Методи маркетингової географії.

Важливим напрямом досліджень маркетингової географії є сегментація ринків. Розгляд процесу сегментації ринку наочно показує чітку відмінність у підходах географа, що займається маркетинговими дослідженнями, і фахівців іншого профілю (економіста, соціолога, психолога). Географічний підхід до сегментації ринків полягає в тому, що географ розглядає ринок як територіальну суспільну систему і, спираючись на ті її ознаки, які істотно можуть вплинути на маркетинг, провадить районування. Таким чином, для географа ринок – це територія, яку потрібно поділити на просторові сегменти, що відрізняються умовами збуту товарів і послуг. Підхід же інших фахівців полягає в тому, що ринок – сукупність споживачів, яку потрібно поділити на групи за ознаками, що впливають на умови збуту товарів і послуг, тобто по суті виробити класифікацію споживачів. У першому випадку приналежність споживача до тієї чи іншої географічної одиниці розглядається як властивість території, у другому – як властивість самого споживача.

Сегментація зовнішнього ринку України на основі методів географічної типізації дозволяє виділити типологічні угруповання країн, тобто групи країн, що є подібними за відносно сталим комплексом особливостей та умов розвитку, який визначає їх місце й роль у системі міжнародних зв’язків на певному історичному етапі. В основі їхнього виділення лежить система критеріїв, що характеризують рівень соціально-економічного розвитку території. Країни, що включені до одного типологічного угруповання, потребують східних коректив у комплексі маркетингу при виведенні товару на їх ринки.

Окремі типологічні угруповання складають:

1) індустріальні країни – основні постачальники високотехнологічної готової продукції і споживачі сировини і матеріалів;

2) країни з перехідною економікою – найбільш близькі за своєю соціально-економічною структурою до України, вони є основними її торговельними партнерами – постачальниками енергоносіїв, комплектуючих за схемою виробничої кооперації, деяких споживчих товарів і, водночас, споживачами продукції вітчизняної обробної промисловості (машинобудування, легкої промисловості, переробних галузей АПК);

3) країни, що розвиваються, – дуже велике угруповання країн, яке поділяється на підтипи:

– країни з високим рівнем прибутків, до яких відносяться нові індустріальні країни, країни-нафтоекспортери й "багаті острови". Висока платоспроможність цих країн робить їх потенційними споживачами продукції вітчизняного кваліфікованого машинобудування (звичайно, за умов її конкурентоспроможності), а також різноманітних послуг (інженерно-технічних, освітянських, наукових тощо), вони є джерелом інвестицій для налагодження спільного виробництва (передусім це стосується нових індустріальних країн) і альтернативним джерелом енергоносіїв (країни-нафтоекспортери), у той же час "багаті острови" мають негативні риси співробітництва з вітчизняними виробничими, торговельними і фінансовими організаціями, надаючи їм можливості "тіньового" трансферту коштів за кордон;

– країни з середнім рівнем прибутків, які здатні активізувати інвестиційне співробітництво з Україною в таких перспективних галузях економіки, як машинобудування (модернізація військової техніки, налагодження виробництва літаків та іншої високотехнологічної продукції на основі кооперації для виходу на ринки третіх країн), хімічна промисловість (виробництво мінеральних добрив та засобів захисту рослин), фармація і медицина, створення транспортної інфраструктури та інших об‘єктів капітального будівництва;

– країни з низьким рівнем прибутків, що можуть розглядатися як потенційні імпортери військової та авіаційної техніки і озброєння, наукових та освітянських послуг, замовники об’єктів капітального будівництва, експортери деяких видів продовольчої продукції, що з кліматичних причин не вирощується в Україні (чай, кава, тропічні фрукти тощо);

– найменш розвинені країни, де спостерігається високий споживчий попит на дешеві товари середньої якості, виробництво яких у змозі забезпечити підприємства України, вони також можуть розглядатися як експортери необхідних мінеральної сировини і продовольства.

Суспільно-географічна типізація країн є для географа-маркетолога основою при вивченні зарубіжних ринків для цілей просування на них товарів, послуг, ідей тощо.

Розгляд предмету маркетингової географії показав важливість розвитку поняття про економічний простір. Виокремлено два визначення економічного простору, що базуються на різних уявленнях про простір. У першому випадку простір уявляється як умістилище об'єктів, а економічний простір – як частина цього простору (тобто підпростір), де розміщені господарські об'єкти і здійснюється господарська діяльність. Залежно від обраного дослідником способу розгляду такий економічний простір може бути представлений одно-, дво- чи тривимірною моделями. У другому випадку простір розглядається як упорядкування об'єктів та відношень між ними, а економічний простір – як множина взаємозалежних, взаємопов'язаних місцеположень господарської діяльності. Він є підпростором геопростору як множини географічних об'єктів з певною структурою, тобто заданою сукупністю відношень. У такому розумінні економічний простір є багатовимірним, але його завжди можна співвіднести з тривимірним простором і територією (чи її моделлю – картою). Загальною моделлю такого простору є тривимірна матриця географічних даних розміру , де m – число місць господарської діяльності, n – кількість ознак, що їх характеризують, t – кількість проміжків часу (звичайно років), під час яких здійснювалася реєстрація спостережень. Для географа-маркетолога економічний простір являє собою конкретну сукупність взаємозалежних місць виробництва, розподілу, збуту й споживання, що утворюють єдиний виробничо-споживчий комплекс.

Регіональний маркетинг – це маркетингова діяльність на мезорівні, що спрямована на підтримання сталого розвитку регіону через оптимізацію попиту і пропозиції в регіональному масштабі шляхом речових і неречових обмінів між суб'єктами ринку. У такому разі регіон як територіальна цілісність, що набула специфічних природних, економічних, соціальних, культурних та інших особливостей, є об'єктом маркетингу, а його суб'єктами є органи місцевого самоврядування й регіональні структури виконавчої влади. Регіональні структури управління, озброєні концепцією маркетингу, повинні намагатися в найкращий спосіб задовольнити платоспроможний попит як у межах регіону, так і поза його межами (на обраних цільових регіональних і міжнародних ринках) шляхом просування товарів, послуг, ідей, які створюються в регіоні. Упровадження концепції маркетингу в практику регіонального управління можливо шляхом перегляду й перебудови діяльності існуючих структурних підрозділів обласних державних адміністрацій і міських виконавчих комітетів, а також створення спеціальних управлінських органів регіонального маркетингу, до складу яких обов'язково слід включити підрозділи (відділи, сектори, центри тощо) з розроблення й реалізації регіональних інвестиційних програм. Управлінські рішення щодо регіонального маркетингу повинні грунтуватися на рекомендаціях регіональної маркетингової інформаційної системи, яка є комплексом кваліфікованого персоналу, технічних засобів, баз і банків даних, методів і процедур, що в сукупності дозволяють збирати, накопичувати, обробляти й розповсюджувати необхідну та своєчасну інформацію для підготовки й прийняття рішень у сфері регіонального маркетингу. Регіональний маркетинг повинен стати одним з перспективних напрямів досліджень географів-маркетологів.

Основні принципи маркетингу:
1) необхідність орієнтації всієї науково-дослідної та виробничо-торгової діяльності на ринок, урахування потреб ринку;
2) необхідність диференційованого підходу до ринку;
3) орієнтація на нововведення;
4) гнучке реагування на будь-яку зміну потреб ринку;
5) постійний і цілеспрямований вплив на ринок;
6) орієнтація на довгостроковий період часу;
7) ефективне управління;
8) формування маркетингового мислення у всіх співробітників фірми.

Маркетинг - комплексная система организации производства и сбыта продукции, ориентированная на удовлетворение потребностей конкретных потребителей и получение прибыли на основе исследования и прогнозирования рынка, изучения внутренней и внешней среды предприятия, разработки стратегии и тактики поведения на рынке с помощью маркетинговых программ.