Загальні поняття управління ризиками.

 

Успіх роботи щодо зниження рівня ризиків чи їх мінімізації прямо залежить від продуктивності дій з управління цим специфічним видом діяльності. Модель процесу управління ризиками може виглядати, як показано на рис. 2.1.

Управління ризиками

 

Планування управління

Ідентифікація ризиків

 

Якісна оцінка Кількісна оцінка

 

Заходи реагування на ризики

 

Моніторинг і контроль

 

Рис. 2.1. Модель процесу управління ризиками

 

Управління ризиком передбачає проведення різних заходів з метою зниження реалізації потенційних небезпек. Це складний процес в якому можна виділити елементарні складові, вихідні положення, ідеї, що іменуються принципами.

Принципи зменшення ризику

 

законодавчі орієнтуючі управлінські технічні організаційні

 

Законодавчі – закріплені законом правила, що забезпечують прийнятий рівень безпеки.

Орієнтуючі – основоположні ідеї, що визначають напрямок пошуку безпечних рішень і служать методологічною та інформаційною базою.

Технічні – спрямовані на безпосереднє відвернення дії небезпечних факторів і базуються на використанні фізичних законів.

Управлінські – це плановість, контроль, підбір кадрів, відповідальність.

Організаційні – принципи, за допомогою яких реалізується науково-обґрунтовані рішення щодо зменшення ризику.

Невід'ємним елементом управління ризиком з метою забезпечення безпеки життєдіяльності є прогнозування. У безпеці життєдіяльності прогнозування охоплює науковий аналіз закономірностей життя людини в різних сферах її діяльності, оцінку тенденції їхнього розвитку в майбутньому з урахуванням уже накопиченого досвіду і досягнень у безпеці життя людини. За своєю суттю будь-який прогноз є лише припущенням унаслідок чого прогнозування завжди буває багатоваріантним.

Прогноз – результат наукового передбачення, якісні висновки з позицій принципів і методів науки про тенденції розвитку процесу чи явища, що вивчають, і моментах настання того чи іншого явища чи процесу.

Передбачення – припущення чогось заздалегідь, здійснення правильного висновку про напрям розвитку чого-небудь, про можливість якоїсь події тощо, на підставі вивчення фактів, даних та ін. Його розглядають як випереджувальне відображення дійсності (здатності мозку формувати моделі розвитку подій у майбутньому), що ґрунтуються на вивченні об'єктивних законів життєвого середовища людини.

Здатність передбачити хід подій – невід'ємна риса людини, яка вдосконалювалася в процесі практики протягом усієї історії її існування. Накопичення результатів спостереження, фактів, що давали змогу передбачати явища природи, вчинки і дії людей, сприяє уникненню типових небезпек.

Планування управління ризиками має на меті виробити план управління ризиками нещасних випадків для умов конкретного підпри-ємства (виробництва). Він має відображати роздроблені керівництвом виробничої структури підходи до реалізації ідеї ідентифікації ризиків, спо-собу проведення кількісної оцінки ризиків, вибору заходів організаційно-технічного плану для реагування на ризики з метою їх мінімізації.

Складова частина системи управління ризиками зводиться до їх кількісної оцінки.

Ідентифікація ризиків нещасних випадків – етап керування чи процедура, що полягає в систематичному виявленні загрозливих для здоров’я людини потенційних небезпек (ризиків) виробничого середо-вища чи умов їх виникнення, властивих певному виду діяльності, а також визначенню характеристик цих ризиків. Ідентифікація ризиків проводиться регулярно відповідно до плану управління ризиками протягом усього часу його реалізації.

Оцінку ризику тих або інших подій можна робити тільки за наявності достатньої кількості статистичних даних. У противному випадку дані не будуть точними, оскільки тут ідеться про так звані «рідкісні явища», до яких класичний підхід імовірності не є застосовним. Так, наприклад, до Чорнобильської аварії ризик загибелі в результаті аварії на атомній електростанції оцінювався в 2×10^–10 на рік. За останніми даними в Україні ризик загибелі в результаті аварії в середньому по галузях оцінюється в 2×10^–4 на рік.

Дії по реалізації ідеї реагування складаються із заходів організаційно-технічного плану, спрямованих на зниження рівня ризиків нещасного випадку:

- за можливості – повне усунення ризику;

- запобігання доступу працівників до джерела ризику;

- організація роботи таким чином, щоб знизити вплив ризику (небезпечного фактора);

- використання засобів індивідуального захисту.

Моніторинг надзвичайних ситуацій – це система безперервних спостережень, лабораторного та іншого контролю для оцінки стану захисту населення і територій та небезпечних процесів, які можуть призвести до загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, а також своєчасне виявлення тенденцій до їх зміни. Мета моніторингу ПНО (потенційно небезпечний об'єкт) – отримання даних про поточний стан ПНО та актуалізація інформації, що міститься у базі даних Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів для запобігання надзвичайним ситуаціям (НС) та мінімізації їх наслідків.

Потенційно небезпечний об'єкт (ПНО) – об'єкт, що створює реальну загрозу виникнення НС. До їх числа входять об'єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, об'єкти з видобування корисних копалин, а також гідротехнічні споруди, тощо.

Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів - автоматизована інформаційно-довідкова система обліку та обробки інформації щодо ПНО.

На підприємстві стан ПНО визначається якісними та кількісними параметрами, що характеризують техногенні та природні чинники потенційної небезпеки. Якісний аналіз ПНО виконується один раз для початкового розуміння сутності можливої катастрофи та її соціально-економічних негативних наслідків для суспільства. Полягає у визначенні основних характеристик вражаючих факторів НС та найзагальніших заходів, що можуть бути вжиті для ліквідації НС. Кількісний аналіз ПНО несе кількісну інформацію про НС і виконується на всіх етапах життєвого циклу НС. Кількісний аналіз НС – це визначення ризику впливу вражаючих факторів і оцінки стійкості об’єкта.