Хрущовська “відлига”: та її характер в Україні.

Час після смерті Сталіна (березень 1953 р.) до жовтня 1964 р., при всій своїй суперечності, носить назву "відлиги". Перший і найбільш рішучий крок у бік десталінізації суспільного життя був зроблений Хрущовим по реабілітації жертв великого терору.Почалась часткова ліквідація сталінського ГУЛАГУ (Главное управление лагерей). За кілька років сотні тисяч жертв сталінських репресій повернулись в Україну. Зокрема, до 1957 р. було звільнено понад 65 тис. бійців ОУН-УПА.
За часів М.Хрущова було здійснено низку економічних реформ. Насамперед це стосувалось українського села, яке найбільше потерпало від сталінського терору. Серед перших заходів слід назвати підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що одразу дало поштовх до зростання продуктивності праці в сільському господарстві. Восени 1953 р. з колективних господарств було списано всю заборгованість минулих років по поставках продукції тваринництва. Для стимулювання праці сільськогосподарських працівників їм було дозволено сплачувати грошовий аванс з коштів, які надходили від реалізації сільськогосподарської продукції. Після смерті Сталіна був послаблений податковий прес на особисті селянські господарства — розмір податку був зменшений майже вдвічі. Однак перманентні заходи не могли вирішити долю села.на полях Західного Сибіру, Казахстану і Північного Кавказу працювало понад 75 тис. кращих представників української молоді.Протягом 50-х років відбулось укрупнення колгоспів, що частково зменшило апарат управління. 1958 р. було ліквідовано МТС (машинно-тракторні станції), а їхня техніка перейшла до колгоспів.
Паралельно і з сільським господарством хрущовські реформи здійснювались у промисловості. Відбулась заміна галузевого управління промисловістю територіальним. Замість галузевих міністерств керівництво промисловістю республіки перейшло до територіальних рад народного господарства — раднаргоспів. Уряд України дістав під своє керівництво майже 10 тис. промислових підприємств, виділених в 11 економічних адміністративних районів. Україна середини 50-х — початку 60-х років перетворилась на один з найбільших регіонів машинобудування, металургії, інших галузей.
"Відлига"" мала вплив на сферу культури. Послабилася політика самоізоляції, пожвавилися поїздки за кордон, обмін делегаціями, туризм, виставки в мистецтві та культурному житті. Велике значення мала кампанія пропаганди у зв'язку з 300-річчям Переяславської угоди гетьмана Б. Хмельницького з московським царем. Наслідком був зростаючий інтерес населення України до історії своєї Вітчизни, її національних героїв. У 1957 р. українські історики засновують "Український історичний журнал", з'являється монографія Івана Крип'якевича "Богдан Хмельницький".

65. Гальмівні процеси у соціальному та економічному розвитку СРСР та УРСР в 60-70 рр.

Невтішне становище народного господарства в середині 60-х років вимагало негайних і глибоких економічних та соціально-політичних реформ. Пленум ЦК КПРС, що відбувся у вересні 1965 p., прийняв постанову "Про покращення управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва"
Пленум визнав за необхідне ліквідувати ради народного господарства і повністю підпорядкувати підприємства загальносоюзним і союзно-республіканським міністерствам, побудованим за галузевим принципом. Це означало втрату контролю республіканських урядів над більшістю заводів і фабрик, які знаходилися на територіях союзних республік. Після реорганізації абсолютна більшість українських підприємств стала підпорядковуватися центральним міністерствам і відомствам.
Отже, ліквідація раднаргоспів зміцнювала централістські тенденції в Радянському Союзі, посилювала монополізм, що в умовах науково-технічної революції стало додатковим чинником деградації економіки. Ситуація ускладнювалася відсутністю політичних перетворень, демократизації суспільного життя. Натомість невдовзі розпочалася повзуча реакція, тяжіння до адміністрування, страх перед новаціями.
Централізована система планування і розподілу матеріальних ресурсів часто не спрацьовувала, що призводило до перебоїв у забезпеченні ресурсами, товарами та інших стихійних бід бюрократичного веденнягосподарства. Результатом такої економічної політики став тяжкий фінансовий стан, постійний дефіцит товарів і продуктів народного споживання, послуг, залишалася також невирішеною житлова проблема.
66. Правозахисний та дисидентський рух в Україні.

Правозахисний рух - частина дисидентського руху в СРСР, зосереджена насамперед на відстоюванні громадянських прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією СРСР (свобода слова, друку, демонстрацій, асоціацій тощо), незалежно від їх приналежності до будь-яких соціальних, національних або світоглядним групам. Під правозахисною діяльністю, головним чином, розумілася діяльність, спрямована на захист прав інших людей висловлювати власну думку і жити на свій розсуд, навіть якщо ця думка і цей спосіб життя не збігаються з думками і способом життя самих правозахисників.
1. Основні форми правозахисної діяльності:
1.1. Поширення самвидаву З кінця 1960-х рр.. правозахисний самвидав виникає і в більш організованих формах - перш за все, у вигляді інформаційного бюлетеня " Хроніка поточних подій "(1968 - 1983), який здійснював моніторинг порушень прав людини в СРСР.
1.2. Демонстрації Публічні акції були винятковим явищем в діяльності правозахисників, оскільки їх можливий інформаційний резонанс всередині радянського суспільства в умовах повного державного контролю над ЗМІ не міг не бути вкрай незначним.
Етапи правозахисного руху:
1 1965-1972
Період становлення правозахисного руху, викликаний реакцією після " хрущовської відлиги ", явно виявилася кримінальною справою (1965) щодо Андрія Синявського і Юлія Даніеля. Великий резонанс отримало "Відкритий лист" священиків Гліба Якуніна і Миколи Ешлімана в листопаді 1965 року.
2 1973-1975
Період міжнародного визнання і кризи руху.
3 1976-1985
Гельсінкський період

67. Перші кроки перебудовчих процесів в Україні (кінець 80-х - поч. 90-х рр.)
Смерть Л. Брежнєва в 1982 р. поклала край його „ері”, але не змінила загальної ситуації в країні. Наступником Брежнєва став тяжко хворий Ю. Андропов. У 1984 р. він помирає. Ю. Андропова змінив тяжко хворий К. Черненко, який у березні 1985 р. приєднався до своїх попередників і новим Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано тоді ще молодого і енергійного М. Горбачова.
В Українi, як i в цiлому Рад.Союзi сталося багато змiн: у економiцi – розширення самостїйностi пiдприємств, вiдродженя приват.власностi i кооперативного руху. Але цi реформи мали непослiдовний характер, що у свою чергу призвело до зниження виробництва, рiвня життя населення, дефiцит товарiв. У полiтичнiй галузi було взято курс на «соцiалiстичну i правову державу». Пiд гаслом «гласностi» вiдбулась лiбералiзацiя сусп.-пол. життя.
1986 р- iз тюрем було випущено близько 300 полiтисних в»язнiв. Iз Кримiнального кодексу були вилученi статтi про переслiдування за iдейнi переконання. З»явилася полiтика «соцiального плюралiзму», згодом- свобода слова
68. Громадсько-політичні процеси в незалежній Україні: труднощі та надбання.
У короткий період незалежної України було ухвалено найважливіші законодавчі акти: Декларація прав національностей України, Закон «Про громадянство України», «Закон про свободу совісті і релігійні організації» тощо. 1992 р. були затверджені Гімн, Прапор і малий герб України — тризуб. Дуже важко проходив процес ухвалення Конституції України, який розтягнувся на п'ять років. Вона була ухвалена тільки 28 червня 1996 р. Ухвалення Конституції заклало основи становлення Української держави як демократичної, соціальної і правової. 2002 р. Президент України Л. Кучма заявив про необхідність проведення в Україні політичної реформи. Проект цієї реформи передбачає створення в Україні парламентсько-президентської республіки.
69.Зовнішня політика та економічні процеси в незалежній Україні.
Незалежна Україна успадкувала від радянських часів командно-адміністративну економіку, яка повністю себе вичерпала і потребувала ринкового реформування. Однак упродовж тривалого часу реформи в економічній сфері проводилися вкрай невдало що ввело економіку у стан глибокої кризи, яка супроводжувалася шаленим підвищенням цін, жорстокою інфляцією, зростанням безробіття. Тільки у другій половині 90-х рр. ситуація почала змінюватися на краще завдяки проведенню приватизації, залученню іноземних інвестицій, стабілізації фінансової і грошової системи (наприклад, введення 1996 р. нової грошової одиниці — гривні. У другій половині 1990-х рр. була проведена аграрна реформа, що ліквідувала колгоспно-радгоспну систему. Ці сільськогосподарські підприємства були замінені агрофірмами. Однак в економічній сфері завдяки пануванню бюрократії існує чимало зловживань, до яких можна віднести корупцію, недобросовісну приватизацію тощо.
Зовнішня політика незалежної України
Одним з основних напрямків зовнішньої політики України є підтримання дружніх взаємовигідних зв'язків з країнами СНД. Україна є членом декількох регіональних міждержавних організацій, зокрема Центральноєвропейської ініціативи (з 1996 р.) та Чорноморського економічного співробітництва (1994) що дає їй можливість розширяти співробітництво в таких галузях, як зв'язок, енергетика, транспорт, екологічна безпека, наука і технологія, статистика, інформація, культура.
Західна політика України пов'язана з прагненням інтегруватись у європейські структури і зокрема з входженням у Європейський союз.
70. Проблеми становлення громадянського та правового суспільства на початку ХХІ ст.
На сучасному етапі українського державотворення проблема розвитку громадянського суспільства є дуже актуальною, оскільки воно відіграє важливу роль у забезпечені правових засад життя українців
Громадянське суспільство – це історичний тип розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних).
По-перше, для формування українського народу були властиві тривалі періоди бездержавності.
По-друге, розвиток засад формування громадянського суспільства на території Центральної України було заблоковано від 1919 p., а в західних областях - у повоєнну добу. Радянський лад поставив під контроль або ліквідував громадські організації, підпорядкував собі політично й економічно кожного громадянина. Іншими словами, тоталітарний режим був несумісний з існуванням тих організаційних структур, за участю яких має складатися громадянське суспільство. Тому в Радянському Союзі його ізольовані осередки існували в пригніченому стані.
По-третє, процес націє творення у Східній Європі відбувався із запізненням на 100-150 років порівняно з Європою Західною. Ця обставина, як і негативний вплив імперських центрів, загальмувала становлення української нації.