Тема 2. Зародження готельної справи в Україні

Знати етапи розвитку готельної справи в Україні та світі

Уміти самостійно здобувати знання, використовувати їх на практиці

План

1. Періодизація розвитку світової індустрії гостинності

2. Функціонування таверн і заїжджих і постоялих дворів

3. Монастирські будинки для прочан

4. Будівництво готелів у Києві

Ознайомитися з матеріалами, вміщеними у додатку. Законспектувати їх.

Подорожуючи з різною метою та намірами (відвідування святих місць і храмів, Олімпійських ігор тощо), люди мали потребу в притулку, харчуванні та відпочинку. Найдавніші згадки про місця для розміщення подорожніх можна знайти в писемних джерелах Стародавнього Єгипту. Тому історія розвитку готельної справи нерозривно пов'язана з подорожами.

Розглядаючи еволюцію підприємств індустрії гостинності, можна виділити періоди, що в історичному плані відповідають періодам розвитку людського суспільства; давній; середньовіччя; новий час; сучасний період.

До давнього періоду розвитку суспільства (IV тисячоліття до н.е. — 476 р. н. є.) більшість істориків відносять появу перших гостьових підприємств — прообразів сучасних готелів і ресторанів. Згадки про ці підприємства — таверни — містяться в давніх манускриптах, одним з яких є кодекс, написаний за царя Вавилона Хаммурапі (1792 — 1750 pp. до и. є.).

У Давній Греції в І тисячолітті до н.е. таверни були важливим елементом соціального та релігійного життя. Хоча в тавернах існували помешкання для розміщення мандрівників, здебільшого вони були призначені для надання послуг харчування. Розвиток торгівлі й пов'язані з нею тривалі подорожі потребували організації не тільки харчування, а й ночівлі. Ця обставина зумовила появу підприємств іншого типу — заїжджих дворів.

Найбільш розгалужена мережа заїжджих дворів існувала па території Римської імперії. Давньоримські заїжджі двори розташовувалися уздовж головних доріг у містах і селах на відстані приблизно 25 миль (40,225 км) один від одного.

Сувора класова структура, що лежала в основі Римської держави, вплинула на діяльність підприємств гостинності того часу. Зокрема, мандрівників тут розселяли за класовою ознакою. Ніколи купці, торговці й інші мандрівники з простого народу не могли бути поселені поруч із державними службовцями та урядовими гінцями. Ця обставина вплинула на якісний стан заїжджих дворів. Ті, у яких зупинялися представники аристократії і державні чиновники, будувалися за правилами архітектурного мистецтва і пропонували широкий на той час спектр послуг. Пізніше відомий італійський мандрівник Марко Поло зауважив, що у таких заїжджих дворах і «королю зупинитися не соромно».

Величезну роль у появі підприємств гостинності відіграв розвиток торгових зв'язків на Близькому Сході, в Азії та Закавказзі. На території цих регіонів проходили найбільші торгові шляхи, якими довгими потоками рухалися каравани з товаром. Для організації ночівлі учасників караванів уздовж торгових шляхів створювалися спеціальні пункти розміщення — караван-сараї, що включали, як правило, помешкання для людей і загони для верблюдів та коней. Усе це було оточене фортечною стіною, що захищала від природних стихій (вітру, дощу, бурі), а також від грабіжників та розбійників.

Після падіння Римської імперії в 476 році п.е. почався новий етап у розвитку підприємств гостинності.

У середні віки на розвиток підприємств гостинності величезний вплив мали релігійні традиції. Тоді різко збільшилася кількість людей, що здійснювали паломництво до святих місць. Церква ставила за обов'язок монастирям гостинно приймати паломників, організовувати для них ночівлю, надавати харчування. Саме монастирі приймали і розміщували в себе мандрівників-прочан. Так звані «странноприимные дома» (будинки для прочан) можна охарактеризувати як різновид готелів, що утримувалися релігійними орденами. У цеп час з'являються і інші заклади, які здійснювали подібні функції. Наприклад, франкський король, а згодом імператор Карл Великий (742 — 814 pp.), захисник церкви, у VIII ст. заснував спеціальні будинки для відпочинку паломників. Один із таких будинків, абатство в Ронсевальській ущелині, влаштовувало паломникам привітний прийом біля воріт, надавало безоплатний хліб, послуги цирульника, шевця, фрукти й горіхи із засіків абатства та багато чого іншого.

В епоху Відродження в Італії утримання готелів стало розквітаючим бізнесом. Існував навіть «Союз хазяїв готелів», що встановлював правила для себе і своїх гостей, але активне надання монастирями безоплатних послуг подорожнім стримувало розвиток приватних підприємств розміщення. В Англії відчутний розвиток приватних заїжджих дворів і таверн розпочався лише в період пізнього середньовіччя і особливо під час Реформації, коли англійський король Генріх VIII провів секуляризацію монастирів (перетворення церковної власності на державну). Ніхто з мандрівників більше вже не міг розраховувати на безоплатну зупинку в монастирях і був змушений зупинятися на приватних заїжджих дворах.

У XVIII ст. у Великій Британії процвітали так звані каретні готелі, на які було покладено обов'язки задовольняти потреби королівської пошти. Хазяї готелів влаштовували стайні для коней, а англійський закон проголосив готель громадським будинком, власник якого відповідав за умови проживання мандрівників. Каретна ера закінчилася в 1838 p., коли англійський парламент прийняв рішення про перевезення пошти залізницею.

У США, починаючи з 1820 p., у штаті Пенсільванія (Нью-Йорк) почалося будівництво таверн (а пізніше готелів), що збереглися до наших днів. Це були великі будинки типу готелів, які використовували для житла як родин хазяїв, так і їхніх гостей.

У 1829 р. в Бостоні відкрився «Тремонт Хаус», який можна назвати першим готелем, цілком оформленим як готель, включаючи посильного, ключі від кімнат для гостей, ванни й туалети в кожному номері. Стандартний дизайн для американських готелів був установлений на багато років. Вони зазвичай розташовувались поруч із залізничними станціями, а залізниці являли собою частину готельного бізнесу і готельної власності.

На Русі готельна справа зароджується в XII —ХШ ст. У IX —XI ст. Давня Русь завдяки своєму географічному положенню стала центром, де перехрещувались торговельні шляхи між Заходом і Сходом, Північчю та Півднем. Налагоджувалися стійкі торговельні відносини, різнобічні культурні та релігійні зв'язки. Після запровадження християнства на Русі з Візантії до нашої країни потяглися священики, перекладачі, переписувачі книг, ремісники. На Русі аж до XVI ст. центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами був «гість».

Гостинності та мандрам іноземних гостей надавалось велике значення. Так, київський князь Володимир Мономах у своєму «Поучений» заповідав синам добре приймати гостей, вшановувати їх, тому що ці люди, «мимоходячи», рознесуть по світу добру або лиху вісгь.

Попередники перших готелів на Русі — постоялі двори — називалися «ямами» і розташовувалися на відстані кінного переходу один від одного. У XV ст. постоялі двори створювалися при поштових станціях, що знаходилися у підпорядкуванні Ямського наказу. До XV ст. відносять також будівництво у великих містах гостиних дворів, які відрізняються від постоялих тим, що крім розміщення і харчування тут були створені умови для здійснення комерційних операцій, тобто в гостиних дворах поєднувалися мебльовані кімнати, торгові ряди, крамниці, склади. Як правило, все це обносилося стінами і баштами з в'їзними воротами. Розселення іноземців у гостинних дворах здійснювалося за національною ознакою. У Новгороді в XV — XVII ст. існували «німецький» і «голландський» гостині двори, у Москві — «аглицький», «грецький», «вірменський» та ін.

У XVI — першій половині XVII ст. одним із торговельних центрів Східної Європи був Київ, через який проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, країн Західної Європи, що прямували до Московської держави. Українські купці мали право безмитної торгівлі в прикордонних містах Московії. Для них створювалися спеціальні гостині двори. На чумацьких і торговельних шляхах України здавались в оренду корчми, що не тільки вели торгівлю хмільними напоями, а й були пристановищем для подорожніх.

У другій половині XVII ст., коли «козацька християнська республіка» знаходилась на острові Чортомлик, на її території, біля порту, височів «Грецький дім» — приміщення для іноземних посланців та купців. Адже Запорізька Січ сама вела жваву торгівлю, а до того ж була транзитним пунктом у торгівлі всіх українських земель і Московської держави з країнами Сходу. Київ стає одним із центрів паломництва, що зумовило потребу у будівництві готелів для прочан біля Печерського монастиря.

В Україні до прочан ставилися з великою шаною. Миряни вважали за честь прийняти богомольців на ночівлю, а то й на кілька днів, пригостити, дати харчів на дорогу. Митрополит Євген Волховитинов в описі Києво-Печерської лаври зазначає: «За південною огорожою стіною, через дорогу, знаходиться лаврський готель для притулку усім дорожнім, особливо бідним богомольцям, що існує на цьому місці ще з часів преподобного Феодосія (XVII ст.). У 1829 та 1830 pp. замість дерев'яного готелю спорудили кам'яний у два яруси під залізним дахом з кухнею поблизу нього......

Після приєднання України до Російської імперії (кінець XVIII ст.) почалось будівництво поштового тракту від Москви до Києва через Калугу, Глухів, Путивль, Конотоп з поштовими дворами та станціями, що одночасно виконували функції готелів.

Проте помітний розвиток готельного господарства в царській Росії розпочинається лише в другій половині XIX ст.

Питання для самоконтролю

1. Що вам відомо про перші приміщення для мандрівників?

2. Які послуги надавалися на постоялих дворах?

3. Якими були перші готелі в Києві?

4. Як було організовано обслуговування в них?