Острозькі стародруки Івана Федорова

Однією з найцікавіших сторінок діяльності Острозької академії було співробітництво з вітчизняним першодрукарем Іваном Федоровим (Федоровичем), який здійснив її перші видання. На початку 1575 р. Іван Федоров приїхав у Дермань. Найстаріший відомий документ про нього на Волині свідчить про те, що 5 березня 1575 р. Іван Федоров був призначений князем К.-В. Острозьким на посаду управителя Дерманського монастиря. Цей монастир знаходився під патронатом Острозького, був одним з найбагатших православних монастирів України і уславився як великий культурно-пропагандистський центр, безпосередньо пов’язаний з Острогом. Монастир мав велику бібліотеку, яка ще в 1571 р. нараховувала крім релігійних 40 «посполитих» світських книжок. Тут Іван Федоров міг розраховувати на допомогу монахів-книжників. При своїх постійних зв'язках з різними православними осередками дерманські монахи могли допомогти і в пошуках на Балканах та Близькому Сході списків біблійних текстів, необхідних для видання Острозької «Біблії». На думку І.З. Мицька, друкарня могла початково функціонувати в дерманському монастирі. «Тут могли бути випущені якісь малоформатні видання, про котрі просто не збереглися відомості»[1]. Проте, коли в листопаді 1576 р. князь Острозький отримав від Стефанв Баторія грамоту, що підтверджувала його право володіти Острогом, і в нього вже не було сумнівів щодо заснування академії та друкарні в його домоначальному граді, Іван Федоров переїжджає до Острога, де зосереджуються наукові сили, будується та обладнується друкарня. Академію та друкарню було засновано князем одночасно як єдиний освітній комплекс. Академія готувала освічених діячів, які могли бути авторами, редакторами та коректорами книг, а друкарня мала видавати їх твори та посібники для навчання.

Перше видання острозької друкарні – Буквар 1578 р.

Першим відомим виданням Острозької академії був Буквар, що вийшло в світ 18 червня 1578 р. Буквар складався з трьох частин: 1 - Грецько-старослов’янської книги для читання, 2 – власне Букваря, 3 – Сказання чорноризця Храбра “О писменах”. Грецько-старослав’янська книга для читання була призначена для удосконалення навиків читання грецькою мовою. На першій її сторінці були розміщені старослов’янський та грецькій алфавіти, на наступних сторінках паралельно у два стовпчики надруковані тексти молитв грецькою та старослов’янською мовами. Отже, учень читав молитву старослов’нською, а потім грецькою мовою і удосконалював свої знання цих мов. Грецькі тексти молитв, видані без жодної помилки, очевидно, були підготовлені великим знавцем грецької мови Діонісієм Раллі Палеологом. Перший та єдиний примірник греко-слов’янської читанки був виявлений у Державній бібліотеці м. Гота в 1961 р. З’явились перші публікації, але ґрунтовне дослідження та опис цієї книги був зроблений та опублікований в 1968 р. німецькими вченими Гросгофом та Сіменсом. Вони слушно зауважили, що назва “Азбука”, розміщена на першій сторінці книги, не відповідає її змісту. Тому назвали цю частину книги Греко-руська церковнослов’янська книга для читання.

Друга частина книги - власне Буквар мав титульний аркуш, який раніше був відсутній у самостійних виданнях Івана Федорова. Очевидно, що титульний аркуш був розміщений під впливом вчених мужів острозької академії. На титульному аркуші Букваря надрукована коротка передмова, у якій зазначено, що в Острозі з ініціативи князя К.-В. Острозького відкрито школу “научения ради детского”, зібрані вчителі, відкрито друкарню, і що ця книга, надрукована “по руськи Аз Буки” та “по грецькі Альфа Віта” призначена для навчання дітей. Саме у передмові до Острозького Букваря вперше згадується Острозька академія. Передмову обрамлює декоративний орнамент. Головний елемент орнаменту – плетінка (символ вічності) часто використовувався тоді не тільки в друкарстві, а й у кам’яному різьбленні на порталах замків та церков. Такий орнамент бачимо і на одному з порталів замку князів Острозьких. Отже титульна сторінка книги асоціювалася із входом до книги, тому її оздоблювали подібно до справжнього входу в приміщення.

У третій частині книги – було надруковано твір болгарського монаха ХІ ст.. чорноризця Храбра “Сказаніє како состави Святой Кирил философ азьбуку по языку словеньську и книги переведе от греческий словенский язык“. У цьому творі автор переконливо доводив, що слов’янська мова рівноправна поряд з такими класичними сакральними мовами як давньоєврейська. давньогрецька та давньолатинська. Надрукування цього трактату в той час, коли дискутувалося питання чи варто викладати в Острозькій академії старослов’янську мову, було актом політичної мудрості. У XVI ст. вважали, що існує три мови світової культури, на яких написане святе письмо – давньоєврейська, давньогрецька та давньолатинська. Старослов’янська мова не належала до їх числа. Цим трактатом доводилося, що старослов’янська мова є спадкоємницею грецької мови, отже, також є мовою світової культури.

Книга Нового завіту 1580 р.

У 1580 р. виходить одне з головних видань Острозької академії – Книга Нового завіту. Це малоформатне видання, надруковане дрібним шрифтом. Отже, призначалось не для церкви, а для домашнього вжитку та для школи. Надрукування Книги Нового завіту, що призначалася для широкого кругу читачів було прогресивним актом. Адже у той час більшість ортодоксальних священиків вважали, що Святе письмо може читати і тлумачити лише пастор, але не прості люди. Іноді Біблії навіть приковувалися до вівтарів цепами. Діячі реформаційного руху проголосили, що Святе письмо можуть і повинні читати і тлумачити всі. Очевидно, під впливом ідей реформації була надрукована Книга Нового завіту в Острозі, тексти якої до друку підготували діячі академії. У книзі містилося 4 Євангелія – від Мат фея, Марка, Луки та Іоанна, Апостольські діяння та послання та Псалтир. Новинкою. Що не зустрічалася ні в рукописах, ні в іноземних слов’янських виданнях, було поєднання в одному томі старозавітного Псалтиря і Нового завіту.

Особливе значення має в книжечці титульний аркуш. Уперше в Книзі Нового завіту Іван Федоров застосував обрамлення титульного аркуша у вигляді брами, своєрідної тріумфальної арки, яка неначе запрошує читача увійти в світ книги. Цей тип обрамлення титульного аркуша, званий у ту добу “форта”, що означає “брама”, “двері”, виник у контексті західноєвропейського мистецтва Західної Європи в XVI ст. Для Книги Нового завіту він був запозичений з лютерівських перекладів “Книги повчань Страхових” (1533) та “Книги притч Соломонових” (1535), що були видані в друкарні Георга Рау у Віттенберзі.

”Книжка Собраніє вещей нужнейших” 1580 р.

Спеціально до Книги Нового завіту одним з науковців Острозької академії – Тимофієм Михайловичем був підготовлений алфавітно-предметний покажчик, який отримав назву “Книжка Собраніє вещей нужнейших” і був виданий у Острозькій друкарні наприкінці 1580 р. Це підбірка (собраніє) невеликих висловів з Книги Нового завіту, розміщених у алфавітному порядку. Під кожним висловом вказувалося у якому Євангелії і на якій сторінці його шукати. Отже, “Книжка Собраніє верей нужнейших” служила покажчиком для всіх новозавітних текстів, призначалася для полегшення пошуку місць у Новому завіті, на які можна було б посилатися в полеміці, використовувати як цитати, епіграфи. Багатьма висловами інтелігенція того часу користувалася як крилатими словами та афоризмами: “Богатим горе”, “Багатство зло”, “Гонителей не имами боятися”, “Всякая неправда грех есть”, “Человек, что посеет, то и пожнет”. Книжка має 52 нумерованих аркууші. На першому з них надрукована назва та вказано ім’я укладача книги Тимофія Михайловича (“доброго приятеля” Івана Федорова). Отже, “Книжка Собраниє вещей нужнейших” була першою працею в Україні в галузі довідково-інформативної літератури, (першою книжкою для довідок) і першою книгою, у якій відомий індивідуальний автор – Тимофій Михайлович. Імовірне припущення, що Тимофій Михайлович був ідентичний із “дяком школи руської Острозької” Тимофієм Анничем, який подарував Дерманському монастиреві Євангеліє 1575 р., надруковане Петром Мстиславцем. У документі від 5 березня 1578 р. Тимофій Михайлович виступає слугою писаря Великого князівства Литовського Михайла Гарабурди.

У процесі підготовки до друку “Книжки Собраніє вещей нужнейших” Тимофій Михайлович користувався алфавітно-предметними покажчиками “Конкорданціями”, які вже існували в Західній Європі, зокрема, “конкорданціями” до кальвіністської Берестейської Біблії 1573 р. та до перекладу Нового завіту 1577р., здійсненого антитринітарієм Мартином Чеховичем. У заголовку своєї книги Тимофій Михайлович підкреслював, що хоча він, користувався покажчиками протестантських, зокрема антитринітарських видань, його праця буде корисна саме для тих. Хто вірить у Святу Трійцю. Запозичуючи у своїх попередників саму ідею покажчика та добір певних статей, Тимофій Михайлович, аж ніяк не копіював їх.. У нього є ряд матеріалів, яких немає в попередніх покажчиках. Тимофій Михайлович застосовує інший принцип посилань: не на розділи та рядки, а на розділи та зачала. Тимофій Михайлович на відміну від попередників не застосовує інверсій – перестановки слів. Якщо в алфавітно-предметних покажчиках західноєвропейських видань будь-яка сентенція розміщувалася на літеру, з якої починалося її ключове слово, то у Мартина Чеховича будь-яка цитата розміщувалася на літеру, з якої починалося її перше слово. Наприклад, вислів “всяка неправда гріх єсть” у Тимофія Михайловича розміщений на літеру “В”, а не на літеру “Н” (ключове слово – неправда), або на літеру “Г” - ключове слово гріх). Така побудова покажчику була більш зручною для пошуку будь-якої наперед відомої цитати.

Готуючи до друку тексти “Книжки Собраніє вещей нужнейших” Тимофій Михайлович та Іван Федоров передбачили можливість її видання як разом із Книгою Нового завіту, так і окремо. Насьогодні відомо 15 примірників Книжки. Більшість з них оправлені разом із Книгою Нового Завіту, проте існують окремо оправлені примірники. Деякі з наведених Тимофієм Михайловичем цитат стали афоризмами, які широко використовуються і в наш час: “Сребролюбіє корЂнь всЂм злыл єсть”, “Человек, что сЂєт, то и пожнет”, “Гонителей не имами боятися”

Хронологія” Андрія Римші.

Була надрукована в Острозькій друкарні 5 травня 1581 р. Це перший в Україні друкований поетичний календар, який мав такий заголовок: “”Которого месяца што за старых веков диєло короткое описание”. Очевидно він був призначений для учнів молодших класів острозької школи. Це розділений надвоє листок паперу, на якому надруковані назви місяців давньоєврейською, латинською та простою українською мовами. Під кожною назвою місяця надрукований дворядковий вірш, у якому розповідається про те, які головні біблійні події з старозавітної історії відбулися в тому чи іншому місяці. Вірші до календаря склав відомий білоруський поет, що входив до когорти діячів академії, брав участь у підготовці до друку текстів Острозької Біблії, Андрій Римша. Тому у сучасній науковій літературі цей календар називається “Хронологія” Андрія Римші. Очевидно, “Хронологія” була дидактичним виданням, призначеним для заучування в молодших класах назв місяців з паралельним засвоєнням у віршованій формі біблійних подій, розвивала навики віршування. “Хронологія” А.Римші – перший друкований поетичний твір східнослов’янських народів. Автор “Хронології” відомий білоруський поет, один з діячів академії, що приймав участь у підготовці до друку текстів Острозької Біблії, займався астрономією та математикою. Відомі його геральдичні поезії, військова поема і переклад з латинської мови опису Палестини.

“Хронологія” А.Римши викликає інтерес і як важлива пам’ятка мови. Вперше в історії друкарства кирилицею подані народні назви місяців: вресень, падзерник, грудень, просиней, стишень, лютий, марец, квітень, май, чирвец, серпень – який присвячені вірші про подій старозавітної історії.

“Хронологія” на має прямої вказівки, що її надрукував Іван Федоров. Проте всі дослідники без сумніву зараховують її до видань першодрукаря, оскільки вона вийшла 5 травня 1581 р. в період надрукування біблії.

До нашого часу виявлений лише один примірник “Хронології”, який у 1830-40-і роки належав колекціонеру стародруків купцю О.І.Кастеріну, а нині знаходиться в Російській Національній Бібліотеці в Санки Петербурзі.

Острозька Біблія 1581р.

Найвидатнішою пам’яткою співробітництва Івана Федорова з науковцями Острозької академії була Острозька Біблія 1581р. Після надрукування в 1561 р. в краківській друкарні Леополіти Шарфенберга католицької Біблії, та протестантської кальвіністської Берестейської Біблії (1563) і Несвізької Біблії Симона Будного (1572) видання православної біблії старослов’янською мовою стало насущною потребою часу. До Острозької Біблії люди знали тільки перекази про Старий Завіт, а не сам Старий Завіт по Паремійниках, а також Псалтир. Оскільки він використовується при всіх богослужіннях.

Видання Острозької Біблії готувалося давно. Ще у 1573 р. князь В.-К. Острозький через димломата та писаря Великого князівства Литовського Михайла Гарабурду “Старанним благанням дістав собі добру Біблію” єдиного повного на той час Геннадіївського списку. Геннадіївська Біблія була написана в Новгороді у 1499 р. за часів єпископа Геннадія. У основу Геннадіївської Біблії були покладені тексти Семонівської школи IX ст. Крім Геннадіївської Біблії 1499 р. князь К.-В. Острозький роздобув багато й інших Біблій різними письменами та мовами і наказав пильно дослідити, чи вони в усьому згідні з Писанієм. І виявилося багато відмінностей, не тільки різниць, але й перекручень. На деякий час острозьких книжників навіть охопив сумнів що до можливості підготувати філологічно досконалий текст. Але, порадившись з князем вчені вирішили довести до кінця розпочату справу. Пошуки текстів були продовжені “у багатьох великих країнах світу – до земель Римських, Кандійських островів (О. Крит), а найбільше до численних грецьких, сербських та болгарських монастирів, дійшли до самого голови усієї Східної церкви вселенського патріарха Ієремії, всюди постійно прохаючи для себе людей, які добре знають грецьке та слов’янське писання, та ізводів добре виправлених безпомилкових”. Порадившись з князем, знавці біблійних текстів вирішили у всьому наслідувати давній грецький переклад з давньоєврейської мови 72 перекладачів – названий “Септуагынта”. У переклады з грецькоъ мови слово “септа” означаэ “70”. Згідно традиційної церковної точки зору, цей перший переклад Біблії на грецьку мову здійснили 70 перекладачів за 70 днів за часів єгипетського царя Птоломея Філадельфа у 3 ст. до н. е. (Птоломей Філадельф заснував Олександрійський мусейон у 297-298 рр. до н. е.), він призначався для євреїв, які вже не розуміли своєї рідної мови. Згідно наукової точки зору переклад Старого завіту на грецьку мову (Септуагінта) був зроблений не одночасно, а протягом 4-1 ст. до н. е. У 100 р. на соборі єврейського духівництва в Ямнії цей Старий завіт (книги “Буття”, “Ісход”, “Числа” та ін.) був визнаний канонічним. У 362-364 рр. на соборі в Лаодікеї до книг старого завіту додали Новий завіт. Існують три списки Септуагінти: Александрійський, близький до нього Ватиканський та Синайський. Олександрійський та Ватиканський списки Септуагінти зберегли найдавнішу редакцію тексту Біблії до її правки масоретами. Друкований текст цього перекладу роздобув у Ватикані Діонісій Раллі Палеолог (архієпископ Кізікії, згодом Тирнова). У одному з своїх листів князь К.-В.Острозький згодом засвідчував, що видана в Острозі Біблія є “неначе дочкою” привезеної Палеологом. На титульному аркуші острозької біблії було підкреслено. Що вона слідує “єліко мощно” грецькій Септуагінті. Крім того, тексти Острозької Біблії готувалися на основі Геннадіївської Біблії 1499 р., привезеної від Іоанна Васильовича Грозного Михайлом Гарабурдою, та латинської Вульгати, перекладеної хорватом домініканцем Веніаміном. Ті частини, які перекладалися з латинської Вульгати, були значно виправлені на основі Септуагінти. Деякі книги перекладалися безпосередньо з грецьких оригіналів, було використано також найдавнішу кирило-мефодіївську редакцію IX ст. (де звернено головну увагу на розуміння тексту), українські рукописи 70-80-х років XV ст. Переклад звірявся з чеським виданням Біблії 1495 р. та іншими Бібліями.

Видавці біблії свідомо вирішили подати текст книги старослов’янською мовою, що склало би враження давнього автентичного перекладу епохи князя Володимира. Церковно-слов’янська мова, авторитет якої був освячений традиціями, була доступна освіченим людям всіх православних країн і служила засобом міжслов’янського спілкування. Острозька Біблія була значним спільним кроком у розвитку старослов’янської мови, зробленим острозькими книжниками та І.Федоровим. Редакційна комісія прагнула домогтися якомога чистої слов’янської мови, хоча в тексті багато українізмів. Однак текст Острозької Біблії став зразковим для східно та південно-слов’янських народів, обов’язковою літературною нормою.

Той факт, що саме Герасим Смотрицький написав передмову до Біблії, дозволяє припустити, що саме він очолював гурток вчених, що готували тексти Біблії до друку. Але публіцистика Г. Смотрицького позбавлена теологічного обґрунтування та науково-довідкового апарату. Тому, мабуть, більшу роль у текстологічній підготовці відіграли Тимофій Михайлович та Василь Суразький. Особливо - Тимофій Михайлович. Його службу у дипломати та писаря Великого князівства Литовського Михайла Гарабурди можна пов’язувати з участю останнього у роздобуванні рукописів біблійних книг. Велика роль у вченій колегії, яка готувала Острозьку Біблію належала вченим грекам Євстафію Нафанаїлу (Наталіелю) з Криту, Мосхолупу, а також великому знавцеві грецької мови Діонісію Раллі Палеологу. У підготовці текстів Острозької Біблії, мабуть також брав участь поет-кальвініст Андрій Римша та Острозький протопоп Терентій Іванівський.

Свідомо прагнучи до архаїзації тексту, острозькі видавці стали на шлях новаторства в галузі оформлення книги. Іван Федоров бажав навіть прикрасити її 150 сюжетними ілюстраціями, гравірованими на міді, і з цією метою віп переговори з вроцлавським майстром Блазиушем Ебішем. Однак цей план не вдалося здійснити. Все ж загальна концепція конструювання Острозької Біблії утверджує послідовність елементів книги, характерних для українських стародруків XVI ст.: титул в орнаментованій рамці-порталі, так звана “форта”, герб видавця або мецената, вірші на герб, передмова, текст, післямова в кінці книги та друкована марка -сигнет. Крім біблійних текстів у Острозькій Біблії містилося ще ряд літературних творів: дві передмови, написані Г.Д.Смотрицьким та вірш на герб князя К.-В. Острозького (перший зразок геральдичної поезії в українській літературі) та Післямова Івана Федорова.

12 серпня 1581 р. величезна праця вчених та друкаря була завершена. Тираж Біблії на той час був досить великим, він становив біля 1500 екземплярів. У кожному 1256 сторінок та 3200000 друкарських знаків. Примірники книги почали швидко розходитись українсько-білоруськими землями Речі Посполитої, потрапляли до Московського царства, до болгар і сербів, що перебували під владою Туреччини. За умов польсько-католицького утиску та невтішного стану православ’я загалом після загибелі Візантії Острозька Біблія відігравала роль великої духовної сили, що єднала всіх сповідників православної віри, стала символом національної культури, довела всьому світові, що старослов’янська мова поряд із латинською та грецькою також є мовою світової культури.

Для Західногї Європи Острозька Біблія стала своєрідним свідоцтвом ідеологічної та моральної зрілості східнослов’янських народів. Частіше всього вона представляла слов’янську книжність за кордоном. Її подарували Римському папі Григорію XIII, послу англійської королеви Єлизавети Джону Горсею. Є екземпляр Біблії, що належав шведському королю Густаву Адольфу. Острозька Біблія була подарована також Римському папі Іоанну Павлу ІІ під час його перебування в Україні в 2000 р.

25. Полемічні видання острозьких просвітників (загальна характеристика)

Слово “полемічна” походить від грецького слова “полемікос” – “войовничий” – це твори українських, білоруських та польських діячів, виникнення яких зумовлено релігійним протистоянням між православною, римо-католицькою, греко-католицькою та протестантськими церквами. У розвитку полемічної літератури виділяють три періоди. Перший (ранній) період пов’заний з офіційним розколом християнської церкви у 1054 р. на західну латинську (католицьку) та східну грецьку (православну).

Другий період полемічної літератури, що починається з 70-х років XVI ст. був пов’язаний з загостренням проблеми унії – об’єднання католицької і православної церкви. Полеміку розпочав один з найінтелектуальніших монахів Західної Європи єзуїт Петро Скарга. У 1574 р. він написав книгу “Про єдність церкви Божої”. Вона була видана на початку лютого 1578 р. Перше видання книги П. Скарга присвятив Костянтину-Василю Острозькому як першому серед православних магнатів Речі Посполитої “першому в тім законі грецьким”, визнаному авторитетному захиснику та поборнику православної віри.У своєму трактаті Петро Скарга з великою повагою говорив про православну церкву, про те, що всі біди католицької та православної церков походять від того, що церкви роз’єднані. Він палко відстоював ідею унії – об’єднання церков, щиро вважаючи, що це посилить їх у боротьбі проти єресей. У своєму трактаті Петро Скарга принижував старослов’янську мову, він писав. Що вона не належить до мов світової культури, як грецька та латинська, і відмовляв К.-В.Острозького від того, щоб у Острозькій школі велося викладання старослов’янською мовою. “Не було ще на світі і не буде ніколи жодного університету і академії. де б викладання велося на іншій мові, крім грецької та латинської. А з слав’янської мови ніхто ще розумним не був”. Дати відповідь для Петра Скарги К.-В. Острозький доручив своєму слузі аріанину Мотовилу. На жаль відповідь Мотовила Петру Скарзі не збереглася. Про неї є дві згадки в листах Андрія Курбського до князя К.-В. Острозького. Андрія Курбського дуже обурював той факт, що Острозький доручив дати відповідь Петру Скарзі не православному. А протестанту, відомому діячеві антитринітарського руху. Очевидно відповідь Мотовила Петру Скарзі була одним з перших полемічних творів Острозького осередку.