Характеристика майна підприємства за джерелами утворення

Майно підприєства не може виникнути “з нічого”, обов’язково повинне існувати джерело його виникнення.

При створенні підприємства таким джерелом є власник (засновники), який наділяє нову юридичну особу конкретнии засобами. В ході діяльності підприємство залучаєв господарський оборот нові засоби і кошти, наприклад, укладаючи кредитний договір з банком, розраховуючись з постачальником не грошима, а векселем, тощо.

На підприємствах різних організаційно-правових форм існують два види джерел: власні і залучені.

Схематично джерела утворення господарських засобів представлено на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Джерела утворення господарських засобів підприємства

У бухгалтерському обліку необхідно чітко розмежовувати власні джерела (власність засновників), та залучені джерела (власність інших суб’єктів господарювання).

Під власними джерелами розуміють загальну вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності та використовуються ним для формування активів – власний капітал. Власний капітал включає: статутний (зареєстрований) капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний (страховий) капітал і нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Складові власного капіталу наведено на рис. 2.4.

Рис. 2.4. Складові власного капіталу

Власний капітал є одним з найважливіших показників функціонування підприємства, оскільки характеризує кредитоспроможність, платоспроможність та забезпеченість підприємства власними коштами.

У складі власного капіталу значне місце відведено статутному капіталу. На підприємствах, створених за рахунок коштів власників, він є сукупністю внесків засновників (учасників) господарських об’єднань, господарських товариств (в формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю тощо), держави.

Пайовий капітал формується з сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок, сільськогосподарських виробничих кооперативів (СВК) тощо. Він є сукупністю коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення господарської діяльності.

Додатковий капітал – джерело власних засобів, яке утворюється за рахунок:

Ä приросту вартості основних засобів при проведенні їх переоцінки у випадках, передбачених законодавством;

Ä емісійного доходу акціонерного товариства (перевищення продажної ціни власних акцій над їх номінальною вартістю, що утворюється в результаті їх продажу);

Ä безоплатного надходження необоротних активів від юридичних і фізичних осіб.

Резервний капітал також є джерелом власних засобів, що створюється як додатковий внутрішній фінансовий ресурс підприємства. Резервний (страховий) капітал – це сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку. Кошти резервного капіталу використовуються відповідно до напрямів, передбачених в установчих документах: як правило, у випадку недостачі прибутку за рахунок резервного капіталу покриваються непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації товариства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.

Чинним законодавством передбачено створення в господарському товаристві резервного (страхового) капіталу у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 % статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) капіталу передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 % суми чистого прибутку.

Важливим джерелом власних господарських засобів є прибуток – це позитивний фінансовий результат діяльності підприємства. Він утворюється, головним чином, в процесі реалізації продукції (робіт, послуг), матеріальних цінностей, основних засобів і визначається як сума перевищення доходів над витратами підприємства, одержаних з початку року до кінця звітного періоду.

Складовими власного капіталу є також неоплачений і вилучений капітал. Неоплачений капітал є заборгованістю власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Суми неоплаченого капіталу та вилученого капіталу зменшують розмір власного капіталу.

Крім власного капіталу, для формування майна підприємства використовуються і залучені джерела. Вони надаються підприємству у тимчасове користування на визначений строк, по закінченні якого повертаються власникам.

Складові залучених джерел[3] наведено на рис. 2.5.

Рис. 2.5. Складові залучених джерел

Кредитом називають позику в грошовій або товарній формі, що надається кредитором (особою, що надає позику) позичальнику (особі, яка одержує позику) на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка. При кредитуванні відносини між кредитором і позичальником базуються на наступних принципах: строковості, платності, поверненості, забезпеченості та цільового використання. Позиковими коштами є залучені підприємством на договірних умовах кошти юридичних і фізичних осіб (крім банків та інших кредитно-фінансових установ).

Кредиторська заборгованість – це борги перед постачальниками та іншими кредиторами. Вона виникає, якщо товарно-матеріальні цінності надходять на підприємство раніше, ніж вони оплачені.

Постачальник – це фізична або юридична особа, що відвантажила матеріальні цінності. Відповідно до діючої системи розрахунків за матеріальні цінності між часом одержання цінностей і моментом їх оплати проходить певний строк, протягом якого підприємство, що одержало товарно-матеріальні цінності, але їх не оплатило, є боржником перед постачальниками. В результаті заборгованість перед постачальниками є тимчасовим джерелом відповідної частини коштів даного підприємства.

За строками погашення зобов’язання поділяються на довгострокові (терміном погашення більше року) та поточні (терміном погашення менше року) (рис. 2.6).

Рис. __.Класифікація зобов’язань за строками погашення

Найбільш термінові – це поточні зобов’язання підприємства перед постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій. Поточні зобов’язання визначаються строком погашення одержаних позикових коштів за період менше одного року. Довгострокові зобов’язання визначаються терміном погашення позикових коштів за період більше одного року.