Про стародавніх слов'янських ідолів і богів

Порівнюючи різні свідчення і перекази про язичницькі богослужіння у стародавніх слов'ян, помічаємо, що попри місцеві особливості, основи легенд були у всіх слов'ян одна­ковими. Через те легенди руських слов'ян повинні вивчатися не інакше, як у зв'язку з іншими слов'янськими племенами, подібно до того, як для пояснення стародавнього германського богослужіння міфографи беруть всі племена німецькі, не виключаючи і північних скандинавів та ісландців.

Слов'янські легенди, за нечисленними і скупими відомостями, записаними чужоземними письменниками, і уривчастими переказами про язичницьку обрядовість, заховану в народі, не могли скластися в систему як міфологія грецька чи римська; проте добрий матеріал*, зібраний вченими, за

_________________

* Найважливіші твори з цього питання такі: див.: Касторского Начерт. Слав. Мифол. 1841. - Н. Костомарова Слав. Мифологія Кіевъ 1847. - Срезневского Изслъд. О языческ. богослуж. др. Слав. 1848. - Гануша Die Wissenschaftd. Slav. Mythus Wien 1842. – Сементовского Замъч. о празд. у Малороссиянъ. 1843. - Снъгирева Русск. простор. праздн. 1839. - Сахарова Сказанія рус. нар. 1841. - Крім того твори Шафарика, Коллара, Вука Стефановича, Мацъевського, Голембовського та ін. [12]

 

яким головні догмати слов'янських легенд про могутність богів у природі, про їхній вплив на людину і світ, про душу людини, її безсмертя і життя після смерті можна досить ясно визначити поняття про найвищого Бога. [13]

 

 

Поняття про НАЙВИщОГО БОГА

За свідченням літописів Прокопія Кесарійського (De Bell). Goth 111. 14 Гельмольда (Chron. Slav. 1.84) і біографа Оттона (Act. Sanct. Jul 433), стародавні слов'яни вірили в єдиного бога, називаючи його верховним, небесним богом, богом богів. У Нестора також бачимо, що слов'яни руські мали поняття про найвищу істоту, що звалась переважно богом чи богом Вседержителем, і відрізняли його від бога Перуна та інших другорядних богів*. Слов'яни вшановували в ньому батька природи і владику світу, воля якого править долею світу, сила якого утримує все; його вважали владикою неба, джерелом божественної сили і називали Великим богом, Старим богом чи Прабогом.

Інші боги, за віруваннями слов'ян, були істотами, що походили від верховного бога, його витворами, що залежали

________

* У договорі Ігоря клянуться русини: "И елико, ихъ есть не хрещено, да не имуть помощи ни отъ Бога, ни отъ Перуна... Дабудеть клятъ оть Бога и отъ Перуна. Див.: Полн. Собр: Лът 1. 1846, cтоp. 20 і 23. [14]

 

від нього, посередниками між ним і світом, сильними його міццю, і не всі однаково, а, як каже Гельмольд, чим ближчою ріднею доводились всемогутньому богові богів, тим були сильніші*.

__________

* Про родинні зв'язки богів (феогонія) читаємо у Словнику Вацерада, що слов'яни вважали Діванну дочкою Перуна і Літниці. Радогоста - онуком Корта, Страчця - сином Ситиврата (слов. Сатурна), у "Слові про Ігорів похід" Стрибог представлений дідом вітрів, Велес Дідом співця Бояна, Дажбог - дідом Володимира; у Іпатіївському Літописі Дажбог названий сином Сварога.[15]

 

 

СВІТЛОПОКЛОНІННЯ

Найближчою до бога сутністю є світло. Слов'яни вірили, що єство світла з'явилося на землі і втілилося у роді людському. Про це в Іпатіївському літописі читаємо: "Нъкогда царствовалъ на землъ Соварогъ (высочайше существо, отецъ свъта), научилъ человека искусству ковати и брачнымъ связямъ; потомъ царствовалъ сынъ его Дажьбогъ, еже нарицается солнце".

Отже, істотна частина язичництва слов'янського відноситься до світлопоклоніння; це підтверджується багатьма свідченнями літописів та народними переказами, котрі показують, що обожнюване сонце чи світлоносна сила у моральному або фізичному розумінні шанувалась у різні часи і в різних сторонах Слов'янщини під особливими назвами. [16]

 

 

СВАРОЖИЧ – РАДОГОСТ*

У полабських слов'ян стояв (за словами Дітмара) у місті Редегасті храм з дерев'яними зображеннями богів, найвищим з яких був Сварожич, тобто син Сварога, шанований на Русі під іменем Дажбога, Хорса чи Сонця.

За свідченням Адама Бременського та Гельмольда, у храмі міста Ретра був ідол Радогоста, до котрого приходили ворожити і приносити жертви. Сам ідол був золотий; а ложе було пурпурове. На голові у нього сидів орел з розпростертими крилами, а на грудях була чорна бичача голова, зображена на щиті, котрого тримав Радогост правою рукою; а в лівій мав він сокиру з двома лезами.

______________

* Радогост - рос. Радегаст. [17]

 

 

СВЯТОВИТ – ДАЖБОГ

Такого ж бога шанували слов'яни на острові Руяні (Rugen*) під іменем Свантовита чи Святовита**. Саксон Граматик детально це описує: "На крейдяній скелі північно-східного руянського мису стояло укріплене місто чи замок Аркона. На міській площі стояла дерев'яна вишукано оздоблена будівля, в якій знаходився ідол Святовита. Храм розділений був на дві частини; посеред будівлі знаходилось відділення на чотирьох стовпах; стінами слугували йому висячі покрови, стеля виблискувала червоною фарбою. Саме тут стояв велетенський бовван Святовита з чотирма головами, чотирма шиями, з двох сторін представлені були дві спини і двоє грудей; борода у нього була старанно прибрана, волосся підстрижене. В одній руці ідол тримав ріг з вином, який щороку в призначений день жрець наповнював вином, і по цьому вгадував благоденство майбутнього року. Ліву руку він

_______________

* Рюген - острів у пд.-зх. частині Балтійського моря, у складі ФРН (прим, перекладача).

** Святовитъ походить від слова святый и витъ; слово витъ означає гідність природи людської взагалі; звідти витязь, витяжество, витія, въщати, въщій пер. нім. Witz. witzig. [18]

 

тримав зігнутою подібно до лука, Ідол мав одяг до колін. Ноги його стояли на голій землі, а підошви входили в землю. Біля ідола знаходились його речі: сідло, вуздечка і величезний меч, піхви і руків'я якого сяяли сріблом і прекрасною роботою.

Святовиту відправляли богослужіння у певні дні і ворожили на майбутнє. Він був богом плодів земних і богом війни, кожний чоловік і кожна жінка повинні були жертвувати йому монету; йому належала третина воєнної здобичі; для охорони його було призначено триста кінних воїнів та триста піших стрільців, що билися в ім'я боже, як його військо. Вся Слов'янщина мала повагу до руянського Святовита, навіть чужоземні царі посилали туди свої подарунки. Крім дорогоцінних скарбів, при тому храмі знаходився білий кінь, що належав божеству; тільки жрець міг його годувати і сідати на нього. Слов'яни думали, що на цьому коні їздить сам Святовит і б'ється зі своїми ворогами. Кінь той слугував для пророцтв перед початком якої-небудь справи. При храмі зберігались також священні знамена і орли, використовувались на війні (Saxo Gramm Hist Dan. LXIV p. 288.X).

Гельмольд стверджує, між іншим, що під Святовитом слов'яни розуміли сонце і приписували сонцю першість над іншими богами. Святовиту поклонялись також слов'яни в Іллірії* та Чехах. Чехи не припиняли поклоніння Святовиту до тих пір, поки князь Вячеслав не поставив церкву Святого Віта** (S. Vitus), назва якої звучала подібно до назви ідола.

Доказом того, що обожнюваний на Русі Дажбог чи Хорс абсолютно схожий зі Святовитом західних слов'ян, служить нещодавно відкритий нижче селища Личківці на Тернопільщині в руслі річки Збруч бовван, що був перевезений графом Потоцьким до Кракова і подарований тамтешньому університетові. Сей бовван зроблений на зразок божка, що колись знаходився, за свідченням Гельмольда і Саксона Грам-

______________

* Іллірія - історична область у пн.-зх. частині Балканського п-ова. В давнину була заселена іллірійцями. З І ст. н.е. - рим. провінція Іллірік. З поч. 5 ст. зазнавала навали вестготів, у кінці 5 ст. була завойована остготами. З 6 ст. Іллірію почали заселяти слов'яни, які згодом на її території утворили ряд держав. - Прим, перекладача.

** Собор св. Віта у Празькому Граді, 1344 р. - Прим, перекладача. [19]

 

матика, в Арконі на острові Рюгей, витесаний із одного шматка пісковика, висотою 4 Въд. локотъ, а шириною 15 цалів і зображає ідола з чотирма обличчями, на які одягнуто одного капелюха; з одного боку тримає в руках ріг, з другого щось схоже на кільце (обручку), на інших двох боках руки притиснуті до самих грудей, до пояса повішено меча, а нижче видно зображення коня з попругою. З усіх чотирьох боків біля ніг Святовита знаходиться зображення жінки. Біля самого підніжжя помітно зображення чоловіків. (Див.: Въстникъ для Русиновъ Австрійской держави въ Въдни 1851, стор. 423.). В науковій статті, в 44. 106-111, вміщеній в тому часописі, її автор пан А.Петрушевич досить задовільно пояснив: "что открытый словенскій истуканъ въ руслъ ръки Збруча, есть истуканомъ русского Хорса или Дажьбога, божества солнца, а не Святовита, покланяемого только западными Славянами и совсъмь не извъстнаго подь тъмъ именемъ, какъ бога солнца, восточнымъ русскимъ Славянамъ". (Въстн. 1851, стор. 439).

Отже, обожнене сонце чи Дажбог, що зветься Сварожичем, Радогостом чи Святовитом, був шанований скрізь по Слов'янщині. Він був богом морального світла, мудрості, найвищого всевідання, суспільного порядку і громадянськості; до нього звертались перед початком всякої громадської справи і питали передбачень. Він, як і бог сонця, надавав родючості і був винуватцем її (Дажбог); до нього молились, прохаючи достатку, плодів земних. До того ж він був покровителем гостинності, промисловості та торгівлі (Радогост, бо купці звалися гості). Нарешті, він був втіленим символом світла, що боровся зі злом. Кінь Святовита і Радогоста вказує на войовниче його значення як істоти світла в боротьбі з темрявою. Отже, Святовит, сонце, їздив на своєму білому, як день, коні воювати із злими духами серед ночі, царство якої уособлювало супротивне начало, що руйнувалося променями світила; меч і знамена означають ту безперервну битву. [20]