Правове становище приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

 

 

Приватнi (приватно-оренднi) сiльськогосподарськi пiдприємства займають досить велику нiшу серед загальної кiлькостi суб’єктiв господарювання в аграрному секторi економiки України. Так, за даними Мiнiстерства аграрної полiтики України станом на 1 жовтня 2005 р. їх налiчувалось 3634, що становить 22,6 % вiд кiлькостi нинiшнiх приватних агроформувань, утворених на базi колишнiх колективних сiльськогосподарських пiдприємств. Поряд з цим iснує велика кiлькiсть проблем, що полягають у неврегульованостi їхньої господарської дiяльностi та невiдповiдностi останньої чинному законодавству. Нинiшнi приватнi сільськогосподарські пiдприємства в абсолютнiй бiльшостi базуються на орендi майнових i земельних часток (паїв), тобто за своєю природою є приватно-орендними сільськогосподарськими підприємствами. Мабуть саме тому в усіх указах Президента України приватне сільськогосподарське підприємство завжди ототожнюється в дужках з приватно-орендним сільськогосподарським підприємством,

Названi пiдприємства утворилися в другій половині 90–х рокiв минулого столiття. Теоретичну модель приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства створили вчені Інституту аграрної економіки УААН [294, с. 137–138]. Найбiльшої масовостi цей процес досягнув на початку 2000 року пiд час реформування колективних сiльськогосподарських пiдприємств. Причинами їх виникнення слугували легiтимацiя i розвиток вiдносин на основi приватної власностi, а також вакуум у формах господарювання, що утворився пiсля реформування колективних сiльськогосподарських пiдприємств. Одним з чинникiв доцiльностi створення приватного (приватно-орендного) пiдприємства О. А. Роєнко визнає наявнiсть сильного лiдера засновника, який має достатнi iнвестицiйнi можливостi. До цiєї категорiї автор вiдносить колишнiх керiвникiв попереднiх агроформувань, голiв фермерських господарств, висококвалiфiкованих та авторитетних спецiалiстiв, якi мають добрi професiйнi й органiзаторськi здiбностi [295, с. 23–24]. Факти пiдтверджують, що орендарями стали керiвники колишнiх КСП (понад 70 %), якi сконцентрували в своїх руках всю повноту влади в селi i продовжують працювати за старими методами. На думку В. А. Пулiма, власнiсть мало чого принесла в розумiння i перебудову економiчних вiдносин на селi [296, с. 50].

Не викликає жодних сумнiвiв бачення власником приватного (приватно-орендного) пiдприємства особи, яка має достатнi власнi iнвестицiйнi можливостi. Саме такий порядок створення пiдприємств повинен дiяти, виходячи з логiки здорового глузду. Таку економiчну модель приватного пiдприємства пiдтверджує практика свiтового досвiду створення пiдприємницьких форм. Власник приватного пiдприємства повинен володiти власним капiталом, достатнiм для забезпечення виробничого процесу, маючи щонайменше змогу за власнi кошти придбати основнi й оборотнi засоби, здiйснити їх необхiдний ремонт. Водночас виникають реальнi сумнiви щодо достатнiх iнвестицiйних можливостей названої категорiї колишнiх керiвникiв КСП, голiв фермерських господарств, висококвалiфiкованих спецiалiстiв, якi в абсолютнiй бiльшостi володiють лише таким самим майновим i земельним паями, як i решта колишнiх працiвникiв КСП. Це стосується лише унiтарних приватних пiдприємств, адже у корпоративних пiдприємствах величина сукупного капiталу значно пiдвищує можливiсть забезпечити виробничий процес. I. В. Спасибо-Фатєєва квалiфiкувала такi приватнi пiдприємства, як пiдприємства з невизначеним правовим статусом [297, с. 21]. З наведеною квалiфiкацiєю досить важко не погодитися, про що йтиметься далi.

На час створення приватно-орендних сiльськогосподарських пiдприємств для цього iснувало законодавче пiдґрунтя. Вiдповiдно до указу Президента України «Про невiдкладнi заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економiки» перед органами державної влади було поставлено завдання здiйснити органiзацiйнi заходи щодо реформування до кiнця квiтня 2000 року колективних сiльськогосподарських пiдприємств на засадах приватної власностi на землю та майно, шляхом утворення iнших суб’єктiв господарювання, якi засновуються на приватнiй власностi, зокрема приватних (приватно-орендних) сiльськогосподарських пiдприємств.

Слiд вiдзначити адмiнiстративний характер названого указу, який змiнював форму власностi колективних сiльськогосподарських пiдприємств, адже згiдно з ч. 7 ст. 92 Конституцiї України правовий режим власностi визначається виключно законами України. Проте практика сприйняла напрям реформування, визначений названим iндивiдуальним правовим актом. Крiм цього правового акта, пiдставою для створення i функцiонування приватно-орендних сiльськогосподарських пiдприємств була ст. 2 Закону України «Про пiдприємства в Українi», в якiй був перелiк видiв пiдприємств, що могли створюватися в Українi: приватне пiдприємство, засноване на власностi фiзичної особи; колективне пiдприємство, засноване на власностi трудового колективу пiдприємства; господарське товариство; пiдприємство, яке засноване на власностi об’єднання громадян; комунальне пiдприємство, засноване на власностi вiдповiдної територiальної громади; державне пiдприємство, засноване на державнiй власностi, в тому числi казенне пiдприємство. Залежно вiд обсягiв господарського обороту пiдприємства i чисельностi його працiвникiв (незалежно вiд форми власностi) воно могло належати до категорiї малих пiдприємств. Дозволялось створювати й iншi види та категорiї пiдприємств, зокрема оренднi.

У зв’язку з введенням в дiю з 1 сiчня 2004 року ЦК України та ГК України постало завдання приведення дiяльностi суб’єктiв господарювання до нових вимог чинного законодавства, зокрема щодо легiтимацiї органiзацiйно-правових форм пiдприємств. Так, у ч. 4 ст. 62 ГК України визначено, що пiдприємство є завжди юридичною особою. Вiдповiдно до ст. 83 ЦК України створення юридичних осiб можливе лише у формах, встановлених законом. Як форму приватно-орендне пiдприємство характеризує лексична конструкцiя «приватно-орендне». Поняття «приватне» несе вторинне навантаження щодо органiзацiйно-правової форми. Необхiдно зазначити, що вiднесення до приватних, колективних, комунальних i державних вiдображає лише форму власностi створюваних пiдприємств, але не їхню органiзацiйно-правову форму. Для цивiльного та господарського оборотiв первiсне значення має не форма власностi пiдприємства, яка вiдiграє допомiжну роль i надає широкий простiр для тлумачення, а саме органiзацiйно-правова форма, що вiдображає вид пiдприємства, його органiзацiйну структуру як вiдповiдно зовнiшню та внутрiшню органiзацiйнi форми, закрiпленi вiдповiдними правовими актами. Застосування поняття органiзацiйно-правової форми як однiєї з квалiфiкацiйних ознак юридичної особи до приватно-орендного сiльськогосподарського пiдприємства викликає серйознi зауваження.

На перший погляд назване пiдприємство надiлене певною органiзацiйною структурою у виглядi сукупностi виробничих пiдроздiлiв, адмiнiстративного апарату, штату найманих працiвникiв. Проте органiзацiйна структура, як внутрiшня форма, передбачає наявнiсть сукупностi внутрiгосподарських утворень, матерiальнi чинники яких або бiльша їх частина (будiвлi, споруди, транспортнi засоби, сiльськогосподарська технiка тощо) належать до майна пiдприємства. При цьому зовнiшня органiзацiйна форма визначає вид пiдприємства. Зi сказаного випливає, що даний вид пiдприємства не вiдповiдає легальнiй ознацi органiзацiйної єдностi, а отже на цiй пiдставi не пiдпадає пiд режим органiзацiйно-правової форми.

Щодо приватно-орендного сiльськогосподарського пiдприємства, то його зовнiшню форму визначає категорiя «пiдприємство», яка має узагальнюючий, абстрагуючий вигляд, виходячи з того, що посилання на форму власностi не конституює будь-яке пiдприємство як органiзацiйно-правову форму. Крiм того, для набуття комплексної довершеностi органiзацiйна форма легiтимується за допомогою сукупностi правових актiв, причому зовнiшня форма встановлюється за допомогою закону, а внутрiшня – локальних правових актiв. Приватне (приватно-орендне) сiльськогосподарське пiдприємство як органiзацiйну форму визначає вищеназваний указ Президента України, що викликає деякi зауваження. По-перше, положення названого указу сьогоднi суперечать ст. 83 ЦК України, за якою створення юридичних осiб можливе лише у формах, встановлених законом. По-друге, жоден закон нинi не згадує приватне (приватно-орендне) сiльськогосподарське пiдприємство, а тим паче не визначає його як органiзацiйно-правову форму.

Є також зауваження з приводу iншої складової назви пiдприємства – «орендне». Вiдповiдно до ст. 115 ГК України термiн «орендне пiдприємство» застосовують до оренди цiлiсних майнових комплексiв державних i комунальних пiдприємств чи їхнiх пiдроздiлiв. При цьому орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу пiдприємства чи його пiдроздiлу, майновий комплекс якого є об’єктом оренди, а орендодавцями виступають Фонд державного майна України i його регiональнi вiддiлення, а також органи мiсцевого самоврядування, в чиїй власностi перебуває предмет оренди. Вищенаведене свiдчить, що використання для назви приватних сільськогосподарських пiдприємств легального поняття «орендне» не вiдповiдає сутi вiдносин, якi воно покликане врегульовувати. Застосування аналогiї закону також неможливе через обмеження щодо форми пiдприємств, встановленi ст. 83 ЦК України, що вказує на необхiднiсть приведення форми цих пiдприємств до вимог закону, а не підзаконних актів, у тексті яких лише наводяться поняття приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства без розкриття їх сутності і змісту економіко-правової моделі таких підприємств.

Як зазначалося вище, легальний порядок створення юридичної особи, визначений ч. 1. ст. 81 ЦК України, передбачає процедуру об’єднання осiб, майна або осiб та майна. Утворення приватно-орендного сiльськогосподарського пiдприємства не пiдпадає пiд жодну з наведених ознак. Навiть не вiдбувається об’єднання особи з майном, адже майно вже iдентифiковане з iменем особи, яка створює даний вид пiдприємства. За наведеними ознаками приватне (приватно-орендне) сiльськогосподарське пiдприємство не пiдходить пiд визначення юридичної особи.

Загальне законодавство дає можливiсть навiть однiй особi створювати товариство, проте з одним застереженням щодо необхiдностi передбачення цих випадкiв законом (п. 2 ст. 83 ЦК України). У спецiальному Законi України «Про господарськi товариства», який врегульовує виникнення, дiяльнiсть та припинення комерцiйних товариств, таких випадкiв не передбачено, адже кожне з товариств повинне мати статутний фонд, подiлений на частки, а також ревiзiйну комiсiю у складi не менше як трьох осiб. Таким чином, наведена норма має прогностичний характер, припускаючи створення господарських товариств одним засновником у майбутньому. Щодо приватно-орендного сiльськогосподарського пiдприємства дiє п. 4 ст. 63 ГК України, який вiдносить даний вид до унiтарних пiдприємств. Легальними ознаками унiтарного пiдприємства є такi: наявнiсть одного засновника; формування вiдокремленого майна; формування статутного фонду, не подiленого на частки; одноосiбний розподiл доходiв; особисте керiвництво пiдприємством; створення органiзацiйної основи пiдприємства через трудовий найм; одноособове вирiшення питань щодо добровiльної реорганiзацiї та лiквiдацiї пiдприємства. Наведенi ознаки по сутi вiдтворюють у загальних рисах вимоги закону до створення юридичної особи, враховуючи особливостi унiтарних пiдприємств. Приватне (приватно-орендне) сiльськогосподарське пiдприємство зовнi нiбито вiдповiдає ознакам унiтарного пiдприємства, а отже й юридичної особи. Проте при iдентифiкацiї з цими ознаками виникає ряд питань, викликаних розбiжностями, неврегульованiстю в законодавствi та невизначенiстю правового статусу цього виду сiльськогосподарських пiдприємств.

Насамперед виникає питання щодо якiсного суб’єктного складу засновникiв приватно-орендних сiльськогосподарських пiдприємств: чи можуть бути їхнiми власниками iноземцi та особи без громадянства. Якщо в iнших органiзацiйно-правових формах – господарських товариствах, виробничих кооперативах, крiм фермерських господарств законом дозволено мати засновницькi права наведенiй категорiї осiб, то щодо ПОСП такий дозвiл нiде не зазначено. Надання режиму рiвностi прав iноземцям та особам без громадянства порiвняно з громадянами України гарантовано ст. 26 Конституцiї України та конституцiйним Законом України «Про правовий статус iноземцiв та осiб без громадянства» вiд 4 лютого 1994 р. [298] з одним застереженням: крiм випадкiв, встановлених законодавством. Такими є обмеження для iноземцiв та осiб без громадянства щодо участi в земельних вiдносинах. Наприклад, ч. 4 ст. 81 ЗК України встановлює, що землi сiльськогос–подарського призначення, прийнятi у спадщину iноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року пiдлягають вiдчуженню. Основною категорiєю земель, якi використовують у сiльськогосподарському виробництвi є саме землi сiльськогосподарського призначення. Обмеження земельної правосуб’єктностi iноземцiв та осiб без громадянства створює серйознi перешкоди, фактично унеможливлює створення цiєю категорiєю осiб приватно-орендних сiльськогосподарських пiдприємств.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Водночас загальний склад земель фермерського господарства є ширшим i включає вiдповiдно до ст. 12 однойменного закону, крiм земельних дiлянок, що належать на правi власностi господарству як юридичнiй особi, земельнi дiлянки, що належать членам фермерського господарства на правi приватної власностi та орендованi земельнi дiлянки. Причому щодо земельних дiлянок, якi перебувають у власностi членiв фермерського господарства, останнє здiйснює тiльки права володiння та користування. Правомочнiсть розпорядження закон залишає за самими власниками цих дiлянок. Аналогiчний режим встановлено i для орендованих земель. Отже, земельною складовою вiдчужуваного майнового комплексу фермерського господарства є тiльки землi, що належать йому на правi приватної власностi: набутi за результатами цивiльно-правових угод та одержанi внаслiдок приватизацiї.

Пiдсумком сказаного є висновок, що реальний майновий комплекс значно ширше поняття, нiж власний (вiдчужуваний) майновий комплекс фермерського господарства. Разом з тим реальний майновий комплекс вужча категорiя, нiж відокремлене майно фермерського господарства, яке включає в себе всі види майна, що належать фермерському господарству. Як наслiдок за обсягом охоплення можна побудувати таке iєрархiчне спiввiдношення, починаючи вiд найменшого значення його складових: складений капiтал – власний майновий комплекс – реальний майновий комплекс – майно фермерського господарства. За вiдсутностi майна та землi, що перебувають у користуваннi, наведене спiввiдношення скоротиться за рахунок третьої ланки.

Квалiфiкацiйна ознака органiзацiйної форми (органiзацiйної єдностi) в свою чергу чинить безпосереднiй вплив на стан внутрiшнiх майнових вiдносин фермерського господарства через наявнiсть структури внутрiгосподарських виробничих пiдроздiлiв, на кiлькiсть i структуру яких впливає цiлий ряд факторiв: галузева спецiалiзацiя; розмiр, рiвень концентрацiї виробництва i капiталу тощо. Формування майнового пiдкомплексу внутрiшнiх пiдроздiлiв, перерозподiл майна мiж ними – все це належить до внутрiшнiх вiдносин будь-якого господарства i досить докладно проаналiзовано в лiтературi. Новелою для внутрiшнiх майнових вiдносин фермерського господарства як юридичної особи є законодавчо закрiплена можливiсть створювати власнi фiлiї, що по сутi є його внутрiгосподарськими пiдроздiлами. Вiдповiдно до ст. 95 ЦК України юридична особа може створювати фiлiї, якi в свою чергу не є юридичними особами. Аналогiчнi положення мiстить i ч. 4 ст. 64 ГК України, а до ч. 5 ст. 55 ГК України щодо можливостi створення пiдприємствами фiлiй вiдповiднi змiни внiс Закон України «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України» вiд 4 лютого 2005 р. [316]. Зазначений закон доповнив також ч. 4 ст. 64 ГК України щодо можливостi вiдкривати рахунки в установах банкiв через свої вiдокремленi пiдроздiли. Таким чином, фермерське господарство, як юридична особа, навiть опосередковане дiяльнiстю його єдиного члена, надiлене можливiстю утворювати фiлiї. Причому останнi надiляються майном юридичної особи, яка їх створила, i дiють на пiдставi затвердженого нею положення.

Створення фiлiй, якi виступають внутрiгосподарським пiдроздiлом фермерського господарства, зумовлює виникнення вiдповiдних особливостей у режимi внутрiшнiх майнових правовiдносин господарства, які склались. Основною ознакою будь-якої фiлiї є її територiальна вiдокремленiсть вiд головного пiдприємства. Законодавство не мiстить роз’яснення категорiї територiальної вiдокремленостi. Законом України «Про мiсцеве самоврядування в Українi» вiд 21 травня 1997 р. (зi змiнами станом на 21 квiтня 2005 р.) [317] у ст. 1 адмiнiстративно-територiальною одиницею визнається область, район, мiсто, район у мiстi, селище та село. Цiлком логiчно припустити, що найменшим критерiєм розмежування мiсцезнаходження фермерського господарства та його фiлiї є розташування належних їм земельних дiлянок у межах одного району, проте як мiнiмум на територiї, що прилягає до рiзних населених пунктiв (сiл).

Для фермерського господарства можливi два варiанти створення фiлiй. Першим є рiзновид фiлiї, створюваний родичами членiв головного господарства. В цьому разi вони можуть також стати членами фермерського господарства, внiсши вiдповiднi майновi внески до складеного капiталу, якi, набуваючи при цьому ознак майна фермерського господарства, можуть бути залишенi ним на мiсцi розташування фiлiї як передане їй майно. При створеннi фiлiї, серед працiвникiв якої вiдсутнi члени головного господарства, їй просто передається майно останнього. В обох випадках передане фiлiї майно разом з iншим майном головного господарства становитиме єдиний майновий комплекс фермерського господарства. Незалежно вiд вибору одного з наведених шляхiв створення фiлiї закон не розрiзняє режиму розпорядження майном, що їй передається. Згiдно з п. 4 ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство» голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов’язкiв одному з членiв господарства або особi, яка працює за контрактом. До складу прав, якими надiляється названа особа, входить i право вiд iменi господарства розпоряджатися належним йому майном. Просте членство у фермерському господарствi не дає прiоритету в розпорядженнi майном, переданого фiлiї.

Виробничо-господарська дiяльнiсть фiлiй фермерського господарства супроводжується постiйною змiною загальної кiлькостi та складу закрiпленого за ними майна. При самоокупному господарюваннi фiлiї самодостатнi i не потребують зовнiшнiх майнових надходжень. Увесь дохiд, одержуваний нею, є власнiстю фермерського господарства i надходить до нього для дальшого перерозподiлу. У разi нестачi самофiнансування або необхiдностi ведення розширеного виробництва головне господарство передає своїй фiлiї додаткове майно, зокрема грошовi кошти. Припинення фiлiї тягне за собою зворотну передачу майна до фермерського господарства як територiально, так i за бухгалтерськими документами, що вiдображається в даних первинного облiку.

Однiєю з особливостей фермерського господарства є те, що воно не може мати iноземних iнвестицiй. Вiдповiдно до п. 1 ст. 116 ГК України пiдприємством з iноземними iнвестицiями визнається таке, у статутному фондi якого не менше як десять вiдсоткiв становить iноземна iнвестицiя, причому набуває воно такого статусу виключно з дня зарахування останньої на його баланс. Складений капiтал фермерського господарства формується тiльки за рахунок майнових внескiв його членiв, якими можуть бути виключно громадяни України. Через названi пiдстави залучення iноземних коштiв до фермерського господарства можливе, але на iнших, нiж iнвестування умовах, зокрема позики, безоплатної допомоги, участi в грантах тощо. Незважаючи на заборону залучення iноземних iнвестицiй, фермерське господарство, що самостiйно здiйснює зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, вiдповiдно до п. 3 ст. 68 ГК України може вiдкривати за межами України свої фiлiї та виробничi пiдроздiли, якi утримуються на кошти господарства. При цьому правовий режим майна закордонних фiлiй i виробничих пiдроздiлiв буде iдентичний вищезазначеному як для фiлiй, створюваних на територiї України. Правовий режим майна служить основою для становлення системи внутрішніх майнових правовідносин [318, с. 9].