жертви коління і жертви СПАЛЮВАННЯ 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

жертви коління і жертви СПАЛЮВАННЯ



Що ж до власне жертв, то вони були взагалі двох видів: жертви коління і жертви спалювання.

Про жертви коління (заклання) згадує уже Прокопій, говорячи, що слов'яни поклонялись богу блискавконосцю, приносили йому в жертву биків, що вони, будучи хворими чи бачачи близьку смерть у бою, обіцяли богу принести жертву за врятоване життя і, уникнувши небезпеки, приносили обіцяне в жертву, думаючи, що тією жертвою рятували собі життя. Костянтин Багрянородний, Масуді та Ібн-Фоцлан також говорять про жертвоприношення у слов'ян.

Про жертви коління у русинів ясно говорить Нестор: "Жряху бъсомъ, оскверняху землю теребами своими и осквернися кровьми земля Руская и холмъ-отъ" (Несторъ 34). Згадує про них і Митрополит Іларіон у слові своєму, відзначаючи, що освятившись вченням Христовим "уже не жрътвенныя крове вкушающе погибаемъ". [80]

Між тим і народний переказ зберіг пісню обрядову, де йдеться про принесення у жертву козла*.

Жертви коління приносились щороку на честь божества під час свят, йому призначених, і окрім того, в інших випадках, коли треба було вмилостивити богів, як, між іншим, і при обряді поховання. Іноді вони творились урочисто жерцями, іноді тими, хто бажав принести жертву. У жертву звичайно приносились домашні тварини і птиця. Наприклад, бики, вівці, кози, кури, іноді коні та собаки. Під час принесення жертви здійснювались ворожіння, і жрець для того, щоб надихнутися пророчою силою, пив кров жертви. Після принесення жертви частину її роздавали жебракам, а інше залишалось перед ідолами; іноді принесене в жертву використовувалось як їжа на бенкеті, що відбувався по тому.

Жертви заклання мали взагалі подвійний характер: і характер освячення, і характер дару, приношенія, залишення себе для богів у надії бути винагородженим ними чимось більшим. Жертви спалення мали тільки цей другий відтінок.

Про те, що вони були досить звичними у слов'ян північно-західних та східних, свідчать залишки, які знаходять у городищах та інших місцях, де вони здійснювались, великої кількості попелу, вугілля, недотлілих кісток тварин і т.п. Опис жертви спалення є також у пісні краледворського рукопису, з якого можна зробити висновок, що і при тих жертвах, як і при жертвах заклання, приносились свійські тварини, що ті

___________

* Ось початок цієі пісні.

За рікою, за бистрою –

Стоять ліси дрімучі;

А в тих лісах вогні горять.

Вогні горять великі;

Навкруг вогнів ослони стоять.

Ослони стоять дубові;

На тих ослонах добрі молодці,

Добрі молодці, красні дівиці,

Співають пісні, колядочки:

Посередині старий сидить,

Він гострить свій булатний ніж,

Біля нього козел стоїть,

Хочуть козла зарізати... і т.д. [81]

 

жертвоприношення були загальнонародними, і що здійснювались вони з розмахом, блискуче, але не жерцями, а князями.

Є свідчення, що у слов'ян був звичай приносити в жертву людей, але ці жертви були дуже рідко і використовувались у надзвичайних випадках. Між іншим, в жертву приносили таких людей, котрих можна було (на думку язичників) не шкодувати. Наприклад, полонених чи християн. Людськими жертвами слов'яни прагнули пом'якшити гнів богів і прикрашали ними релігійні урочистості після війни чи битви. Смерть однієї людини чи багатьох на полі бою чи від хвороби, завжди, за релігією слов'янською, викликала смерть іншої людини чи багатьох. Джерело одного і другого звичаю одне і те ж. Слов'янин боявся майбутнього після смерті - так само боявся своїх гріхів, як і насильницької смерті: і те, й друге готувало йому посмертні муки, але з боязню поєднувалась у нього надія на прихильність богів, на можливість умилостивити їх очищенням, і те очищення їхня віра знаходила в погибелі тварин або інших людей.

Поховальний обряд спалення супроводжувався також вбиванням не тільки тварин, а й людей, і якщо не когось іншого, то, зрештою, жінки, дружини чи наложниці. Для гинучого була надія, що він тією жертвою відкриває собі дорогу до раю; така ж надія була і для рідних покійника, які вірили, що тими жертвами очищається душа його від гріхів. Все те було для слов'ян жертвою очищення. [82]

 

 

Ворожіння І Пророцтва

Ворожіння були такою ж необхідною ознакою богослужінь, як самі молитви і жертвопринесення.

Обряди ворожінь засновувались на віруванні, що божество і без волі людини розкриває їй майбутнє. Ворожачи на майбутнє, слов'янин-язичник питав божество, по-перше, про те, що буде, а чого не буде, що йому робити, а що не робити; по-друге, про те, що саме має бути і що він має робити. Відповідь на перше питання була короткою: так чи ні, і відгадувалась з різних нескладних знаків; відповідь на друге питання відгадувалась із знаків значно складніших, і чим коротшою, невизначенішою була, тим більше залежала в своєму поясненні від волі того, хто пояснював.

Зрозуміло, що ворожіння першого різновиду використовувалось частіше. Воно було ворожінням по жеребу, що досить часто використовувався слов'янами. Крім ворожінь по жеребу, було, очевидне, і багато інших, судячи з того, що в забобонах народних залишилось: досить багато способів ворожінь, і хоч [83] не всі вони залишились від язичницьких часів, все ж багато з них не могли мати іншого джерела.

Були також у слов'ян ворожіння, в яких волю божества хотіли вивідати не за якимось жеребом, одним з двох протилежних, але в позитивній відповіді, одній з багатьох можливих.

Про існування такого обряду ворожіння, як віщування, згадує Масуді. Також Нестор розповідає, що волхви напророкували смерть Олегу: "Призва Олегъ волхвы своя и рече имъ: скажите ми, что смерть моя. Ониже ръша, смерть твоя отъ любимаго твоего коня"*, і т.п. Декілька подібних пророкувань записано літописцями і в пізніші часи. У Стоглаві читаємо: "волхвы и по звъздамъ і по планитамъ глядять". Повір'я про те, що зозуля пророкує, скільки кому жити років, мало в часи язичницькі чисто релігійний зміст.

Читаючи свідчення, що розглядають питання, в яких випадках використовувались ворожіння, слід зазначити, що ворожіння у розумінні язичників слов'ян складали надзвичайно важливу частину богослужінь і мали вплив на життя приватне і, суспільне; ворожіння вирішували все найважливіше для окремої людини і для цілого народу, навіть призначення обрядів богослужінь. Храми і божества, яким в них поклонялись, шанувались тим більше, чим більше було в народі віри в пророцтва, які в них здійснювались. Про вибір нареченої за допомогою жереба читаємо і в "Слові о полку Ігоревім": "на седьмомъ въцъ Трояни връже Всеславъ жребій о дъвицю себъ любу".

Розуміння важливості ворожіння і ворожбитів залишилось і донині. Жереб мав релігійне значення. Ворожінням вирішували справи суспільні, походи і битви сухопутні і морські. Ворожіння за допомогою жереба і пояснення віщувань замінювали в багатьох випадках рішення розуму, серця та закону, бо слов'янин бажав віддати те вищій волі, що було вищим, ніж воля людська**.

______________

* Див.: Новгор. Лът. М. 1781.

** Див.: Изслъдованія о языческомъ богослуженіи древнихъ Славянъ И.Срезневскаго. Спб. 1848. [84]

 

 

СВЯТА ТА ІГрИ ЯЗИЧНИЦЬКІ

У стародавніх слов'ян були різні обряди, різні релігійні свята, що здійснювались в певний час, повторювались в певні дні, на одному і тому ж місці.

Слов'яни розподіляли свої свята згідно з трьома видами діяльності світла, що виражалась порами року, який ділився на три частини.

Першим було свято Весни, торжество на честь Лада, воскресіння чи повернення сонця, літній сонцеворот.

Свято Весни починалось досить рано - тільки-но починав танути сніг, відправлялося богослужіння і приносився в жертву козел. Зелена віха, тобто висока гілка, зв'язана на зразок мітли, яку у нас на Покутті удень св. Георгія (на Юра) вранці кожний господар встромляє в острог біля воріт свого обійстя, є ніби оголошенням весняного свята. Пам'ятником подібних стародавніх звичаїв у слов'ян залишились пісні, в яких згадується про таке жертвоприношення і звичай водити козла, крім того, хоровод хлопців і дівчат співає пісні, згадуючи ім'я [85] Лада і Леля, тобто світлого. З цим поєднувався символічний обряд потоплення зими і закликання чи прикликування весни, від чого залишились вигуки у піснях, що звуться веснянками і гаївками (галілками, гагулками).

"Ой вже Весна воскресла

Ой що ж нам принесла" та ін.

чи "Благослови, мати,

Ой, мати Лада, мати,

Весну закликати" та ін.

чи "Ой Дід, Дід, та й Ладо!

Та повідай, козле, правду:

Що ж вам маю повідати,

Коли нічого не чувати?" та ін.

Свято весни мало чотири значення: релігійне, землеробське, родинне і поминальне.

По-перше, то було торжество приходу весни. Воно починалося прикликуваннями матері сонця, великої Лади. Після того співали урочисті гімни на честь сонця; хоровод звертався до місяця і зірок; співали пісні на честь води; молились про родючість і посилання дощу, зверталися до лісів, прохаючи їх розвитися, закликали птахів розвеселити співом розцвітаючі діброви. Потім відбували символічні ігри; деякі з них символізували весну, інші означали спогади міфологічних подій.

Друге значення цього свята було землеробське; землеробські роботи зображались в ньому символічними образами. Доказом того є ігри; наприклад, сіяння проса, і хороводні пісні при гаївках, де зображається оранка, сіяння маку, льону, ячменю, пшениці та ін. і різні сільські роботи. Все те, відтворюючись у священнодійстві, ніби освячувало польові роботи селян. [86]

Трете значення було родинне. Любов світлоносного чоловічого і водного жіночого божеств, тобто Святовита і Діванни, слугувала прообразом поєднання статей на землі. Тому у хороводі, складеному для богослужіння, хлопці та, дівчата мали поєднуватись шлюбом для прославлення верховної любові наприкінці свята, а до того часу у своїх іграх і піснях висловлювали взаємну любов, залицяння тощо.

Четверте значення свята було поминальне. Те ж свято називається нині радуниця, чи проводи і могилки. Після веселих ігор ходили слов'яни на могилки чи до тих пам'ятників, де стояли на стовпах посудини з попелом померлих, приносили туди їжу та напої, робили возліянія на честь покійників, а жінки у піснях-плачах згадували чесноти померлих. Потім справлялась тризна* чи страва, урочистий бенкет, на якому їли і пили, звані і незвані на честь покійників. А тоді починалась боротьба і ристанія, подібно до стародавніх греків. Ті богатирські ігри вважалися необхідними для померлих. Ми маємо опис такої язичницької тризни у Нестора, де говориться, що після бенкету над могилою Ігоря княгиня Ольга запросила древлян на поєдинок з киянами.

Після весняного свята розпочиналися польові роботи, що супроводжувалися піснями та веселощами. Все це мало вигляд богослужіння Ладові. Вечорами збиралися хлопці та дівчата у коло поблизу води біля гаїв чи левад. То були "грища між селами", на яких, за словами Нестора, "умыкаху у воды дъвиця".

Коли землероби обсіювались і наставало більше вільного часу, коли проміння сонця припікало відчутніше і розвиток органічного життя йшов швидше, слов'яни справляли свято на честь Лада, що звалось Семик, слово те співпадає з сімома тисячами днів царствування Дажбога і семи мечами Руєвита. Свято те звалось на Русі Ярилом, а у словаків Турицями та Літницями. І це слово мала у слов'ян чотири значення. Ідея його - це поклоніння світлоносній істоті в час найбільшої її діяльності, богу Руєвиту. Дівчата та хлопці у вінках, з гіллям

____________

* Тризна - значило бій, поєдинок, тризнище - місце бою, тризник - подвижник, тризнити, тризувати - битися, гратися. В давнину тризною звалося свято, поєднане з військовими потіхами. [87]

 

збиралися у коло на березі річки на узвишші, у гаю. Зрубане дерево, прикрашене стрічками (мабуть, раніше символічними знаками) служить неодмінною умовою того свята у русинів. Як правило, те дерево - береза, і здається, воно символізувало матір Ладу - природу.

У римлян ставили також дерево, на честь Афродіти (Маї), що звалося arbor majalis, nop нім. Maibaum; так само у індійців зображалась Бгавана, всезагальна мати, в образі лотоса. Релігійно-землеробське значення літнього свята видно із звичаю ходити полями з образами, повитими квітами, співаючи відповідні тій порі (русальні) пісні, які нині набули зовсім християнського значення.

У сімейному відношенні літницькі пісні виражають передчуття швидкого шлюбу. В час літнього свята приносились жертви русалкам - до цього часу існує у Карпатській Русі назва русальна неділя, русальні святки, русалії.

Нарешті, на завершення тривалого свята Лада, відправлялось велике торжество Купала. Жодне із народних свят після прийняття християнства не залишилось у слов'ян з його відверто язичницькими рисами, як купальне свято, хоча духовенство намагалось знищити його. Про нього згадується у Стоглаві, "Синопсисі" Гізеля і Густинському літописі (див. примітку на стор. 6).

У "Стоглаві" (у XVI віці) скаржаться, "что противъ праздника Рождества Іоанна Предтечи противъ ночи і въ весь день до ночи мужи и жены и дъти въ домъхъ и по улицъ и, ходя по водамъ, глумы творятъ со всякими играми и всякими скоморошествы и пъсни сатанинскими, ночью въ рощъ, омываются водою и пожаръ запаливъ, перескакаху по древнему нъкоему обычаю". (Руск. прост празд.)

Інокентій Гізель пише у своєму "Синопсисі", "что въ Малороссіи въ навечеріи Рождества св. Іоанна Крестителя собравшеся къ вечеру юноши мужеска, женска и дъвическа пола соплетаютъ себъ въицы отъ зелія нъкоего и возлагаютъ на главу и опоясуются или еще же на томъ бъсовскомъ игралищъ кладутъ огонь и окрестъ его [88] емшеся за руцъ нечестиво ходятъ и скачуть и пъсни поютъ, сквернаго Купала часто повторяюще и чрезъ огонь прескакующе" (Синопсись Стр. 48).

У західних слов'ян те свято називається Соботкою, у русинів Карпатських (лемків і країнян) Собіткою.

Окрім слов'ян, це свято було відоме багатьом народам. Наприклад, у німців (johannisfeuer), у литовців, у фіннів, монголів, навіть у стародавніх греків та римлян існувало свято, під. час якого палили вогнище і перескакували через вогонь Сам Овідій говорить (Fastes VIII), що він тричі перескакував через вогонь і його кропили водою з лаврової гілки. Таким чином, святкування слов'янського Купала було загальним святом усього язичницького світу.

Цей обряд здійснюється нині у південній Русі таким чином. Перш за все молодь іде купатися, потім дівчата одягають вінки з чорноклена з духмяним зіллям, підперізуються чорнобилем (Artemisia vulgaris) і перед заходом сонця збираються на пагорбі неодмінно над річкою. Там ставлять два зображення: одне опудало схоже на людину, друге - на дерево; прибране у жіночі шати, стрічки та вінки. Цим деревом, звичайно, є чорноклен (Acer campestre), потім розкидають купи соломи, запалюють і, ставши колом, співають пісні, тримаючи зображення. У парі парубок із дівчиною скачуть через вогонь, потім, коли всі перескачуть, кидають на воду зображення, з яких чоловіче називається Купалом, а жіноче - Мореною. Потім скидають із себе вінки на воду та співають пісні. Купало і Морена означають Лада, Святовита, світлоносне начало і жіноче водне начало чи Діванну. Тепер вони називаються у народі цар-вогонь і цариця-водиця.

Значення того свята було символічне поєднання шлюбом Сонця з Водою, від якого утворились життя та любов у творенні.

Третє свято у слов'ян було взимку, в той час, коли сонце мало найменшу силу і повертало знову на весну, коли зима бореться з літом (тобто зимовий сонцеворот). Свято те має основу у загальнолюдському міфологічному розумінні народженнясвітла. [89]

У Персії святкували в кінці грудня - Мигрган і називали його святом народження непереможного сонця. У Єгипті подібно до цього жерці святкували народження Озіріса. У римлян також святкували Січневі Календи, що звались Natales Solis invicti. Те свято належало також і до поклоніння Митрі, що звався непереможним сонцем. У слов'ян було в той час свято, що зветься тепер Колядою.

У слов'ян відправлялось воно у відношенні релігійному на честь сонця, що народжувалось. Звідси робимо висновок: рік слов'яни починали із зимового повороту сонця (сонцевороту). Святовит, уражений на деякий час Чорнобогом, встає і починає оживляти природу А оскільки сонце здійснює діяльність свою постійно, і спочатку являється воно малим, то звідси постало уявлення у всіх язичницьких народів про народження та дитинство світлоносного начала у річному його бутті, звідси походить зображення жінки (уособленої природи) з немовлям. Мабуть, то було також свято, бо в деяких обрядових піснях про це говориться за язичницькими уявленнями. В той час здійснювались ігри та різні ворожіння й приносились жертви.

У відношенні родинному свято мало те значення, здається, що тоді складався хоровод на весну і освячувався релігійними обрядами. Своє значення мало свято і стосовно землеробства. Звичай щедрувати і частково колядувати і віншувати на новий рік був переважно землеробським. Співаки - колядники і щедрівники - під вікном прославляють багатство і щастя господаря і бажають йому такого ж добра і на наступний рік. Звичай посипання зерна на новий рік мав, здається, значення освячення зерен, що готувались для посіву.

Такими були (річні) свята стародавніх слов'ян, що відповідали річному колу сонця, з чого видно, що основою того кола було поклоніння сонцю. [90]

 

 

Висновки

Із цього короткого огляду стародавніх слов'янських легенд видно, що головні риси й ознаки язичницького богослужіння у всіх слов'ян були однаковими. Слов'янські міфи і язичницькі обряди випливли із одного джерела стародавніх переказів Сходу, колиски роду людського. Через це уявлення про божество і служби йому за прадавніми слов'янськими віруваннями мають близьку спорідненість з казковими переказами інших народів індоєвропейського коліна. За недостатніми писемними пам'ятниками нині неможливо в повному обсязі уявити слов'янські легенди і обряди. Дослідження письмових джерел вже, можна сказати, вичерпане, нових відкриттів від тих мертвих свідків годі сподіватися Залишається нам ще для дослідження живий народ. У його суспільному та родинному побуті, у народних піснях, повістях, в його забобонах, переказах, повір'ях криються, іноді в оболонці нового часу, подробиці далекої старовини. Ми уклали цей огляд з наміром подати співвітчизникам дороговказ для дослідження нашого народного побуту, який у вікових переказах губиться аж у далекій старожитності, і зв'язаний з первісним розвитком роду людського. Сповідуючи цю думку, шануватимемо наші народні пісні та перекази належним чином - пізнавши своє рідне, полюбимо і оцінимо його.

 

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 199; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.173.214.227 (0.013 с.)