З космосу слов'янської теогонії

 

Це ім'я знане нам передовсім із "Руської трійці", де Яків Головацький назавжди став поряд із Маркіяном Шашкевичем та Іваном Вагилевичем. І, звичайно ж, найвідоміший він з-поміж братів Головацьких. Іван та Петро багато сил віддали літературній та просвітницькій роботі, обидва були на диво освіченими людьми, обидва прожили свої життя під знаком складних духовних шукань, але постать найстаршого з братів - Якова - своєю масштабністю заступила їх.

Звичайно, синові священика судилося також стати священиком. Так, власне, попервах і складалося життя Якова Головацького. Він навчається у Львівській духовній семінарії, де зустрічає також дітей священиків Маркіяна Шашкевича та Івана Вагилевича й заприязнюється з ними. І не могли вони тоді знати, що навіть перші їхні зустрічі вже належать історії української культури, бо з них і народилася "Руська трійця". Саме так прозвали їх семінаристи, ще зовсім не підозрюючи, яка велика роль належатиме цим поетам у процесі галицько-українського відродження.

Коли з'явиться складена ними збірка "Русалка Дністровая", то цензор, а водночас і ректор семінарії Венедикт Левицький, улаштує ціле розслідування, як після скоєння серйозного політичного злочину. Йому стане зрозуміло: натхненник усієї тієї роботи - Маркіян Шашкевич - слабкосилий юнак, що його вже почали підточувати сухоти. Що могло чекати Шашкевича? Позбавлення духовного сану. Але від цієї прикрості Маркіяна вирятував Головацький. Він виставив себе головним винуватцем усієї тієї історії.

Альманах Шашкевича, Головацького й Вагилевича вийшов накладом тисячу примірників. Вісімсот із них було відразу ж знищено. Чим же так наполохала "Русалка Дністровая" цілий сонм високих урядників?

Осип Петраш у своїй монографії "Руська трійця" (1986) наводить ось таку сумну статистику: "На всю Галичину було в той час лише шість державних та дев'ять приватних гімназій (звичайно польських, і німецьких). І тільки, дві так звані "руські" міські школи - Братська при Волоській церкві у [3] Львові і народна школа при василіанській гімназії у Дрогобичі (існувала до 1830 року). Минали роки і десятиліття. І за весь цей час галичанин, за словами Франка, не зробив ані кроку вперед до цивілізації, не піднявся до розуміння того, хто він і які його інтереси, не вийшов поза глуху ненависть до своїх гнобителів".

Чотири століття тривало в цьому краю польсько-шляхетське панування. Потім, з 1772 року, Галичина вже як королівство Галіції і Лодомерії, входить до складу Австрійської імперії, стає занедбаною, захланною її провінцією. Тут панували голод і визиск, збираючи свій страшний урожай, епідемії холери. Здавалося, що цей край на віки вічні впав у духовну летаргію, безповоротну деградацію і звиродніння і його населення ніколи не згадає, хто воно, якої національності. Бо хіба може турбувати людей питання про їхню національність, коли вони конають у кощавих обіймах голоду й хвороб? Людям у такому становищі подібні речі, здається, абсолютно байдужі, вони для них - недозволена розкіш, непотрібна абстракція.

І ось подвижники з "Руської трійці" нагадують людям, що ті - українці. Урядники імперії відразу ж збагнули, що "Русалка Дністровая", незважаючи на її мізерний тираж і загумінну тишу околиці імперії, може стати першою ластівкою національного пробудження, яке на той час уже охоплювало весь слов'янський світ.

Троє юних ідеалістів-семінаристів вирішили йти в народ, слухати його мову, щоб повернути йому її, будити в ньому високі струни душі. Час вимагав подвижників - вони стали ними. З благородним юначим самозреченням, одухотвореною жертовністю, а головне - ясним усвідомленням мети взялися за ту справу, гаразд розуміючи, що не принесе вона їм ніяких лаврів, а тільки ускладнить життя, оскільки видасться дуже багатьом і підозрілою, і крамольною. Так воно і сталося.

Записи в різних місцях Галичини стали справжнім багатством. Не всі вони ввійшли до альманаху. Згодом чимало з них було включено в збірник "Вінок русинам на обжинки" а також після значних доповнень, зроблених Яковом Головацьким, вони побачили світ у "Народных песнях Галицкой и Угорской Руси", що їх видав Осип Бодянський. Решта ж [4] матеріалів ще довго чекала видавців (ними в різні часи стали Михайло Возняк та Михайло Шалата). Я.Головацький лишив нам характеристику людей, які в ті літа активно збирали фольклор, відгукнувшися на заклик "Руської трійці" (Григорій Ількевич, Сильвестр Семенович, Кирило Блонський, Іван Бірецький, Іван Білинський, Маркел Кульчицький).

Діяльність "Руської трійці" мала резонанс у галицькому краю. Цілком заслужено дослідники назвали її посестрою Кирило-Мефодіївського братства. "Руська трійця" - то не просто вихід у світ альманаху, то, за висловом Олександра Білецького, "бойовий наступ в оборону прав українського народу".

Іван Франко в своїх знаменитих "Критичних письмах о галицькій інтелігенції" так оцінював значення "Русалки Дністрової": "Яка була причина тої бурі, котру вона викликала? Чи мали за що сторожі порядку так люто нападати на неї? Дивлячися на діло з їх становища, мусимо сказати: що справді мали за що! "Русалка Дністровая", хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані, - була свого часу явищем наскрізь революційним. Бо зважмо лишень, що становило головну суть тодішнього літературного руху в нас! Передовсім традиція церковна, котра назначувала предмети, якими можна було заніматися, і згори назначувала спосіб та дух її оброблення. Відтак традиція язикова, котра згори осуджувала все писане не по-церковному і не церковним правописом. Оперта на тих двох авторитетах, мусила література стати кастовою, зректися всякого поступу, всякої критики, всякої живої мислі. З релігійного становища вона проскрібувала не тільки свободну думку та свободний суд про діла, але й свободне, чоловіче чуття, - бо се все кінець кінців ішло до обалення авторитету, до перевороту, - до революції. А "Русалка Дністровая" якраз ударила від одного маху на всі три точки".

1846 року в одному з лейпцігських журналів з'явилася стаття "Становище русинів у Галичині" Гаврила Русина (такий псевдонім обрав Яків Головацький). У ній мовилося про духовну ситуацію в галицькім краю, про становище зденаціоналізованого люду. Якщо слов'янський світ пробуд-[5]жується, творить національні культури, то тут "під лагідним скіпетром Австрії живуть без літератури, без часописів; без національної освіти, без шкіл - як дикуни". Слова гіркого докору адресував Головацький галицькій інтелігенції, закликав її стати духовним проводирем народу.

Після смерті тридцятидвохрічного Маркіяна Шашкевича Головацький стає на чолі всього культурного руху в Галичині. З його ініціативи впорядковується і видається альманах "Вінок русинам на обжинки" (вийшов у Відні за редакцією його брата Івана). В пристрасних виступах він обороняє право української мови на літературну повноцінність і самостійне життя, друкує талановиті поезії, переклади сербських народних пісень.

1847 року було засновано українське товариство "Галицько-руська матиця", що ставило перед собою культурно-просвітницькі завдання. Довкола нього групувалися всі наукові й літературні сили краю. Слідом за ним виникає Головна руська рада з чіткою політичною програмою. На сторінках газети "Зоря галицька" опубліковано її кредо: "пробудився вже й наш український лев і ворожить нам красну будучність. Уставайте ж, браття, уставайте з вашого довгого сну, бо вже час! Устаньте! але не до колотнечі і незгоди! тільки двинемось разом, щоб піднести нашу народність і забезпечити дані нам свободи. Користаймо з тої нагоди, шобй ми не покрилися ганьбою перед світом і не стягнули на себе нарікання наступних поколінь. Поступаймо з іншими народами в любові і згоді! Будьмо тим, чим бути можемо та повинні. Будьмо народом!" - понад сто сорок років тому написано ці слова, однак своєї актуальності - і вже в загальноукраїнському масштабі - вони не втратили і сьогодні, коли з'явилася нова надія на національне відродження.

Я.Головацький устиг багато зробити у справі національного пробудження і самоусвідомлення галицької інтелігенції, в захисті української мови - першоелементу національної культури. Але наприкінець сорокових років його духовна еволюція пішла в несподіваному напрямку. В статті "Розправи о языці южнорускім і єго нарічіях" він почав суперечити тому, що так енергійно обстоював: раніше. Голо-[6]вацький у своїх позиціях став зближуватися з москвофілами, зрікаючись ідеалів романтичної юності. Тепер він дедалі менше згадував про свої "молодечі герці" (його власний вислів). Переслідуваний австрійським урядом за збирання коштів "на поддержку русского дела в Галиции", переїздить у Росію, де обіймає посаду голови "Археографической комиссии для разбора древних актов". У цей час він стає людиною з погодінського оточення. Благополуччя супроводжує його до самої старості. Він збирає колекцію найрізноманітніших нагород царського уряду: від орденів і аж до персня від імператора і маєтку. І тільки самогубство сина отруїло останні роки життя Якова Головацького.

Розійшлися з ідеалами "Руської трійці" й дороги Івана Вагилевича. Не витримавши критики своїх творів і переслідування з боку духовенства, Вагилевич вирішив стати католиком, а коли це йому не вдалося, то став протестантом. Граф Борковський заманив його до себе, пригрів, дав кошти на прожиття, і помер після того український поет Вагилевич, а народився абсолютно пересічний польський поет Вагилевич. Його могила загубилася невідомо де серед могил протестантів на Личаківському кладовищі. Вдячні нащадки не простоюють перед нею, не шукають до неї дороги.

Ім'я Головацького не загубилось поміж українських поетів-романтиків. Ще й сьогодні не може не зворушувати його "Річка", яка була свого часу популярною в Галичині піснею.

З вірша легко прочитується, що річка символізує для автора рідну культуру. Їй не потрібні ніякі бурхливі потрясіння, аби витримати їх, вона не має великих сил. Найдоречнішим і найефективнішим буде для неї органічний і спокійний, мов плин річки; розвиток. Тільки тоді можна сподіватися, що вона стане повноцінною з-поміж інших культур слов'янського світу. В цьому тоді твердо був переконаний Яків Головацький.

Цей вірш уперше опубліковано в збірнику "Вінок русинам на обжинки". Музику на слова поета написали композитори О.Воробкевич та І.Лаврівський (пісня мала два варіанти). Найвідоміший на свій час вірш Я.Головацького прочитується [7] сьогодні як дорогоцінне свідчення його тодішніх ідейних засад. Тут бачимо, що автор тяжіє до народнопісенної поетики, вдається до принципів її паралелізму між картинами природи й станом людської душі чи духовних явиш, суспільства. Ця естетична модель була взагалі характерною для українських романтиків і, звичайно ж, для Я.Головацького, котрий твердо переконаний у перспективності й художній плідності такого методу, запозиченого у фольклорі.

Чи не найбільші заслуги всієї "Руської трійці" - і Якова Головацького зокрема - в етнографічній і фольклористичній царинах. Невтомні збирачі скарбів народних лишили по собі справді дорогоцінні матеріали духовної культури галицької землі. Вони, власне, й розпочали там багатогранну народознавчу роботу, енергійно підхоплену їхніми наступниками. Від перших своїх кроків гурток Маркіяна Шашкевича почав наступ на "мраки тьмаві", поклавши собі за мету показати слов'янському світові своєрідність етнокультури рідного краю й "відродження народної словесності". В одній із своїх статей Я.Головацький так писав про М.Шашкевича: "Живко взявся до свого діла: почав збирати пісні народні, випитувати за звичаї і обряди народні, шукати, питати за стародавніми рукописами і другими пам'ятками старовини, розбирав народний язик, зрівнюючи з слов'янськими, сам, без учителя, учився свого язика, своєї історії і пр.". І ці похвальні слова такою ж мірою стосуються і самого Головацького в часи його наполегливої етнографічно-фольклористичної діяльності.

Один з найуважніших дослідників "Руської трійці" Р.Кирчів наголошує на тому, що на весь гурток М.Шашкевича вельми серйозно вплинула праця З.Доленги-Ходаковського "Про слов'янщину перед християнством", видана ще 1818 року в Кременці. Особливо важливою вважав її Я.Головацький. Доленга-Ходаковський, по суті, був духовним предтечею "Руської трійці". Він знав зблизька галицьке селянство, цілими днями висиджував у курних хатах, при тьмяному світлі каганця списував зошити оповідками про часи безповоротно далекі і про богів дохристиянського періоду, які інколи оживали з пам'яті людей тими чи тими яскравими прикметами. Він звинувачував католицьку церкву в знищенні важливих культурних цінностей давньослов'янського світу. Народо-[8]знавчі студії Доленги-Ходаковського дали орієнтири всім гуртківцям, згрупованим довкола "Руської трійці", підказали їм найголовніший метод роботи - "йти в народ", фіксувати всі простонародні пам'ятки історії і культури.

Здається, ніщо не проминуло повз увагу "Руської трійці": ремесла й архітектура, одяг і господарство, торгівля і релігія, забуті раритети і давні документи. Одне слово, тут тісно поєдналися і краєзнавство, лінгвістика, етнічна історія, фольклористика, археографія. "Зрештою, нам ото ходить, щоб зібрати все, дотикаюче народності", - писав Я.Головацький, окреслюючи весь огром наукових зацікавлень гуртківців, які зробили такий важливий внесок в українське народознавство на його зачатковому етапі.

І Вагилевич, і Головацький послідовно вивчали народну демонологію. Вони були добре обізнані з багатьма слов'янськими джерелами на цю тему, незрідка вдавалися до порівняльних зіставлень емпіричного матеріалу (бродячі фольклорні сюжети, семантика народних вірувань). Особливо показова в цьому розумінні Вагилевичева праця "Начерки до демонографії", в якій дослідник широко вдається до аналогій із усього слов'янського світу, виокремлює спільні номінації. Вагилевич осмислював взаємовідносини людини зі світом, її найпоширеніші забобони й уявлення. "З глибоких розмислів людини над собою і природою розвинулася демонологія. Вона бачила сни за яві, лякалася самої себе і всього, що її оточувало", - писав він у вступі до "Слов'янської демонології".

До речі, цими питаннями активно цікавилися всі українські романтики. І.Срезневський і М.Костомаров у своїх працях шукали спільні ознаки, властиві загальнослов'янському менталітету. "Руська трійця" в цьому розумінні була конкретнішою - вона дошукувалася отого галицького різновиду світовідчуття, властивого для слов'янських народів. Тому між дослідженнями І.Срезневського, М.Костомарова і працями І.Вагилевича та Я.Головацького - особливо в їхніх теоретичних узагальненнях - є численні розбіжності й суперечності. Але всі вони, ясна річ, не відмінюють одна одну, всі несуть цікавий фактичний матеріал слов'янської [9] міфотворчості, оригінальну його інтерпретацію, вводячи нас у неоглядний космос слов'янської теогонії, дуже важливий для розуміння багатьох питань культури й етногенезу.

Свій "Очерк старославянского баснословия, или Мифологии" Я.Головацький видав у Львові 1860 року після численних досліджень на цю тему, з-поміж яких, мабуть, найпомітнішою була монографія "Славянская мифология" (1847) Костомарова, створена на основі цілого курсу його лекцій, читаних у Київському університеті. Ознайомлений вій був також і з книгами "Начертания славянской мифологии" Касторського, "Исследование о языческом богослужении древних славян" Срезневського, "Сказання русского народа" Сахарова, творами Шафарика, Коллара, Ганки і, звичайно ж, Гердера, надзвичайно популярного на той час у світі всіх слов’янських учених.

Я.Головацький підкреслював, що міфологія давніх слов'ян повинна неодмінно вивчатися в усій широті їхнього регіону, з залученням емпіричного матеріалу всіх їхніх земель, що так само логічно, як, скажімо, вивчення німецької міфології обіймає не тільки всі німецькомовні народи, а й навіть північних скандінавів та ісландців.

Та в своєму "Очерке старославянского баснословия, или Мифологии" Я.Головацький користувався не тільки численними джерелами своїх попередників у цій темі. Він був далеким од замірів написати компілятивно-популяризаторський реферат. В "Очерке..." пускається в обіг багатющий фактичний матеріал, зібраний "Руською трійцею" під час численних експедицій по різних куточках галицького краю. Вже в наш час дослідники склали карту-схему народознавчих мандрівок і міст збирацької роботи всіх діячів кола "Руської трійці", виокремивши маршрути кожного з них. І чи не найдовший на ній маршрут саме Якова Головацького (тут з ним не може конкурувати навіть такий невтомний мандрівник, як Іван Вагилевич). Там бачимо й Тернопіль, і Коломию, і Хуст, і Ужгород, і Самбір, і Трускавець, і Турку, і Калуш, і Ходорів... - сотні великих і малих населених пунктів,у яких побував цей на диво енергійний і наполегливий чоловік.

Проаналізувавши весь зібраний матеріал, Я.Головацький приходить до висновку: "Славянские мифы и языческие обряди выплынули из одного источника древнейших преданий Востока, той колыбели рода человеческого. По той причине понятия о божестве и службы ему по древнему славянскому верованию имеют близкое сходство с баснословными преданиями других народов индоевропейского колена. По недостаточным письменным памятникам невозможно нам ныне представить полного образа баснословия и обрядности славянской. Изыскания письменных источников уже можно сказать вычерпаны, новых открытий из тех мертвых свидетельств трудно надеяться. Остается нам еще до испытания и исследования живой народ...".

Сьогодні "Очерк..." Якова Головацького - по неймовірно довгій перерві - повертається до нас. Це, віриться, справді важливий матеріал для всіх, кого бодай найменшою мірою цікавить наша етнокультура.

Михайло Слабошпицький [11]