ТОП 10:

Козацькі Січі, зведені протягом



ІІ половини XVI – початку XVIII століття

Основними причинами виникнення нових Січей були або знищення ворогом попередньої Січі, або ж вибір більш придатного та зручного місця розташування, продиктованого стратегічними та політичними міркуваннями самих козаків.

Протягом ІІ половини XVI – початку XVIII століття було збудовано сім Січей. Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька (або Стара) і Покровська (або Нова) Січі знаходилися на правому березі Дніпра. Дві інші Січі були розташовані на території сучасної Херсонської області: Кам'янська – трохи вище по Дніпру від райцентру Берислав, Олешківська – на околиці міста Цюрупинськ. Січ, зазвичай, існувала кілька десятиліть, потім її переносили на нове місце.

ТОМАКІВСЬКА СІЧ (1564-1593 рр.)

Томаківська Січ знаходилася на території сучасного Нікопольського району (Дніпропетровська область). Вона, як і більшість Січей у Базавлуцьких плавнях, була затоплена в 1954 р. водами Дніпра після пуску Каховської гідростанції без будь-якого дослідження.

За 20 кілометрів від сучасного Нікополя в гирлі річки Томаківки знаходився острів Томаковка (народна назва – Городище). М. Костомаров вважав, що вона могла виникнути в 1563 р.

Письмові джерела свідчать, що Січ була оточена ровом і валом чотирикутної форми завширшки 400 метрів. Ще в 30-ті роки ХХ століття тут траплялися знахідки козацької доби.

Історя цієї Січі містить блискучі походи низового козацтва на турецькі форпости в Приазов'ї та Причорномор'ї.

Томаківська Січ була опорною базою великого селянсько-козацького повстання на чолі з К. Косинським у 1591-1593 рр. Селянсько-козацьке військо взяло Київ, а в цей час Січ обступили татарські війська. Запорожці мужньо оборонялися, вночі на човнах вирвалися з оточення й покинули Січ. Після цього запорожці за 20-30 кілометрів на південний захід від Томаківки організували чергову Січ.

БАЗАВЛУЦЬКА СІЧ (1593-1638 рр.)

Ця Січ теж була заснована на острові в гирлі річки Базавлук, там, де у Дніпро впадають три річки: Чортомлик, Підпільна та Скарбна. Територію Січі в сучасному Нікопольському районі теж без належних досліджень було затоплено Каховським водосховищем.

Базавлуцька Січ стала опорою селянсько-козацьких повстань під проводом С. Наливайка (1594–1596 рр.), Марка Жмайла (1625 р.), Тараса Трясила (1630 р.), Івана Сулими (1635 р.), Дмитра Гуні, Якова Острянина (1637–1638 рр.).

Після придушення селянсько-козацьких повстань у 1637–1638 рр. Річ Посполита спрямовує зусилля на обмеження реєстрового козацтва, розгортає наступ на Запорізьку Січ. Базавлуцьку Січ зруйновано.

МИКИТИНСЬКА СІЧ (1626-1652 рр.)

Микитин Ріг знаходився на правому березі Дніпра у вигляді мису, де до того стояла оселя запорожця-перевізника Микити. Із народних переказів відомо, що Микитинську Січ заснував Федір Линчай. За Андрусівським договором між Росією і Польщею (1667 р.) ця Січ називалась Перевозом і містилася над дніпровською протокою Рнаву (теперішнє місто Нікополь). У 40-х роках XIX століття тут були засвідчені залишки запорізького цвинтаря та каплички. У ІІ половині XIX століття мис Микитин Ріг був змитий дніпровською повінню.

Жорсткі умови Білоцерківського договору 18 березня 1651 р. спричинили скрутне становище повстанців, яке торкнулося й Микитинської Січі, тому вона була перенесена в 1652 р. на нове місце.

ЧОРТОМЛИЦЬКА СІЧ (1652-1709 рр.)

Січ знаходилася за 18 кілометрів нижче від сучасного міста Нікополя на місці колишньої слободи, а тепер – села Капулівка. Ця Січ започаткована кошовим отаманом Путаєм (Лютаєм). Місце обрано було надзвичайно вдало. Січ було розміщено на острові в гирлі річки Чортомлик.

Як і попередня, ця Січ була кузнею козацьких збройних сил, які на своїх плечах разом з українським народом несли увесь тягар Визвольної війни, одночасно захищаючи українські землі від кримських татар. У битві під Жванцем (1653 р.) уперше історія називає І. Сірка – майбутнього прославленого кошового отамана Чортомлицької Січі, видатного козацького полководця.

Здійснивши, за приблизними підрахунками, понад 55 битв і морських походів проти Османської імперії та Кримського ханства, нерідко командуючи великими об'єднаними військовими підрозділами запорізьких, донських козаків, регулярними військами, він не знав поразок. Ім'я І. Сірка, високе військове мистецтво Січі були добре відомі у всій Європі. Чортомлицька Січ була джерелом народних повстань на лівобережній Україні, козаки брали участь у Селянській війні в Росії в 1667–1671 рр. під проводом С. Разіна.

У 1709 році після Полтавської битви, на знак зради І. Мазепи російському цареві Петру І, останній наказав полковникам Яковлєву та Балабану зруйнувати Січ. Регулярні російські полки Яковлєва і Балабана жорстоко перебили козаків, які не чинили опору, вщент знищили Січ, перед тим пограбувавши ризницю Покровської церкви. А князь О. Меншиков, незаконно присвоївши, вивіз із Батурина всі цінності. Руйнування Січі супроводжувалося жорстоким винищенням козаків навколо Січі. Січовиків страчували на смерть із особливою жорстокістю і наругою, трупи козаків викопувались із могил для знущання над ними.

Насамперед царський уряд ставив мету знищити Січ як центр антифеодальної боротьби, а розходження політичних поглядів І. Мазепи з Петром І було було приводом для цього. Козацтво відступило на російсько-турецьке порубіжжя і стало новим кошем у гирлі річки Кам'янка.

КАМ'ЯНСЬКА СІЧ (1701-1711 рр.; 1728-1734 рр.)

Січ розмістилася на мисі Стрілка, утвореному Козацьким Річищем та гирлом річки Кам'янки (сучасне село Республіканець Херсонської області). Історична наука не знає точної хронології Кам'янської Січі, більшість авторів датують її 1709-1711 рр. Проте, як дослідження залишків Січі, що проводилися в 1971-1975 роках, а також – в наші дні, вона мала достатньо розвинуту структуру. Січ мала велике господарче передмістя, біля 40 куренів, церкву.

Потужний, досить широко досліджений металургійний комплекс та виробничі майстерні розташовувались в січовому передмісті. Схема планування Січі майже співпадає зі схематичним планом, який склав Д. Яворницький.

Значну роль у становленні Кам'янської Січі відіграли, крім К. Гордієнка, кошові отамани Я. Богуш, В. Єрофеїв.

Знайдені в процесі археологічних досліджень монети турецького та російського карбування датуються 1712, 1718, 1720, 1731 роками. Факти, отримані в процесі дослідження цієї Січі, дають підстави зробити висновок, що ця Січ могла існувати одночасно з Олешківською, за винятком періоду після спалення її в 1712 р., була знову заселена козацтвом. І з 1728 р., після зруйнування Олешківської Січі, Кам'янська Січ постійно існувала тут до весни 1734 р.

Але й ця, значною мірою уціліла Січ, сьогодні інтенсивно руйнується, і не стільки з причини розмивання Каховським водосховищем, скільки через безгосподарність місцевої влади. Мальовничі урочища Січі в гирлі ріки Кам'янки безжалісно руйнуються, козацькі могили обвалюються.

ОЛЕШКІВСЬКА СІЧ (1711-1728 рр.)

Після зруйнування Кам'янської Січі у 1711 році козаки поселилися на лівому березі Дніпра в Олешках (нині м. Цюрупінськ Херсонської області). Цю Січ було побудовано козаками-вигнанцями Вона розташовувалась у східно-північному напрямку від сучасного м. Цюрупінська навпроти гирла річки Лазнюки. Сьогодні це місце густо поросло шелюгом, археологічні розвідки, що виконуються періодично з 1975 р., ще не дали конкретних результатів. Ймовірно, що запорожці перебували тут нетривалий проміжок часу, починаючи з 1711 року. Письмові документи свідчать, що коли запорожці пішли в похід, то самарські козаки (реєстровці) зруйнували Січ в Олешках, після цього запорожці повертаються на Кам'янку і відроджують спалену Батурліним Січ.

1785 року землі Олешківської Січі були заселені за наказом Катерини II донськими козаками. Історичній науці ще належить визначити хронологію Олешківської Січі.

НОВА СІЧ (ПІДПІЛЬНЕНСЬКА) (1734–775 рр.)

За часи отаманства останнього кошового Кам'янської Січі І. Милашевича козацтво повернулося знову в Базавлуцькі плавні, де й заснувало свою, на цей раз – останню – Запорізьку Січ. Вона розмістилася за сім кілометрів від Чортомлицької, на річці Підпільній, біля сучасного села Покровського (Дніпропетровська область).

Період існування Нової Січі співпало зі значними загостреннями класової боротьби та наступом колоніальної політики царського уряду на Запоріжжя, особливо –після приєднання Причорномор'я до Росії. Ті роки позначені слабким заселенням Запоріжжя, встановленням кріпацтва на козацьких землях, гайдамацькими рухами на Правобережній Україні проти панської Польщі, а також – участю запорізького козацтва в Селянській війні 1773–1775 рр. під проводом колишнього вихідця із запорізького середовища О. Пугачова. Урізуючи територію і права Війська Запорізького, «забувши», що козацтво надало значну допомогу російському урядові, що сприяло успішному завершенню російсько-турецької війни (1773–1775 рр.), царський уряд вирішив скасувати запорізьке козацтво, а Січ – знищити.

16 червня 1776 р. регулярна армія генерала П. Текелія п'ятьма колонами пробралась на територію Січі, оточивши її з усіх боків. 120-тисячна армія без бою вступила в Січ. Молодь Січі пішла за Дунай, а старі козаки залишились у Січі, сподіваючись на благовоління імператриці за довговічну службу і ратні подвиги в турецьких баталіях щойно закінченої війни.

Який мала вигляд Січ перед останнім знищенням, добре свідчать тогочасні джерела. Січ складалася з трьох частин: внутрішнього, зовнішнього кошів і добудованого Нового Січенського ретраншементу, в якому перебувала царська військова залога для спостереження за Січчю. Внутрішній кіш складався з широкого майдану, обведеного валом, посередині стояла церква, а поруч – дерев'яна дзвінниця з чотирма віконцями для гармат. Біля церкви знаходилася «пушкарня», яка функціонувала як вязниця, військова скарбниця, будинки для духовенства і, нарешті, «станок», тобто будинок кошового.

Навколо майдану було збудовано 38 куренів, а біля них – курінні скарбниці та будинки військової старшини. У вал було влаштовано ворота з кам'яними баштами, в яких розташовувалися гармати.

Зовнішній кіш (передмістя) звався Гасан – базар, тут жили ремісники, торговці. Будинків ремісників нараховувалося 500 одиниць, а крамничок і шинків – понад 100. Порядок і торгівлю забезпечував військовий контаржей (хранитель контрольних терезів). Новосіченський ретраншемент був збудований у південно-західному кутку коша. В 30-ті роки ХХ століття тут ще були помітні залишки решток військових укріплень.

Вступивши в Нову Січ, російські війська почали розправу над козаками, які залишилися в Січі. Кошового отамана П. Калнишевського, писаря І. Глобу, суддю П. Головатого було зіслано на Соловки. Там у темниці головної башти Соловецького монастиря, втративши зір, П. Калнишевський після 25-річного ув'язнення був звільнений онуком Катерини II – Олександром II. У монастирі чернець П. Калнишевський прожив ще 12 років і помер там у віці 112 років.

Після ліквідації Січі молодше покоління Нової Січі заснувало в дельті Дунаю Задунайську Січ. Їх нащадки були засновниками Чорноморського (Кубанського) війська, брали участь у формуванні Азовського, Бузького, Терського війська. Кубанське козацтво, створене колишніми запорожцями й переселенцями з України наслідувало та оберігало традиції Січі й свого народу у мові, побуті, звичаях, культурі та мистецтві.

Царизм двічі, у 1709 і 1775 роках, дощенту спалював столицю Запоріжжя – Січ.

За радянських часів залишки Хортицької, Томаківської, Базавлуцької, Підпільненської Січей було затоплено водами Каховського водосховища.


Розділ ІІІ







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.173.45 (0.006 с.)