв’язку

,

де а ₀ — число, що показує ступінь впливу неврахованих факторів;

а ₁, а ₂ … — величини, які показують вплив відповідних параметрів виробу на собівартість;

х ₁, х ₂... — кількісні показники параметрів виробу.

За агрегатнимметодом

де n — кількість агрегатів (конструктивних одиниць), з яких складається виріб;

С _аі — собівартість і -го агрегату;

С_м — витрати на загальний монтаж агрегатів.

Величина С _а обчислюється за одним із розглянутих методів,
а С_м — на основі експертної оцінки.

У системі управління витратами важливими є такі показники, як собівартість готової та реалізованої продукції.

Калькулювання і визначення цих показників тісно пов’язані, але вони мають самостійне значення. На їх основі обчислюється прибуток підприємства від операційної діяльності, визначається прибуток запасів продукції як важливої складової оборотних активів і деякі інші показники.

Собівартість готової (товарної) продукції — це виробничі витрати на виготовлену в певному періоді продукцію, виконані роботи та надані послуги, що є об'єктами реалізації (продажу).

Планова (прогнозна) собівартість готової продукції може обчислюватися різними методами залежно від планового горизон­ту, наявності нормативної бази, стадії планування та ін.

1 метод. Досить простим і поширеним є обчислення планової собівартості готової продукції на основі функції витрат з розподілом останніх на змінні і постійні.

Де С_ГП - собівартість готової продукції у плановому періоді;

С_з - змінні фактичні витрати у собівартості готової продук­ції базового періоду;

k_р - коефіцієнт зміни обсягу виробництва продукції;

С_П - постійні витрати, віднесені на собівартість готової продукції.

Формула (5.8) дає прийнятні результати, якщо структура про­дукції, ціни і тарифи стабільні, а постійні витрати у розрахунко­вому періоді не змінюються. Для врахування зміни цін, тарифів та рівня зарплати у плановому періоді базова собівартість продук­ції розподіляється на певні складові (витрати на матеріали, енер­гію, оплату праці і т. п.), які корегуються відповідними коефіціє­нтами зміни витрат.

2 метод. У вітчизняній практиці досить відомим є метод факторного обчислення планової собівартості продукції. Згідно з цим методом

де С — розрахункова собівартість планового (прогнозного) об­сягу продукції за рівнем витрат базового періоду;

т — кількість факторів впливу на собівартість продукції у плановому періоді;

∆С_j — зміна собівартості у плановому періоді під впливом j-го фактора.

До факторів впливу на собівартість продукції належить широ­ке коло технічних і організаційних заходів, що передбачається впровадити на підприємстві, зміна економічних умов (цін, тари­фів, обов'язкових платежів та ін.).

Окремим фактором вважається зміна обсягу виробництва, оскільки за цією методикою розрахун­кова собівартість С_j обчислюються як пропорційна йому, незважа­ючи на наявність постійних витрат. Такий аналіз показує вплив постійних витрат на собівартість продукції за зміни її обсягу.

За наявності калькуляцій на всі вироби собівартість готової продукції може бути обчислена

де п — кількість найменувань продукції;

Ni — випуск продукції 1-го найменування у натуральному вимірі;

С_0i — собівартість одиниці 1-го виробу.

У поточному плануванні та в системі бухгалтерського обліку застосовується більш деталізоване обчислення собівартості гото­вої продукції з урахуванням виробничих витрат за певний період та зміни залишків незавершеного виробництва:

де С_НЗВп — собівартість незавершеного виробництва на початок

розрахункового (звітного) періоду;

С_в — витрати на виробництво у розрахунковому періоді;

С_НЗВк — собівартість незавершеного виробництва на кінець

розрахункового періоду.

Собівартість реалізованої продукції — це виробничі витрати, які відносяться на продану в розрахунковому періоді продукцію. Основною складовою собівартості реалізованої продукції є собівартість виготовленої за певний період продукції, обчисленої за формулою (5.11). Крім цього, враховується зміна залишків непроданої готової продукції за її собівартістю.

Згідно з чинною політикою бухгалтерського обліку на підприємствах України на фактичну собівартість реалізованої продукції відносяться нероз­поділені загальновиробничі постійні витрати, а також наднорма­тивні витрати.

Останні виникають тоді, коли на підприємствах застосовується облік та калькулювання за методом «стандарт-костинг" у річних його модифікаціях. У цьому випадку наднормативні витрати не включаються у собівартість запасів продукції, а відносятьсяна період її реалізації. Таким чином, у загальному вигляді собівартість реалізованоїпродукції обчислюється за формулою:

Срп = Сгп_п + Сгп – Сгп_к + Сзвн + Снн,

Де Срп – собівартість реалізованої продукції;

Сгп_п,_, Сгп_к – собівартість запасів готової продукції відповідно на початок і кінець розрахункового періоду;

Сзвн – нерозподілені загальновиробничі постійні витрати;

Снн – наднормативні витрати у звітному періоді.

Окремого пояснення потребує така складова собівартості реалізованої продукції, як нерозподілені загальновиробничі постійні витрати.

Під час розгляду методики розподілу загальновиробничих витрат між окремими виробами при визначенні фактичної собівартості зазначалося, що найбільш прийнят­ними є стабільні в межах певного періоду нормативні величини цих витрат на одиницю бази розподілу. Але в цьому випадку мо­жливі відхилення розподілених загальновиробничих витрат від їх фактичної суми за звітний період.

Якщо, наприклад, обсяг вироб­ництва зменшується, меншою стає база розподілу, а отже, не всі постійні загальновиробничі витрати будуть розподілені на про­дукцію за нормативними ставками.

Наприклад.

Аналіз і планові розрахунки показали, що за нормальної робо­ти технологічне устаткування підприємства (бізнес-одиниці) за­йнято 200 000 машино-годин на рік. У П(С)БО 16 «Витрати» така величина називається нормальною потужністю.

Загальновиробничі витрати (за кошторисом) за цей період ви­значені в сумі 4000 тис. грн, у т. ч. змінні — 3000 тис. грн, по­стійні — 1000 тис. грн. Виходячи з цих даних обчислимо норма­тиви загальновиробничих витрат на одну машино-годину окремо для змінних (Сззв) і постійних (Спзв) витрат:

Ці нормативи в подальшому використовуються для фактично­го розподілу загальновиробничих витрат.

Наприклад

За звітний квартал поточного року загальновироб­ничі витрати становлять 1034 тис. грн., а кількість відпрацьованих машино-годин — 47 000.

Змінні загальновиробничі витрати, які повністю відносяться на собівартість виготовленої продукції, становлять:

47 000- 15 = 705 000 грн.

Фактичні постійні витрати у складі загальновиробничих обчис­люються як різниця:

1 034 000 - 705 000 = 329 000 грн.

Із загальної суми постійних загальновиробничих витрат 329 000 грн на виробництво продукції відносяться:

47 000-5 = 235 000 грн.

Решта, тобто 94 000 грн. (329 000 - 235 000), вважаються по­стійними нерозподіленими витратами і додаються до собівартості реалізованої продукції у звітному періоді. При цьому, згідно з ІІ(С)БО 16, загальна сума розподілених і нерозподілених постій­них загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактич­ну величину.

Хід самостійної роботи

1.Скласти конспект (І рівень)

2. Дати відповіді на запитання (ІІ рівень) та виконати завдання (ІІІ рівень).

Для більш глибшого засвоєння теми студентам рекомендується виконати наступне:

І. Контрольні питання:

1. Для чого складають калькуляції на продукцію і яка їхня роль в управлінні витратами?

2. Поясніть, що є об'єктами калькулювання на підприємстві.

3. Що таке калькуляційна одиниця і як вона визначається?

4. Які види калькуляцій розробляються на підприємстві та яке їхнє призначення?

5. У чому полягають сутність, переваги і вади калькулю­вання за повними і неповними витратами?

6. З'ясуйте склад і зміст калькуляційних статей при каль­кулюванні за виробничими витратами.

7. Як обчислюються прямі витрати під час розроблення планових (нормативних) калькуляцій?

8. У чому сутність калькулювання за замовленнями і яка сфера застосування цього методу?

9. Поясніть попроцесний метод калькулювання.

10. Схарактеризуйте особливості нормативного методу об­ліку і калькулювання та умови його застосування.

11. Як розподілити загальновиробничі витрати пропорційно зарплаті робітників, у чому переваги і недоліки цієї методики?

12. Поясніть методику розподілу загальновиробничих ви­трат пропорційно машиномісткості виробів і дайте оцінку цій методиці.

13. Які можливі методи підвищення точності розподілу не­прямих витрат при калькулюванні?

14. Як можна розподілити адміністративні витрати і витра­ти на збут у разі калькулювання за повними витратами?

15. З'ясуйте можливі методи визначення собівартості про­дукції у комплексному (сумісному) виробництві.

І6. Поясніть методику визначення собівартості готової (товарної) продукції.

17.Як обчислюється собівартість реалізованої продукції? ІК, З'ясуйте метод обчислення і списання нерозподілених чиї загальновиробничих витрат у звітному періоді.

ІІ. Контрольні завдання

У механічному цеху виготовляються три комплекти деталей для машин — А, Б, В. Деталі обробляються на устаткуванні трьох груп: токарному, фрезерному, свердлильному, а також проходять слюсарну обробку переважно з ручною працею. Загальновиробничі витрати за рік становлять 3000 тис. грн, у тому числі витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування (ВУЕМУ) — 2000 тис. грн, на організацію та управління виробництвом — 1000 тис. грн. ВУЕМУ за групами устаткування, завантаження устаткування у нормованому часі, а також витрати часу на один комплект деталей наведено у табл. 1.

Коефіцієнт виконання норм часу на устаткуванні всіх груп — 1.1.