Е. М. Фальконе. Зима. 1771. Ермітаж, Санкт-Петербург. Амур, що свариться.

 

Е. М. Фальконе. Полювання. Севрський фарфор. 1758. Ермітаж, Санкт-Петербург.

 

Проте все життя майстер тяжів до монумен­тальних і драматичних образів.

Дуже виразна його рання композиція «Мілон Кротонський» (існує у двох варіантах: 1744 і 1754 рр.). Античний герой Мілон кинув виклик богам, заявивши, що зуміє руками розщепити дерево. Але рука застрягла в тріщині стовбура, і Мілона, «прикутого» до дерева, розірвав лев. В складній позі ге­роя, в його спотвореному жахом обличчі є певна доля театральності, однак відчувається й справжня емоційна напруга.

Етьєн Моріс Фальконе. Мілон Кротонський. 1744 р. Лувр, Париж.

Мармур. Вис. 0.668 м, довж. 0.649 м; шир. 0.512 м. Вступна робота в академії, 1754.

Конфіскована під час Революції з колекції академії 1754.

Е. М. Фальконе. Три Грації. Бк. 1770. Лувр, Париж.

Схиляючись перед античним мистецтвом, майстер, проте, ніколи не сприймав його як холодний і неживий канон. «Тільки природу, живу, одухотворену, пристрасну повинен втілювати скульптор в мармурі, в бронзі або в камені», — ці слова завжди були девізом Фальконе. Образ Галатеї, що ожила і перед якою схилився захоплений Пігмаліон, сповнений ніжного елегійного настрою, силуети фігур плавні і витончені, легкі нахили сповнені музикальною грацією.

Фальконе. Пігмаліон і Галатея. 1763р.

 

 

Вер­шиною творчості Фальконе став «Мідний вершник» — пам’ятник Пет­ру I в Санкт-Петербурзі. Найбільш дивовижним було те, що скульп­тор розпочав роботу, не знаючи тех­ніки бронзового лиття, і засвоїв її в п’ятдесят вісім років.

Етьєн Моріс Фальконе, Марі Анн Колло.

Пам’ятник Петру I («Мідний вершник»). 1766—1782 рр. Санкт-Петербург.

Все життя Фальконе мріяв про створення монументального твору, — втілити цю мрію йому вдалось в Росії. За порадою Дідро імператриця Катерина ІІ доручила скульптору створення кінного пам’ятника Петру I. Ескіз з воску був зроблений ще в Парижі, після приїзду майстра до Росії у 1766 розпочалась робота над гіпсовою моделлю у величину статуї.

Відмовившись від алегоричного рішення, запропонованого йому оточенням Катерини II, Фальконе вирішив представити самого царя як «творця, законодавця і благочинника своєї держави». Голову статуї він доручив моделювати своїй учениці Марі Анн Колло. В статуї царя, що усмиряє коня, прекрасно передана єдність руху і спокою; особливу велич монументу надають по-царськи гордовита посадка Петра, наказуючий жест руки, поворот піднятої голови у лавровому вінку, що уособлює спротив стихії й утвердження державної воли. Підіймаючись на постаменті з цільного каменя у вигляді хвилі, пам’ятник виразним силуетом вимальовується на тлі перспективи Петербурга. На п’єдесталі вибитий лаконічний надпис «Petro primo Catharina secunda» («Петру Першому Катерина Друга»).

ЖАН АНТУАН ГУДОН (1741—1828)

Жан Антуан Гудон пройшов серйоз­ну художню школу: він навчався в академії і стажувався в Римі.

Гудон. Діана. 1777.

Майстер віддав данину традиційним для класицизму античним сю­жетам (найбільш відомою стала статуя «Діана», що існувала в двох варі­антах: 1776 і 1780 рр.), але по-справжньому знайшов себе в жанрі портрета. Моделями Гудона були відомі громадські діячі: французькі письменники і філософи — Дені Дід­ро, Жан Жак Руссо та ін. Не прикрашаючи зовнішність своїх героїв, він майстерно відображав незвичність особистості, творче обда­рування. В портреті Крістофа Віллібальда Глюка (1775 р.) Гудон вражаюче передав порух ду­ші композитора — здається, що в пориві натхнення його побите віспою обличчя перетворюється на очах, стає прекрасним.

.

Портрет композитора К. В. Глюка (фрагмент). Портрет Наполеона I. Теракота. 1806.

Гіпс. 1775. Бібліотека землі Тюрингія. Веймар. Музей витончених мистецтв, Діжон.

Жан Антуан Гудон.

Портрет композитора К. В. Глюка. 1775 г. Королевский музыкальный колледж, Лондон.

Особливе місце в творчості Гудона займають зображення Вольте­ра. Скульптор створив декілька портретів знаменитого французького мислителя, а також дві ста­туї, майже однакові за задумом (одна з них, 1781 р., виконана на замовлення російської імператриці Кате­рини II). Вольтер сидить в кріслі. Риси його обличчя передані з граничною точністю. Легкий нахил тіла вперед, гострий погляд, сарка­стична усмішка, що застигла на тонких губах, створюють враження живого контакту моделі з Одежі, які важко віднести до певної епохи, природні в зображенні філософа і змушують замислитись про справжній масштаб його особистості. Вольтер став для майстра втіленням головних духовних цінностей свого часу. Портрет конкретної людини перетворився у Гудона в певний ідеальний образ мислителя — мудреця, що увібрав в себе і знання сучасного життя, і досвід древності.

 

Жан Антуан Гудон. Вольтер.

У 18 столітті розвиваються такі порцелянові мануфактури в місту Мейсон (Німеччина) і Севр (Франція). Для мейсенського фарфору характерні статуетки, виконані в стилі рококо. Дуже часто авторами їх були відомі французькі й німецькі скульптори.

Мейсенська порцеляна.

 

Живопис

1) Антуан Ватто (Валансьєн, 1684 - 1721, Ножан-сюр-Марн).

Портрет Антуана Ватто.

Біля 1702 приїхав до Парижу, працював як копіїст. Навчання у живописців К.Жилло (1703–1707/08) і К.Одрана (1708–1709) сприяло пробудженню інтересу Ватто до театру и декоративного мистецтва. Ватто відчув вплив П.П.Рубенса, твори якого вивчав у Люксембурзькому палаці в Парижі. Академік з 1617. У 1719–1720 Ватто відвідав Велику Британію. Звертаючись до мотивів, почерпнутим з сучасному йому життя (“Бівак”, б. 1710, Москва, Музей ім.. О.С.Пушкіна; “ Савояр с байбаком” (1), 1716, Ермітаж, Санкт-Петербург), Ватто вносив в них особливу інтимність і ліричну схвильованість. В зрілий період творчості він розробляє новий тип сюжетів – театральні сцени і “галантні свята” (“ Свято кохання ”(2), “Товариство у парку”(3), б. 1720, – обоє в Картинній галереї, Дрезден; “ Важкувата пропозиція” (4), б. 1716, “ Вередниця”(5), б. 1718 - обоє в Ермітажі, Санкт-Петербург; “ Меццетен” (6), 1719, Метрополітен-музей; “Паломництво на острів Кіферу”(7), 1717-1718, “П’єро (Жиль)(8) ” – обоє в Луврі, Париж), в яких за галантною грою персонажів, що постійно повторюються, під маскою актора криється величезна різноманітність відтінків поетичного почуття, цілий світ найтонших душевних станів, що нерідко забарвлені іронією і гіркотою, що народжені зіткненням світу мрії з реальністю. Багатство емоційних відтінків в цих картинах Ватто підкреслюється пейзажем, забарвленим тонким ліричним почуттям, витонченою виразністю поз і жестів, вишуканістю ніжних кольорових сполучень, тріпотливою грою фарбових нюансів і мазків, що нібито вібрують. Глибокі роздуми Ватто про сутність справді високого мистецтва, яке він протиставляє мистецтву ложно-значущому, парадно-офіційному, відбилось у творі “Вивіска лавки Э.Ф.Жерсена” (9) (1720, Картинна галерея, Берлін-Далем). Поетичне зачарування відрізняє і рисунки Ватто, виконані зазвичай сангіною або в три кольори (крейда, сангіна, італійський олівець) і що відбивають різні типи французького суспільства початку XVIII ст..; легкі штрихи і хвилясті лінії відтворюють в них нюанси пластичної форми, рух світла, ефекти повітряного середовища.

Декоративна вишуканість творів Ватто лягла в основу рококо як стильового напряму (хоч в цілому творчість художника далеко виходить за його межі), а його поетичні відкриття були підхоплені французькими живописцями середини – 2-ї половини XVIII ст. (Ж.Б.С.Шарденом, Ж.О.Фрагонаром та ін.).

 

Цей художник став першим великим майстром рококо. Він починав з наслідування фламандців (“Савояр” – хлопчик з Савойських гір, що йде на заробітки).