Зооморфні та антропоморфні зображення в ранній преісторії.

Особливості розповсюдження зооморфних зображень розвиненого етапу

КукутеньТрипілля

Перші мальовані зображення тварин з'явилися на посуді кінця етапу ВІІ з

поселенні Коновка в Середньому Подністров’ї2. Найбільш яскраві

екземпляри були віднайдені у поселеннях Петрени, БільчеЗолоте,

Варварівка, Шипинці, Стіна, Кошилівці, Крутобородинці, Томашівка,

Стара Буда, Попудня, Гребені. Таким чином, у районі від Дніпра до

Бистриці зараз відомо кілька понад дві сотні зооморфних зображень.

Незважаючи на стилізацію образів тварин, зображених силуетно в

стрічковому стилі, реалістичні риси рисунків часто дають можливість

визначити їх різновид. У більшості випадків це собаки, зображені у

войовничих позах, інколи з великими пазурами (Шипинеці). Окрім собак,

у рисунках на кераміці зустрічаються бики, олені чи кози, коні та інші

тварини, вид яких неможливо визначити; причому, деякі зображення

виконані не в стрічковому стилі (тварини передані в спокійному,

природному стані)3.

Специфічність зображень собак полягає своєрідній манері зображення.

Б.Л. Богаєвський назвав їх стрічковими звірами. Дослідник,

використовуючи пояснення Віра Гордона Чайлда, зазначає, що поява цих

«дивних для нашого сприйняття тварин» пояснюється як трансформація

спіралеподібної стрічки «в момент її послаблення» в «собаку, яка

біжить».4 Дослідники зробили висновки про тісний внутрішній зв'язок

стрічкової манери зображення тварин і спіральнострічкової

орнаментики

трипільського посуду.

Антропоморфізм — наділення предметів природи, міфічних істот (духів,

богів) людськими рисами та якостями. Виникає як первинна форма

світогляду і виражається не тільки у наділенні тварин людською психікою,

а й у приписуванні неживим предметам здатності діяти, жити і помирати,

відчувати та страждати. Домінував на ранніх стадіях розвитку суспільства.

Антропоморфізм є характерною ознакою більшості релігій.__
47. ПИТАННЯ
Первісне мистецтво було тісно пов'язане з магічними обрядами, що справлялися у культових приміщеннях або святилищах — рукотворних або природних, до яких, на думку відомих археологів В. Даниленка і М. Чмихова, відносять Кам'яну Могилу поблизу Мелітополя. Гроти Кам'яної Могили, починаючи з пізнього палеоліту, використовувалися як приміщення для релігійних обрядів.Закономірно постає запитання: як ці гроти були оформлені для проведення релігійних обрядів? Один з дослідників пам'яток Кам'яної Могили М. Чмихов підкреслює, що всі гроти розмальовані зображеннями тварин великих розмірів — турів, мамонтів. Ці настінні малюнки пофарбовані і займають великі площі. Більшість зображень тварин оточена рядами вертикальних насічок, округлими ямками, крапками, що імітують рани від списів. Отже, виходячи із сюжетів цих зображень, можна стверджувати, що вони пов'язані з мисливською магією.Аналогічний сюжет має композиція зображених тварин у Печері Чаклуна, яка входить до пам'яток Кам'яної Могили. Відмінність лише в тому, що серед зображень мамонтів, биків, печерних левів, носорогів трапляються образи людей (переважно жінок), часто в масках з рогами і шкурах. І тут сюжет малюнку свідчить про виконання зображеними образами якогось магічного обряду.На думку дослідників, діапазон ритуальних зображень і предметів зі стоянок пізнього палеоліту, відкритих у різних районах Землі, в тому числі й в Україні, досить широкий і свідчить про зародження уявлень перших людей про природу й людське суспільство. Переконливим свідченням цього є тотемні символи австралійських аборигенів та близьких їм за розвитком народів, у яких поширеними тотемними символами були видовжені пласкі камені, галька або шматки дерева. Ці культові предмети часто покривали орнаментом і натирали жиром. Орнамент являв собою реалістичні або схематичні (у вигляді концентричних кіл, спіралей, ліній, крапок, ямок) зображення тотемічних пращурів, змій, риб, черепах, птахів, тварин, рослин. Тотемічні символи під час обрядів використовувались по-різному: їх тримали в руках, клали на землю, встромляли в землю спеціально загостреним кінцем, обертали над головою за допомогою шнура. І коли останні під час обертання починали «гудіти» або «хурчати», це означало, що тотемний символ — чуринг допоможе людині чи небіжчику, бо тотем є найвищим символом єднання людини, суспільства і природи, а також минулого та сучасного.Ще кілька цікавих моментів про тотемічні символи: одні з них були призначені для виконання деяких обрядів, інші вважалися універсальними, їх зберігали в спеціальному сховищі, в яке стороннім, невтаємниче-ним і жінкам заборонялося входити під загрозою смерті. Верховним охоронцем тотемних символів був старійшина тотемних груп. Крім колективних чуринг були й особисті, які дорослий чоловік завжди тримав при собі.В Україні, на думку вчених, тотемними символами були ритуальні предмети зі стоянок пізнього палеоліту (Мізин, Кам'яна Могила, Костенки І та ін.) у вигляді статуеток жінки, пташки. Найдавнішими символами тотемів-жінок виступали, на наш погляд, численні жіночі, тотемів-чоловіків — поодинокі чоловічі статуетки, тотемів-тварин — анімалістичні зображення.Пізніше склалися уявлення про тотеми-птахів, плазунів, земноводних, а також тотемів-яєць й ікринок. Такими тотемами були рибоподібна плитка з Кам'яної Могили, яка мала риси жіночої фігури, і два яйцеподібних предмети з бивня мамонта, що закінчувалися гострими шипами (Костенки І). Крім того, палеолітична людність України почала використовувати тотеми-«гуділки» на зразок відповідного символу австралійських аборигенів, які були поширені по всій території Євразії від Атлантичного до Тихого океану.Для того щоб картина духовності палеолітичної людності була повнішою, слід сказати про зародження музичної культури. На думку вітчизняних і зарубіжних дослідників, у добу палеоліту почали з'являтися перші музичні інструменти. Зазначимо, що в усіх народів світу вони були ідентичними. Про це свідчать їх зразки, знайдені в багатьох країнах, у тому числі й в Україні. Наприклад, на палеолітичній стоянці Придністров'я знайдено чотири флейти, одна з яких мала дуже складну на той час конструкцію: на її роговому корпусі лишилися сліди шести отворів, за допомогою яких можна було відтворювати цілу гаму звуків. За свідченням дослідника Мізинської стоянки С. Бібікова, частину кісток мамонта використовували як перші ударні інструменти (гомілка, лопатка, тазова кістка, нижня щелепа тощо).З огляду на зазначене можна зробити висновок, що культура людності в палеолітичну добу, зразки мистецтва, музики, вірувань на території України, як і в інших районах Землі, зароджувались у період пізнього палеоліту. Найвищим досягненням палеолітичної людини в духовній сфері можна вважати тотемічні символи, уявлення та зародження обрядів, які не виходили за межі мисливської магії../////////Артефакти, знайдені на території Мізинської стоянки на Десні, поблизу Новгорода-Сіверського (35—11 тис. років тому), мають багато «трикутників», «кутів», що позначають відокремлене жіноче лоно, в якому зароджується життя. Геометричні контури «усіченого» (без голови, рук) жіночого тіла символізують абстрактне жіноче начало — джерело відтворення життя, вічності, єдності роду. Ритмічно повторювані зигзагоподібні кути мізинської «ялинки», композиції ялинок-зигзагів є своєрідними зачатками меандру — генетично «жіночого» геометричного орнаменту (ламаної лінії із завитками). У II—І тис. до н. е. меандр, який є одним із найдавніших символів антропоморфного відображення світу, набув поширення в античному мистецтві, у ранніх слов'ян, пізніше — в народному українському ткацтві, вишивці.Ще одним антропоморфним образом первісності є поширені від Піренеїв до Уралу «палеолітичні венери»: вирізані з мамонтової кістки жіночі торси з гіпертрофованими формами грудей, живота і тазу, які втілюють образ Великої Матері-прародительки — найважливішої богині у родоплемінних віруваннях палеоліту. До таких артефактів належать «мізинські венери» — умовні жіночі статуетки з бивня мамонта (абстрактні скульптури з меандровими орнаментами, що втілюють жіноче начало, є символом родючості), знайдені на території між річками Рось та Росава. Спорідненість «художнього мислення» розселених у різних місцевостях людей епохи палеоліту зумовлена особливостями їх буття, що мали багато спільного, первісною ідеологією, мисливською магією. Цим зумовлена спільність космологічних уявлень народів Східного Середземномор'я, Балтії, Східної Європи, а також індоєвропейських, семітських культур, у яких присутня Велика Матір.Джерелом реконструкцій міфологічних уявлень первісного населення українських земель є петрогліфи (грец. petros — камінь, скеля і glyphe — різьблення) — зображення на каменях, стінах печер пізнього палеоліту і неоліту. Багато цінної інформації містять петрогліфи Кам'яної Могили (природне геологічне утворення XX тис. до н. е. — IV—V ст. н. е.), передусім рельєфні композиції на стелі приміщення, відомого як Грот Мамонта. Найбільшим є зображення мамонтобика, оточеного биками та іншими тваринами, який, імовірно, був центральним об'єктом поклоніння, божеством культово-мисливської магії. Подібний сюжет (божество в оточенні тварин) поширений в індоєвропейців, Малій Азії, Ірані, Індії, на Близькому Сході.Фризова композиція із трьох тварин (двох биків та телиці, що ніби йдуть до водопою) свідчить про розвиток мотиву «процесія тварин», який був поширений у багатьох культурах світу. Символом магічного протистояння людини і природи дослідники вважають композицію «чаклун»: серед великої кількості накреслень зображено схематичну напівфігуру людини з піднятими руками і розчепіреними в екстазі пальцями, а нижче зображений повалений вовк — ворог худоби. Її творці виявили більш досконалі художні навички, що засвідчило їх здатність до асоціювання, поступовий розвиток мислення.Мізинський меандр, венери з Межиріччя, «кортежі тварин» із Кам'яної Могили є своєрідними зародками майбутніх образів, віддаленою «преамбулою пізніших культур».
48. ПИТАННЯ
Перелякані криками та вогнем задні тварини напирали на передніх і ціле стадо розбивалося, падаючи з висоти. Таке використання сировинних ресурсів було дуже непродуктивним, оскільки гинуло більше звірів, ніж потрібно було для харчування. У мезолітичний період було винайдено лук та стріли, що зробило полювання більш безпечним та дало можливість здалеку вражати невеликих звірів та птахів. Полювання стало продуктивнішим, що у свою чергу зменшило кількість дичини та призвело до кризи мисливського господарства. З впровадженням відтворюючих форм господарства (землеробства та скотарства) мисливство починає відігравати допоміжну роль у південній зоні та зберігає своє значення у лісовій зоні. Залежно від нових видів діяльності та побуту змінювалася й технологія виготовлення знарядь праці. Вона полягала в детальному додатковому ретушуванні робочих частин інструментів та зброї. В умовах холодних зон люди навчились видобувати вогонь, який тепер захищав їх від холоду. Урізноманітнилася не тільки матеріальна культура, а й зародилася духовна культура. На основі полювання з'являються перші релігійні уявлення, зокрема культ печерного ведмедя (Швейцарія, Німеччина). Поховання неандертальців фіксують появу знань про потойбічний світ. Переходові мисливського населення Близького Сходу до відтворювального господарства передували радикальні зміни клімату, пов'язані з кінцем льодовикової епохи. За льодовикової доби через холодний північний вітер з крижаного шита теплі й вологі повітряні маси з Атлантики рухалися не над Європою, як тепер, а значно південніше, зволожуючи клімат Середземномор'я, Північної Африки, Близького Сходу. Зі зникненням Скандинавського льодовика 10 тис. років тому холодні вітри з півночі припинилися і смуга атлантичних циклонів перемістилася на північ, у Європу. На просторах Північної Африки та Західної Азії, позбавлених вологи з Атлантики, почала утворюватися зона великих пустель (Марокканська, Лівійська, Сахара, Аравійська, Іудейська та ін.). Несприятливі кліматичні зміни призвели до збіднення рослинного і тваринного світів, що вимагало від первісних мисливців удосконалення методів і засобів полювання, з метою стабільного забезпечення колективів їжею. Поширення такої ефективної зброї, як лук і стріли, ще більше скоротило популяцію промислових тварин і призвело до кризи мисливства. Криза мисливського господарства — це такий стан первісної економіки, коли мисливство втрачає здатність забезпечувати колективи їжею, оскільки вдосконалення методів та засобів полювання невідворотно веде до скорочення популяції промислових тварин. Криза мисливства на Близькому Сході близько 10 тис. років тому змусила первісну людність шукати альтернативні привласнювальній економіці засоби харчування. Збирання диких злаків (ячменю, пшениці), які й раніше були важливою складовою раціону первісного населення, за умов кризи мисливства набуло неабиякого значення. У процесі збору диких злаків жінки набували навичок догляду за полями, поступово переходячи до культивації зернових у примітивній формі мотичного землеробства. Через нестачу їжі чоловіки були змушені раціональніше ставитися до продуктів полювання. Добутих під час полювання диких козенят та ягнят почали певний час утримувати в спеціальних загорожах, з метою досягнення ними кондиційної ваги. Так, у специфічних природних умовах Близького Сходу на основі збиральництва та мисливства відбулося становлення двох різновидів відтворювального господарства — землеробства і скотарства. Це викликало такі радикальні зміни в устрої, демографії, способі життя, культурі первісного суспільства, що сам перехід від привласню-вального до відтворювального господарства, як уже зазначалося, дістав назву неолітичної революції. Людина може споживати зерно лише вареним. Приготування каші потребувало жаро- та водостійкого посуду. Посуд був потрібний і для тривалого зберігання збіжжя до нового врожаю. Все це зумовило масове поширення керамічного посуду, який став археологічною ознакою неолітичних пам'яток. Концентруючи свої зусилля на землеробстві, колишні рухливі мисливці були змушені перейти до осілого способу життя. Адже поля зернових потребували постійного догляду та охорони. Поліпшення харчування та осілий спосіб життя спричинили різке зростання населення. Густота населення ранніх мотичних землеробів порівняно з мезолітичними мисливцями зросла у 50—100 разів — від 3—5 до 500 осіб на 10 км2. Надлишки людності, що не могли прохарчуватися на своїй батьківщині, на Близькому Сході, почали розселятися на сусідні території з нечисленним мисливським населенням. Значно розвиненіші від аборигенів, неолітичні прибульці несли з собою зі своєї батьківщини відтворювальну економіку, домести ковані рослини (ячмінь, пшениця) та тварини (коза, вівця), власний спосіб життя, культуру, мову, свій антропологічний тип. На нових територіях переселенці реалізовували свою економічну модель, відбувалися нові демографічні вибухи, що призводило до виснаження земель і стимулювало переселення на нові, родючі землі. Вчені підрахували, що така демографічна хвиля ранніх землеробів рухалася з Близького Сходу зі швидкістю приблизно 30 км на одне покоління, тобто тривала 25—30 років. Отже, швидкість розселення неолітичних переселенців дорівнювала приблизно 1 км на рік. В Європу відтворювальне господарство принесли мігранти з півдня Малої Азії. Основний потік переселенців рухався через Егейське море до Східної Греції, а звідти на північ, у Подунав'я. Частина мігрантів могла потрапити на Балкани, форсувавши Дарданелли чи Босфор. З Півночі Балкан один потік переселенців рухався вгору по Дунаю до Центральної та Західної Європи, а другий — через Трансільванію в Україну. Найдавніші неолітичні культури Європи постали на сході Греції у Фессалії у VIII тис. до н. е. (поселення Аргіса, Ніа Нікомедія, Протосескло). Ця людність знала мотичне землеробство та скотарство, але не володіла технологією виготовлення кераміки. Набір домести кованих тварин (вівця, коза) та культурних рослин (пшениця, ячмінь, сочевиця, горох), дикі предки яких і нині відомі на Близькому Сході, вказують на генетичні витоки неоліту Балкан. На близькосхідне походження неоліту вказують матеріальна культура та близькосхідний (вірменоїдний) антропологічний тип його носіїв. Перехід від плейстоцену до голоцену.Зміна навк.середовища. Зменшення продуктивності навк.середовища. Плейстоц.ландшафт більш продуктивний.Спричинило відносне перенаселення-нестача харчів-криза. Перехід до інтенсивного виробництва Неолітична революція 23. Неолітична революція (теорія Г.Чайльда) Відтворювальне господарство характеризують відокремлення тваринництва як самостійної сфери діяльності від землеробства (перший суспільний поділ праці); мотичне землеробство, вирощування кількох видів пшениці та ячменю, подрібнювання зерна кам'яними зернотерками; формування стада свійських тварин (із великої та дрібної рогатої худоби, свиней), що стали джерелом м'яса, кістки, рогу, вовни; остаточне завершення формування техніки обробки каменю (оббивання, сколювання, віджим, шліфування, пиляння, свердління), поширення сокири і тесла, вдосконалення наявних знарядь праці; виснаження запасів поверхневого кременю, що призвело до сировинної кризи і появи кремневидобувних шахт; виділення самостійної ремісничої діяльності; поява нових видів виробництва та штучних продуктів: гончарства і керамічного посуду, прядіння, ткацтва і тканини, винайдення прясла (маленького колеса) і веретена, примітивного ткацького верстата; вдосконалення водного транспорту і виникнення наземного - лиж, саней і волокуші, худоба стала тягловою силою; поглиблення спеціалізації праці та господарських занять на основі віку та статі, зародження функціональної діяльності; поява "престижної" економіки - неолітичного дарообміну, змістом якого було надання дарів як свідчення влади над тим, хто їх отримував. Відбувся демографічний вибух, населення Землі зросло до 80 млн осіб. Посилилась соціальна та економічна диференціація населення. Сформувалися території роду, племені та етносу, система стаціонарних поселень. Принциповим моментом було формування міських центрів племінних об'єднань. Вони були центрами концентрації та трансформації суспільного додаткового продукту, поступово перетворилися на протоміста з економічними, політичними і культурно-релігійними функціями. Утворення племінних центрів отримало назву "міська революція" (початок урбанізації). Поділи праці Знати!!!
49. ПИТАННЯ
Світову славу Сунгир принесли знахідки унікальних поховань древніх людей. За багатством поховального інвентарю та складності ритуалу поховання вони не мають собі рівних. У 1964 р. на потужному шарі охри (червоної мінеральної фарби) був виявлений череп жінки (без нижньої щелепи і зубів), великий чотирикутний камінь, а нижче скелет чоловіка. Чоловік лежав на спині, у витягнутому положенні, на дні неглибокої могильної ями, густо засипаній охрою. На грудях у нього була підвіска з гальки, па руках пластинчасті браслети з бивня мамонта. Па черепі чоловіки, вздовж рук і ніг, на тулубі рядами лежали майже 3,5 тисячі намистин, колись нашиті на його хутряний одяг. Розташування намистин на скелеті дозволило реконструювати розшитий намистом костюм стародавнього сунгірца. Він нагадує одяг сучасних арктичних народів. Ще багатшими виявилося поховання, відкрите в 1969 р., всього в 3 м від першого. У верхній частині могили були поховані останки людини без голови. Поруч з ними лежали десятки намистин, колечко з бивня мамонта, пара рогів північного оленя, раковина викопного молюска, уламок бивня мамонта. Антропологічне визначення знахідки ускладнено через дуже поганий збереження. Під верхнім похованням, на півметра глибше, знаходилися два дитячих кістяка. Одяг дітей теж була розшита намистинками з бивня мамонта (майже по 3 тисячі на кожному) і іклами песця, а па грудях застібалася кістяними шпильками. Дитячий перстень з бивня мамонта, просвердлені ікла песця та кістки шпильку з грудей дівчинки можна бачити в експозиції. Скелети сунгірскіх людей уважно досліджувалися не одним поколінням антропологів. Вже видано кілька монографій з антропології Сунгир. Було встановлено, що сунгірьци були людьми сучасного фізичного типу (Homo sapiens). У сунгірьцев відзначається поліморфізм фізичного вигляду і відсутність чіткої географії расових ознак. Антропологи визначили вік сунгірьцев: чоловіку було близько 40 - 50 років (вважається, що середня тривалість життя у верхньому палеоліті близько 30 років), хлопчику 12-14 ліг, дівчинці 9-10 ліг. Пол похованих тепер визначено не лише морфологічно, а й молекуляр-генетично (у молодшого дитини відсутні чоловічі У-хромосоми) [9]. Людей ховали з дотриманням найскладніших похоронних обрядів. Виявлений багатий і різноманітний матеріал представляє унікальні дані про спосіб життя, релігійних поглядах і обрядах наших предків. Знахідки Сунгир яскравіше, ніж інших палеолітичних пам'яток, свідчать про існування в 30-му тисячолітті до н. е.. релігії: «анімізму, віри в загробне життя, тотемізму, магії, культу предків, шанування сонця і місяця, місячного календаря і арифметичного рахунки» [10]. Поступово зростала кількість прикрас, супроводжуючих померлого. На кожного похованого 25 - 28 тисяч років тому доводиться в середньому 4 - 5 тисяч намистин, підвісок, амулетів та інших прикрас, ретельно і майстерно виготовлених із зубів тварин, бивнів мамонтів і каменів м'яких порід. Парне поховання підлітків має дзеркальну структуру. У культурному шарі іншого верхнепалеолитического поселення - Гагаріно (Верхній Дон, Воронезька обл.) - Виявлена ​​незавершена статуетка з бивня мамонта, де зображено дві людські фігури в аналогічній позі - дотичні головами. Здвоєне зображення асоціюється з протославянскімі культами родючості, а саме, з міфами про близнюків - слов'янських богів-близнюків Купало і Купальниці (брат і сестра; свято Купало відзначається в ніч з 21 на 22 червня). Даний ритуал поховання пов'язують з культом родючості Залишається відкритим питання про вік поховання. Радіокарбоновие датування поховань сьогодні варіюють у межах 6000 років. А за даними археології, обидві могили представляють єдиний похоронний комплекс і зроблені впродовж одного покоління. Деякі датування говорять про те, що поховання молодше стоянки на кілька тисяч ліг Археологічні ж дані схиляють до висновку, що обидві могили були зроблені на діючому поселенні. Така дивна різниця в датування може пояснюватися або поганий збереженням зразків, або недостатньою точністю методу. Роботи по датированию поселення та поховань продовжуються до цих пір. //////////////ВАСИЛЬКІВСЬКО-ВОЛОСЬКИЙ_Мезолітичні могильники України — колективні поховання біля сіл Волоське та Василівка на березі Дніпра у Надпоріжжі. Волоський могильник складався з 19 скорчених поховань, датованих фінальним палеолітом. На ранньомезолітичному могильнику Василівка І розкопано 24 скорчених, а наМогильник Василівка І у Надпоріжжі пізньомезолітичному Василівка ІІІ — 34 скорчених і 7 випростаних кістяків. Частина похованих, серед яких переважали чоловіки, була вбита метальною зброєю з наконечниками, оснащеними мікровістрями з притупленим краєм.Антропологічні матеріали могильників демонструють зміну грацильного населення середземноморського антропологічного типу (Волоське) масивнішим протоєвропеоїдним (Василівка І, ІІІ), а пізніше — масивними північними європеоїдами вовнизького типу. Два мезолітичних поховання досліджено в печерах Криму: поховання чоловіка у печері Фатьма-Коба та парне поховання чоловіка та жінки в печері Мурзак-Коба.Скорчене поховання з могильника Василівка ІІІ у НадпоріжжіРіст населення та інтенсивне полювання за допомогою ефективного дистанційного озброєння, яким були лук та стріли, призвели до скорочення поголів'я промислових тварин. У лісовій смузі Європи поглиблюється криза мисливського господарства, коли вдосконалення мисливського озброєння і способів полювання не тільки не збільшувало кількість добутого м'яса, а навпаки ставило общини на грань голоду, оскільки призводило до винищення тварин. Нестачу м'яса компенсує зростаюча з пізнього мезоліту роль рибальства. В наступну неолітичну добу ця галузь буде відігравати провідну роль у первісного населення лісової смуги Центральної та особливо Східної Європи. Криза мисливського господарства кінця мезоліту заклала передумови для неолітизації автохтонів Європи. Останні змушені були шукати нові, більш ефективні способи добування їжі, ніж деградуюче, через винищення дичини, мисливство. На новий, неолітичний етап розвитку мезолітичне населення Європи перейшло у VI-ІV тисячоліттях до н.е. під прямим впливом ранніх мотичних землеробів Балкан та Подунав'я. Саме від них мезолітичні автохтони Європи запозичили неолітичні новації — навички землеробства, скотарства, разом з домашніми тваринами (вівця, коза) та рослинами (пшениця, ячмінь, жито, горох), а також глиняний посуд, який став археологічною ознакою наступної неолітичної доби.///Розподіл мисливських та рибальських угідь спричинив перші сутички між обома расами, які археологи зафіксували, досліджуючи давні могильники, розташовані поблизу сіл Волоське та Василівка у Надпоріжжі (карта 3). У першому з них виявлено кістяки людей середземноморського походження, у яких стриміли вістря крем'яних стріл. Помічено, що при ударі об тверду кістку кам'яне вістря дробилося на маленькі луски, що свідчить про велику ударну силу стріли, а також досконалу, як на той час, техніку її метання. Другий, Василівський могильник знаходиться трохи нижче по Дніпру і датується часом дещо пізнішим за Волоський. У Василівському могильнику знайдено поховання представників північного східно-кроманьйонського населення, які вступали в сутички з “середземноморцями”, а також людей метисованого типу, що поєднував у собі характерні особливості обох рас. З огляду на це дослідники роблять висновок, що у ІХ–VІ тис. до н. е. у степовій частині України відбувався тисячолітній процес змішування різних антропологічних груп первісного населення. На початку мезоліту переважав вузьколиций Волоський тип, що мав південне, середземноморсько-передньоазійське походження. Дещо пізніше тут, на базі східно-кроманьйонського типу склався місцевий Василівський тип, що мав широке обличчя, властиве кроманьйонцям, тонший ніс і відкриті очі, характерні людям Півдня.
50. ПИТАННЯ
У стародавньому голоцені ялина була відносно широко поширена на території колишнього СРСР. ///// Зміни природного середовища, винаходи епохи мезоліту Мезоліт, або середній кам'яний вік, - наступний за палеолітом археологічна епоха. Її хронологічні межі (10-6 тис. років до н. е..) умовні, так як різкого переходу від давньокам'яного віку (палеоліту) до мезолиту не було, немає і чітко позначеної межі між мезолітом і послідував за ним неолітом.. Наприкінці XIX ст. в печері Травні д Азіль була виявлена стоянка послепалеолитического періоду. По назві цієї стоянки ранній мезоліт називається азильским. Наступний, більш пізній період отримав назву тарденуаз (за назвою стоянки у Франції). Мезолітичні стоянки Північної Європи мають пізнішу дату, ніж стоянки, знайдені на півдні, в Криму, на Кавказі і в Середній Азії. Мезоліт - перехідна епоха в усіх відношеннях: у природі і умовах життя людей, в інвентарі, господарстві. В кінці мезоліту склалися передумови виникнення землеробства і скотарства, селекції найбільш корисних для людини рослин і одомашнення тварин - великої та дрібної рогатої худоби і свиней. Собака стала домашнім тваринам значно раніше, очевидно, ще у верхньому палеоліті. У становленні повий епохи величезну, багато в чому визначальну роль відіграли природні фактори. Початок мезоліту збіглося в північній півкулі з переходом від плейстоцену до голоцену - до природного епосі, яка триває до сьогодення. В результаті танення льодовикового масиву виникли інші, порівняно з палеолітом, природно-кліматичні умови. Перехід від льодовикової епохи (плейстоцену до голоцену - одна з найбільших революцій в природі і загадок в історії Землі, втім, як і причини початку льодовикової епохи. Найбільш ймовірною причиною таких глобальних змін клімату та природи на Землі стали зіткнення досить великих космічних тіл з нашою планетою, що могло призвести до незначних змін у її положенні по відношенню до Сонця, а це в свою чергу вплинуло на температуру на планеті. Підвищення температури призвело до поступового танення льодовикового покриву, його відступу на північ і звільнення суші. Льодовик відступав на північ, залишаючи звільнену землю, безліч озер, заболочених просторів і морів. Піднявся рівень Світового океану, утворилися Берингову і Гібралтарська протока, відокремилися Японські острови, змінилися русла річок, що течуть на північ, утворилися Балтійське море і північні озера, Чорне море з'єдналося з Середземним. При цьому кілька разів змінювався клімат на півночі Європи. Зі зміною клімату було пов'язано освіта сучасних ландшафтів і рослинних зон. На півночі виникла тундра і лісотундра, південніше - тайгова зона хвойних лісів, далі - зона листяних лісів, лісостепу, степові і пустельні ландшафти. Склалися сучасні кліматичні зони приморського континентального, різко континентального, посушливого клімату. Змінився рослинний і тваринний світ. Фактично відбулася колосальна за своїми наслідками революція в природі. Меншим змінам піддалася природа Південної Європи, Кавказу, Середньої Азії. Далеко на півночі, у приполярних широтах, доживали свій вік останні мамонти, в лісах жили лосі, бурі ведмеді, благородні олені, кабани, бобри, численні озера рясніли водоплавної птахом і рибою. Таким чином, мезоліт став епохою кардинальних змін у природі та умов життя людини, епохою розселення людей на нові, не освоєні раніше території. Велике місце в господарському житті людини займали полювання на лісового звіра, водоплавну птицю, рибальство і збиральництво. Культура палеоліту, що ґрунтується на вироблених за тисячоліття колективних прийомах полювання на мамонтів в Євразії та Америці, змінилася культурою іншого типу..//// В останнє тисячоліття льодовикової доби (плейстоцену) на півночі Європи існувало Балтійське льодовикове озеро. Внаслідок наступу Скандинавського льодовика один із його язиків перегородив гирло Балтії в районі Данських проток. Утворилася своєрідна крижана гребля, що стримувала талі води з крижаного шита у Балтійському басейні, утворюючи величезне холодне озеро, рівень якого піднявся на ЗО м вище рівня Світового океану. Його північний берег утворювала крижана стіна, від якої відривалися айсберги. Плаваючи по озеру, вони додатково охолоджували водойму. Холодний басейн на півночі Європи суттєво впливав на клімат континенту, в північній та середній смузі якого встановилися несприятливі кліматичні умови. Величезні обшири були вкриті холодними тундро-степами, на яких паслися численні стада північних оленів — об'єкт полювання мисливців наприкінці льодовикової доби.Різке потепління клімату і швидка деградація Скандинавського льодовика пов'язані з так званою Білінгенською катастрофою. Ще у XIX ст. поблизу гори Білінген у Південній Швеції було виявлено величезну промоїну у гірському пасмі. З'ясувалося, що це слід прориву водами Балтії згаданої крижаної греблі. Протягом одного року рівень льодовикового водоймища знизився на 30 м, і тепла, солона вода з Атлантики почала надходити в Балтійське озеро. Встановлено й час Білінгенської катастрофи — 8213 р. до н. е. Зроблено це шляхом підрахунку так званих стрічкових глин, які щорічно відкладалися на дні прильодовикових озер Скандинавії. Річ у тім, що біля підніжжя льодовика існувало безліч великих і малих озер, які щоліта наповнювалися талою водою з поверхні крижаного шита. Бурхливі літні потоки несли в озера щебінь та пісок. Узимку ж танення криги припинялося і на дно озер випадали мікроскопічні частинки, утворюючи тонкі прошарки глини на грубих літніх відкладах. Отже, щорічно на дні льодовикових озер утворювалося два прошарки відкладів — пісково-гравійний літній та глинистий зимовий, які легко порахувати. Вчені визначили перший засолений горизонт відкладів у водоймах Скандинавії, який фіксував момент надходження солоної океанської води після з'єднання Балтії з Атлантикою. Потім вони підрахували кількість річних стрічкових глин над ним, і в такий спосіб визначили дату Білінгенської катастрофи. Зникнення холодної, крижаної водойми на півночі Європи спричинило різке потепління клімату й зумовило встановлення сучасних кліматичних умов на континенті. Зміни були настільки радикальними, що стали рубежем між льодовиковою добою (плейстоценом) і геологічною сучасністю (голоценом), або між палеолітом і мезолітом за археологічною періодизацією. Унаслідок потепління Балтії та стрімкої деградації Скандинавського льодовика над Європою встановлюється сучасна циркуляція повітряних потоків. Як уже зазначалося, в льодовикову добу дуже холодний і сухий клімат континенту формували потужні холодні вітри, що дули з крижаного щита на південь. М'який і вологий клімат сьогодення зумовлюють періодичні циклони з Атлантики — хвилі теплого і вологого повітря, які періодично, з інтервалом близько 10 днів, проходять над Європою у східному напрямку. Деградація льодовика та поява теплих і вологих циклонів з Атлантики різко пом'якшили клімат Європейського континенту. Безмежні тундро-степи заросли спочатку сосново-березовими, а пізніше й широколистими лісами. Мешканці тундр — північні олені — змушені були відходити за тундрою, що швидко відступала далеко на північ Східної Європи. Слідом за ними рухалися у північно-східному напрямі й згадувані у попередньому розділі свідерські мисливці на північного оленя, які протягом останнього тисячоліття льодовикової доби мешкали в Поліссі, басейні Німану, на Польській низовині. Саме вони в період раннього мезоліту у 8—7 тис. до н. е. заселили безкрайню східноєвропейську тайгу від Балтії до Північного Уралу. Заростання лісами колишніх прильодовикових тундро-степів зумовило поширення лісових травоїдних (лось, тур, благородний олень, кабан, косуля), які стали головним об'єктом промислу мезолітичних мисливців Європи. На відміну від мамонтів, північних оленів та бізонів ці лісові тварини ведуть не-стадний спосіб життя, який диктував форми полювання, шо докорінно різнилися від колективних полювань палеолітичних мисливців. Роль лісової рослинності різко зросла по всій території України. Особливо це стосується північних регіонів, зокрема Поліської низовини, яка входила до смуги суцільних лісових масивів. Далі на південь утворилася лісостепова зона, а в Надчорномор'ї та Північному Криму простягалися степи з перелісками у річкових долинах. Своєрідне природне середовище властиве Карпатам та Кримським горам. Полювання з луком на лісових копитних поширилося в усіх регіонах України, але в кожному з них спосіб життя первісного населення в мезоліті мав певну специфіку.
51. ПИТАННЯ
ПУСТО
52. ПИТАННЯ
Цінні матеріали для відтворення зовнішнього вигляду мезолітичної людини, її світогляду, характеристики соціального ладу, стану суспільних відносин дають поховання. Антропологічні дослідження дали можливість зробити важливі історичні висновки, зокрема про те, що в мезоліті у Сх.Європі проживало в основному населення, генетично пов'язане із пізньопалеолітичним кроманьйонським типом. Останній був основним біологічним субстратом у формуванні мезолітичної людини, що являла собою дещо модифікований тип середньо- і західноєвропейського кроманьйонця. Важливим є й те, що південно-східноєвр. Мезол.кроманьйонці мали також середземноморські антропологічні риси. Тому можна дійти висновку щодо можливих контактів пізньопалео насел. Сучас.терит.України (ці контакти підтримувалися і в мезоліті) з населенням суміжних районів Середземномор'я. У Криму, в скельному сховищі Мурзак-Коба на р. Чорній, знайдено парне поховання чоловіка і жінки. У наві