Пароутворення, випаровування, конденсація, насичена пара.

Пароутво́рення — процес переходу речовини з рідкого стану у газоподібний. Сукупність речовини, що вилетіла з рідинни припароутворенні, називають парою.

Пароутворення, що відбуваєтся при довільній температурі з вільної поверхні рідини називаєтся випаровуванням.

Пароутворення відбувається не лише у рідин, але й у твердих тіл.

Мірою процесу пароутворення є швидкість пароутворення — кількість речовини, що переходить у пару за одиницю часу з одиниці площі поверхні рідини.

Випаро́вування — процес переходу рідини в газоподібний стан, відбувається при будь-якій температурі (на відміну від кипіння, що відбувається при певній температурі).

Наси́чена па́ра — пара, що перебуває в термодинамічній рівновазі з рідиною або твердим тілом. Тиск, температура і хімічний потенціал у насиченої пари однаковий із тими фазами, з якими вона співіснує.

Доки рівновага не встановилася пара може бути ненасиченою. Існує також метастабільний стан перенасиченої пари — газу з густиною, більшою, ніж густина насиченої пари.

З підвищенням температури тиск насиченої пари збільшується, оскільки більше атомів чи молекул переходять із конденсованого стану в газ.

40.Вологість повітря — вміст водяної пари в повітрі, характеризується пружністю водяної пари, відносною вологістю, дефіцитом вологи, точкою роси, — є одним з найважливіших параметрів атмосфери, що визначає погоду, а також те, наскільки комфортно почуває себе людина в даний момент часу.

Є два способи кількісної оцінки вологості:

Абсолютна вологість — маса водяної пари, що утримується в одиницях об'єму повітря.

Відносна вологість — відношення абсолютної вологості до її максимального значення при даній температури. При 100% відносній вологості в повітрі може відбутися конденсація водяних пар з утворенням туману, випаданням води. Температура, при якій це трапляється, називається точкою роси.

41. Поверхне́вий на́тяг — фізичне явище, суть якого в прагненні рідини скоротити площу своєї поверхні при незмінному об'ємі.

Характеризується коефіцієнтом поверхневого натягу.

Завдяки силам поверхневого натягу краплі рідини приймають максимально близьку до сферичної форми, виникає капілярний ефект, деякі комахи можуть ходити по воді.

Коефіціє́нт поверхне́вого на́тягу — кількісна характеристика поверхневого натягу рідини.

Коефіцієнт поверхневого натягу визначається як сила, що діє з боку рідини на одиницю довжини контуру, що її обмежує. Позначається маленькою літерою гамма γ.

Одиниця вимірювання Н/м або дина/см.

За величиною коефіцієнт поверхневого натягу рідини дорівнює поверхневій енергії. Це, власне, одна й та ж величина, тільки для позначення поверхневої енергії вживаються енергетичні одиниці. 1 Дж/м² = 1 Н/м.

 

Змочування, незмочування.

Змочування (рос. смачивание, англ. wetting, нім. Benetzung f – дія до властивості змочуваності.

Змочування відбувається, наприклад, при змішуванні корисної копалини, гірської породи тощо з водою, пульпою, реагентом.

Про рідину, яка розпливається тонкою плівкою по твердому тілу, кажуть, що вона змочує дане тверде тіло.

Добре змочування є обов'язковою умовою формування ефективної клейової плівки зв’язуючого на твердій поверхні. Мірою змочуваності твердої поверхні зв’язуючим є крайовий кут змочування θ (див. рис.) - кут, утворений поверхнею розділу двох фаз із поверхнею третьої. Його прийнято відраховувати убік більш полярної (як правило рідкої) фази. Нульове значення крайового кута відповідає повному змочуванню, значення крайового кута θ = 180^о відповідає випадку повного незмочування твердої поверхні зв’язуючим.

43.Капілярні - явище підвищення або зниження рівня рідини у капілярах в порівнянні з тим значенням, яке вимагає закон сполучених посудин.

Капілярний ефект виникає через зниження або збільшення тиску рідини під меніском, який утворюється при змочуванні рідиною стінок капіляра.

Величина підвищення або зниження h залежить від радіуса капіляра r, а також від кута змочування рідиною стінок θ

,

де γ - коефіцієнт поверхневого натягу рідини, ρ - густина рідини, g - прискорення вільного падіння.

Приклад капілярного ефекту - всмоктування розлитої води серветкою.

Аморфні і кристалічні тіла.

Амо́рфний ста́н (грец. αμορφος — безформний) — стан речовини, в якому атоми молекули розміщені безладно, що зумовлює ізотропність, тобто однакові фізичні властивості в усіх напрямах речовини.

Аморфними є гази, майже всі рідини і багато твердих тіл, напр. скло, смоли.

Аморфний стан нестійкий, тому аморфні тверді тіла повільно кристалізуються. На відміну від кристалічних вони не мають т-ри плавлення і з підвищенням температури розм'якшуються поступово.

Тверде́ ті́ло — агрегатний стан речовини, що характеризується стабільністю форми на відміну від інших агрегатних станів рідини та газу. Атоми твердих тіл більшість часу проводять в околі певних рівноважних положень, здійснюючи тільки незначні теплові коливання.

За типом упорядкування атомів розрізняють кристалічні і аморфні тверді тіла. Кристали характеризуються наявністю просторової періодичності в розміщенні рівноважних положень коливань атомів, тобто наявністю кристалічної гратки. Атоми аморфних твердих тіл коливаються поблизу невпорядковано розміщених точок.

Кристали.

Рідкі кристали— специфічний стан речовини, якому властиві риси як рідини (текучість), так і кристалу (анізотропія властивостей).