Основні характеристики та етапи великих суспільних поділів праці.

Періодизація ІПС.

Є декілька видів періодизацій ПС.

І. Археологічна. Грунтується на змінах у характері матеріалу, з якого виготовлені основні знаряддя праці і предмет побуту.

1. Кам’яний вік:

- палеоліт (нижній та середній) – час мисливців і збирачів, початок виг-я кремнієвих знарядь. Середовище поширення Homosapienssapiens, Homoerectus, Homohabilis.

- мезоліт – знаряддя праці з кістки, каменю, стріли, лук. Середовище Homosapienssapiens.

- неоліт – неолітична революція Homo sapiens sapiens.

- енеоліт(халколіт – мідний вік).

2. Бронзовий вік – обробка міді, бронзи, золота. Homo sapiens sapiens.

3. Залізний вік.

ІІ. Геологічна.

1. Плейстоцен – перед та льодовикова епоха – палеоліт+мезоліт(Дунай, Гюнц, Міндель, Рісс, Вюрм).

2. Голоцен – льодовикова епоха – післяльодовикова епоха – неоліт.

ІІІ. Антропологічна. Досліджує етапи еволюції людства, встановлює послідовність розвитку прямоходіння, формування рук, розвитку мозку, виникнення мислення і мови:

1. Найдавніша людина (архантроп, Homoerectus);

2. Стародавня людина (палеантроп, Homosapiensneanderthalensis);

3. Сучасна людина (неоантроп, Homosapienssapiens).

IV. Соціологічна:

1. Суспільство, що формується – первісна орда;

2. Докласове: матріархат, патріархат, військова демократія;

3. Класове: рабовласницьке, феодальне, капіталістичне;

4. Безкласове: постіндустріальне.

V. Періодизація Єфіменка:

1. епоха первісного стада;

2. епоха родового ладу;

3. епоха розкладу общинно-родового ладу (вин-я скотарства, плужного землеробства та обробки металів, зародження елементів експлуатації та приватної власності).

VI. Періодизація Л.Г.Моргана (комплексна):

Епохи:

1. Дикунства:

- нижчий ступінь – поява людини і членоподільної мови;

- середній – виникнення рибальства та застосування вогню;

- вищий – поява лука і стріл.

2. Варварства:

- нижчий – запровадження гончарства;

- середній – поширення землеробства та скотарства;

- вищий – освоєння заліза.

3. Цивілізації:

- нижчий - письмо;

- середній – міста;

- вищий – цивілізації.

VII. Історична:

1. Стародавній світ;

2. Середні віки;

3. Новий час;

4. Новітній час.

VIII. За розвитком господарства:

1. Привласнююче;

2. Відтворювальне;

3. Синтезуюче.

7 питання (Історична періодизація та сусп.-економ. формації)

Загальна (історична) періодизація первісної історії була вперше дана в 1870р. видатним американським етнографом Л. Морганом. Використовуючи встановлений у ХVІІІ ст. поділ історичного процесу на епохи дикості, варварства і цивілізації, він поділив епохи дикості на нижчий, середній і вищий ступені. Нижчий ступінь дикості починається з появою 3 млн. років тому людини і членороздільної мови, середній – виникненням рибальства і застосуванням вогню, вищий - з винаходом лука і стріл. Перехід до нижчого ступеня варварства пов'язується з поширенням гончарства; з освоєнням землеробства і скотарства починається середній, а з використанням заліза - вищий ступінь варварства. З винаходом алфавіту настає епоха цивілізації.

Суспі́льно-економі́чна форма́ція — одне з базових понять соціальної філософії марксизму, історичний тип суспільства, цілісний «соціальний організм», що базується на певному способі виробництва. Одна із основних категорій історичного матеріалізму.

Сам термін «формація» був запозичений з геології і введений в суспільні науки Марксом. У геології під формацією розуміється спосіб утворення гірської породи.

Формація в марксизмі характеризується специфічною структурою (базисом і надбудовою) і законами виникнення, функціонування та розвитку. Виділяють п'ять суспільно-економічних формацій, що становлять ступені історичного прогресу:

· первіснообщинна

· рабовласницька

· феодальна

· капіталістична

· комуністична

Поняття «суспільно-економічна формація» обґрунтовує положення про те, що кожний ступінь розвитку суспільства характеризується особливостями, які зумовлені способом виробництва й відрізняють його від інших ступенів. У марксизмі суспільно-економічна формація дозволяє виявити повторюваність, спільність суттєвих рис у країнах з однаковим рівнем розвитку виробництва, розкрити причини виникнення суспільних класів і класової боротьби, їхню роль у житті суспільства, відкрити специфічні і загальні закони розвитку формацій і тим самим представити історію суспільства як природничо-історичний закономірний процес.

Спосіб виробництва, що лежить в основі суспільно-економічної формації, є єдність взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин (відносин власності на засоби виробництва). На основі способу виробництва формуються надбудовні відносини (політичні, юридичні та ідеологічні інститути суспільства), які закріплюють сформовані виробничі відносини. Єдність взаємодії надбудови і способу виробництва і становить суспільно-економічну формацію.

За марксизмом перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої здійснюється шляхом соціальної революції, яка розв'язує антагоністичні суперечності між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, а також між базисом і надбудовою. Капіталізм завершує розвиток класово антагоністичного суспільства.

8 питання(Істор. форми громад і етапи розвитку госп. і способ виробництва)

Виникла за часів первіснообщинного ладу. Її ознаками були спільна власність на засоби виробництва та звичаєві форми самоврядування. З розвитком суспільства, майнової нерівності і приватної власності змінювалась і форма общини: родова (матріархат), сімейна (патріархат), сільська (поземельна). З утворенням великого феодального землеволодіння втратила незалежність, перетворившись на залежну від панівних верств організацію безпосередніх виробників. Розпалася з розвиткомкапіталістичних відносин.

У різних племен і народів поява певних форм праці та суспільного життя відбувалося в різні періоди. Разом з тим для всіх первісних суспільств характерна наявність ряду спільних рис. По-перше, основною формою господарської практики було привласнює господарство, яке відрізнялося тим, що людина лише користувався природними ресурсами, не проводячи матеріальних благ. По-друге, основою виробничих відносин первісного ладу була колективна, общинна власність на знаряддя праці і засоби виробництва, що характеризувалася низьким рівнем і повільними темпами розвитку продуктивних сил, зрівняльним розподілом матеріальних благ. Археологічні знахідки дозволяють судити про прийоми та об'єктах полювання. На перших порах вона носила загородного, спеціалізований характер. Останнє пов'язано з переважанням певного виду тварин, наприклад оленів, слонів, мамонтів і т.д. Практикувалися колективні прийоми полювання. Спис був головним знаряддям мисливців. Збиральництво доповнювало убогий раціон первісної людини поживними злаками і корінням.

35-10 тисячоліть основним заняттям людей залишалося полювання. Її ефективність в цей період підвищилася завдяки появі копьеметалки. Широко використовувалися пастки, пастки, ями, ловчі огорожі, мережі. За допомогою гарпунів, мереж, примітивних рибальських гачків вони ловили рибу. В епоху пізнього палеоліту на зміну первісному строю прийшла родова община, що об'єднувала людей одного роду. Вона мала колективну власність і вела господарство на основі вікового і статевого поділу праці та простої кооперації праці. Чоловіки займалися полюванням, рибальством, виготовленням знарядь, а жінки - збиранням, приготуванням їжі, підтриманням вогню, вихованням дітей. До появи парного шлюбу спорідненість встановлювалося по материнській лінії. Жінка в цей період відігравала провідну роль у господарстві. Таким чином, першим ступенем родового ладу був матріархат, який тривав до часу поширення металу. Наприкінці палеоліту відбулася «зоологічна катастрофа». Різко скоротилася чисельність великих ссавців тварин, а деякі види повністю зникли. Це призвело до значного зменшення чисельності населення і стимулювало, мабуть, зміни в господарському житті. Зникнення або скорочення чисельності великих тварин змусило все частіше вживати в їжу рибу і молюсків. Рибальство велося за допомогою гарпунів, острогів, верше, мереж; використовувалися довбані човни. З'явився морський звіробійний промисел. Почалося одомашнення тварин. Неоліт (8-3 тис. років до н.е.) характеризується завершенням переходу до вищих форм привласнюючого господарства і переходу до виробничого господарства, тобто заснованому на виробництві людиною матеріальних благ, необхідних для його життя і діяльності. В епоху неоліту відбулося перше громадське розподіл праці на землеробський і скотоводческий, що сприяло прогресу продуктивних сил, виникненню обміну; другий суспільний поділ праці - виділення ремесла із сільського господарства - сприяло індивідуалізації праці, виникненню і розвитку приватної власності. Істотні зміни в техніці, формах виробництва і способі життя, освоєння людиною нових територій і більш ефективне їх використання носили радикальний характер. Не випадково, ці зміни прийнято називати «неолітичної революцією». Вона зайняла не десятки і навіть не сотні років, а тисячоліття. Для тих часів такі темпи не були повільними.
Перехід до землеробства з'явився прогресом у розвитку продуктивних сил. Земля скопував дерев'яними палицями і мотиками, жнива проводилася серпами з крем'яними лезами; зерна розтиралися на кам'яній плиті або в зернотерці. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в даний час сільськогосподарські культури. Однак землеробство було поширене дуже нерівномірно. Перші осередки землеробства виявлені на території сучасного Єгипту, Палестини, Ірану, Іраку, південної частини Середньої Азії. Скотарство перетворилося на важливу галузь господарства, хоча воно було поширене нерівномірно. У період неоліту були одомашнені вівці, свині, кози, корови. Скотарські (пастуші) племена мешкали в степах Північної Африки, Аравії, Середньої і Центральної Азії. Першим виробництвом стало гончарне ремесло. Глиняний посуд дозволила людині значно поліпшити приготування і зберігання їжі. У VI-IV тисячоліттях до н.е. на територіях сучасної Індії, Єгипту, Передньої Азії зародилося металургійне виробництво. У IV тисячолітті до н.е. з'явилися ознаки вичерпання потенціалу неолітичної цивілізації.

9 питання (Археологічні джерела преісторії та арх.період)

Археоло́гія — наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яного, мідного (бронзового), залізного віків і почасти пізніших, часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтва тощо.
Це найголовніша наука для вивчення ІПС. Якими обставинами обмежується інформативність археологічного матеріалу?

Цих обставин налічується три:
- багатозначність положення будь-якого предмета матеріальної культури в системі культури суспільства в цілому;
- принципіальна вибірковість археологічних залишок по відношенню до системи живої, нормально функціонуючої культури;
- руйнування в ході часу.

Але при всіх цих обмеженнях археологічний матеріал безсумнівно дозволяє здійснити ряд наукових процедур та робити достатньо визначені висновки, в чому і полягає його історичне значення.

Олдувай: 3 млн. — 1,5 млн р. т.

Природно-кліматичні умови: клімат був теплим, рослинність вічнозелена (пальми, евкаліпти, ліани лавр, самшит) теплолюбні тварини. В Європі водилися слони, бегемоти, носороги мерка., шаблезубі тигри, коні Стенона.

Фіз. тип людини: Гомо Габіліс. В ранньому Олдаваї основними знаряддями були еоліти — камені з природною обробкою. В Олдваї знаряддя були неточними, примітивними. Чопери і чопінги, відщепи, ручні рубила (1 кг, 10-20 см). Ручні рубила були грубими, неточними. Виготовляли нуклеуси. Прийоми обробки каменю — оббивка 2-3 рази. Дерев'яні знаряддя — загострена палиця. Відкриття людства обробка каменю. Основне зайняття: мисливство і збиральництво комах і рослин.

Ашель 1.5 — 1 млн р. 150 тис. р. тому.

В ранньому Ашелі клімат був теплим, достатньо вологим. Флора і фауна відзначалися багатством. У зв'язку з наступом льодовика в пізньому Ашелі значно похолодало. Зменшилась площа лісів, збільшилась площа степів. Проте фауна залишилася майже недоторканою. В помірному кліматі водилися бізон, кабан, олень, вовк, ведмідь.

Фізичний тип людини — архантроп. В ашелі рубила легші, тонші з прямішими і гострими краями, з кращою обробкою поверхні, більш симетричні форми. При виготовленні ашельських знарядь після первинної оббивки піддавалися обробці. Яка називається ретушшю.

Мустьє 150 тис. — 40-35 тис. р. до н. е.

Природньо- кліматичні умови: почалося найтриваліше і найбільше риське зледеніння. Теплолюбні тварини з наступом льодовика вимерли. Частково переселились на пд.-їх місце зайняли мамонти, сибірські носороги, бізони, олені, лосі, печерні ведмеді і леви. Фізичний тип людини: неандерталець. В цей час основою кам'яної індустрії стає стандартизована заготовка (відщеп та пластина), з якої за допомогою вторинної обробки виготовляли найпоширеніші скребла і гостроконечники. Перемогла техніка левалуа: від нуклеуса відбивали 1-2 відколи радіальними ударами

Пізній палеоліт 40-35 — 11-10 тис. р. т.

В'юрмське зледеніння. Холодний клімат в Америці, Азіїї, Європі. Фауна: мамонти, носороги, печерні ведмеді, велетенські олені. Флора: тундра і тайга. Фіз тип людини — кроманьйонець. Знаряддя: призматичні нуклеуси, різці (з кістки, каменю), скребки (довга пластинка), проколка (кістяні), ножі, долотоподібні вироби, списометалка, списи з кам'яними і кістяними наконечниками, гарпуни з зазубринами, знаряддя з рукояткою. Велике поширення кістяних знарядь, шил, проколок, гарпунів, голок, тесел), поява перших мікролітичних знарядь.

Мезоліт 9-6/5 тис. до н. е.

Розтавання льодовика. Клімат теплішає. Змінюється географіч. ландшафт, флора, фауна. Виникли нові ріки, піднявся рівень води в океані.

Фіз. тип людини — Гомо сапієнс.

Знаряддя: мікроліти, макроліти, лук і стріли, бумеранг, сітки, човни для рибальства. Удосконалення полювання — пастки, втрата ролі загінного полювання.

Видатні винаходи: лук і стріли, бумеранг, пастки, макроліти і мікроліти, гачок для ловлі риби. Зачатки землеробства початок приручення тварин, житла-печери, приручення вовка.

Неоліт 6/5 — 3 тис. до н е.

Природно-кліматичні умови стали схожими до сучасних. Європу вкривали широколисті ліси. Фіз тип людини. гомо сапієнс. Знаряддя: долота, серпи, зернотерка, ступка, кам'яні і кістяні мотики. Удосконалюються наконечники стріл і списів, палки-копалки у землеробстві. Основні риси і винаходи: техніка обробки каменю удосконалюється (шліфування, заточування, свердління, різання). Нова кам'яна сировина (діорит, нефрит, яшма), поява кераміки, поява прядіння і ткацтва, одяг став легший, якісніший.

Енеоліт 5-3 тис. до н. е.

Природні умови і клімат були близькими до сучасних. Фізичний тип людини: Homo Sapiens Sapiens.Знаряддя: кам'яні знаряддя переважали, мікроліти виникли.мідні сокири, долота, молотки. Виплавляли мідь за допомогою кам'яних форм. Також існувала холодна обробка міді. Основні риси і винаходи: поширення скотарства і землеробства, гончарний круг, колісний транспорт, цегла — сирець, порожнисте свердло, зрошувальні системи, скотарство, ткацтво удосконалюються, поява цивілізацій, майнове розшарування, перехід від матріархату до патріархату, ремесло, торгівля, мідний посуд, спеціалізація ремесел, покращення побуту: стіл і ліжко.

Бронзовий вік Сер. З тис до 2/1 до н. е.

Клімат посушливий. Фізичний тип людини: Homo Sapiens Sapiens.

Знаряддя: бронза поступово почала витісняти камінь. Бронзові сокири, долота, молотки, кинджали, дерев'яні плуги, мотики серпи, наконечники списів і стріл. Бронза не витісняла камінь. Характерні риси епохи і винаходи: тваринницький приселищний напрямок господарства, відсутність великих поселень, оточених оборонними спорудами, ознаки глибокої соціальної нерівності, зростання ролі чоловіка, використання бронзової сокири сприяло розширенню посівних площ для випасання худоби, землеробство стає орним, бронзові речі використовуються як гроші. Надлишок виробництва спричинив до виникнення торгівлі. Удосконалилося ткацтво, гончарство. Другий поділ праці: відділення ремесла від землеробства. З'являються індивідуальні сім'ї. Відпала роль колективної праці. Посилюється процес майнового і соціального розшарування. Утворюються перші держави. Винайдення криниць. Основний винахід — бронза.

10 питання (Методи досліджень арх. джерел. Арх. реконструкції)

Розрізняють два рівні археології: 1) емпіричний - археологічне дослідження у вузькому розумінні (польові розкопки та лабораторні дослідження); 2) теоретичний - історична реконструкція минулого суспільства з усією можливою повнотою. Головним засобом упорядкування археологічних джерел є їх періодизація, що будується відповідно до змін сировини, яку використовували для виготовлення знарядь праці. Залежно від цього виокремлюють такі археологічні епохи або віки: кам'яний, міді - бронзи, залізний.

До археологічних пам'яток належать стоянки, поселення, поховання, знаряддя праці, зброя, посуд, прикраси тощо. Основний спосіб виявлення і вивчення археологічних пам'яток - археологічні розкопки. Археологія виникла за доби Відродження (XV-XVI ст.). Перші систематичні археологічні розкопки на території України припадають на XVII ст. Методами археологічного дослідження є: типологічний, трасологічний, експериментальний, картографічний, порівняльний, стратиграфічний. А. використовує також методи природничих і технічних наук.

Типологічний метод в археології є конкретизацією загальнонаукової методики класифікації об'єктів дослідження. В археології розрізняють типи різних категорій знахідок (кераміка, кам'яні знаряддя, озброєння тощо) та об'єктів дослідження (поселення, поховання і т. ін.). Типологічний метод доповнюється статистичним аналізом об'єктів із застосуванням обчислювальної техніки.

Трасологічний метод передбачає вивчення функції стародавніх знарядь за слідами спрацьованості, що дає змогу відрізняти, напр., ножі для обробки риби від інших ножів. Експериментальний метод має на меті моделювання первісних виробничих процесів (виготовлення кераміки, знарядь праці) та експериментування з їх використанням (жнива крем'яними серпами, технологія обробки каменю, металу тощо). Картографічний метод полягає в картографуванні археологічних типів та об'єктів для вивчення археологічних культур і комплексів.

Порівняльний метод у XIX ст. - порівняння археологічних знахідок зі зразками етнографічних джерел для визначення функцій археологічних артефактів. Археологія тісно пов'язана з етнографією, антропологією, лінгвістикою, історичною географією.

Історичні реконструкції в археології. Уже в процесі розкопок пам'яток і обробки отриманого матеріалу здійснюються певні реконструкції об'єктів та речей: графічні (оселі, храми, кургани, речі) або через відновлення об'єктів і речей за уламками (склеювання горщика). Проте у цьому разі йдеться лише про реконструкцію джерел, а не історії.

Реконструкція історії розпочинається з відтворення способу життя. Культурні накопичення і знахідки немовби самі посилають нам сигнал про епоху, в яку жили їхні творці, — чим вони промишляли і яким був їхній побут. Для цього інколи вистачає повсякденних знань: житло вказує на осілість, рибальський гачок — на рибальство, кістки свійської худоби — на скотарство. Навіть одна річ може збудити цілу низку асоціацій: скажімо, залізний серп є свідченням доволі пізнього періоду історії, коли добре знали, що таке хліборобство, а отже, й осілий спосіб життя. Реконструкції, що ґрунтуються на знанні функції речей і повсякденному досвіді, Володимир Федорович Генінг (1924—1993) — визначний теоретик археології — назвав прямими. Попри їхню простоту такі реконструкції є вкрай важливими для археології, оскільки формують перший образ колективу — творця пам'ятки, чи спільноти, яка залишила однорідну групу пам'яток, — археологічну культуру.

11 питання (Клиракельні уявлення про дописемні часи людства)

Джеймс Ашшер (англ. James Ussher, іноді Usher, лат. Usserius; 4 січня 1581, Дублін - 21 березня 1656) - ірландський англіканський архієпископ, богослов, історик-біблиїст і колекціонер історичних документів, один з основоположників біблійної хронології.

Значення Ашшера в тому, що він одним з перших спробував застосувати методи наукової хронології до біблійної історії, зіставляючи дані Біблії з даними інших джерел; за допомогою цих методів, Ашшер вирахував дати всіх згадуються в Біблії подій до створення світу включно. Там, де дані Біблії носили історичний характер, датування Ашера в загальному відповідають нині прийнятим в науці або близькі до них (наприклад дата заснування Єрусалимського храму - 1012 р. До н.е. е. - Лише на 50 років старше нині прийнятої); але там, де Ашшер спирається на дані міфологічного характеру, і його дати, природно, міфічні. Це стосується, зрозуміло, і до знаменитої датою створення світу - неділю, 23 жовтня 4004 до н. е. - Служила згодом невичерпним приводом для іронії, хоча при її розрахунку Ашшер спирався на досить сувору методику (він неї див. Нижче). З іншого боку, Ашшер абсолютно правильно вказав на помилку Діонісія Малого в обчисленні Різдва Христового і відніс цю подію до 4 г до н. е. - Останньому році царювання Ірода - думка, поділюване і сучасною наукою. Датування Ашшера отримали велику популярність, і англійська Біблія довгий час видавалася з примітками, заснованими на його датировках; роботи Ашшера продовжують перевидаватися і сьогодні (The Annals of the World).

Визначити хронологію ранніх часів (від Створення світу до епохи Соломона) Ашшер здавалося справою найбільш легким, оскільки в Біблії існують «точні» хронологічні вказівки: вказані роки життя патріархів і т. П. Відомості. Головна проблема бачилася в тому, що ці цифри різняться в двох версіях Біблії - єврейської і Септуагінті, при чому відмінність дає в сумі близько 1500 років; Ашшер прийняв «коротку» хронологію, грунтуючись на єврейської Біблії.

Епоха Ізраїльського і Іудейського царств, від Соломона до руйнування Єрусалима Навуходоносором, представляла для Ашшера труднощі через безліч протиріч в джерелах. Ашшер підійшов до питання з наукової точки зору, зіставивши біблійні дати з датами правлінь вавілонських і ассірійських царів, відомими йому з інших джерел, головним чином з праці Птолемея. Значення зовнішніх (по відношенню до Біблії) джерел особливо зросло для Ашшера для останньої епохи (від зруйнування Єрусалима до різдва Христового), так як тут Біблія взагалі позбавлена ​​зв'язкових хронологічних вказівок. Так, вказівка ​​в Біблії, що смерть Навуходоносора II припала на 37-й рік полону іудейського царя Єхонії (4-я Царств, 25, 27)., Корелює з датою смерті вавілонського царя, зазначеної в «Каноні Птолемея» (де він фігурує як «Набоколассар») - 186 р ери Набонассара, або 561 р до Р. Х. [2] - і таким чином дає можливість вирахувати рік полону Єхонії.

Використовуючи ці методи, Ашшер прийшов до висновку, що створення світу відбулося приблизно за 4000 років до Різдва Христового; а оскільки Різдво він відніс до 4 г до н. е. - Останньому році правління Ірода, то і датою створення він узяв 4004

Пора року, на яке довелося сотворіння, було предметом значних теологічних суперечок. Багато теологи припускали, що це сталося навесні, коли починався рік у вавилонян і багатьох інших стародавніх народів. Інші, і слідом за ними Ашшер, вважали, що це сталося восени, оскільки восени починається єврейський рік. З того, що сьомий день по створенні був суботою (день відпочинку), випливало, що створення почалося в неділю. Співвідносячи це з початком єврейського року, Ашшер прийшов до висновку, що Створено відбулося в неділю близько осіннього рівнодення. За допомогою астрономічних таблиць (по всій видимості Кеплера) Ашшер уклав, що рівнодення припало на вівторок 25 жовтня, тобто на день раніше того, як було створено саме Сонце (у середу - Буття, 1:16) (сучасні розрахунки відносять осіннє рівнодення 4004 до н. е. до неділі 23 жовтня). З того ж, що про перший день сказано: «і був вечір, і був ранок» - тобто вечір передував ранку - логічно зробити висновок, що перший акт творіння припав саме на вечір. У результаті Ашшер вважав, що Створено почалося ввечері, передували 23 жовтня, в рік до Різдва Христового 4004, 710 юліанського періоду Скалігера.

· 4004 до н. е. - Створення світу

· 2348 до н. е. - Потоп

· 1921 до н. е. - Одкровення Бога Аврааму

· 1491 до н. е. - Вихід з Єгипту

· 1 012 до н. е. - Підстава Єрусалимського храму

· 586 до н. е. - Руйнування Першого храму і Вавілонське полонення

· 4 до н. е. - Різдво Христове

========================================================================= Буше де Перт

Зібрані ним кремені зі слідами обробки він вважав знаряддями найдавніших мешканців Європи, загиблих у водах біблійного потопу разом зі слонами, носорогами та іншими гігантами допотопної фауни. Кам'яні знаряддя, названі Буше де Пертом "сокирами", грубі і примітивні. Це великі кремені мигдалеподібної форми до 20 см довжини, у яких один кінець закруглений, інший загострений. Вони абсолютно не схожі на ті кам'яні сокири та інші знаряддя епохи неоліту, які були відомі археологам. Ясно, що людина, що створила ці знаряддя, стояв на низькому ступені розвитку, що не можна було допустити ніякого образу і подоби божого. Тому повідомлення Буше де Перта клерикально налаштованими вченими було зустрінуте у багнети. Відкриття Буше де Перта відсувало походження людини в таку глиб тисячоліть, що абсолютно перекидалася вся біблійна хронологія. Почалася запекла боротьба думок. Буше де Перта звинувачували в науковій безграмотності і навіть у підробці.

 

12 питання (Принципи арх. типології та період Монтеліуса)

Згідно з концепцією шведського дослідника Оскара Монтеліуса (1843— 1921) тип — це сукупність функціонально і формально однорідних речей (сокири, кельти, мечі тощо), які різняться оформленням деталей (скажімо, руків'я меча). Саме такі деталі і дають можливість вибудувати еволюційний ряд — від простіших форм до складніших. Однак його достовірність має бути підкріплена відповідними знахідками різних типів одного порядку у закритих комплексах (могили, скарби): мечів А з сокирами А, мечів В з сокирами В чи фібулами В, тобто ранніх мечів з ранніми сокирами, ранніми фібулами і т. ін. Іншим засобом перевірки стали стратиграфічні спостереження: поховання з мечами А мали передувати похованням з мечами В.

Проте задіяти у цьому процесі всі типи і зіставити їхні ряди було неможливо, тим більше, що, всупереч постулатам еволюціонізму, типи змінювалися з різною швидкістю, тобто не синхронно. Тому дослідники зазвичай обмежувалися певними комбінаціями типів. Так, для уточнення періодизації залізного віку визначальною виявилася комбінація двох типів — фібул і мечів (німецькі археологи О. Тишлєр, П. Рейнеке та ін.). Інші ж типи були задіяні у характеристиці виділеного у такий спосіб періоду. Поведінка "типів-характеристик" була різною: одні з них відповідали двом періодам, інші — трьом і т. ін.

Застосування типологічного методу в хронологічних побудовах давало можливість простежити спадковість культур, а доведена до історичних часів періодизація — здійснити також зворотний хід: відштовхуючись від пам'яток історично відомих народів, простежити їхні витоки на ґрунті рис, що поєднували їх з анонімними в етнічному відношенні культурами (тобто на ґрунті "спадковості навпаки"). На можливість такого — ретроспективного — методу, орієнтованого на етногенетичні дослідження, вказував О. Монтеліус. Нині цей метод широко застосовують в археології.

13питання (історія виник періодизації допис. історії)

Заслуга створення першої розгорнутої періодизації первісної історії належить Моргану Льюїсу. 1877 року Морган Льюїс запропонував періодизацію, критерієм якої слугує рівень розвитку продуктивних сил. Він розділив всю історію людства на три періоди: дикість; варварство; цивілізація (або класове суспільство). Перші два періоди — дикість і варварство відносяться, по Моргану, до первіснообщинного ладу. Кожен період поділяється на нижчу, середню і вищу ступені відповідно до рівня матеріального виробництва. Період дикості відноситься до часу, коли люди жили виключно полюванням і збиранням. Період варварства характеризується появою скотарства і землеробства.

Фрідріх Енгельс відтворив її в своїй праці «Походження сім'ї, приватної власності і держави», узагальнив періодизацію Моргана і ввів поділ на період привласнюючого господарства і такого, що сам створює, виготовляє. Енгельс разом з тим підкреслював, що вона залишається в силі лише «до тих пір, поки значне розширення матеріалу не змусить внести зміни».^[2]

У 40-ті роки XX століття радянські вчені приступили до створення нової періодизації історії первісного суспільства у зв'язку з тим, що схема Моргана застаріла. А. І. Першіц за основу періодизації бере еволюцію форм власності, Н. А. Бутінов — ступіньподілу праці у первісному суспільстві. Більшість вчених в основу періодизації кладуть розвиток форм суспільної організації первісних людей. С. П. Толстов в 1946 запропонував розділити первісне суспільство на такі періоди: первісне стадо, первісна община (материнський рід), військова демократія. П. П. Єфименко розрізняв періоди: первісне стадо, первісна громада неандертальців, первісна родова община. За М. О. Косвеном: 1) первісне стадо; 2) родовий лад, що підрозділяється на епохиматріархат і патріархат; 3) період військової демократії.

14 питання (Сучасна арх.-істор. періодизація на тер. Укр.)

Декотрі з виділених Г. Мортільє підрозділів палеоліту відбивали локальні, а не хронологічні особливості пам'яток, загальна періодизація пам'яток кам'яної доби була вибудувана. З виділенням у 1870-х роках італійськими і угорськими дослідниками перехідного періоду між кам'яною і бронзовою добою — енеоліту — археологічна періодизація набула завершеного вигляду. У XX ст. її доповнено найдавнішими палеолітичними пам'ятками, відкритими лише в Африці. Ця схема лежить в основі сучасної періодизації старожитностей України.

15 питання (Етнолог моделі соц. Організації)

На етапі первісного розвитку суспільства держави не було, тому цей період називають додержавним суспільством. Універсальною формою організації аграрних та інших ранніх суспільств, через яку пройшли всі народи світу, е община. Найбільш соціально організованою була родова община завдяки колективізму у виробництві та споживанні. Спільність інтересів, виробництва та споживання членів роду зумовила таку організацію суспільної влади, як первісне самоуправління, яке характеризується такими ознаками:

• існувало тільки у межах роду, виражало Його волю та базувалося на кровно-родинних зв'язках;

• суб'єкт та об'єкт управління збігалися;

• влада не поділялася за окремими функціями на певні види;

• органами самоуправління виступали збори членів роду та старійшини (вожді), що на них обиралися;

• суспільні справи вирішувалися волевиявленням дорослих членів роду на цих зборах;

• влада старійшин (вождів) ґрунтувалась на їх авторитеті, досвіді, повазі до них, ця посада не давала ніяких переваг — старійшина вважався "першим серед рівних".

Поведінка членів первісного суспільства регламентувалася первісними соціальними нормами, такими як звичаї (правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу) або табу (заборона, що накладалася на певний предмет, діяння, слово тощо, порушення яких призводило до покарання (статеве табу, харчове табу)).

Первісні норми ґрунтувалися на природній необхідності та мали значення для усіх сфер життя общини, роду, племені. Це були "мононорми", тобто нерозчленовані, єдині норми. У них змішувалися різні елементи: моральні, релігійні, правові начала.

Ознаки первісних соціальних норм:

• виникали і формувалися поступово в процесі суспільного життя, складалися в результаті багаторазового повторення;

• виражали волю та інтереси роду або племені;

• були наявні у свідомості людей, не мали письмової форми вираження;

• забезпечувалися засобами суспільного впливу, силою звички, традицій.

16 питання (Господр.-культ. Типи та істор- етнограф спільноти)

Господарсько-культурні типи - комплекси особливості господарства і культури, які складаються історично у різних народів, що перебувають на близьких рівнях соціально-економічного розвитку і що мешкають в східних естественногеографіческіх умовах.
Основні типи:1. Полювання, збиральництво і рибальство. 2.Ручне землеробство (в тому числі і мотичним, без участі тяглової сили) і скотарство. 3.Орне землеробство.
1. Найдавніші форми виробництва. Джерелом існування людей є дикорослі рослини, дикі тварини і рибальство. Це т.зв. привласнюючий тип виробництва. Було відзначено, що це не зовсім так, адже люди виробляли знаряддя для полювання, робили пристосування для рибалки і т.д (Збирачі і мисливці лісів жаркого пояса, Мисливці і збирачі степів і напівпустель, Збирачі, мисливці та рибалки помірного теплого пояса, Мисливці та рибалки північних тайгових лісів, Мисливці лісотундри і тундри, Арктичні мисливці на морського звіра).
2. Особливістю цієї групи слід відзначити більш стійку економічну базу, виникнення додаткового продукту - надлишку, який накопичується: у тваринників це худоба, у хліборобів - зернові культури, а також домашню худобу, птиця та ін У результаті можливе виникнення класових суспільств, відділення ремесла від сільського господарства, виникає майнова нерівність. (Ручні хлібороби жаркого пояса, Ручні землероби і скотарі гірської зони, мотичним хлібороби степів і сухих передгір'їв, Ручні хлібороби лісової зони помірного пояса, Скотарі-кочівники степів і напівпустель, Високогірні скотарі-кочівники, Тайгові мисливці-оленярі, Оленярі тундри).
3. Найважливішою характеристикою цієї групи є використання домашніх тварин як тяглової сили. Продуктивність праці різко зростає. (Орні хлібороби посушливої зони, орні хлібороби вологих тропіків і субтропіків, орні хлібороби лісостепів і лісів помірного поясу)

Господарсько - культурний тип - комплекс господарства та культури, типовий для різних за походженням народів, що існують у подібних екологічних умовах і перебувають приблизно на однаковому рівні соціально-економічного розвитку. Підґрунтям формування господарсько - культурного типу є фізико-географічні пояси земної кулі. Відповідно до них в умовах господарства привласнювального формуються господарсько - культурні типи морських звіробоїв арктичного узбережжя, мисливців-збирачів арктичної зони тундри та лісотундри, холодної зони тайги та ін. Розмаїття клімату, ландшафтів, рослинного і тваринного світу різних регіонів Землі сприяють виникненню різних моделей адаптації людини до навколишнього середовища (господарський цикл та обрядовість, прийоми полювання, типи жител та одягу тощо), що зумовлює формування різних моделей культури.

З розвитком суспільства на зміну господарсько - культурного типу привласнювального господарства приходять типи господарства відтворювального. У помірній зоні лісостепу та степу вони утворюють генетичний ряд: господарство мисливців-збирачів (палеоліт - мезоліт), ранніх мотикових землеробів (неоліт), розвинутих землеробіворачів, скотарів (доба міді - бронзи).

У розвитку цивілізацій велику роль відігравав спеціалізований господарсько - культурний тип зрошувального землеробства заплав великих річок: Нілу, Тигру та Євфрату,