Особливості засвоєння гендерних ролей старшими дошкільниками

Слід визначити, що на сучасному етапі актуальним є ґендерне виховання дітей саме дошкільного віку. „Ґендеру” приділяють багато уваги. У наявній літературі подаються як теоретичні так і практичні рекомендації з ґендерного виховання та ґендерного розвитку дітей дошкільного віку. Але наші спостереження показали, що як вихователі, так і батьки недостатньо дотримуються їх. Вони вважають, що питання з цієї тематики занадто не співпадають з віком дитини, що вони ще малі для такої інформації. Але батьки часто забувають, а деякі і не знають про те, що ґендерне виховання перш за все передбачає морально-етичний та соціально-культурний розвиток дівчат та хлопців. Вони намагаються «втекти» від цих питань, але припускаються великих помилок: в майбутньому діти, які не отримали необхідної інформації, а ще гірше, якщо отримали неправдиву, стають перед проблемами, які в свою чергу поліпшують відносини як у сімейному, так і соціальному житті представника певної статі. А саме найгірше те, що моделі поведінки від дорослих копіюються і реалізуються в майбутньому на іншому поколінні.

Визначимось з гендерними відмінностями, що зумовлюють проблему гендерного підходу. Поняття „стать” і „ґендер” інколи вживають як синонімічні, хоча більшість дослідників їх розрізняють. Перше означає біологічні, друге – соціальні та культурні особливості диференціації індивідів за ознакою статі. Якщо стать характеризує генетичну приналежність індивіда до однієї з двох категорій, то ґендер – це стать як продукт виховання, впливу культури – „соціальна стать” (Т. Бендас, 2000). Крім цих двох категорій будемо вживати такі базові поняття як маскулінність, фемінність, статево-рольова (ґендерна) ідентичність та ґендерні ролі.

Маскулінність – це система властивостей особистості, що традиційно вважаються чоловічими. Вони передбачають відповідність власній статевій приналежності, прийняття статево-рольових стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки, способів самореалізації. Маскулінність пов'язується з такими якостями, як незалежність, активність, допитливість, схильність до ризику, здатність до досягнень. Внутрішній світ чоловіка вважається більш упорядкованим і систематизованим, ніж світ жінки. Серед негативних рис маскулінності найчастіше вважається брутальність, авторитарність, агресивність, надмірний раціоналізм [36].

Фемінність – це властивість особистості, що передбачає відповідність жінки власній психологічній статі, дотримання жіночих статево-рольових норм, типової для жінки поведінки, цінностей, установок. Фемінність пов’язується з емоційністю, м’якістю, чуйністю, нормативністю, комунікативними навичками, сензитивністю, здатністю до емпатії. Фемінна жінка вважається більш реалістичною, практичною, уразливою, безпосередньою і пасивною, ніж жінка з не такою однозначно домінуючою жіночністю. Виражена фемінність передбачає переважання несвідомого рівня саморегуляції, схильність до інтуїтивного осягнення дійсності, чітку материнську орієнтацію [36].

Коли ми говоримо про дівчаток і хлопчиків, ми - хочемо цього чи ні - постійно маємо на увазі існування відмінностей в їх психології та поведінці. Наявність таких відмінностей було виявлено та обґрунтовано в емпіричних дослідженнях вчених В.Абраменкової (1987), Р. Берона, Д. Річардсона (1997), В. Кагана (1987, 1989), А. Лібіна (1999), І. Луніна (1986), Т. Юферова (1985). Виділяють дві сфери, в яких були виявлені відмінності: когнітивна сфера особистісного розвитку та сфера соціальної поведінки. У когнітивній сфері можна вважати встановленим факт наявності статевих відмінностей у вербальних, просторових і математичних здібностях. У жінок краще розвинені вербальні здібності, а у чоловіків – просторові і математичні.

Різниця проявляється вже з дитинства. Хлопчики прагнуть до незалежності, дівчинки до взаємозалежності. Хлопчики частіше грають в ігри, в яких чим більше народу, тим краще. Дівчатка віддають перевагу збиратися маленькими групами, в їхніх іграх менше агресивності, більше співучасті, там частіше ведуться довірчі бесіди і імітуються взаємини дорослих. Ґендерні стереотипи поведінки формуються вже в дитячому віці. У зрілому віці ґендерні відмінності виявляються ще ширше [26].

Дослідження психофізіолога, професора Т. Хрізмана показало, що у дівчаток та хлопців дошкільного віку різна стратегія мозку і їх емоції мають різну генетичну основу. Вона довела, що у дівчат вище, ніж у хлопчиків емоційне сприйняття [28]. Т. Хрізман в своїх дослідженнях встановила, що серед хлопців невпевнених більше у 2 рази, ніж серед дівчат.

Е. Пох та Б. Фагот помічають, що дівчата боязливі, сором’язливі, невпевнені в своїх силах, більш емоційні, не дуже активні і не намагаються бути першими.

Як зазначає Т. Репіна, серед психологів постійно йдуть протиріччя: одні вважають що у дівчат більш велика потреба в іншій людині, інші говорять, що у хлопців. У дівчаток сильніше розвинута мимовільна увага, їх більше приваблює конкретна наочність. Вони легше піддаються навіюванню, швидше пристосовуються до нової обстановки, відчувають себе впевненіше в незвичайних умовах [66].

Процеси сприйняття, мислення, пам'яті у дітей різної статі теж розрізняються досить сильно. Дівчата при вирішенні просторових завдань використовують мовні опори, а при вирішенні мовних, логічних - образні й емоційні. Хлопцям просторові завдання легше вирішувати суто просторовими способами (уявний поворот, накладання і так далі) [38].

Хлопчики перш за все шукають сенс і, схопивши його, готові діяти. А дівчатка більш емоційні, тонше відчувають, але сенс «зчитують» гірше [38].

Встановлено, що дівчатка народжуються більш зрілими. Їхній організм більше підготовлений до життя та адаптації, вони випереджають у розвитку хлопчиків на 3-4 тижні, завдяки чому швидше набувають корисних умінь та навичок. Вони раніше починають відчувати настрій батьків, активніше реагують на ласкаві звертання, оскільки краще зафіксовують вирази обличчя, міміку та певні рухи дорослих, і навіть намагаються маніпулювати ними для реалізації своїх бажань [39].

Як відомо мозок людини складається з двох півкуль. Дослідження показали, що кожній із них притаманні своя «спеціалізація» і власний процес переробки інформації. Асиметрія мозку у хлопчиків розвивається раніше, ніж у дівчаток. У віці до 6 років спостерігається помітна функціональна спеціалізація півкуль (ліва півкуля відповідає за логічний бік інформації, знаки та символи; права – за образний, руховий бік). До речі, до 8 років гострота слуху у хлопчиків загалом вища, ніж у дівчаток [74].

У дівчаток більший опір до хвороб, ніж у хлопців. Дівчата народжуються меншими на зріст, масу, але вже через один місяць починають випереджати хлопців у фізичному та психічному розвитку [39].

Хлопці жваві, швидкі, сильніші за дівчаток. Дівчата – більш стрункі, гнучкі; їм вдається тримати рівновагу. В них краща дрібна моторика рук.

Представники чоловічої статі мають більшу фізичну силу в порівнянні з жінками, але поступаються їм у витривалості. Хлопчики більш рухливі, розкуті, менш терплячі і дисципліновані, їм менше властиві старанність і ретельність [74].

Є. Маккобі та К. Джеклін вважають, що розумові здібності у дівчат та хлопців однакові, але оскільки в суспільстві розумові здібності представниць жіночої статі не підтримуються, то у дівчат вони не отримують такого розвитку як у хлопців.

У дівчаток досить терпиме ставлення до форми та змісту навчальної роботи та вимогливе – до соціальних проявів (якщо підняла руку, то хоче, щоб її обов’язково спитали, ображається, якщо не вислухали). Їм дуже важливо, щоб їх не перебивали, уважно вислухали, не відволікаючись при цьому на інших дітей чи якісь справи [32].

Хлопчиків зазвичай цікавлять найрізноманітніші питання та проблеми, часом далеко виходять за рамки навколишньої дійсності (далекі країни, загадкові явища, незвичайні події і т. п.). Вони воліють точні науки, захоплюються технікою, фізкультурою і спортом, люблять рухливі ігри, багато хто охоче займається фізичною працею, більш схильні до перетворюючої діяльності. Разом з тим вони досить часто менш охоче займаються самообслуговуванням, нерідко виявляють безпорадність у простих життєвих справах, у них частіше трапляються всякі травми. Під впливом поганого прикладу дорослих у деяких хлопчиків формується помилкове відчуття переваги перед дівчатками, що негативно позначається на їхніх взаєминах, а згодом і на подружнього життя [11].

Навчання вимагає старанності, зосередження уваги, дисциплінованості з перших кроків. За психофізіологічними параметрами ці вимоги ближчі до жіночих. Саме цьому дівчатка спочатку досягають кращих успіхів у навчанні, ніж хлопчики. Спроби порівнювати їхні успіхи не є коректними [39].

В. Мухіна робить акцент на відмінностях під час малювання: дівчата зображують природу, побутову тематику, хлопці ж – воєнну тематику.

Дані таких вчених, як Д. Колесов, Г. Хріпкова, а також спостереження О. Кононко дозволили виокремити ряд відмінностей між дівчатами та хлопчиками. Особливості сприйняття дівчатами кольору, простору краще ніж у хлопців. Проте у хлопців перевага над дівчатами в сприйнятті часу.

Вченими встановлено, що дівчатка перевершують хлопчиків у вербальних здібностях, а хлопчики сильніше дівчаток у візуально-просторових здібностях. У хлопчиків вище, ніж у дівчаток математичні здібності, але при цьому вони більш агресивні, ніж дівчатка [36].

Т. Репіна зазначає: „Статеві переваги спостерігаються і при виборі музики: дівчата полюбляють більш ліричну музику, а хлопці, як правило, надають перевагу маршу”[67].

Відмінності проявляються і в мріях про майбутнє: хлопці мріють бути «великими та сильними» рятувальниками, пілотами, моряками. А дівчата: «вирости і бути красивою», стати «мамою, вчителькою, лікарем, балериною».

У кожному людському суспільстві хлопчики і дівчатка ведуть себе по-різному, і в будь-якому людському суспільстві від різностатевих дітей чекають різної поведінки і по-різному поводяться з ними. Але наскільки великі й універсальні вказані відмінності, і яке співвідношення законів статевої диференціації (статевих особливостей) і характерного для даної культури або для людства в цілому стилю ґендерної соціалізації [57].

Відмінності соціалізації хлопчиків і дівчаток змістовні, і за своїми завданнями залежать, з одного боку, від статеворольової диференціації, від того, до якої діяльності готують дітей, а з іншого - від ґендерного символізму: які морально-психологічні якості намагаються їм прищепити. Хто є головним агентом ґендерної соціалізації - батьки або інші діти, особи своєї або протилежної статі. Як здійснюється ґендерна соціалізація, які методи навчання дитини ґендерної ролі та психологічні механізми її засвоєння дитиною на різних стадіях індивідуального розвитку [25].

Дівчатка дошкільного віку „соціальні” і більше схильні до навіювань, ніж хлопчики. Дівчатка краще справляють з простими, рутинними завданнями, тоді як хлопчики - з більш складними пізнавальними процесами. На дівчаток більше впливає спадковість, а на хлопчиків - середа. У дівчаток більше розвинене слухове, а у хлопчиків - зорове сприйняття і багато іншого. Однак, на думку вчених, тут також дуже багато спірного, проблематичного, незрозумілого.

Соціальна поведінка чоловіка характеризуються більш високим рівнем розвитку таких рис, як агресивність і домінантність, а жінки - дружелюбність і контактність [9].

Формування чоловічого і жіночого начал здійснюється за допомогою слова, почуття і дії. Експериментально доведено, що у хлопчиків і дівчаток різні архетипи, образи, на підставі яких у них працює емоційна сфера та формується мислення. Уява, мрії і фантазії у них різні. І різна мозаїка, архітектоніка мозку. Це теж доведено зарубіжними фахівцями [9].

Дослідники вважають, що жіноча стать орієнтована на збереження ознак розвитку, які бажано передати у спадок, зробивши тим самим нащадків схожими на батьків. Отже головна її програма – вижити, тобто продовжити рід, зберігши все прогресивне, що допомагає поступові людини.

Дівчатка більше спілкуються з матір'ю, більше прив'язані до будинку. Вони як правило пильніші і виконавчі в порівнянні з хлопчиками, більш акуратні, ощадливі, сумлінні. Їм більшою мірою властива схильність проявляти турботу до інших, доглядати, а також повчати, критикувати. Підвищена емоційність представниць жіночої статі нерідко є причиною їх недостатньої об'єктивності. Сприйнятливість жіночої психіки вище, ніж чоловіча, дівчатка більш уразливі, самолюбні, вони гостріше реагують як на заохочення, так і на осуду [1].

У дошкільному і молодшому шкільному віці дівчинки в мовному плані «забивають» хлопчиків. Їх мова розвинена краще, але мислення більш однотипне. Хлопчики мислять нестандартно і цікаво, але так як вони мовчать, їх внутрішній світ часто прихований від нас [74].

У дівчаток мова більш побіжна, вони швидше читають і красивіше пишуть, але та сторона мови, яка пов'язана з пошуком: підбір словесних асоціацій, рішення кросвордів - краще вдається хлопчикам. У хлопчиків сильніше розвинуте просторове уявлення, тому що виконання просторово-зорових завдань вимагає пошуку. Спеціальні дослідження мозку дітей показали, що просторова орієнтація не викликає труднощів у шестирічних хлопчаків, але часто не під силу дівчаткам в 13 років. Тому хлопчики частіше вирішують геометричні задачі за допомогою просторових методів: вони подумки повертають фігури і накладають їх одну на іншу [8].

У зв’язку з переоцінкою багатьох норм, які раніше здавалися непорушними, відбувається переорієнтування сучасної вітчизняної педагогіки в питаннях статевого виховання. У Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні надається визначення статевому вихованню в дошкільному віці. Це – „вплив на психічний і фізичний розвиток хлопчика і дівчинки з метою оптимізації їхньої діяльності, пов’язаної з відносинами представників різної статі, з формуванням „статеворольової позиції” [30]. Адже формування в дітей еталонів справжніх чоловіка й жінки та потреби додержуватися їх необхідно для нормальної та ефективної соціалізації особистості. Усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності сприяє зародженню елементарних форм дитячого світогляду, який у свою чергу є важливою складовою життєвої компетентності дошкільника. Статева приналежність дитини спрямовує її активність у діяльності, пізнанні, впливає на когнітивну, афективну й регулятивну сфери особистості, є суттєвим чинником у формуванні інтересів, ціннісних орієнтацій дошкільників.

Першу модель взаємин між статями дитина бачить на прикладі своїх батьків. Якщо між ними немає згоди, якщо один допускає стосовно іншого брутальність, жорстокість, зневагу, то дитина може сприйняти це як норму, яка впливатиме на все її життя. Якщо син, наслідуючи батька в дитинстві, не навчився любити і поважати свою матір, він ніколи не зможе стати хорошим, добрим, лагідним чоловіком і батьком.

Під впливом дорослих – батьків та педагогів – дошкільник має засвоїти статеву роль, тобто модель поведінки, якої дотримується індивід, щоб його визнавали як чоловіка або жінку. Натомість, процес статеворольової соціалізації відбувається в умовах існуючої «безстатевої педагогіки», а також природного, історично обумовленого розмивання меж між жіночими й чоловічими соціальними ролями. Статеве виховання дошкільників здійснюється стихійно, без належної педагогічної уваги, унаслідок чого життєвий шлях особистості перекручується, а в деяких випадках набуває спотвореного характеру. Фахівці зазначають, що після шести років змінити статеворольову орієнтацію психологічними методами практично неможливо.

Вже у ранньому віці (2-3 роки) вихователь має прищепити дитині не тільки знання про власну статеву належність, а й перші стереотипні уявлення про „чоловічі” та „жіночі” кольори в одязі, про «статево коректні» іграшки (ляльки – для дівчат, машинки – для хлопців). У молодшому дошкільному віці (4-5 років) кожен вихованець, поміж іншого, має чітко орієнтуватися в стандартах жіночої та чоловічої поведінки, цікавитися „соціальними функціями чоловіків та жінок”. Нарешті, у старшому дошкільному віці (6-7 років) відбувається максимальне насичення дитини знаннями про поширені у суспільстві статево-рольові стереотипи. Так вихованці мають остаточно усвідомити, що, наприклад, мати повинна займатися господарськими справами та створювати затишок у родині, а батько – багато працювати й забезпечувати матеріальний добробут [30]. Цілком логічним виглядає те, що серед компетенцій випускника дитячого садка автори Програми відверто зазначають наступну: „вчиняти відповідно до своєї статево-рольової позиції, стандартів „жіночності” та „маскулинності” [30].

Одностайні вчені лише в одному - формування ґендерної стійкості обумовлено соціокультурними нормами і залежить в першу чергу від ставлення батьків до дитини, характеру батьківських установок і прихильності як матері до дитини, так і дитини до матері, а також від виховання його в дошкільному освітньому закладі. Розглянемо проблеми, пов'язані з ґендерним вихованням дітей у дошкільному навчальному закладі.

За багатьма параметрами соціального та емоційного розвитку дитини вирішальну роль відіграють не тільки батьки, а й однолітки, які фіксують порушення неписаного ґендерного коду і жорстоко карають його порушників. Діти не сприймають у своєму суспільстві поведінкових депривації і порушень у статеворольовій ідентифікації. При цьому жіночних хлопчиків відкидають хлопчики, але охоче приймають дівчинки, і навпаки - маскулінних дівчаток відштовхують дівчинки, але приймають хлопчики.

Деякі дослідники вважають, що вирішальну роль у формуванні образу, ідеальної моделі поведінки грає не ідентифікація або бажання уподібнитися деякому зразку, а депривація, емоційний дефіцит: дитину приваблює стать того значущого особи, від якої він був у дитинстві відчужений. Діти, чия поведінка відповідає ґендерним очікуванням, відчувають себе відмінними від однолітків протилежної статі, яких вони сприймають як несхожих, екзотичних в порівнянні з однолітками власного статі.

Хоча невідповідність ґендерним стереотипам створює психологічні труднощі для всіх дітей, у хлопчиків, незалежно від їхньої майбутньої сексуальної орієнтації, такі проблеми зустрічаються набагато частіше:

1) для хлопчиків на всіх етапах формування ґендерної стійкості потрібні додаткові зусилля, без яких розвиток автоматично йде за жіночим типом;

2) чоловічі якості традиційно цінуються вище жіночих і тиск на хлопчиків у напрямку дефеминизации значно сильніше, ніж дівчаток у бік демаскулинизации; (жіночний хлопчик викликає несхвалення, глузування, а маскулінна дівчинка сприймається спокійно і навіть позитивно);

3) у ранньому дитинстві хлопчики і дівчатка знаходяться під впливом матерів і взагалі жінок, тому з віком хлопчиків необхідно переорієнтувати на чоловічі зразки поведінки, так як нетипове ґендерна поведінка в дитинстві має для чоловіків, незалежно від їх сексуальної орієнтації, безліч негативних наслідків [74].

Під впливом предметно-розвивального середовища інтенсивно відбувається процес становлення ґендерної ідентичності дошкільнят, коли дитина засвоює цінності своєї статі, ґендерні настанови, зразки ґендерної поведінки. При доборі матеріалів та обладнання вихователь має керуватися завданнями як загального розвитку дитини, так і завданнями виховання з опорою на ґендер.

У контексті нашого дослідження ми розглядаємо ґендерні ролі як вид соціальних ролей, набір очікуваних зразків поведінки (або норм) у суспільстві для чоловіків і жінок.

Опанування особистістю ґендерної ролі відбувається у процесі гендерної диференціації та ідентифікації. Ґендерна диференціація – це сукупність генетичних, фізіологічних та психологічних ознак, на основі яких розрізняють чоловічу та жіночу стать. Це перша, найважливіша категорія, яку засвоює дитина [37]. В. Абраменкова вказує на вагомий вплив традиційних культурних стереотипів чоловічої та жіночої поведінки на опанування дітьми ґендерних ролей.

Аналізуючи теорії статевої ідентифікації І. Кона (теорія ідентифікації, заснована на психоаналізі, теорія статевої типізації, заснована на теорії соціального навчання та теорія самокатегоризації – когнітивно-генетична теорія), учені стверджують, що процес опанування дитиною ґендерної ролі відбувається в сім’ї через наслідування поведінки батька та матері, шляхом навчання та пізнання образу чоловіка й жінки стихійним шляхом [34, 35].

Свою статеву належність дитина осмислює дуже рано, уже приблизно до трьох років. Відому роль у цьому відіграє постійне порівняння себе з однолітками. Дитина робить відкриття, що якщо руки, ноги, очі, ніс є в усіх, то щось є тільки у хлопчиків, а щось – тільки в дівчаток. Або дівчинка говорить про себе: „Я – дівчинка, тому що ношу платтячка й кіски”, а хлопчик говорить так: „Я – хлопчик, тому що я ношу штанці, я сильний, як мій тато”. Тобто у три роки в дитини формується первинна ґендерна ідентичність. Дівчатка намагаються наслідувати своїх мам: носять мамині туфлі на високих підборах, фарбують губи, грають у гру „доньки-матері”. Хлопчики наслідують батька: „читають” газету на дивані, показують свою силу або допомагають по господарству. У таких споконвічних іграх у „тата-мами”, „доньки-матері” – чітко розподілені ролі кожного із засвоєними дитиною уявленнями про норми чоловічої і жіночої поведінки. У 6 ˗ 7 років у дітей уже сформована система ґендерної ідентичності [36].

Окремі дослідники вважають, що вирішальну роль у формуванні образу, ідеальної моделі поведінки відіграє не ідентифікація або бажання уподібнитися певному зразку, а депривація, емоційний дефіцит: дитину приваблює стать тієї значущої особи, від якої вона була в дитинстві відчужена. Діти, чия поведінка відповідає ґендерним очікуванням, відчувають себе відмінними від однолітків протилежної статі, яких вони сприймають як несхожих, екзотичних порівняно з однолітками власної статі. Діти не сприймають у своєму суспільстві поведінкових депривацій і порушень у ґендерній ідентифікації. При цьому жіночних хлопчиків відкидають хлопчики, але охоче приймають дівчатка, і навпаки – маскулінних дівчаток відштовхують дівчатка, але приймають хлопчики [28].

М. Франк і Б. Кармен (1980) встановили, що діти, які поводяться строго відповідно до вимог їхньої статевої ролі, часто відрізняються нижчим інтелектом і меншими творчими здібностями. Тому Дж. Плек (1981) вважає, що виконання ролі мужності має не лише позитивні сторони, але й негативні. Більше того, коли ситуація вимагає прояву “жіночих” якостей і дій, у чоловіка, що строго дотримується чоловічої ролі, може виникнути чоловічий ґендерно-рольовий стрес чи за О’Нілом — ґендерно-рольовий конфлікт. Ґендерно-рольовий конфлікт найчастіше відбувається як суперечність між суспільними стереотипами ґендерної ролі (тобто традиційними уявленнями про ґендерну роль) і реальними потребами людини. Наприклад, є стереотип, згідно з яким чоловіки повинні проявляти невисоку емоційність і самі справлятись з власними емоційними проблемами [21].

Проведений аналіз психологічної та педагогічної літератури дає підстави стверджувати, що дошкільний вік є сенситивним періодом для розкриття тих унікальних можливостей, які надані їй своєю статтю. Саме у старшому дошкільному віці доцільно формувати уявлення про ґендерні ролі.