Декабристський рух та масонство в Україні, характерні риси.

Важливою подією політичної історії Російської імперії стала Вітчизняна війна 1812 р. Частина українського суспільства сподівалась, що Наполеон допоможе ліквідувати кріпосницький лад і панування царату на Україні. Інша частина вважала, що лояльне ставлення до Росії, підтримка її у війні проти Франції дасть змогу відновити самоврядування на Україні. Проте ці надії були марними. Після перемоги над Наполеоном жодних зрушень в становищі України не відбулось.
Характерною ознакою першої чверті ХІХ ст. було пожвавлення суспільно-політичного руху, що знайшло вияв у посиленні масонства і особливо в декабристському русі. Ненависть до кріпосництва стала першопричиною вільнодумства серед передових дворян, зокрема офіцерів. Закордонний похід російської армії після перемоги в 1812 р. дав можливість ознайомитись з суспільно-політичним життям західно-європейських країн. Це і підштовхнуло передових офіцерів до рішучих кроків. Все більшої сили серед них набували ідеї створення таємної організації для здійснення військового перевороту.
Такою організацією на Україні було “Південне товариство”, створене в 1821 р. Воно, як і “Північне товариство”, що існувало в Петербурзі, стало готуватись до збройного повстання. В “Південне товариство” входило понад 100 чол. Воно мало три відділення(у Василькові, Кам'янці і Тульчині). Керував ним П. І.Пестель Він розробив політичну програму товариства - республіканську конституцію, яку назвав "Руською правдою". Згідно з нею намічалось шляхом військового перевороту повалити царизм, проголосити країну республікою, скасувати кріпосне право, наділити селян землею безкоштовно, ліквідувати всі стани, надати всім людям однакові громадянські права та ін.
В 1823 р. на Україні брати Борисови і Люблінський створили "Товариство об’єднаних слов'ян". Його програма наближалась до вимог "Південного товариства". Ці організації в 1825 р. об'єднались. "Товариство об'єднаних слов'ян" стало четвертим відділенням таємної організації і називалось Слов'янською управою.
Повстання "Північного товариства" відбулось 14 грудня 1825 р., а "Південного товариства" - наприкінці грудня. Але повстання було жорстоко придушене. П'ять керівників його(Пестель, Рилєєв, С. Муравйов-Апостол (нащадок гетьмана Данила Апостола), М. Бестужев-Рюмін і Каховський) були повішені. 137 офіцерів відправили на каторгу в Сибір, або під кулі на Кавказ, де царизм завойовував гірські народи. Чотири тисячі солдат-декабристів прогнали крізь стрій, позбавили отриманих у війні з Наполеоном нагород і відправили на Кавказ чи заслання.
31. Наведіть приклади українського національного відродження в першій половині ХІХ ст
З кінця XVIII ст. зароджується український національний рух, спершу культурний, а з 1840-х (Кирило-Мефодіївське братство) і політичний. Почалося формування модерної української нації. Важливе значення для національного пробудження мала творчість Т. Шевченка.
Внаслідок репресій російського царату з 1870-х центр національного руху перемістився в Галичину. З кінця XIX ст. виникають українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави. Лютнева революція 1917 року в Росії стала поштовхом до початку національної революції в Україні.
Національному відродженню сприяло і поширення романтизму як художньої течії в літературі та мистецтві.
Національно-культурне відродження розвивалося в кількох напрямках, серед яких слід виділити етнографічний, літератур но-мовний, театрально-драматургічний, історичний. Перший етап національного українського відродження саме й розпочався з видання фольклорних збірок. У 1777 р. у Санкт-Петербурзі вийшла друком етнографічна збірка Г. Калиновського «Описание свадебных украинских простонародных обрядов». У 1798 р. побачила світ «Енеїда» І. Котляревського, з якою найчастіше пов'язують початок українського національного відродження.
Національне відродження базувалося на активному збиранні та публікації історичних джерел та пам'яток історичної думки, виданні журналів та альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих праць з історії України. Велику роль у національному відродженні відіграв твір «Історія Русів» (автор невідомий, уперше надрукований 1846 р.). У ній викладений історичний розвиток України від найдавніших часів до 1769 р. Автор працював у традиціях козацьких літописів, цими літописами він і користувався, доповнюючи виклад власними спогадами, а іноді (XVII ст.) — документами. Русами в ньому називаються українці. Основна ідея твору — природне, моральне й історичне право кожного народу на самостійний державно-політичний роз виток, а боротьба українського народу за звільнення — головний зміст книги. Центральна фігура «Історії Русів» — Богдан Хмельницький, якому автор дає високу оцінку. Фактично «Історія Русів» є політичним трактатом, втіленим в історичну форму.
Висновки
Проблеми українського національно-культурного й державного відродження наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. Викликають великий інтерес у науковців, широкої громадськості. Це природно. Дослідження національного відродження цієї доби в історії України, його теоретиків і подвижників української справи мають виняткове значення. І не тільки пізнавальне, що є вкрай важливим, але, головним чином, практичне – для розв’язання тих складних проблем державотворення, відродження й розвою вітчизняної культури, утвердження духовності і національної свідомості нашого народу на сучасному етапі його розвитку.

32. Український національний рух в Західноукраїнських землях в першій половині ХІХ ст
Дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатації селян, підвищення інтенсифікації їхньої праці у комбінації з нестримною сваволею поміщиків зумовлювали зростання соціального напруження в суспільстві та відповідну реакцію селянських мас. Ця реакція, як і в українських землях, підвладних Російській імперії, мала досить широку амплітуду: від пасивного спротиву (скарги, втечі тощо) до активної протидії (вбивства поміщиків, відкритий збройний опір, організація масових антифеодальних виступів тощо). Продовжуючи славні традиції 1810—1825 pp. розгорнувся активний опришківський рух. Його лідерами у Східній Галичині були Ю. Оженюк, Д. Якимчук, П. Мельничук, а на Закарпатті — С. Товта, І. Кокоша та ін.
Розгортанню селянського руху, як і в Росії, значною мірою сприяли чутки (про скорочення панщини; створення на окремих територіях вільних слобід, жителі яких на 10 років позбавлялися панщини та податків тощо), які разом з посиленням експлуатації стали каталізаторами масових селянських виступів на Чортківщині (1809 p.), Комарнівщині (1819-1822 pp.) та інших районах Східної Галичини.
На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця". Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811—1843 pp.), І. Вагилевич (1811— 1866 pp.) та Я. Головацький (1814—1888 pp.), які активно виступили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська).
Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д. Бантиш-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та літераторів (І. Котляревського) з Наддніпрянської України, члени "Руської трійці" своє головне завдання вбачали у піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.
Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували у багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цього своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського народу під іноземним гнітом. Зауважимо, що молоді патріоти шукали свій власний шлях допомоги пригніченому народові.
Революційна хвиля, що прокотилася Європою 1848—1849 pp., започаткувала новий етап модернізації імперії — було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

33. Селянство та його роль у революції 40-х років ХІХ ст. на Західній Україні
У 1848–1849 рр. Європу охопила загальноєвропейська демократична революція. Вона була спрямована проти режиму реакції, який встановився після розгрому імперії Наполеона І, проти пережитків феодалізму. Важким тягарем на плечі селян лягали державні повинності, насамперед, рекрутчина. Неухильно погіршувалося їхнє правове становище. Поміщики втручалися у родинне життя підвладних, продавали і міняли їх, розлучаючи членів сімей, могли позбавити майна тощо. Більш незалежним було становище державних селян, які вважалися вільними і сплачували державі феодальну грошову ренту за користування землею Формою відкритої боротьби селянства проти феодально-кріпосницького гноблення була збройна боротьба, так званий рух опришків. Наприкінці ХVІІІ – у першій пол. ХІХ ст. він охопив Буковину, Закарпаття та гірські округи Східної Галичини. Озброєні повстанські загони нападали на поміщицькі маєтки, розправлялися з їх власниками, а відібране майно роздавали селянам.На початку 40-х років селянський рух у ряді місць переріс у повстання. У Північній Буковині найбільшим був селянський виступ під керівництвом Лук’яна Кобилиці в 1843–1844 р. Повсталі селяни 22 громад відмовились відробляти панщину та інші повинності, вимагали перевести їх у ранг державних, оголосили ліси і пасовища своєю власністю, ратували за відкриття українських шкіл. У березні 1844 р. це повстання за допомогою військ було придушено. У 1846 р. селянські виступи охопили Східну Галичину. Всього протягом першої половини ХІХ ст. на західноукраїнських землях відбулося більше 15 селянських заворушень, більшість з яких припинилося лише після втручання каральних загонів. Проте, незважаючи на поразку повстанців, ця боротьба розхитувала основи феодально-кріпосницької системи. Вона примусила монархічний уряд взяти на себе ініціативу врегулювання аграрних відносин на західноукраїнських землях. Революційні події 1848 р. дали поштовх подальшому піднесенню антифеодального руху. Селяни відмовлялися від виконання панщини та інших повинностей і вимагали скасування кріпосного права. Загроза масового селянського повстання змусила правлячі кола Австрії провести радикальні зміни в аграрних відносинах. Імператорським указом від 17 квітня 1848 р. оголошено звільнення селян від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині. З 1 липня 1848 р. дію указу поширено на Буковину. Згідно з ухвалою Угорського сейму (березень 1848 р.), підтвердженою імператорським указом (2 березня 1853 р.), стало вільним і селянство Закарпаття.
34. Особливості реформ 60-70-х років ХІХ ст. Україні та їх значення.
Селянська реформа 1861 р. в Україні мала низку особливостей. Селяни Лівобережної та Південної України, де ґрунти були плодючими, отримали наділи розміром у 1,6 рази менші, ніж у інших регіонах Росії. Удаючись до різноманітних хитрощів під час переговорів та перерозподілу земель, поміщики привласнювали собі ліси, луки та водойми, що раніше вважалися загальною власністю. Собі вони завжди лишали найродючіші землі, а гірші продавали селянам за підвищеними цінами. У процесі перерозподілу вони часто змушували селян переїжджати, штовхаючи їх на додаткові витрати. Загалом у ході реформи поміщикам в Україні вдалося залишити за собою кращі, найбільш родючі землі.
Таким чином, внаслідок реформи 1861 р. селяни отримали особисту свободу, але їхня економічна залежність від поміщиків зберігалася. Тільки 10-15% селян змогли порівняно швидко викупити землю у поміщиків та розпочати власне господарство.
У 1864 р. була проведена земська реформа, якою впроваджувалося місцеве самоврядування.
Судова реформа 1864 р. перетворила становий суд на нестановий, закриті судові засідання на гласні, що відбувалися в присутності публіки та преси. Суд набув незалежності. Призначення суддів відбувалося урядом, втім позбавлялися вони посади тільки згідно рішення суду. Впроваджувався інститут присяжних, серед яких були засідателі від усіх станів. В судах розглядалися позиції обох сторін. Обвинувачення підтримував прокурор, захист - адвокат. Поява нової групи учасників судового процесу — адвокатів - була одним із наслідків реформи. Від старої системи залишилися особливі суди для духовенства та військових. Функціонували також волосні суди для селян.
Реформи в галузі освіти 1860-х років надали нижчим верствам більший доступ до неї на всіх рівнях, від початкового до університетського. Збільшувалася кількість навчальних закладів усіх типів. Була вдосконалена програма навчання, університети отримали більшу автономію. Впроваджувалася система початкової освіти. У середній школі вводилося два типи гімназій: класичні з викладанням латинської та грецької мов та реальні з переважанням природничих наук. Гімназії оголошувалися безстановими. Створювалися жіночі гімназії та школи, яких раніше не було. Існували також прогімназії - неповні середні школи з чотирирічним терміном навчання. Відмінялися тілесні покарання учнів. Відкривалися недільні школи для навчання дорослих.
Згідно реформи міського самоврядування 1870 р. у містах створювалися органи влади - міські думи.
Військова реформа 1874 р. поширювала військову повинність на всі верстви суспільства та розповсюджувалася на чоловіків, які досягли 21 року. Скорочувалася до 6 років (у флоті - до 7 років) тривалість служби, і встановлювався ряд правил звільнення від військової повинності. Удосконалювалося озброєння. Поліпшувалася підготовка офіцерського складу.
Реформи 60-70 рр. ХІХ ст. мали буржуазний характер, сприяли лібералізації відносин у багатьох сферах державного та суспільного життя та спричинили в них важливі зміни. Вони законодавчо закріпили особисті та громадянські права населення, сприяли розвиткові системи місцевого самоврядування, піднесенню ролі закону й права. Були розширені можливості населення брати активну участь у підприємницькій та торговій діяльності. І хоч реформи залишали багато феодальних пережитків (поміщицьке землеволодіння, відсутність демократичних свобод, свавілля царських чиновників і поліції тощо), вони сприяли соціально-економічній модернізації Російської імперії в цілому й українських земель у її складі зокрема: були створені умови для розвитку нового ладу - капіталізму.

35. Наведіть приклади переслідування української мови царизмом у ХІХ ст.
Найбільш послідовно у справі відстоювання рідної мови була напівлегальна демократично-просвітницька організація «Руська трійця», засновниками якої 1832—1833 рр. стали студенти Львівської духовної семінарії Іван Вагилевич, Маркіян Шашкевич і Яків Головацький. Навколо них гуртувалась національно свідома молодь. Метою організації було піднесення масової української свідомості і впровадження української мови та культури в усі сфери національного життя. Для цього учасники «трійці» почали їздити по селах і збирати народний фольклор.
у 1860-70Х відбулось багато реформ, найголовніша з них була 1861 – відміна кріпосного права. Земська реформа (1864) передбачала створ. В губерніях і повітах органів самоврядування – земств. Судова реформа (1864) -запроваджувалися буржуазні принципи судочинства,суд присяжних,прокуратура звинувачення та адвоката захисту
Міська реформа 1870 - в містах створюв. Міські думи і управи, що опікувалися тими ж питаннями що і земства.
Освітня реформа1864 – введено єдину систему початкової освіти, гімназії, створення нових університетів.
Військова реформа 1862-74рр. рекрутські набори замінювалися загальною військовою повинністю. Цензурна реформа 1865р.

Реформи сприяли економічному та політичному розвитку держави.
Переслідування царським урядом укр.. мови виражалось у Валуєвському циркулярі(1863) та Емському указі (1876). Валуєвський циркуляр містив такі пункти: 1.укр. Мови не маэ ы не може бути, є тільки малоросійський діалект.2. заборона видавати укр.. мовою шкільну та релігійну літературу. Емський указ полягав у Забороні друку укр.. мовою ь або ввозити іх з за кордону, заборона перекладати на укр.. мову, закрито газету КИЇВСЬКИЙ ТЕЛЕГРАФ, та ліквідовано громади.

36)Наведіть приклади українського національного руху у другій половині ХІХ ст.
Тарас Шевченко,Кирило-Мефодіївське братство,Українська Громада,Громадівскьй рух в Україні.

37) Перші політичні партії в Україні кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
1.Самостійна Україна
2.Радикальна Українська Партія (РУП)
3.Українська соціалістична партія
4.Українська народна партія
5.Українська соціал-демократична партія
6.Українська демократично-радикальна партія

38) Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині ХІХ ст.
Починаючи з сер. XIX ст., у Західній Україні крізь залишки феодалізму пробивалися паростки соціального прогресу. Помітне пожвавлення в економіці почалося наприкін. 60-х — на поч. 70-х років.
Наприкін. XIX ст. почали розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, хоч і на низькому технічному рівні.
Проте Західна Україна залишалася землеробською. У сільському господарстві почали застосовувати нову техніку, вирощувати нові культури, використовувати вільнонайману працю, розвивати торгове тваринництво та зернове господарство. Земля, як і раніше, була зосереджена в руках поміщиків і селян, які розбагатіли.
У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях міцніє робітничий рух.
Повільний розвиток економіки західноукраїнських земель, які залишились аграрно-сировинним колоніальним придатком, не міг повністю забезпечити робочими місцями населення краю. Це спричинило наприкін. XIX — на поч. XX ст. масову еміграцію.
Одним з не багатьох чинників, який позитивно впливав на економічний розвиток західноукраїнського регіону, був своєрідною формою економічної самооборони місцевого населення, стала кооперація. Перше західноукраїнське кооперативне товариство — торгове підприємство "Народна торгівля" було організовано у 1883 р. у Львові. Важливою подією стало заснування в 1899 р. товариства "Сільський господар".

39)Соціально-економічне становище українських земель у складі Росії на початку ХХ ст Українська промисловість формувалася як частину загальноімперського економічного комплексу. Україна початку XX в. за рівнем концентрації промислового виробництва, у основних галузях як домінувала у складі імперії, а й займала одне з перших місць у світі. П'ять найбільших південних металургійних заводів (>Юзовский, Дніпровський, Олександрівський, Петровський,Донецко-Юрьевский) виробляли майже 25% загальноросійського чавуну. Концентрація промислового виробництва сприяла процесу монополізації у металургійній, кам'яновугільної, залізорудної галузях. Монополистические об'єднання України було тісно пов'язані лише з російським, а й іноземним капіталом. Нагромадження капіталу, постійний приплив інвестицій, зокрема і закордонних, сприяли будівництва залізниць Україні. Важливою особливістю промислового розвитку України була нерівномірне розвиток її регіонів. Так, на Півдні все швидше розвивалися капіталістичне промислового виробництва і сільському господарстві, але в Лівобережжі зростанню продуктивних сил заважали залишки кріпацтва.
Поступово в українських теренах склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став осередком вугільної промисловості, Нікопольський басейн - марганцевої, Кривий Ріг - залізорудної, Правобережжя й у певній мері Лівобережжі - цукрової. Характерно, що ці регіони промислового виробництва з часом набули гіпертрофованого статусу загальноросійського значення. Українські землі на початку XX в. стали однією з головних промислових районів Російської імперії. Характерною рисою розвитку української промисловості була їїподчиненность імперському центру, що у Україні передусім потужну сировинну базу. Тож цілком закономірно, що у 1913 р. українську промисловість доводилося майже 70% видобутку сировини й виробництва напівфабрикатів Російської імперії. Така державна політика істотно деформувала структуру економіки України.