Іі. Теми рефератів (доповідей)

САМОСТІЙНА РОБОТА

Тема 1. Сутнісна характеристика витрат.

Мета:

· вивчити основні термінологічні поняття теми, ознайомитись з основними питаннями теми;

· формувати аналітичне мислення, уміння розвивати волю і самостійність;

· виховувати у студентів охайність, почуття відповідальності, сумлінне ставлення до своїх обов’язків, інтерес до обраної професії

· застосовувати найбільш оптимальні методи організації самостійної роботи студентів поза заняттями.

План вивчення теми

1. Витрати і собівартість продукції.

2. Класифікація витрат.

3. Структура затрат.

Основні поняття теми: граничні витрати, дегресуючі витрати, елементи витрат, змінні витрати, калькуляційні статті витрат, коефіцієнт еластичності витрат, непрямі витрати, нерегульовані витрати, нерелевантні витрати, неявні витрати, постійні витрати, прогресуючі витрати, пропорційні витрати, прямі витрати, регульовані витрати, релевантні витрати, середні витрати, структура витрат, явні витрати.

Форма контролю

Конспект, відповіді на запитання, виконання завдань.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

При вивченні теми студентам пропонується засвоїти необхідний мінімум теоретичних знань та звернути особливу увагу на наступне: Результатом вивчення теми має стати чітке розуміння студентом сутності витрат, їх різновидів і класифікації, напрямів аналізу структури витрат, співвідношення витрат і собівартості продукції.

Будь-яка діяльність, передусім виробнича, потребує певних ресурсів. Обсяг використаних ресурсів підприємства у грошовому вимірі для досягнення певної мети — це витрати підприємства.

Як відомо, витрати бувають інвестиційні (разові) та поточні. Інвестиційні витрати, чи інвестиції, спрямовуються на створення чи купівлю дохідних активів або соціальних благ. Ці особливі витрати розглядаються окремо зі специфічною методикою їх обґрун­тування.

Поточні виробничі та пов’язані з виробництвом витрати — циклічні або безперервні. Вони повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (основні матеріали, технологічна енергія, зарплата виробничих робітників і т. п.) або потрібні постійно для управління і підтримування виробничої системи в стані готовності (зарплата управлінського персоналу, орендна плата, амортизація основних засобів та ін.). Поточні витрати (далі — витрати) формують собівартість продукції і таким чином безпосередньо впливають на величину прибутку — головний показник діяльності підприємства. На рівні підрозділів внутрішньої кооперації, що є центрами витрат і не формують власного прибутку, витрати є основним показником ефективності їх діяльності (у зіставленні з обсягом виготовленої продукції чи виконаної роботи).

Витрати підприємства, пов’язані з операційною діяльністю, можуть бути різними, тому їх класифікують за низкою ознак.

За об’єктом формування розрізняють витрати сукупні (загальні) та витрати на одиницю продукції.

За методикою обчислення витрати на одиницю продукції поділяються на середні та граничні:

де С_с — середні витрати;

С — сукупні операційні витрати за певний період;

N — обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі;

С_г — граничні витрати;

d C — приріст сукупних витрат;

dN — приріст обсягу виробництва на гранично малу величину.

За економічним змістом (видами) відрізняють такі елементи витрат:

· матеріальні витрати;

· оплата праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизаційні відрахування;

· інші витрати.

За калькуляційними статтями витрати групуються так:

· прямі матеріальні витрати;

· пряма заробітна плата;

· інші прямі операційні витрати;

· загальновиробничі витрати;

· адміністративні витрати;

· інші загальні операційні витрати;

· витрати на збут продукції.

За способом віднесення на окремі види продукції розрізняють витрати прямі та непрямі. В однопродуктовому виробництві всі витрати — прямі.

За можливістю впливу на величину витрат з боку центру відповідальності вони поділяються на регульовані та нерегульовані.

За залежністю від операційної активності (обсягу виробництва) витрати поділяються на змінні та постійні. Змінні витрати залежать від операційної активності (обсягу виробництва) і бувають пропорційні та непропорційні (дегресуючі та прогресуючі). Для пропорційних витрат коефіцієнт еластичності k _e = 1, для дегресуючих — k _e < 1, для прогресуючих — k _e > 1.

Постійні витрати в межах певної виробничої потужності
не залежать від обсягу виробництва, для них k _e = 0.

В аналітичних і прогнозних обчисленнях спрощено вважають, що всі змінні витрати є пропорційними. Це дає змогу будувати прості функції витрат, а саме:

;

,

де С — сукупні операційні витрати за певний період;

С_з.о — змінні витрати на одиницю продукції;

N — обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі;

C_п — постійні витрати за даний період;

С_о — витрати на одиницю продукції (собівартість продукції).

Важливе практичне значення має розмежування витрат на змінні та постійні в реальних умовах виробництва. Найпоширеніші методи такого розподілу — прямий (бухгалтерський) розподіл сукупних витрат на змінні та постійні, виходячи з їх змісту та аналітичний метод, який ґрунтується на динаміці витрат і обсягу виробництва. Перший метод достатньо точний, але трудомісткий, другий дає приблизні результати і може застосовуватися за зміни обсягу виробництва в певних періодах і стабільних норм.

У разі обґрунтування господарських рішень виділяють витрати явні та неявні, релевантні та нерелевантні

За управління витратами вивчають й аналізують їх структуру, тобто співвідношення за певними ознаками. Практичне значення мають такі аспекти структури витрат:

· видова (елементна) структура: дає змогу характеризувати виробництво щодо витрат ресурсів (матеріаломістке, капіталомістке, трудомістке виробництво);

· співвідношення прямих і непрямих витрат: характеризує рівень і складність калькулювання;

· співвідношення змінних і постійних витрат: показує частку сукупних витрат на підтримання виробничого потенціалу в стані готовності, а також ступінь реакції прибутку на динаміку обсягу виробництва і продажу. Чим більшою є частка постійних витрат у загальній їх величині, тим більший обсяг виробництва забезпечує його беззбитковість і тим суттєвішою є реакція прибутку на зміну обсягу виробництва і продажу продукції (див. тему 6).

Структура витрат за зазначеними аспектами залежить від низки факторів: галузевих особливостей, широти номенклатури продукції підприємства, складності виробництва та ін.

Як вже зазначалося, витрати формують собівартість продукції підприємства. Але варто наголосити, що сукупні операційні витрати за певний період і собівартість всієї готової (товарної) продукції підприємства за цей же період, як правило, не збігаються. Це зумовлюється коливаннями залишків незавершеного виробництва, витратами майбутніх періодів і застосуванням різних методів обчислення собівартості продукції (за повними і неповними витратами).

Хід самостійної роботи

1. Скласти конспект (І рівень).

2. Дати відповіді на запитання (ІІ рівень) та розв’язати завдання (ІІІ рівень).

3. Підготувати доповіді до семінарського заняття.

Для більш глибшого засвоєння теми студентам рекомендується виконати наступне:

І. Контрольні питання та завдання:

Завдання 1.

Дати відповідь на питання, користуючись конспектом лекції.

1. Який економічний зміст категорії витрат?

2. Чим відрізняються один від одного такі поняття, як "виробничі витрати", "валові витрати", "собівартість"?

3. Який принцип покладено в основу класифікації витрат?

4. Для чого необхідно розрізняти вичерпані (спожиті) та невичерпані (неспожиті) витрати в обліку?

5. Для чого потрібно враховувати можливі втрати?

6. Які витрати вважаються релевантними, а які нерелевантними?

7. Де в обліку використовуються дані про середні та маржинальні (граничні)витрати?

8. Від чого залежить контрольованість витрат?

9. Що таке стаття калькуляції?

10.Які елементи витрат Вам відомі?

11.Чому класифікація витрат лише за статтями та елементами не

задовольняє вимог управління?

12.Які методи визначення функції витрат Ви знаєте?

13.Які недоліки має метод "вищої-нижчої точки"?

14.Які фактори впливають на поведінку витрат, крім обсягу виробництва?

15.Який вигляд буде мати функція витрат, якщо на величину витрат впливає декілька факторів?

Завдання 2.

Дати відповідь на питання, використовуючи додаткову літературу.

1. Кому належить пропозиція поділяти витрати на змінні та постійні?

2. Як класифікував витрати Ж.Г. Курсель-Сенель?

3. Який внесок в розробку структури калькуляційних статей зробили!

російські вчені?

4. Хто з російських вчених вперше ввів термін "прямі" і "непрямі"

витрати?

5. Як класифікуються витрати для потреб складання фінансової

звітності?

6. Скільки класифікаційних груп витрат виділено в обліковій літературі?

7. Чим відрізняється підходи до класифікації витрат у вітчизняній та зарубіжній літературі?

8. Яке значення, на Вашу думку, має поділ витрат на змінні та постійні?

9. Які статистичні методи побудови функції витрат Вам відомі?

САМОСТІЙНА РОБОТА

Тема 2. Закономірності та чинники формування витрат.

Мета:

· вивчити основні термінологічні поняття теми, ознайомитись з основними питаннями теми;

· формувати аналітичне мислення, уміння розвивати волю і самостійність;

· виховувати у студентів охайність, почуття відповідальності, сумлінне ставлення до своїх обов’язків, інтерес до обраної професії

· застосовувати найбільш оптимальні методи організації самостійної роботи студентів поза заняттями.

План вивчення теми

1. Особливості поведінки витрат у коротко-і довгостроковому періодах.(СРС)

2. Функції витрат. (аудиторна лекція)

3. Вплив виробничого навчання й досвіду на рівень витрат. (СРС)

4. Трансфертні ціни і їхня роль у формуванні витрат.(СРС)

План самостійного вивчення теми

1. Особливості поведінки витрат у коротко-і довгостроковому періодах.

2. Вплив виробничого навчання й досвіду на рівень витрат.

3. Трансфертні ціни і їхня роль у формуванні витрат.

Основні поняття теми: короткостроковий період, довгостроковий період, динаміка витрат, функція витрат, методи аналізу залежності витрат від певних чинників: інженерний метод, бухгалтерський метод, мінімаксний метод, метод регресійного аналізу, крива навчання, норма навчання, трансфертна ціна, драйвер.

Форма контролю

Конспект, відповіді на запитання, виконання завдань.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

При вивченні теми студентам пропонується засвоїти необхідний мінімум теоретичних знань та звернути особливу увагу на наступне:

При вивченні питань теми студента необхідно звернути особливу увагу на те, що витрати, пов'язані з операційною діяльністю під­приємства, є змінною величиною. Це стосується не лише сукупних витрат як функції обсягу виробництва. Змі­нюються витрати і на одиницю продукції (відносні витрати). Основними чинниками тут є рівень витрат (норми) факторів ви­робництва і їх вартість (ціни). Важливе значення також має спів­відношення у виробничому процесі факторів виробництва: мате­ріалів, засобів виробництва (устаткування) і праці. За певних норм і цін існує оптимальне їх поєднання, яке мінімізує витрати. На рівень витрат впливає також економічна політика держави (обов'язкові платежі, відрахування, регулювання оплати праці та ін.).

Динаміка витрат суттєво відрізняється у коротко- і довгостро­ковому періодах. У зв'язку з цим визначення цих понять має тео­ретичне і практичне значення.

В економічній теорії короткостроковим в важається період, упродовж якого фактори виробництва і відповідні їм витрати стабільні, тобто незмінні. При цьому йдеться передусім про фак­тори виробництва, що беруть участь у ряді операційних процесів, зміна яких потребує тривалого часу і суттєвих разових витрат. Це засоби виробництва (машини, устаткування) і робоча сила. Конк­ретніше, в економічному сенсі короткостроковим є період, про­тягом якого виробнича, організаційна структура підприємства і його виробнича потужність незмінні.

Довгостроковим вважається період, у якому жодний фактор виробництва не є незмінним. Змінюються не лише витрати на ма­теріали, оплату праці, а й засоби виробництва. У довгостроково­му періоді реалізуються інвестиційні проекти, змінюється вироб­нича й організаційна структура підприємства, його величина, технологія виробництва.

На практиці здебільшого зазначений економічний поділ часу чіткіше прив'язують до календарного і короткостро­ковим періодом вважають час до року, довгостроковим — більше року.

Як зазначалося, у короткостроковому періоді витрати факто­рів виробництва стабільні. За цих умов залежність між обсягом виробництва і витратами залишається стабільною, і останні мож­на досить чітко поділити на змінні та постійні. Змінні є функцією обсягу виробництва, а постійні — функцією часу. В англомовній літературі, яка поширена в нашій країні, чинник, що обумовлює величину витрат, називають драйвером.

Отже, об­сяг виробництва — це драйвер змінних витрат, час — постійних витрат.

Формальна залежність витрат від обсягу виробництва у корот­костроковому періоді може бути виражена так:

де С — сукупні витрати за певний період;

Сзо— змінні витрати на одиницю продукції;

N — обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі;

Сп — постійні витрати за розрахунковий період;

Ссо — сукупні витрати на одиницю продукції (собівартість продукції).

Графічну інтерпретацію цих залежностей показано на рис. 2.1 і 2.2.

 

Наведені залежності є дещо спрощеними, але принципово правильними. Вони полегшують аналіз витрат унаслідок своєї лі­нійності. Фактично динаміка змінних середніх витрат здебільшого складніша. Ці витрати у більшості випадків знижуються із під­вищенням використання виробничої потужності, а за максималь­ного її завантаження (к₃ > 0,9) можуть зростати, як це показано на рис. 2.3.

Деяке зниження витрат на початкових етапах зростання обся­гу виробництва (ділянка 0N₁, на рис. 2.3) пояснюється підвищен­ням продуктивності праці внаслідок збільшення серійності виробів. У подальшому рівень витрат стабілізується (лінія N1 N₂), і на ділянці N₂N₃ певною мірою зростає.

Якщо у короткостроковому періоді формуються планові та фактичні витрати з можливим деяким відхиленням за рівнем, і ці дані використовуються для прийняття оперативних рішень, то у довгостроковому періоді йдеться лише про планові (прогнозні) витрати з певною ймовірністю їх величини.

У довгостроковому періоді всі витрати змінюються, включаю­чи й ті, що належать до постійних. Останні змінюються стрибко­подібно через релевантні інтервали, тобто через проміжки корот­кострокових періодів. На рис. 2.4 і 2.5 ці інтервали розділяють обсяги виробництва N₁ , N₂, N₃.

Відносні витрати (собівартість продукції) регулюються комбі­нацією факторів виробництва в процесі визначення виробничої, організаційної структури підприємства, його виробничої потуж­ності. Передусім мається на увазі величина підприємства. Остан­ня вважається оптимальною за мінімальних середніх сукупних витрат, тобто за мінімальної повної собівартості продукції.

Під час реструктуризації, реконструкції, проектування нових підприємств прагнуть надати їм оптимальних розмірів за крите­рієм витрат. Тут є різні можливості в окремих галузях виробниц­тва. Досить великий діапазон оптимального обсягу виробництва на підприємствах, виробнича потужність яких може гнучко змінюва­тися комбінацією окремих машин, а продукція має широкий ринок збуту.

Схематично таку ситуацію показано на рис. 2.6.

Оптималь­ний обсяг виробництва перебуває в межах N_мін < N_0ПТ < N_мак.

Такі умови властиві для підприємств легкої, частини харчової промисловості, певною мірою для машино- та приладобудування.

Інша картина спостерігається на підприємствах з базовою технологією, складним і дорогим високопродуктивним устатку­ванням. За цих умов зміна виробничої потужності потребує знач­них коштів. Оптимальний обсяг виробництва, що забезпечує мі­німальну собівартість, тут визначається продуктивністю техноло­гічної системи, яка не має широкого діапазону варіації (рис. 2.7).

До таких підприємств належать підприємства добувної, металур­гійної, хімічної промисловості.

Варіанти оптимальних обсягів виробництв і, відповідно, оп­тимальних величин підприємств, показані на рис. 2.6 і 2.7, є крайніми. Між ними знаходиться широке коло підприємств з більш розмитими величинами оптимальних обсягів діяльності. Це підприємства з виготовлення продукції, що швидко псується (харчова промисловість), виробництво будівельних матеріалів, торгівля та ін.

 

На відносний рівень витрат, тобто собівартість продукції, сут­тєво впливають чинники досвіду й виробничого навчання. Вна­слідок вивчення залежності витрат від досвіду був сформульова­ний «Закон навчання у виробництві» (30-ті роки минулого століття). Згідно з ним витрати певних факторів на одиницю продук­ції зменшуються із зростанням кількості її виробництва. Цей ефект пояснюється впливом тренування і досвіду працівників на зниження витрат. А тренування й набуття досвіду є наслідком повторювання операцій, яке зростає із збільшенням кількості ви­робів. Найбільший ефект від чинника виробничого навчання реа­лізується через фактор праці. Але й витрати матеріалів теж зни­жуються внаслідок надбання робітниками досвіду: зменшуються відходи, брак, витрати енергії та ін.

Зазначена закономірність виражається так званими кривими навчання. Вперше вона була емпірично опрацьована з відповідною графічною інтерпретацією на матеріалах зарубіжного, а зго­дом і вітчизняного літакобудування.

Найпоширеніша версія теорії кривих навчання стверджує, що при кожному подвоєнні кількості виробів з початку їх виготов­лення (освоєння виробництва) витрати на одиницю продукції знижуються на одну й ту саму відносну величину. В літературі її називають нормою навчання. Норма навчання, позначимо її сим­волом а, коливається в певних межах для різних виробництв. Во­на вища на монтажних і складальних роботах із суттєвою част­кою ручної праці й менша на обробних машинних операціях. Приблизний діапазон її коливання 0,1—0,25. Приклад кривої навчання показано на рис. 2.8.

 

 

Коротко розглянемо аналітичний аспект кривих навчання. Якщо а — норма навчання, що характеризує відносний ефект від виробничого тренування і досвіду, то величину к_в =(1-а) назве­мо коефіцієнтом зниження витрат. Тоді за допомогою складних логарифмічних розрахунків отримаємо остаточну формулу для прогнозного обчислення собівар­тості виробів згідно з теорією кривих навчання:

 

де С₀. - витрати на одиницю /-го виробу;

С₀ — витрати на одиницю першого за порядком виготовлен­ня виробу;

N_f — /-й виріб за порядком виготовлення.

Між величинами а (нормою навчання) і в є певна залеж­ність. Оскільки к_в=(1-а), то e = log₂(l-a). Звідси, знаючи а за результатами емпіричних досліджень, можна визначити в. Так, якщо а = 0,2, то в = -0,322. У випадку, коли а = 0,3, в = -0,514 і т. д.

Розглянемо простий приклад. Запущена у виробництво нова турбіна, випуск якої планується так: 4-й квартал поточного року — 1 турбіна, наступний рік — 3 турбіни. Собівартість першої турбі­ни 520 тис. гри, у т. ч. прямі матеріальні витрати і комплектувальні вироби — 200 тис. грн. Норма навчання а = 0,2. Визначити про­гнозну собівартість турбіни на кінець наступного року випуску, тобто 4-ї турбіни.

Вважаючи, що закономірності кривої навчання поширюються лише на вартість обробки (пряма зарплата робітників, інші прямі операційні та загальновиробничі витрати), матимемо:

Треба мати на увазі, що обчислення витрат згідно із викладе­ною методикою є досить приблизним. Його точність суттєво за­лежить від рівня конструкторської та технологічної підготовки виробництва нових складних виробів, підготовки кадрів вироб­ничників та обґрунтованості показника норми навчання за стати­стичними даними.

Великі підприємства, розгалужені виробничі ком­плекси і передусім транснаціональні компанії ма­ють складну структуру, включають ряд підрозділів виробничого й обслуговуючого призначення. Виробничі взаємозв'язки підрозділів підприємства повинні чіт­ко регулюватися і при цьому їх діяльність має підпорядковува­тися принципу економічності — досягненню максимального ре­зультату від використання наявних ресурсів. Допомагає розв'я­зати цю проблему децентралізація управління складними вироб­ничими системами, розширення прав підрозділів і перетворення їх на бізнес-одиниці, що формують прибуток від своєї діяльності. А для цього потрібні ціни на продукцію внутрішнього призна­чення, які називають трансфертними.

Трансфертна ціна — це ціна, за якою передається продукція або надаються послуги підрозділами підприємства на основі вну­трішньовиробничої кооперації. Підрозділ-постачальник виступає тут як продавець, а підрозділ-одержувач — як покупець. Слід за­значити, що такі внутрішні операції за своєю природою не є рин­ковими. Вони імітують ринкові відносини з метою оптимального використання ресурсів підрозділів. Трансфертні ціни впливають на формування витрат підрозді­лів, які отримують продукцію за внутрішньою кооперацією від інших підрозділів. Ступінь цього впливу залежить від методів трансфертного ціноутворення. Є три основні методи формування трансфертних цін, а саме:

—трансфертні ціни встановлені на основі ринкових цін;

—трансфертні ціни сформовані на основі витрат;

—договірні трансфертні ціни.

Трансфертні ціни на основі ринкових цін застосовуються тоді, коли існує конкурентний ринок відповідної продукції (напівфаб­рикатів), виробнича залежність підрозділів не суттєва і за своїм статусом вони мають право вступати у зовнішні відносини купівлі-продажу, тобто є суб'єктами ринку.

Трансфертна ціна встановлюється за схемою:

Ц_т=Ц_р- Ц_р, (2.5)

де Ц_т — трансфертна ціна;

Ц_р— ринкова ціна;

Ц_р — знижка ринкової ціни згідно з економією витрат на одиницю продукції при її внутрішній передачі порівняно з рин­ковим оборотом.

Трансфертні ціни на основі витрат встановлюються за відо­мою формулою

Ц_Т=С₀+П_Ц, (2.6)

де С₀ — витрати на одиницю продукції;

Пц — прибуток у складі трансфертної ціни.

Ця модель трансфертної ціни досить поширена і застосовуєть­ся за умов відсутності ринкових цін на продукцію підрозділів або складності їх застосування (нестабільність цін, відсутність вихо­ду підрозділів на ринок та ін.).

Договірні трансфертні ціни формуються спільно підрозділами, які поставляють і одержують продукцію, в процесі переговорів. Такі ціни можуть базуватись як на основі ринкових цін, так і витрат, але з урахуванням інтересів партнерів. У результаті встановлюються найприйнятні трансфертні ціни.

 

 

Хід самостійної роботи

1. Скласти конспект (І рівень).

2. Дати відповіді на запитання (ІІ рівень) та розв’язати завдання (ІІІ рівень).

2.Підготувати доповіді до семінарського заняття.

Для більш глибшого засвоєння теми студентам рекомендується виконати наступне:

І. Контрольні питання та завдання:

Завдання 1.

Дати відповідь на питання, користуючись конспектом лекції.

1. Що є критерієм розмежування періодів на коротко- і до­вгострокові при аналізі витрат?

2. Поясніть закономірності динаміки витрат у коротко­строковому періоді.

3. З'ясуйте закономірності поведінки витрат у довгостро­ковому періоді.

4. Як впливає на середні витрати зміна величини підприємства?

5. Що таке функції витрат і яке їхнє практичне значення?

6. Які є функції витрат за методами побудови і в чому їхні особливості?

7. Як впливають на собівартість продукції чинники досві­ду і виробничого навчання?

8. Поясніть, як визначається норма і будуються криві навчання.

9. Поясніть, у чому сутність трансфертних цін і які їхні функції.

10. Які є методи встановлення трансфертних цін і за яких умов вони застосовуються?

11. Обґрунтуйте базу трансфертної ціни на основі витрат (змінних, виробничих, повних).

12. За яких умов трансфертна ціна використовується як ін­струмент мінімізації податку на прибуток в транснаціональ­них компаніях?

Завдання 2.

Задача 1 .

Необхідно:

■ побудувати графік витрат СП "Мініпекарня №1" на сировину при наступних обсягах виробництва:

- 1000 кг;

- 2000 кг;

- 3000 кг;

■ розрахувати витрати сировини на одиницю продукції і на обсяг виробництва в цілому, якщо виробляється:

- 10кг;

- 20 кг;

- 50 кг хліба.

Дані для виконання завдання:

Відомо, що для виробництва 1 кг хліба пекарня витрачає сировини на суму 0,80 грн.

Задача 2.

Необхідно:

=> визначити, якою буде собівартість однієї порції, якщо на тиждень прийде один, десять, п'ятдесят, сто відвідувачів;

=> намалювати графік, по осі ординат якого відкласти собівартість порції, а по осіб абсцис - кількість відвідувачів.

Дані для виконання завдання:

В ТзОВ кафе "Ірина" змінними є витрати на продукти і напої, які складають в середньому 5 грн. на одного відвідувача. Постійні витрати – оренда, комунальні платежі, заробітна плата та інші - складають 35 грн. в тиждень.

САМОСТІЙНА РОБОТА

Тема 3. УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

Мета:

· вивчити основні термінологічні поняття теми, ознайомитись з основними питаннями теми;

· формувати аналітичне мислення, уміння розвивати волю і самостійність;

· виховувати у студентів охайність, почуття відповідальності, сумлінне ставлення до своїх обов’язків, інтерес до обраної професії

· застосовувати найбільш оптимальні методи організації самостійної роботи студентів поза заняттями.

План вивчення теми

1. Функції та побудова системи управління витратами. (лекція)

2. Сегментація сфер витрат і організація центрів відповідальності.(СРС)

3. Основні методи управління витратами. (СРС)

4. Інструменти управління витратами з урахуванням невизначеності та ризику.(СРС)

План самостійного вивчення теми

1. Сегментація сфер витрат і організація центрів відповідальності.

2. Основні методи управління витратами.

3. Інструменти управління витратами з урахуванням невизначеності та ризику.

Основні поняття теми: управління витратами, параметри управління витратами, місце виникнення витрат, об’єкт витрат, система управління витратами, планування витрат, регулювання витрат, облік і аналіз витрат, фінансовий аспект, управлінський аспект, управлінський облік, центр витрат, центри відповідальності, центр прогнозованих витрат,, центр доходу, центр розрахункового умовного прибутку, центр реального прибутку, центр інвестицій, ланцюжок цінностей, стратегічне позиціонування, концепція витрато утворюючих факторів, метод таргет-костинг, метод кайдзен-костиг, бенчмаркінг, стандарт-костинг, директ-костинг.

Форма контролю

Конспект, відповіді на запитання, виконання завдань.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

При вивченні теми студентам пропонується засвоїти необхідний мінімум теоретичних знань та звернути особливу увагу на наступне:

Результатом вивчення теми має стати розуміння понять «місце витрат», «центру відповідальності», усвідомлення мети і принципів організації управління витратами за центрами відповідальності, оволодіння методичними основами планування витрат підрозділів підприємства, прийомами розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів між основними підрозділами за складання кошторисів і визначення собівартості продукції.

Концепцію центрів відповідальності, на якій базується сучасний підхід до організації управління витратами на підприємстві, вперше було сформульовано Джоном А.Хігінсом. На початку 50-х років ХХ ст. вона поширюється в США, а згодом і в інших країнах.

Поява концепції центрів відповідальності в цілому пов’язана з потребою ефективнішого управління підприємством в умовах ринкової економіки, а конкретніше — з потребою посилення контролю за використанням ресурсів. У подальшому ідеї концепції центрів відповідальності розвиваються і знаходять своє втілення в методах ТГМ (тариф—година—машина), «SIT» (System-in-time, тобто вчасно). Результати досліджень психологічних аспектів поведінки людини приводять до того, що з часом значний акцент за побудови управління за центрами відповідальності починають робити на формуванні механізму самоконтролю працівників підприємства (керівників, спеціалістів, робітників) під час здійснення ними своїх обов’язків.

Не залишаються осторонь від зазначеної проблеми й вітчизняні вчені. Вони пропонують ідею обліку витрат за окремими виробничими дільницями. Наприкінці 1940-х років на багатьох підприємствах започатковують практику відкриття особових рахунків економії — провісників центрів відповідальності. А на початку 70-х років В. Б. Івашкевич формулює принципи обліку витрат за центрами відповідальності.

За сучасним тлумаченням центром відповідальності є сегмент діяльності підприємства, який очолює певна особа, що несе персональну відповідальність за встановлені показники роботи за даним сегментом.

Формування центрів відповідальності можна розглядати за ознаками обсягу повноважень і відповідальності, за функціональною та територіальною ознаками.

За першою ознакою серед центрів відповідальності звичайно виділяють:

· центри витрат (контролюються лише витрати);

· центри прибутку (керівник центру відповідає за доходи і витрати);

· центри інвестицій (керівник центру відповідає за витрати, надходження та інвестиції).

Функціональний і територіальний аспекти побудови центрів відповідальності унаочнює рис. 1.

Створення центрів витрат за побудови управління витратами на підприємстві на засадах персональної відповідальності здійснюється за відповідними місцями витрат, тобто за сегментами їх формування.

Первинним місцем витрат є робоче місце. Як місце витрат може розглядатися й сукупність організаційно поєднаних робочих місць (дільниці, відділення тощо).

Отже, центри відповідальності за витрати (центри витрат) — це місце витрат або організаційна єдність декількох місць, за якими контролюються витрати і встановлено персональну відповідальність за їх рівень.

 

Рис. 1. Функціональний і територіальний аспекти
формування центрів відповідальності

Функція планування у разі формування витрат за місцями і центрами відповідальності реалізується у формі складання кошторисів відповідних сегментів діяльності (структурних одиниць) підприємства.

Серед функцій, виконуваних кошторисами, слід виокремити організуючу, контрольну та стимулювальну.

У загальному переліку визнаних у світовій науці та практиці методів управління витратами, що різняться за своїм управлінсько-функціональним та економіко-функціональним призначенням і, узяті разом, утворюють ядро його арсеналу, можна виокремити такі.

1. Концепція стратегічного управління витратами {Strategic Cost Management — SCM).

2. Методи цілеспрямованого або проактивного формування собівартості таргет-костинг {Target Costing — ТС) та кайдзен-костинг {Kaizen Costing — КС).

3. Технологія управління витратами та результатами на базі концепції бенчмаркінгу {Benchmarking).

4. Концепція управління витратами на якість.

5. Технологія управління витратами на основі теорії обмежень (The Theory of Constraints — TOC).

6. Комплекс методів розрахунку собівартості (позамовний та попроцесний; повного та часткового калькулювання; калькулю­вання за видами діяльності AB-костинг та ін.).

7. Технологія управління витратами та результатами на основі моделі «витрати-випуск-прибуток» {Cost-Volume-Profit — CVP).

8. Технологія оптимізації споживчих та витратних параметрів продукту на базі функціонально-вартісного аналізу (ФВА).

9. Комплекс методів локальної економіко-функціональної оптимізації формування витрат (наприклад, система «точно в строк» — Just-in-Time — JIT).

Невід'ємними супутниками процесу формування витрат і результатів діяльності підприємства є не­визначеність та ризик. Неусунена інформаційна невизначеність породжує ризик неефективного управління, коли намічені цілі не досягаються. Завжди залишається можливість (ризик) того, що варіант здійснення операційної діяльності чи інвестиційний про­ект, визнані попередньо прийнятними і такими, що принесуть прибуток, виявляться менш привабливими або навіть збиткови­ми, оскільки ціни та обсяги продажу продукції, ціни на сировину та матеріали, інші господарські параметри за фактом їх реалізації значно відрізнятимуться від прогнозованих, планованих значень, котрі оцінювалися з погляду сьогоднішнього дня. З викладеного стає зрозумілим, що обґрунтований підхід до управління підпри­ємством і, зокрема, його витратами, означає обов'язкове враху­вання факторів невизначеності та ризику.

Практика господарювання показує: більш високим є рівень невизначеності для інвестиційних проектів, відчутно нижчим — для поточних планів і бюджетів. Разом з тим певна частка неви­значеності та ризику зберігається для всіх аспектів операційної діяльності.

Сьогодні існує арсенал математичних теорій, які дозволяють формалізувати невизначеність інформації і вимірювати ризик:

ü багатозначна логіка,

ü теорія ймовірностей,

ü інтервальний аналіз,