Жак жермен суфло. Церква святої женев’єви (пантеон). 1757—1790 рр. Париж. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Жак жермен суфло. Церква святої женев’єви (пантеон). 1757—1790 рр. Париж.



ЦEPKBА СВЯТОЇ ЖЕНЕВ’ЄВЫ (ПАНТЕОН)

Ідея перебудови середньовічної церкви Святої Женев’єви в Парижі виникла ще наприкінці 17 ст. Піз­ніше король Людовик XV дав обітницю перебудувати стару церкву, а у 1755 р. її головним архітектором став Жак Жермен Суфло (1713—1780).

За першим проектом вона мала нагадувати античний храм, а портик був подібним до портика давньоримського Пантео­ну. Майбутня церква в плані являла собою грецький (рівно кінцевий) хрест. Будівля мала були величезною — сто десять метрів у довжину, вісімдесят чотири метри в ширину і вісімдесят три метри у висоту. До 1775 року було зведено портик з двадцятьма двома колонами. Після смерті Суфло його справу продовжили помічники. Під їхнім керівництвом у 1785—1790 рр. було закінчено купол хра­му, проте добудову і зміни в архітектурі церкви відбувались аж до початку XX ст. В роки Великої Французької революції церкву Святої Женев’єви назвали французьким Пантеоном; тут повинні бути поховані великі люди Франції. У 1829 р. до Пантеону перенесли останки са­мого Суфло.

Саме ця церква стала найбільшою будівлею французького неокласицизму.

Серед інших знаменитих архітекторів неокласицизму – Жак Франсуа Блондель (засновник архітектурної школи); Шарль де Вайї (паризький театр Одеон) та інші.

Скульптура

Майже кожен з французьких скульпторів 18 ст. працював одночасно в різних жанрах — і в історико-міфологічному, і в портретному. Ставлення скульпто­рів до панівних стилів — ро­коко і неокласицизму — також бу­ло доволі вільним. Один і той же майстер з легкістю переходив від витончених статуеток в стилі рококо до монументальних неокласицисти­чних композицій.

Скульптори Едм Бушардон (1698-1762, розвивав традиції класицизму), Жан Батист Лемуан Молодший (1704-1778, майстер в стилі рококо), Жан Батист Пігаль (1714-1785, майстер реалістичного портрета), Етьєн Моріс Фальконе (1716-1791, автор композиції у фарфорі в стилі рококо на теми античності, автор пам’ятнику Петру І у Петербурзі).

 

Попередником естетики класицизму був придворний скульптор Людовика ХУ Едме́ ( або Едм) Бушардо́н (1698, —1762), що прагнув виховати у сучасників смак до форм античного мистецтва.

Бушардон. Амур,що робить собі лук з Бушардон. Амур.

Палиці Геркулеса.1750.

 

Найбільш відомим майстром рококо був Жан Батист Лемуан Молодший (1704—1778), який виконав скульптурні прикраси для інтер’єрів готелю Субіз у Парижі. Граційність поз, тонкий ліризм, незвична асиметричність ком­позицій відрізняють його статуї, які гармонійно доповнюють вбрання залів в стилі рококо. Лемуан був прекрасним педагогом: з його май­стерні вийшли два видатних скульптора середини 18 ст. — Пігаль і Фальконе.

Ж.Б. Лемуан Молодший. Астрономія.Б. 1738 р. Овальний салон, Готель Субіз, Париж.

 

Жан Батист Пигаль (1714—1785) – французький скульптор. Навчався з 1722 у Робера Ле Лоррена і Жана Батиста Лемуана, а потім, в 1736-1739, додав собі знань і досвіду в Римі. Його стиль сформувався під впливом античного і сучасного йому італійського мистецтва. Пігаль став одним з найбільших майстрів свого часу. У 1744 за статуетку «Меркурій, що зав’язує сандалії » (Париж, Лувр) он был избран членом Академии.

Пігаль. Меркурій, що зав’язує сандалії. Б. 1738 р. Лувр, Париж.

Сучасники називали його Нещадним, оскільки в портретах він ніколи не ідеалізував модель. Наприклад, в автопортреті, виконаному у 1777 р., майстер показав, як невмолимо насувається на нього старість.

Ж. Б. Пігаль. Автопортрет. 1777 р. Лувр, Париж.

В творах інших жанрів Пігаль прагнув поєднати витонченість з складними силу­етами і поворотами фігур. Кар’єра Пігаля була вдалою. З 1752 Пігаль викладав в Академії. У 1779 р. він стає ректором, а у 1785 - її президентом. Серед учнів Пігаля – Ж.А.Гудон і Ф.І.Шубін.

 

Етьєн Моріс Фальконе (1716—1791), вір­туозно володів пластикою, був великим ерудитом: прекрасно знав античну скульпту­ру, древні мови і літературу. Більше десяти років Фальконе керував фарфоровою мануфактурою в Севрі (поблизу Пари­жа). Його маленькі композиції в стилі рококо на античні сюже­ти — «Амур, що свариться», «Пігмаліон і Галатея», «Аполлон і Дафна» та інші (50—60-і рр.) — тонко пере­дають відтінки настрою, а фарфор неначе оброблений ювеліром.

 




Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 701; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.228.40.212 (0.004 с.)