ТОП 10:

Механічний рух.Основна задача механіки, розвязання в кінематиці.



Механічний рух.Основна задача механіки, розвязання в кінематиці.

Механічний рух — зміна взаємного розташування тіл або їхніх частин у просторі з часом. Розділ фізики, що вивчає закономірності механічного руху, називається механікою. В більшості випадків під механікою розуміють класичну механіку, в якій вивчають рух мікроскопічних тіл, що рухаються зі швидкостями, які в багато раз менші за швидкість світла у вакуумі. В основах класичної механіки лежать закони Ньютона. Тому її часто називають ньютонівською механікою. Закономірність руху тіл зі швидкістю близькою до швидкості світла у вакуумі вивчає релятивістська механіка, а закономірності руху мікрочастинок (наприклад: електронів, атомів, молекул, та інше) — квантова механіка.

Класична механіка складається із трьох основних розділів — статистика, кінематика і динаміка. В статистиці розглядають умови складання сил і закони рівноваги тіл. В кінематиці дається математичний опис можливих видів механічного руху, не розглядаючи ті причини, які забезпечують здійснення кожного конкретного виду руху. В динаміці вивчають вплив взаємодії між тілами на їхній механічний рух.

Механічні властивості тіла визначаються їхньою хімічною природою, внутрішньою структурою і станом, розглядом яких займається не механіка, а інші розділи фізики. Тому для опису реальних тіл в механіці користуються, залежно від кожної конкретної задачі, різними спрощеними моделями: матеріальна точка, абсолютно тверде тіло, Абсолютно пружне тіло, абсолютно непружне тіло та інше.

Матеріальна точка

Матеріальною точкою називають тіло форми і розміри якого не важливі в умовах даної задачі. Будь-яке протяжне тіло або система таких тіл, що складають досліджувану механічну систему, можливо розглядати як систему матеріальних точок. Для цього все тіло системи потрібно подумки розбити на таку кількість часток, щоб розміри кожної були дуже малими в порівняні з розмірами самих тіл.

Абсолютно тверде тіло

Абсолютно твердим тілом називається тіло, деформацією якого в умовах даної задачі можливо знехтувати. Відстань між будь-якими двома точками абсолютно твердого тіла не зміниться при будь-якому впливі. Абсолютно тверде тіло можна розглядати як систему матеріальних точок, жорстко зв'язаних між собою.

Абсолютно пружне тіло

Абсолютно пружним тілом називається тіло, деформація якого відбувається за законом Гука. Після закінчення дії зовнішніх сил таке тіло повністю відновлює свої початкові розміри та форму.

Абсолютно непружне тіло

Абсолютно непружним тілом називається тіло, яке після закінчення дії зовнішніх сил повністю зберігає стан викликаний цими силами.

Способи задання механічного руху матеріальної точки

Векторний спосіб

Якщо в нас є точка А і система відліку з початком відліку в точці О, тоді рух частинки можна подати як залежність радіус-вектора від часу: =

Координатний спосіб

Якщо в нас є точка А, система відліку і зв'язана з нею система координат, тоді рух частинки можна подати як залежність кожної координати точки від часу. Наприклад для прямокутної декартової системи координат:

[Траекторійний спосіб

Якщо в нас є точка А, яка рухається по відомій нам траекторії, тоді положення точки А можна однозначно показати за допомогою одного числа - довжини траекторії від точки на траекторії яку ми назвемо початок відліку, до точки A.



Третій закон Ньютона.Межі застосувань.

Формулювання:

Сили, що виникають при взаємодії двох тіл, є рівними за модулем і протилежними за напрямом.

Математично це записується так

,

де — сила, що діє на перше тіло з боку другого тіла, а — навпаки, сила, що діє з боку першого тіла на друге тіло.

Суперечливого формулювання «на всяку дію є рівна протидія» слід уникати.

Закон у сформульованій формі є справедливим для усіх фізичних сил, хоча існують деякі особливості формулювання цього закону в застосуванні до сил електромагнітного поля.

Вимірювання сил.

Приборы для измерения силы называют динамометрами ( от греческого слова: динамис - сила, метрео - измеряю).
Устройство простейшего (пружинного) динамометра основано на сравнении любой силы с силой упругости пружины. Можем попробовать сделать самостоятельно простейший динамометр. На дощечке, оклеенной белой бумагой, укрепляют пружину, заканчивающуюся внизу стержнем с крючком. К верхней части стержня прикрепляют указатель. Положение указателя отмечают на бумаге при нерастянутой пружине, - это нулевое деление, затем к крючку подвешивают груз массой 100 г. на этот груз действует сила тяжести 1 Н. Под влиянием силы 1 Н пружина растянется, указатель опустится вниз. Новое его положение отмечают на бумаге и около этой отметки ставят цифру 1. Затем, подвешивают груз 200 г и ставят отметку 2 и так далее. В качестве грузов мы можем использовать любой подручный материал с известной массой. Хотя бы даже печенье в пачках, конфеты, йогурты и много другое, на что хватит фантазии.
Проградуированная пружина и будет простейшим динамометром (проградуировать прибор - значит снабдить его шкалой с делениями).
Динамометрами можно измерить, конечно, не только силу тяжести, но и другие силы: силу трения, силу упругости и другие.
Для измерения мускульной силы руки при сжатии кисти в кулак применяют ручной динамометр - силомер.
Для измерения больших сил, например силы тяги трактора, используют специальные тяговые динамометры. Ими можно измерять силы до нескольких десятков тысяч ньютонов.

 



Закон всесвітнього тяжіння.

Зако́н всесві́тнього тяжі́ння — фізичний закон, що описує гравітаційну взаємодію в рамках Ньютонівської механіки. Закон стверджує, що сила притягання між двома тілами (матеріальними точками) прямо пропорційна добутку їхніх мас, і обернено пропорційна квадрату відстані між ними.

Закон всесвітнього тяжіння сформулював Ісаак Ньютон у 1687 році у трактаті «Philosophiæ Naturalis Principia Mathematica».

У математичній формі закон всесвітнього тяжіння записується для матеріальних точок у вигляді:

,

де — сила, що діє на друге тіло (матеріальну точку) з боку першого тіла, G — гравітаційна стала, m1 та m2 — маси першого та другого тіла, відповідно, — вектор, що сполучає перше тіло з другим. r12 — відстань між тілами.

Для абсолютної величини сили:

.

Сила притягання, що діє на перше тіло з боку другого тіла однакова за модулем і направлена протилежно:

.

Стала G, яку називають гравітаційною сталою, однакова для всіх тіл, тобто є фундаментальною фізичною константою.

Закон всесвітнього тяжіння справедливий і застосовний для більшості фізичних задач. Однак, він має свої обмеження. Принциповим обмеженням Ньютонівського закону є те, що він спирається на принцип далекодії, тобто, виходячи з нього взаємодія передається від одного тіла до іншого моментально. Сучасна фізика використовує принцип близькодії, за яким будь-яка взаємодія може передаватися тільки зі скінченною швидкістю.

У загальній теорії відносності гравітаційне поле описується викривленою метрикою простору-часу. Ньютонівський закон виводиться із загальних рівнянь Енштейна у разі слабкого гравітаційного поля, на далеких відстанях від масивних тіл. Поблизу масивних тіл необхідний точніший розв'язок.



Гравітаційна стала.

Відповідно до закону всесвітнього тяжіння, сила притягування між двома тілами пропорційна добутку їх мас і обернено пропорційна квадрату відстані між ними.

Стала пропорційності називається , гравітаційною сталою, універсальною гравітаційною сталою, сталою Ньютона та G велике. Гравітаціна стала — це фізична стала, що з'являється у Ньютоновому законі всесвітнього тяжіння і Ейнштейновій загальній теорії відносності.

Гравітаційна стала можливо найскладніше вимірюється з усіх фізичних сталих. У 2006 році, CODATA рекомендував таке значення гравітаційної сталої в одиницях СІ:

м3 кг-1 с-2[1]

Н м2 кг-2

см3 г-1 с-2

У природній системі одиниць розумно покласти гравітаційну сталу рівній одиниці.

Вперше гравітаційну сталу виміряв Генрі Кавендіш за допомогою вигаданих ним крутильних терезів. Відтоді точність вимірювань зросла лише незначно. Складності вимірювання зумовлені слабкістю гравітаційної взаємодії в порівнянні із електромагнітною.



Сила тяжіння.

Вивчаючи рух небесних тіл і падіння тіл в земних умовах, Ньютон встановив закон всесвітнього тяжіння, згідно якому матеріальні точки притягуються одна до одної з силою F, пропорційної їх масам m1 і m2 і обернено пропорційної квадрату відстані r між ними:

Закон справедливий також для випадків взаємодії куль і взаємодії великої кулі з малим тілом. При цьому під г слід розуміти відстань між центрами кульок. Коефіцієнт γ = 6,67. 10-11м3/(кг.сек2) був визначений експериментально і названий гравітаційною постійною. Згідно формулі (6), гравітаційна постійна рівна вираженою в ньютонах силі тяжіння міждвома точковими масами в 1 кг кожна, що знаходяться на відстані 1 м один від одного.

З формули (6) виходить, що сили тяжіння величезні для небесних тіл і нікчемні для молекул, атомів і інших елементарних частинок. Так, сила тяжіння між Землею і Місяцем має порядок 1020 н, а між двома майже дотичними (r = 3 . 10-8 см) молекулами кисню — порядок 10-32 н.

Тяжіння між тілами здійснюється через простір, який, здавалося б, не заповнений ніяким матеріальним середовищем. Проте таке уявлення привело б до ідеалізму — до необхідності приписати здійснення взаємодії між тілами якомусь духовному початку. Згідно матеріалістичної філософії, взаємодія між матеріальними тілами може здійснюватися тільки матеріальним посередником. В даному випадку таким посередником є гравітаційне поле (поле сили тяжіння).

Гравітаційне поле є особливий вид матерії, за допомогою якого здійснюється взаємне тяжіння тел. Формально гравітаційне поле можна визначити як простір, в якому діють гравітаційні сили. Проте при цьому треба виразно уявляти, що поле матеріальне.

Все сказане повністю відноситься і до іншого виду взаємодії через простір — до електромагнітної взаємодії, яка буде розглянута пізніше. Взагалі сучасна фізика вважає, що існує два види матерії: речовина і поле. Властивості поля істотно відрізняються від властивостей речовини. Якщо речовина схильна дії деякого поля, то і саме воно здатне створювати таке поле. Тому всяку взаємодію тіл через простір можна схематично представити таким чином: перше тіло створює поле, яке діє на друге тіло; у свою чергу друге тіло діє своїм Шолом на перше тіло. Взаємостосунки поля з речовиною (частинками) досліджені ще далеко не достатньо.

Вивчення цих взаємостосунків складає одну з найважливіших проблем сучасної фізики. Повертаючись до закону всесвітнього тяжіння і застосовуючи його до випадку взаємодії земної кулі з тілами, розташованими поблизу земної поверхні, одержимо:

 

де М — маса Землі, R — її радіус, т — маса тіла, h — його висота над земною поверхнею. Оскільки R»h, той вираз сили тяжіння тіл до Землі можна представити у вигляді:

 

З іншого боку де g прискорення вільного падіння тіл поблизу земної поверхні. З формул (7) і (8) слідує, що оскільки γ, М і R — постійні величини. Таким чином, із закону всесвітнього тяжіння виходить, що поблизу Землі всі тіла падають з однаковим прискоренням g ≈ 9,8l м/сек2.

Строго кажучи, завдяки обертанню Землі навкруги своєї осі величина прискорення g не є постійною, а дещо змінюється залежно від широти і висоти місця. Приведене значення g відповідає широті 45° на рівні моря.



Вага тіла.Перевантаження.

Вага́ — сила, з якою тіло діє на горизонтальну опору або на вертикальний підвіс внаслідок впливу сили тяжіння цього об'єкта. У гравітаційному полі Землі можна вважати з деяким наближенням, що вага тіла зв'язана з його масою співвідношенням F = mg, де F — вага, g — стала прискорення вільного падіння на Землі, а m — маса тіла.

Як будь-яка сила, вага в системі СІ вимірюється в ньютонах, в системі СГС — в динах. Однак в багатьох областях техніки ще збереглося використання кілограм-сили. Вага вимірюється також у позасистемних з означення ваги, як сили, з якою тіло діє на опору, тобто сили реакції, вага тіла залежить від його прискорення. Наприклад, у ліфті, що рушає вгору, вага тіла збільшується на величину прискорення ліфта, а у ліфті, який спускається додолу, вага тіла зменшується на величину прискорення. Тіло, яке вільно падає з висоти, втрачає вагу. Такий стан називається невагомістю.

Відповідно, вага залежить від значення прискорення вільного падіння. Коливання прискорення вільного падіння в межах Землі невелике, але на інших небесних тілах, вага тіла з однаковою масою може сильно змінюватися. Наприклад, на Місяці вага тіл зменшується приблизно в шість разів.

Вага тіла, зануреного в рідину, зменшується на вагу витісненої рідини (закон Архімеда).

одиницях — фунтах, унціях, гранах. Оскільки ці історичні одиниці встановилися давно, вони застосовуються однаковою мірою як до маси так і ваги.

Невагомість.

Невагомість — стан тіла, при якому відсутня внутрішня напруга, обумовлена силою тяжіння. Хоча термін нульова гравітація часто використовується як синонім, невагомість на орбіті не є результатом відсутності сили тяжіння чи навіть її значного зменшення (фактично, сила тяжіння Землі на висоті 100 км тільки на 3 % менше ніж на поверхні). Причина невагомості полягає в тому, що сила тяжіння надає тілу і його опорі однакове прискорення. Цей висновок істинний для всіх тіл, які рухаються тільки під дією сили тяжіння.

 



Види рівноваги за стійкістю

В залежності від поведінки фізичної системи при відхиленні від рівноважного стану розрізняють стійку, нестійку й байдужу рівновагу.

При стійкій рівновазі відхилення викликає появу сил, які намагаються повернути систему до рівноважного стану.

При нестійкій рівновазі відхилення викликає появу сил, які намагаються вивести систему з положення рівноваги.

При байдужій рівновазі відхилення переводить систему в новий рівноважний стан, не викликаючи в ній жодних сил.

Імпульс.

Імпульсом або вектором кількості руху в класичній механіці називається міра механічного руху тіла, векторна величина, що для матеріальної точки дорівнює добутку маси точки на її швидкість та має напрямок швидкості.

У системі СІ одиницею вимірювання імпульсу є кг·м/с, в системі СГС — [г·см/с].

Сумарний імпульсу для будь-якої замкнутої системи є величиною сталою.

 

Реактивний рух.

Реактивний рух — рух, що виникає за рахунок відкидання частини маси тіла із певною швидкістю.

За законом збереження імпульсу, при відокремленні від тіла масою M маси m із швидкістю v, тіло набуває швидкості V, яку можна розрахувати за формулою

,

а, отже,

Швидкість V направлена проти руху відкинутого тіла. Вона тим більша, чим більша маса відкинутого тіла та його швидкість.

В реальних випадках реактивний рух виникає за рахунок сталого викидання газів, які утворюються при спалюванні палива. При цьому маса тіла змінюється неперервно. Спалювання забезпечує високу швидкість витоку газу.

Реактивний рух застосовується в реактивному двигуні, одному з найпоширеніших типів двигунів літальних апаратів. Реактивний двигун є варіантом газової турбіни. Повітря, проходячи через приймач спереду, стискується компресором або гвинтом і подається у камеру згоряння. Впорскується і згорає паливо (зазвичай, гас). Гарячий газ, розширюючись, обертає турбіну, яка керує компресором; і виходить із сопла з дуже великою швидкістю, що викликає віддачу, і літальний апарат рухається вперед.



МКТ будови речовини.

Основні положення МКТ речовини:

I. Будь-які речовини мають дискретну (переривчасту) будову. Вони складаються з найдрібніших частинок молекул і атомів. Підтвердженням дискретності є прокатка, кування металу, отримання 1974 року фотографії окремих молекул і атомів, розчинність речовин тощо.

Молекули — найменші частинки, які мають хімічні властивості речовини. Молекули складаються з більш простих частинок — атомів хімічних елементів. У природі є 92 хімічні елементи. Разом із штучними наразі налічується 105 елементів.

Речовину, яка побудована з атомів лише одного виду, називають елементом (водень, кисень, азот тощо). Кожен елемент має свій номер Z в таблиці Менделєєва. Число Z визначає кількість протонів у ядрах атомів і електронів, що рухаються в атомі навколо ядра.

II. Молекули знаходяться в стані неперервного хаотичного (невпорядкованого) руху, що називається тепловим і у загальному випадку є сукупністю поступального, обертального і коливального рухів.

Під час нагрівання речовини швидкість теплового руху і кінетична енергія його частинок збільшуються, а під час охолодження зменшуються. Ступінь нагрітості тіла характеризує його температура, яка є мірою середньої кінетичної енергії хаотичного поступального руху молекул цього тіла.

III. Молекули взаємодіють одна з одною із силами електромагнітної природи, причому на великих відстанях вони притягуються, а на малих — відштовхуються. Сили притягання і відштовхування між молекулами діють постійно.

Молекули різних речовин по-різному взаємодіють одна з одною. Ця взаємодія залежить від типу молекул і відстані між ними. Залежно від характеру руху і взаємодії молекул розрізняють три стани речовини: твердий, рідкий, газоподібний (плазма).

Плазма — сильно іонізований газ (повітря), під дією високих температур. Для газів характерні великі міжмолекулярні відстані, малі сили притягання, тому гази можуть необмежено розширюватись. Молекули газу хаотично рухаються, співударяються одна з одною і зі стінками посудини.

У рідинах молекули розміщені тісно і коливаються навколо положення рівноваги, а також перескакують з одного рівноважного положення в інше (ближній порядок).

У твердих тілах сили взаємодії кожної молекули із сусідніми настільки великі, що молекула здійснює малі коливання навколо деякого сталого положення рівноваги — вузла кристалічних ґрат — дальній порядок.

А́том (від грец. άτομοσ — неподільний) — найменша частинка хімічного елемента, яка зберігає всі його хімічні властивості. Атом складається з щільного ядра з позитивно заряджених протонів та електрично нейтральних нейтронів, яке оточене набагато більшою хмарою негативно заряджених електронів. Коли число протонів відповідає числу електронів, атом електрично нейтральний; в іншому випадку це є іон, з певним електричним зарядом. Атоми класифікують відповідно до числа протонів та нейтронів: число протонів визначає хімічний елемент, а число нейтронів визначає нуклід елементу.

Моле́кула (новолат. molecula, зменшувально від лат. moles — маса) — здатна до самостійного існування частинка простої або складної речовини, що має її основні хімічні властивості, які визначаються її складом та будовою.

 

33.Молекулярно-кінетичну теорію речовини підтверджено такими дослідами і спостереженнями:

дослід із змішуванням рідин;

дослід із розчиненням твердих речовин в рідинах;

спостереження над стисливістю речовин;

деформації твердих тіл;

броунівський рух;

спостереження дифузії;

зображення окремих молекул, отримані за допомогою іонного проектора, електронного мікроскопа;

рентгеноструктурний аналіз речовин;

спостереження космосу.



34.Ідеа́льний газ (рос. идеальный газ; англ. ideal gas, нім. ideales Gas n) — це газ, в якому молекули можна вважати матеріальними точками, а силами притягання й відштовхування між молекулами можна знехтувати. У природі такого газу не існує, але близькими за властивостями до ідеального газу є реальні розріджені гази, тиск в яких не перевищує 200 атмосфер і які перебувають при не дуже низькій температурі, оскільки за таких умов відстань між молекулами набагато перевищує їх розміри.

Розрізняють три типи ідеального газу:

Класичний ідеальний газ або газ Максвелла-Больцмана.

деальний квантовий газ Бозе (складається з бозонів). Див. статистика Бозе-Ейнштейна.

деальний квантовий газ Фермі (складається з ферміонів). Див. статистика Фермі-Дірака.

Змочування, незмочування.

Змочування (рос. смачивание, англ. wetting, нім. Benetzung f – дія до властивості змочуваності.

Змочування відбувається, наприклад, при змішуванні корисної копалини, гірської породи тощо з водою, пульпою, реагентом.

Про рідину, яка розпливається тонкою плівкою по твердому тілу, кажуть, що вона змочує дане тверде тіло.

Добре змочування є обов'язковою умовою формування ефективної клейової плівки зв’язуючого на твердій поверхні. Мірою змочуваності твердої поверхні зв’язуючим є крайовий кут змочування θ (див. рис.) - кут, утворений поверхнею розділу двох фаз із поверхнею третьої. Його прийнято відраховувати убік більш полярної (як правило рідкої) фази. Нульове значення крайового кута відповідає повному змочуванню, значення крайового кута θ = 180о відповідає випадку повного незмочування твердої поверхні зв’язуючим.

43.Капілярні - явище підвищення або зниження рівня рідини у капілярах в порівнянні з тим значенням, яке вимагає закон сполучених посудин.

Капілярний ефект виникає через зниження або збільшення тиску рідини під меніском, який утворюється при змочуванні рідиною стінок капіляра.

Величина підвищення або зниження h залежить від радіуса капіляра r, а також від кута змочування рідиною стінок θ

,

де γ - коефіцієнт поверхневого натягу рідини, ρ - густина рідини, g - прискорення вільного падіння.

Приклад капілярного ефекту - всмоктування розлитої води серветкою.

Аморфні і кристалічні тіла.

Амо́рфний ста́н (грец. αμορφος — безформний) — стан речовини, в якому атоми молекули розміщені безладно, що зумовлює ізотропність, тобто однакові фізичні властивості в усіх напрямах речовини.

Аморфними є гази, майже всі рідини і багато твердих тіл, напр. скло, смоли.

Аморфний стан нестійкий, тому аморфні тверді тіла повільно кристалізуються. На відміну від кристалічних вони не мають т-ри плавлення і з підвищенням температури розм'якшуються поступово.

Тверде́ ті́ло — агрегатний стан речовини, що характеризується стабільністю форми на відміну від інших агрегатних станів рідини та газу. Атоми твердих тіл більшість часу проводять в околі певних рівноважних положень, здійснюючи тільки незначні теплові коливання.

За типом упорядкування атомів розрізняють кристалічні і аморфні тверді тіла. Кристали характеризуються наявністю просторової періодичності в розміщенні рівноважних положень коливань атомів, тобто наявністю кристалічної гратки. Атоми аморфних твердих тіл коливаються поблизу невпорядковано розміщених точок.

Кристали.

Рідкі кристали— специфічний стан речовини, якому властиві риси як рідини (текучість), так і кристалу (анізотропія властивостей).


 


Механічний рух.Основна задача механіки, розвязання в кінематиці.

Механічний рух — зміна взаємного розташування тіл або їхніх частин у просторі з часом. Розділ фізики, що вивчає закономірності механічного руху, називається механікою. В більшості випадків під механікою розуміють класичну механіку, в якій вивчають рух мікроскопічних тіл, що рухаються зі швидкостями, які в багато раз менші за швидкість світла у вакуумі. В основах класичної механіки лежать закони Ньютона. Тому її часто називають ньютонівською механікою. Закономірність руху тіл зі швидкістю близькою до швидкості світла у вакуумі вивчає релятивістська механіка, а закономірності руху мікрочастинок (наприклад: електронів, атомів, молекул, та інше) — квантова механіка.

Класична механіка складається із трьох основних розділів — статистика, кінематика і динаміка. В статистиці розглядають умови складання сил і закони рівноваги тіл. В кінематиці дається математичний опис можливих видів механічного руху, не розглядаючи ті причини, які забезпечують здійснення кожного конкретного виду руху. В динаміці вивчають вплив взаємодії між тілами на їхній механічний рух.

Механічні властивості тіла визначаються їхньою хімічною природою, внутрішньою структурою і станом, розглядом яких займається не механіка, а інші розділи фізики. Тому для опису реальних тіл в механіці користуються, залежно від кожної конкретної задачі, різними спрощеними моделями: матеріальна точка, абсолютно тверде тіло, Абсолютно пружне тіло, абсолютно непружне тіло та інше.

Матеріальна точка

Матеріальною точкою називають тіло форми і розміри якого не важливі в умовах даної задачі. Будь-яке протяжне тіло або система таких тіл, що складають досліджувану механічну систему, можливо розглядати як систему матеріальних точок. Для цього все тіло системи потрібно подумки розбити на таку кількість часток, щоб розміри кожної були дуже малими в порівняні з розмірами самих тіл.

Абсолютно тверде тіло

Абсолютно твердим тілом називається тіло, деформацією якого в умовах даної задачі можливо знехтувати. Відстань між будь-якими двома точками абсолютно твердого тіла не зміниться при будь-якому впливі. Абсолютно тверде тіло можна розглядати як систему матеріальних точок, жорстко зв'язаних між собою.

Абсолютно пружне тіло

Абсолютно пружним тілом називається тіло, деформація якого відбувається за законом Гука. Після закінчення дії зовнішніх сил таке тіло повністю відновлює свої початкові розміри та форму.

Абсолютно непружне тіло

Абсолютно непружним тілом називається тіло, яке після закінчення дії зовнішніх сил повністю зберігає стан викликаний цими силами.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.94.109 (0.024 с.)