Ватто. Паломництво на острів Кіфера.

Архітектурний (точніше — декоративний) стиль рококо з’явився у Франції під час регентства (1715—1723) і досяг апогею при Людовику XV, перейшов в інші країни Європи і панував там до 1780-х років. Стиль рококо був не стільки продовженням стилю бароко, скільки його видозміною, що відповідала манірному, надмірному часові. Він не вніс в архітектуру ніяких нових конструктивних елементів, але користувався старими, використовуючи різні традиції, головним чином, для досягання декоративної ефектності.

Відкинувши холодну парадність, важку і сумну пихатість мистецтва часів Людовика XIV й італійського бароко, архітектура рококо прагнула бути легкою, привітною та грайливою, уникає строгої симетричності, без кінця варіює членування й орнаментальні деталі. В творіннях цієї архітектури прямі лінії і плоскі поверхні майже щезають або ж замасковуються фігурною обробкою; не проводиться у чистому вигляді жоден з усталених ордерів; колони то подовжуються, то скорочуються, то гвинтоподібно скручуються; фронтони, що являють собою ламані опуклі та запалі лінії, увінчуються також вазами, пірамідами, скульптурними фігурами, трофеями та іншими подібними предметами. Не дивлячись на таку відсутність раціональності у використанні архітектонічних елементів, на таку капризність, вишуканість і надлишок форм, стиль рококо залишив багато пам’яток, котрі й досі приваблюють своєю оригінальністю, розкішшю й веселою красою, що живо переносять нас в епоху рум’ян і білил, мушок і пудрених перук.

 

• Архітектура рококо

Французьке рококо: Амалієнбург під Мюнхеном.

Фридериціанське рококо маскується під шінуазрі (тобто наслідування китайському): Китайський будиночок у Потсдамі.

Шінуазрі, шінуазері (від фр. chinois — китайський), або китайщина — використання мотивів і стилістичних прийомів середньовічного китайського мистецтва у європейському живописі, декоративно-прикладному мистецтві, костюмі, в оформленні садово-паркових ансамблів 18 ст.

Шінуазрі є стильовим напрямком, що отримав свій розвиток як гілка стилю рококо. Шінуазрі — один з видів орієнталізму, і, в більш широкому сенсі, екзотизму.

Єлизаветинське рококо: інтер’єр Китайського палацу в Оранієнбаумі.

 

Баварское рококо: базилика Фірценхайліген.

Португальске рококо: церква Франциска Ассизького в Оуру-Прету роботи Алейжадінью.

 

 

Проект одного з перших інтер’єрів в стилі рококо – палацу Марлі (не зберігся).

Інтер’єр в стилі Людовика XV (музей Ніссім-де-Камондо)

Одним з найважливіших нормативів ідеалу рококо повинна бути вимога фривольного еротизму, що має характер вишуканої чуттєвості. А на зміну грандіозному розмаху і парадній пишності бароко прийшли прагнення до затишку і комфорту, камерність і витонченість. В будинках найбільша увага приділялась особистим покоям – спальні, будуару; приміщення, розраховані на вузьке коло близьких людей, стали меншими за розміром. З предметів меблів набули особливої популярності крісла й дивани з м’якими сидіннями і зручними спинками, вишукані комоди з ящичками.

Фрагмент інтер’єру з меблями в стилі рококо.

Двері. 18 ст. Німеччина. 6. Комод. 7. Крісло. 18 ст. Франція.

Вишуканий, складний орнамент обплітав дзеркала, двері й дерев’яні панелі на стенах, стелився по ніжках меблів. В узорах поєднувались мотиви химерних рослин, птахів, фігурки крилатих діток-путті, жіночих голівок, раковин.

Годинник з мопсиками. 2. Бант з хризоліту. 2. Миска з кришкою. Фаянс.

Франція. Середина 18 ст.

 

Асиметричний орнамент, що обрамлював дзеркала, живописні плафони на стелях і десюдепорти над дверима, пов’язував окремі деталі інтер’єру в єдиний декоративний ансамбль (палац Амалієнбург, Німеччина, 1734—39). [ ДЕСЮДЕПÓРТ (франц. dessus de porte, буквально – над дверима), декоративне панно, розташоване над дверима (найчастіше живописне, рідше скульптурне). Обрамлення десюдепорту пов’язують його із загальним ліпним або різьбленим дерев’яним оформленням дверного отвору. Десюдепорти широко застосовувались в оздобленні палацових інтер’єрів у Європі у 17–18 ст., в Росії – у 18 ст.]