Тема: Імунологічні процеси. Алергія

Імунокомпетентна система - комплекс механізмів, які забезпечують імунітет організму (видалення із організму чужорідних по відношенню до власного клітинного та білкового складу речовин, що забезпечує постійність гомеостазу в організмі).

Склад імунної системи:

А – система (моноцит) – поглинає антиген, накопичує його, відрізняє від власних клітин та передає імунний стимул до клітин імунної системи.

В – система (В-лімфоцити) – після одержання імунного стимулу, перетворюються у плазматичні клітини, які синтезують специфічні по відношенню до антигену антитіла – імуноглобілуни (гуморальний імунітет).

Т – система (тімус-залежні лімфоцити) – після одержання імунного стимулу перетворюється у лімфобласти, які розмножуються, дозрівають утворюючи імунні лімфоцити.

Т- кіллери - убивають чужорідні клітини.

Т-хельпери – активують В-систему.

Т-супресори – подавляють В-систему.

Імунна реакція – утворення на антиген – антитіла або імунних лімфоцитів.

Порушення імунної системи проявляється: імунними дефіцитами, імунною толерантністю, алергією.

Імунний дефіцит: проявляється ослабленням імунних реакцій та високою схильністю організму до інфекційних, аутоалергічних та других захворювань. Є недостатність А, В, Т-систем, набуті і вроджені.. Один із проявів набутої імунної недостатності є СНІД.

СНІД (синдром набутого імунодифіцита) – хвороба розвивається у осіб ВІЛ-інфікованих (вірус імунодифіцита людини), який уражає Т-лімфоцити, викликає імунний дефіцит. Хворі страждають на інфекційні та онкологічні захворювання.

Імунна толерантність – характеризується відсутністю реакції імунної системи на антиген (утворення специфічнного антитіла або імунного лімфоцита).

Толерантність: фізіологічна (непероносимість своїх білків), патологічна (утворення пухлин), штучна (лікувальна - за допомогою імунодепресантів, глюкокортикоїдів, радіоактивного випромінювання, які подавляють імунні реакції).

Трансплантація – перещеплення тканин і органів у межах того самого організму або від одного до іншого.

а) аутотрансплантація – перещеплення власної тканини;

б) ізотрансплантація – перещеплення тканин чи органів із ідентичним

генотипом (однояйцеві близнюки);

в) алотрансплантація – в межах одного виду;

г) ксенотрансплантація – від одного біологічного виду до другого.

Головна перешкода трансплантації – трансплантаційний імунітет (антигенна несумістність тканин донора та реципієнта).

У перещеплених тканин відбувається реакція відторгнення транспланта

(Т-кілери руйнують чужерідну тканину). Для подавлення трансплантаційного імунітета використовують імунодепресанти.

Реплантація – перещеплення власних травмованих органів. Реакція імунної не має. Але є небезпека загибелі частини тканини, які після операції визивають інтоксикацію.

Алергія (гр.allos – інший, гр.ergon – відповідь) – стан патологічно підвищеної реакції організму на повторну дію будь-якої речовини або змінених компонентів власних тканин, який характеризується імунною відповіддю з пошкодженням тканин.

Алергени – речовини антигенної або неантигенної (гаптенової) природи здатні сенсибілізувати організм.

Екзогенні алергени – харчові, медикаментозні, пилові, рослинні, епідермальні, побутові, хімічні, сироваткові, інфекційно-паразитні, фізичні.

Ендогенні (аутоантигенні):

1) зміна власника білків, тканин, клітин організму під дією фізичних, хімічних, інфекційних і інших антигенів.

2) порушення імунної толерантності (порушення гістагематичного бар’єра до тканин мозку, щитоподібної залози, кришталика, статевих залоз).

Стадії алергічної реакції

Стадія імунологічних реакцій (сенсибілізації, підвищеної чутливості) – при першому контакті алергену з клітинами імунної системи змінюється реактивність, виробляються специфічні антитіла або імунні лімфоцити до даного антигену.

Стадія патохімічних змін (патохімічна) – при повторному попаданні алергену в організм, в рідких середовищах або в тканинах утворюються комплекси алерген і антитіло (або алерген + ім. лімфоцити), які викликають: активізацію ферментів, зміну білків плазми крові, звільнення із клітин крові та тканин медіаторів алергії (гістамін, серотонін, лейкотриєн, гепарин, простогландинів, анафілаксія, лімфокінінів і інших), утворення нових речовин.

Стадія патофізіологічних виявів – результат дії на тканини системи медіаторів алергії, ферментів, комплексу антиген і антитіло. Клінічно проявляється: зміною кровообігу, підвищенням проникливості судин, спазмом гладеньких (непосмугованих) м’язів внутрішніх органів, порушення функції коагуляційної, антикоагуляційної, фібринолітичних систем організму, подразненням нервових рецепторів, запаленням, некрозом, дистрофіями.

Типи алергічних реакцій

Алергічна реакція негайного типу (АРНТ) розвивається клінічно через 15-20 хв (зв’язана з готовими антитілами) До них відносяться: анафілактичний шок, атопічна бронхіальна астма, поліноз, набряк Квінке, кропив’янка, сироваткова хвороба, гострий гломерулонефрит, реаматоїдний артрит, феномен Артюса.

Алергічна реакція сповільненого типу (АРСТ ) розвивається клінічно через декілька годин, діб (зв’язана з виробленням імунних лімфоцитів) До них відносяться: алергічний контактний дерматит, інфекційно-алергічна форма бронхіальної астми, реакції відторгнення трансплантата, інфекційні хвороби (туберкульоз, бруцельоз, сифіліс, мікози), аутоімунні реакції та захворювання.

Класифікація П.Джелі і Р.Кумбс 1963 р. з доповненням:

І тип – анафілактичний (реаліновий) – утворення антитіл з високою активністю (анафілактичний шок, атонічна бронхіальна астма, набряк Квінке, поліноз).

ІІ тип – цитотоксична – утворення антитіл, які фіксуються на клітинах меншенях, викликають їх загибель (гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, тиреоідіт, міокардит, нефрит, гепатит і інш.).

ІІІ тип – імунокомплексний – утворення імунних комплексів в рідких середовищах з активацією комплементу (сироваткова хвороба, феномен Аттюса, гломерулонефрит, системний червоний вовчок, ревматоїдний артрит).

ІV тип – клітинно-опосередкований – утворення сенсибілізованих лімфоцитів та медіаторів алергії - лімфокінінів (аутоалергічні реакції, контактний дерматит, відторгнення трансплантату, при інфекційних та паразитарних інфекціях).

V тип – рецепторно-опосередкований – антигенами виступають медіатори, гормони, які або стимулюються (1) або пригнічуються (2) функції.

(1 – гіпертиреоз, 2 – міастенія, цукровий діабет).

Анафілаксія – алергічна реакція негайного типу, що виникає при парантеральному введенні алергену.

Феномен Артюса (сіднична реакція) – виникає у пацієнта при неодноразовому введенні в одне місце медикаментозних препаратів, проявляється гіперемією, свербіж, ущільнення, некрозом.

Анафілактичний шок – викликається лікувальними препаратами

(вакцини гормони, сироватки, антибіотики).

Характерно – порушення дихання (приступи бронхіальної астми), серцево-судинної системи (тахікардія, падіння артеріального тиску), внутрішніх органів (блювота, біль у животі, кров’янисті випорожнення). Хворі гинуть від серцево-судинної недостатності.

Десенсибілізація – зниження чутливості організму до антигенного подразника.

Специфічна – проводять шляхом парентерального введення (по схемі) того ж алергену, який викликає сенсибілізацію (для зменшення титру алергічних антитіл або утворення антигенблокуючих антитіл).

Неспецифічна – проводять шляхом введення антигістамінних препаратів, імунодепресантів, глюкокортикоїдів.

Тема: Розлад периферичного кровообігу і мікроциркуляції

До місцевих розладів кровообігу належать артеріальна та венозна гіперемія, ішемія, стаз, тромбоз, емболія.

Артеріальна гіперемія (повнокров’я) – це збільшення кровонаповнення органа чи тканини внаслідок посилення притоку крові через артеріальні судини при нормальному відтоку.

Види: патологічна, фізіологічна.

Патологічна: ангіоневротична-нейропаралітична (параліч судинозвужуючих нервів), нейротонічне (подразнення судинорозширюючих нервів), коллатеральна (розширення коллатеральних судин при закритті тромбом, емболом магістральних судин), після анемії (розширення судин після їх здавлення пухлиною, лігатурою, скупчення рідини в порожнині), вакантна (зменшення барометричного тиску у водолазів після швидкого підйому, медичні банки), запальна (при запаленні).

Ознаки: почервоніння, місцеве підвищення температури, розширення дрібних артерій (капілярів і вен), пульсація артерій, підвищення тургору, збільшення тиску в судинах, збільшення кількості капіляр.

Значення: позитивне – посилюється обмін речовин, вітамінів, лейкоцитів, антитіл; негативне – можливий розрив, крововилив, вихід із залози гормонів, розповсюдження інфекції.

Венозна гіперемія – збільшення кровонаповнення органа або тканини у зв’язку з утрудненням відтоку крові через вени, при нормальному притоку по артеріям.

Причини: серцева недостатність, тромбоз, емболія, стискання вен пухлиною, збільшення сусідніх органів, зменшення присмоктувальної сили грудної клітки (ексудативний плеврит, гемо- і пневмоторакс).

Ознаки: ціаноз (синюшність), зменшення місцевої температури, збільшення об’єму ділянки (набряк), сповільнення течії крові.

Значення: розвивається гіпоксія органів, можливість утворення тромбу, розростання грубої волокнистої сполучної тканини (бура індурація легень, селезінки, нирок, мускатна печінка з розвитком цирозу).

Ішемія (недокрів’я, місцева анемія) – зменшення кровопостачання органа чи тканини внаслідок недостатнього притоку артеріальної крові.

Причини: компресійні (стискання артерії пухлиною, рубцем, ексудатом, лігатурою, джгутом, стороннім тілом), обтураційні (закриття просвіту артерії тромбом, емболом, склеротичною бляшкою), ангіоспастичні (звуження артерії при травмі, холоду, ерготоксину, рефлекторно при патології внутрішніх органів, стресі, болі, гніві), перерозподіл крові від одних органів до інших.

Ознаки: блідість ділянки, зменшення її температури, об’єму, біль, парестезії, зниження швидкості крові, кров’яного тиску, кількість функціонуючих капілярів зменшена.

Значення: приводить до гіпоксії ділянки, розвитку дистрофії, інфаркту.

Стаз – зупинка руху крові в судинах мікроциркуляторного русла.

Види: справжній (дія холоду, тепла, лугів, кислот, солей, скіпідару, висипний тиф, феномен Артюса), ішемічний (при ішемії), венозний (при венозній гіперемії).

Ознаки: агрегація еритроцитів у вигляді монетних стовпчиків (сладж- феномен), які зупиняють рух крові, притому гемоліз та згортання крові не відбувається.

Значення: явище зворотнє, незворотній стаз приводить до некрозу.

Тромбоз – прижиттєве згортання крові або лімфи в просвіті судин або в порожнинах камер серця.

Фактори тромбоутворення – пошкодження судинної стінки, місцевий ангіоспазм, адгезія й агрегація тромбоцитів, сповільнення кровотоку, порушення балансу між згортальною, протизгортальною і фібринолітичною системою крові в бік першої з них.

Механізм тромбоутворення:

1) судинно-тромбоцитарна стадія;

2) плазменна (коагуляція) стадія.

Судинно-тромбоцитарна – агрегація тромбоцитів (скупчення), адгезія тромбоцитів (прилипання), аглютинація (склеювання) в результаті утворюється тромбоцитарна пробка.

Плазменна – викидання тканинного тромбопластину, під дією якого з протромбіну утворюється тромбін, тромбін діє на фібриноген утворюючи нерозчинний фібрин, ущільнення згустку (ретракція кров’яного згустку) і утворення тромбу.

Тромб складається з головки, тіла і хвоста. Тромби бувають: білі (переважають лейкоцити), червоні (переважають еритроцити), змішані, пристінковий, облітеруючий (закупорювальний).

Наслідки тромбозу – розчинення тромбу, організація (проростання сполучною тканиною), реканалізація (утворення в тромбі каналу), вапнування (відкладення солей кальція), інфаркти (в наслідок обтурації артерії), венозна гіперемія (в наслідок обтурації вени), тромбофлебії, тромбоемболії, загноєння тромба (септичний аутоліз).

Емболія – закупорка кровоносних або лімфатичних судин часточками (емболами), які в нормі у крові і лімфі не зустрічаються.