Тема 12. Одеса – величезний порт

Щодо судозаходів іноземних круїзних суден

Знати історію порту, естакади Одеського порту, партгаузи, сьогоднішній порт

Уміти розповідати історію минулого та сучасності

План

1. Історія порту

2. Пароплавство

3. Естакада Одеського порту

4. Пакгаузи

5. Порт сьогодні

Ознайомитися з матеріалами, вміщеними у додатку. Законспектувати їх.

Одеський морський порт - величезний торговий порт міжнародного значення, розташований на північно-західному узбережжі Чорного моря, в південно-західній частині Одеської затоки. Має один із найбільших у Європі пасажирських терміналів. Визнаний базовим круїзним портом України. Третій за вантажообігом на Чорному морі.

Будівництво порту почалося в 1794 році. До 1905 року порт в основному придбав свої сучасні обриси. У Російській імперії був другим за вантажообігом після Петербурзького. Найбільший вантажообіг в незалежній Україні був у 2003 році - 12,4 мільйона тонн сухих вантажів і 21,1 наливних. Включає в себе каботажні, Карантинну, Практичну (вона ж Кавунова), Вугільну (вона ж Військова), Нову, Нафтову та інші гавані.

 

Історія

 

Влітку 1793 року Йосип Де Рібас призначається начальником будівництва фортеці Хаджибей і нового порту поряд з нею. Уряд Росії надавало великого значення експорту продукції Новоросії та Україні за кордон морським шляхом через Чорне море, для чого і закладався порт.

У 1794 році на будівництво порту було витрачено 38 000 900 рублів, в 1795 році - 87 тисяч рублів.

У січні 1800 року імператор Павло Перший виділяє для будівництва порту 250 тисяч рублів до розпорядження магістрату міста.

Перший проект порту становить Де Волан.

Починаючи з 1801 року Одеса поступово стає центром торгівлі Північного Причорномор'я і головним портом Росії після Санкт-Петербурга. Постійними гостями порту стали торгові судна зі всього Середземномор'я - французькі, італійські, грецькі, турецькі, австрійські.

У тому ж році в Одесі відкрився перший Банкірський торговий дім.

У січні 1803 по указу імператора Олександра Першого одеським градоначальником (у місті 8500 жителів) призначається католик Дюк Арман Емманюель де Рішельє. У порту в цей час був лише мовляв Платонівської пристані. Через два місяці після призначення він «вибиває» в уряду зниження мит, що відразу призвело до різкого збільшення товарообігу Одеси і всіх інших російських портів Чорного моря.

У 1804 з Одеси відпливли 449 кораблів з пшеницею на суму 3 млн. 367 тис. рублів, в 1808 - на 6 мільйонів рублів. У місті з'являються швидкобогачі.

У 1814 році Рішельє залишає місто. Населення Одеси - 35 тисяч чоловік, оборот порту - 25 мільйонів рублів (із загальної суми 45 млн. обороту всіх російських портів Чорного і Азовського морів). 1816 рік - експорт з Одеси 37 млн. 700 тис. руб., Частка пшениці 33 млн.

16 квітня 1817 новий градоначальник Ланжерон вибиває в уряду першу зону вільної торгівлі на території Росії - порто-франко (Вільну гавань). Одеське порто-франко відкрилася 15 серпня 1819 року і проіснувало 40 років. Все місто потрапив всередину безмитної зони. Природно, відразу ж з'явилося безліч контрабандистів.

Особливого розмаху будівництва порту надав новий губернатор граф Михайло Воронцов. За генеральної планом будівництва Одеси 1828 року на будівельні роботи по кошторису інженера-гідротехніка Фандер-Флісс в порту виділялося рівно «1685960 крб. і 69 з половиною копійок «.

У 1841 році Миколаївський бульвар пов'язує з портом Гігантські сходи у двісті гранітних ступенів вартістю 800 тисяч рублів.

У 1844 році Одеса відзначала піввіковий ювілей. У торгівлі були побиті всі рекорди. Одеса вивезла зерна більше, ніж усі порти САСШ разом узяті, і в Росії за обігом поступилася тільки Санкт-Петербургу.

Граф Воронцов залишив Одесу в 1845 році.

Масштабна реконструкція порту, що надала йому майже сучасні обриси і побудувала Практичну гавань, була завершена в листопаді 1850 року. У порту тепер були три гавані. Будуються Карантинний і Військовий мовляв.

 

Бомбардування під час Кримської війни 1854 р

10 квітня 1854 берегова батарея з чотирьох гармат під командуванням юного прапорщика Олександра Щоголєва, проявивши незвичайну мужність, зуміла відбити атаку цілої англо-французької ескадри.

У 1895-1902 рр.. від Миколаївського бульвару вздовж Гігантських сходів був спроектований і побудований фунікулер в порт.

«Ніч, ніч, ніч лежала над усією країною. У Чорноморському (Одеському) порту легко поверталися крани, спускали сталеві стропи в глибокі трюми іноземців і знову поверталися, щоб обережно, З котячої любов'ю опустити на пристань соснові ящики з обладнанням Тракторостроя (закуплене в США устаткування Форда для ХТЗ) «- писали в 1930 році в романі» Золоте теля (роман) «Ілля Ільф та Євген Петров, протиставляючи це життя метушні Остапа Бендера і його «контрагентів».

 

Велика Вітчизняна війна

Героїчна оборона оточеної Одеси в 1941 році тривала 73 дні. Порт полегшив доставку поповнення захисникам міста, їх постачання боєприпасами, військовим спорядженням і пальним. Через порт евакуювалися жителі міста, поранені, обладнання заводів. Саме постачання морем зробило можливим таку тривалу і успішну оборону в оточенні.

За рішенням командування, Одеса була організовано залишена. Усі сухопутні військові частини були перекинуті до Севастополя. Перекидання була проведена морем, і пройшла без втрат. Усі військові частини занурилися на кораблі в Одеському порту, у нічний час.

У ході оборонних боїв захисники міста підірвали Воронцовський маяк. Коли кільце навколо міста стислося, противник отримав можливість обстрілювати порт далекобійної артилерією, що за спогадами адмірала Азарова дуже ускладнило постачання оборонного району. Маяк був прекрасним орієнтиром для артстрільби по порту.

Порт зазнав значних руйнувань під час Великої Вітчизняної війни. «Дим затягнув висаджені і спалені портові споруди... склади, пакгаузи» - писав військовий кореспондент і письменник Вадим Собко з тільки, що звільненій Одеси.

Менш ніж через півроку, на початку жовтня 1944 року, завдяки самовідданій праці одеситів порт вже прийняв і розвантажив перші судна. У 1945 порт досяг половини вантажообігу довоєнного, 40-го року, в 1946 перевершив його.

 

Пароплавство

 

У 1828 році на Чорному морі з'явився перший поштово-пасажирський пароплав (на дровах) «Одеса», побудований на верфях Миколаєва. Він почав крейсували між Одесою, Євпаторією і Ялтою. Через рік з'явився другий пароплав, вже на вугіллі, «Надія».

16 травня 1833 за участю графа Воронцова було створено акціонерне товариство під назвою «Чорноморська громада пароплавів», в якому було всього три судна. Наступне суспільство, «Експедиція пароплавне сполучення», утворене в 1844 році, мало вже 12 закуплених в Англії пароплавів.

25 червня 1846 почалося регулярне пароплавне сполучення між Одесою і річковими портами Дунаю.

Нарешті, самим знаменитим і потужним стало засноване 21 травня 1857 товариство РОПІТ - Російське Товариство пароплавства і торгівлі.

 

Естакада Одеського порту

Згадуючи свої дитячі роки в Одесі, Ісаак Бабель помітив у «Автобіографії»: «На перервах ми йшли, бувало, в порт на естакаду».

Побудована в 1872 році, після відкриття Карантинної залізничної гілки в порту, одеська портова естакада була для свого часу цікавим інженерною спорудою, що представляли собою чотирикілометровій довжини залізничний шляхопровід, що простягнувся через весь порт від Пересипу до оголовка каратин молу. «Над земними рейками йшов повітряний рейковий шлях - естакада, високий поміст, з якого з вагонів вантажилися на пароплави хліб та інші товари» - писав «автобіографічної повісті» Олександр Грін. Призначення естакади визначено Гріном з абсолютною точністю. Завдяки високому (шість метрів над рівнем причалів) розташуванню залізничного полотна зерно, вугілля, цемент та інші сипучі вантажі з вагонів під дією власної ваги надходили по трубах і жолобах безпосередньо в трюми.

Своєрідними були поїзда, що використовувалися на естакаді. Розповідаючи в «Книзі юності» про одного своєї гімназійної пори, Сергій Бондарін писав, що його батько «працював на» зозулю «, паровозику, який бігав по портовій естакаді, обсипаною зерновий пилом...» До цих «кукушка» чіпляли спеціальні вагони з конусоподібним, для зручності розвантаження, днищем. Крихітні, особливо якщо дивитися на них з бульвару, паровозики і «пузаті» вагончики залишилися у спогадах дитинства Юрія Олеші. «У пилу, в диму Смішні поїзда Сновигали все, гримить по естакаді», писав він в юнацькому вірші «П'ятий рік».

Порт. Навантаження російського хліба на французькі кораблі під час окупації Одеси союзниками. Початок 1919

«Естакаду, по якій котилися червоні товарні вагони з бессарабської пшеницею», описав Валентин Катаєв в книзі «Розбите життя, або Чарівний ріг Оберона». Він показав її і в зовсім іншому вигляді, зруйнованої, у повісті «Біліє парус одинокий».

Влаштована естакада була так: настил, щось на кшталт мосту, з розташованими на відстані шести з половиною метрів опорами або, як їх називали, биками. Настил і бики були спрацьовані з таких товстелезних дубових дощок, брусів і колод, що витримували склади, що рухалися або розвантажуються одночасно на двох залізничних колій. Через кожні двісті метрів в естакаду були врізані глухі кам'яні «коробки» - брандмауери, які в разі пожежі повинні були перешкоджати поширенню вогню на всю довжину дерев'яної споруди.

Ця передбачливість будівельників не врятувала естакаду, і вона згоріла під час пожежі порту в червні 1905 року, тоді ж, коли і пакгаузи Одеського порту. Коли Петя Бачій з повісті «Біліє парус одинокий» повертався в кінці літа 1905 року до Одеси на пароплаві «Тургенєв», він побачив у порту «на залізничному переїзді... спалену дотла естакаду, гори обвуглених шпал, петлі рейок, що повисли в повітрі, колеса перекинутих вагонів, весь цей нерухомий хаос. «

Пізніше естакаду відновили і оснастили найдосконалішими на тодішні часи електричними транспортерами. Але під нею, як і раніше копошилися ті, хто соціальною нерівністю були викинуті на саме дно життя.

«Під цією естакадою творилися розвеселі справи,-з гіркою іронією згадував Леонід Утьосов у книзі» Спасибі, серце «,-на всю її довжину в маленьких будиночках тулилися харчевні, які називалися» обжоркой «. Тут одеська портова босячня жила, «як бог в Одесі»... Одяг бога - рвані парусинові штани і мішок з прорізом для голови і рук. Під естакадою сидять бог і невдаха. Бог одягнений за вищевказаною моді, невдаха-майже голий. Всі пропито. Осінь.

Бог: Сірожа, що ти драже? Невдаха: Холодно. Бог: Нічого, був час, у мене теж не було що надіти «.

Сумна посмішка долі: наскрізь продувається вітрами чорноморськими естакада зігріла одеситів безпаливної взимку 1920 року.

«У ці дні загинула знаменита естакада в одеському порту. Одесити пишалися нею не менше, ніж оперним театром, сходами на Миколаївському (Приморський район) бульварі та будинком Папудова на Соборній площі. Про довжині і товщині дубових брусів, з яких вона була збудована, в місті складали легенди. Будь ці бруси тонший і гірше, естакада, можливо, простояла б ще десятки років. Але в дні паливного голоду настільки потужне дерев'яна споруда не могло не загинути. Естакаду спиляли на дрова «- писав А. Козачинський в повісті» Зелений фургон «.

І на цей раз вже безповоротно канула в минуле одеська портова естакада, від якої збереглася лише колись предварявшая її залізничний насип, прорізана мостами.

 

Пакгаузи

Безліч пакгаузів було в Одеському порту:

Російського товариства пароплавства і торгівлі (РОПІТ), Митного відомства, Південно-Західних залізниць, Добровільного флоту (Доброфлот), Чорноморсько-Дунайського пароплавства, Міністерства фінансів. Вони були свого роду визначною пам'яткою порту.

Побудовані на початку XX століття так звані «червоні пакгаузи» з червоної цегли потрапили до путівників по Одесі:

«Це величезні красиві цегляні будівлі, призначені для складу і зберігання товарів. Пакгаузи споруджені згідно з останнім словом техніки, вони добре передбачені в пожежному відношенні і багаті технічними пристроями «.

Накидаючи швидку замальовку Одеського порту часів «порто-франко» в книзі про свою сім'ю «Кладовище в Скулянами», не обійшов увагою пакгаузи Валентин Катаєв:

«У порту стояло безліч торгових закордонних судів, анатолійських фелюг, бригантин, дубків, легкокрилих яхт, серед яких іноді виднілися чорні труби колісних пароплавів, що покривають навколо себе воду сажею. Вантажники тягли на спинах тюки товарів і звалювали їх у пакгаузи «.

Йшов час, зростав вантажообіг порту, будувалися, старіли і замінювалися новими пакгаузи, а технологія обробки вантажів довго залишалася незмінною.

«Величезний порт, один з найбільших торгових портів світу, завжди бував переповнений судами. Від судів до незліченних пакгаузу і назад за вагається сходнями снували вантажники: Росіяни босяки, обірвані, майже оголені, з п'яними, роздутими особами, смагляві турки в брудних чалмах і в широких до колін, але обтягнутих навколо гомілки шароварах, кремезні м'язисті перси, з волоссям і нігтями, пофарбованими хною у вогненно-морквяний колір «- писав з натури картини розвантаження судів А. Купрін в оповіданні «Гамбринус» в 1906 році.

Про те, що відбувалося в задушливому напівтемряві за широкими воротами пакгаузів, розповів Олександр Грін, якому в коротку його перебування в Одесі довелося служити тут «маркірувальник».

«Це ось що: на кожній поклажі, ящику чи мішку стоїть марка або літер, наприклад: А-5 або С-К. Завдяки таким знакам вантажі різних відправників не змішуються в одну купу, бо в дверях пакгаузу варто маркірувальник і кожного носія направляє в той кут, де вже складний товар, який відповідає своїм знаком знаку наступної ноші «- пояснює Грін читачам в оповіданні» Випадковий дохід «.

«Я полюбив пряний запах пакгаузу, все пахло: ваніль, фініки, кава, чай.»

Запах пакгаузів не забув зазначити знавець портового життя Л. Кармен:

«Коли, бувало, увійдеш всередину, тебе збивають з ніг сотні запахів». Але, віддавши в оповіданні «Мурзік» данина традиції, розпорядчої обов'язково пом'янути аромати, як казали, «колоніальних» товарів, письменник з нещадною документальністю і точністю очевидця показав пакгаузи, підпалені і розграбовані у червневі дні 1905 року:

«Щур (портове босяк) заглянув в пакгауз і остовпів: Дах його провалилася, і під нею, в купах золи, в одному з куточків боязко ховався ще шматочок вогню - залишок бушувала стихії. Він оплакував старий порт і ні на хвилину не задумався над тим, що на попелище і руїнах старого порту повинен вирости новий, молодий, здоровий «.

Пакгаузи відновили, але до народження нового Одеського порту повинні були пройти роки, громадянська війна, інтервенція.

На заході інтервенції в порту з'являється самозваний граф Невзоров, блискуче описаний Олексієм Толстим в повісті «Пригоди Невзорова, або Ібікус»:

«Продавець каракулю підійшов до Семена Івановича і запропонував піти до порту, подивитися товар. В одного з пакгаузів розшукали сторожа, дали йому карбованців, і він дозволив оглянути пакгауз. Серед величезних кіп сукна, полотна, шкіри, консервів відшукали три, оббиті цинком, ящика з шкурками «.

 

Пакгаузи Одеського порту

Але якщо авантюрист-одинак Невзоров безсоромно купив і вивіз казенний каракуль, а потім спекулював їм за кордоном, то французи-інтервенти, пропорційно масштабом, розграбували порт, відвели всі судна і продавали їх за кордоном іноземним пароплавним компаніям.

Цю щемливу своєї сумної точністю картину паралізованого розрухою, грабунком і блокадою порту показав навесні 1921 року Едуард Багрицький.

 

Порт сьогодні

Будь-одеський хлопчисько може дуже багато чого розповісти про особливу, для багатьох, - таємничої, - життя нашого порту. Блукаючи по затишних алеях парку Шевченка, гуляючи по Маразлієвської або Катерининської, Пушкінській або Канатній, ви чуєте його загадковий голос: Хрипкі гудки буксирів, тепловозів, брязкіт перевантажується металу, короткі репліки-інформації залізничних диспетчерів, розібрати зміст яких здатен тільки професіонал... А яка панорама постає перед вами, якби ви на Приморському бульварі! Досить побачивши на своєму віку, автори заявляють: Нічого величнішого, ніж вид Одеського порту - в будь-який час року і доби - вам не побачити.

У період економічної кризи 1990-х відбулося зниження обсягу вантажоперевезень. Одеські моряки попливли шукати щастя і роботу в інших пароплавствах, в основному зарубіжних. У 2000-х роках вантажообіг порту збільшився.

Сьогодні в Одеському порту:

8 кілометрів причалів,

реконструйований морський вокзал і що стоїть у морі готель,

близько ста плавучих та портальних кранів,

портові буксири, трохи більше великих суден.

За 2009 рік порт переробив понад 34 млн. тонн вантажів.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Розкажіть історію порту

2. Який порт сьогодні

3. На Вашу думку, які перспективи Одеського порту