Тема: Загальне поняття про хворобу.

Зовнішні та внутрішні хвороботворні чинники.

Здоров’я – стан психічного, фізичного і соціального благополуччя, який характеризується найкращою пристосованістю організму до змін зовнішнього та внутрішнього середовища. Фізіологічною мірою здоров’я є норма.

Хвороба – динамічний стан організму, який характеризується порушенням нормального перебігу життєвих процесів і приводить до зниження біологічних і соціальних можливостей людини.

Хвороба залежить від причин, які її викликають та особливостей самого організму (реактивності).

Причини хвороби: фізичні, хімічні, біологічні, соціальні.

Реактивність – це властивість організму певним чином реагувати на зміну умов навколишнього середовища.

Резистентність – стійкість організму проти дії патогенних факторів.

Реактивність залежить від статі, віку, конституції, спадковості та індивідуальних особливостей.

Конституція – сукупність спадкових і набутих морфологічних, функціональних властивостей організму, які визначають його реактивність.

Класифікація: конституцію по М.В.Чорноруцького: (в основі лежить обмін речовин) нормостенік, астенік (поздовжні розміри значно більші, ніж поперечні) гіперстенік (переважний ріст у ширину, мосивність, вгодованість).

Гіперстеніки схильні до атеросклерозу, коронаросклерозу, інфаркту міокарда, гіпертонічної хвороби, гіпертрофії серця, крововиливів.

Астеніки схильні до виразкової хвороби шлунка і 12 – палої кишки, туберкульозу, гіпотонії.

Діатез (гр. diathesis- схильність) – патологічна реактивність, схильність організму до певних реакцій, захворювань, патологічних станів.

Види діатезів: нервово-артритичний, ексудативно-катаральний, лімфатично-гіпопластичний.

Ексудативно-катаральний схильність організму до запальних процесів шкіри і слизових оболонок із вираженим ексудативним компотентом.

Лімфатично-гіпопластичний схильність організу до розростання лімфатичної тканини, лімфоцитоза і ендокринних розладів.

Нервово-артритичний схильність організму до хвороб з порушенням обміну речовин – подагра, атеросклероз, ожиріння, сечокам’яна хвороба, артрит, глаукома, псоріаз; психічних розладів – невроастенія, невралгія, шезофренія.

Стадії хвороби:

1. Прихований період (латентний) – від початку ушкодження до

перших проявів хвороби.

2. Продромальний період – поява загальних неспецифічних ознак хвороби.

3. Вияв ознак хвороби – поява специфічних ознак хвороби.

Завершення хвороби.

Характер перебігу хвороби: гострий, підгострий, хронічний.

Ремісія (лат. remissio – зменшення, ослаблення) – тимчасове зникнення або ослаблення ознак хвороби.

Загострення (рецидив) (лат. recidious – відновлюваючий) – поява ознак хвороби після тимчасового їх зникнення або ослаблення.

Наслідки хвороби: видужання повне, неповне (залишаються морфологічні зміни); патологічні стани; смерть.

Патологічний стан – відносно стійке відхилення від норми, яке має біологічно негативне значення для організму.

Ускладнення ( лат. complicatiop ) – приєднання до основного захворювання патологічного процесу, який не є обов’язковий, але виник внаслідок даної хвороби.

Смерть – зупинка життя, яке характеризується втратою всіх функцій.

Агонія – процес поступового вмирання, яке характеризується зниженням артеріального тиску, затьмареною свідомістю, зменшенням тонусу м’язів, мимовільною дефекацією і сечовиділенням, набряком легень, клокочучим диханням, агональним диханням, згасанням рефлексів.

Клінічна смерть – зупинка дихання і кровообігу на протязі 5-6 хв із збереженням обміну речовин в мозку, з можливим відновленням життєдіяльності.

Біологічна смерть – незворотні, несумісні з життям зміни, які характеризуються зупинкою метаболізму в мозку.

Ознаки біологічної смерті: “кошаче око”, помутніння рогівки, зниження температури тіла, трупне висихання, трупні плями, закляклість, трупне розплавлення.

Методи оживлення: непрямий масаж серця, штучне дихання, електрична дефібриляція, інтенсивна терапія, апарат штучного дихання, апарат штучного кровообігу, штучна нирка.

Постреанімаційні розлади: аноксична енцефалопатія, серцево-легеневий синдром, печінково-нирковий синдром, шлунково-кишковий синдром. В основі розладів довготривале кисневе голодування, внаслідок зупинки дихання і кровообігу, яке приводить до дистрофії та некрозу тканин.

Етіологія (грец. aitia- причина) – наука про причини і умови виникнення і розвитку хвороби, патологічного процесу.

Причини – етіологічні фактори, які спричиняють захворювання.

Умови виникнення – фактори, які сприяють реалізації причин.

“Чинники ризику здоров’я” – багаточисельні фактори при тривалій дії на організм, підвищують можливість виникнення хвороби, особливо при спільній їх дії.

Патогенез (грец. pathos –страждання, genesis - походження) – вчення про механізм виникнення, перебігу і закінчення хвороби або патологічного процесу.

Основна ланка патогенезу – найважливіша зміна, що лежить в основі наступних ланок патогенезу і передує їм, без якої хвороба або патологічний процес не розвивається.

“ Хибне коло” патогенезу – замкнуте коло причинно-наслідкових відношень, в якому будь-який наслідок стає причиною нових змін, які посилюють первинні порушення, що призводять до погіршення перебігу і кінця хвороби.

Патологічний процес – закономірна послідовність явищ, які виникають в організмі при дії патогенного фактора і включає порушення нормального перебігу життєвих процесів і захисно-пристосувальних реакцій.

Патологічна реакція – неадекватна і біологічно недоцільна відповідь організму або його окремих систем на дію звичайних та незвичайних подразників.

Тема: Загальні реакції на ушкодження

Шок (фр. сhoc – удар, поштовх) – гостро розвиваючий, небезпечний для життя патологічний процес, обумовлений дією на організм дуже сильного патогенного подразника і характеризується двохфазною зміною ЦНС, зменшенням кровопостачанням тканин кров’ю, внаслідок порушення мікроциркуляції; падіння артеріального тиску, зменшенням об’єма циркуляційної крові (ОЦК), порушення реологічних властивостей крові.

При шоку іде тяжкий розлад кровообігу, дихання, ЦНС та обміну речовин.

Стадії шоку: зміна ЦНС

1) еректильна стадія (лат. erectum – напружений) – характеризується

збудженням нейронів, активація симпатико-адреналового, гіпофізірно-

надниркового впливу на організм; підвищенням активності функціональних

систем організму, тахікардія, артеріальна гіпертензія, перерозподіл крові,

тахіпноє, збільшення легеневої вентиляції.

2) торпідна (лат. torpidus – заціпенілий) – характеризується

пригніченням нейронів, зниженням впливу симпатико-адреналової,

гіпофізарно-надниркової систем; ослабленням центральної гемодинаміки –

артеріальний тиск падає, зменшується ОЦК; порушується система

мікроциркуляції – розширюються судини, збільшується їх проникливість;

зменшується альвеолярна вентиляція, виникає тяжка гіпоксія (яка і визначає

тяжкість шокового стану), токсемія, ДВЗ-синдром.

При шоку виникає:

“Шокові легені” – порушення мікроциркуляції приводить до крововиливів, ателектаз в легені.

“Шокові нирки” – виникає ішемія кіркової речовини нирки (вони бліді), пірамідки повнокровні, приводить до зменшення функції нирки.

Види шоку: травматичний, опіковий, гемотрансфузійний, анафілактичний, інфекційно-токсичний.

Травматичний шок – виникає при травмах, завжди проходе пошкодження нервових закінчень, стовбурів, сплетінь; перебіг усугубляється крововтратою та інфікуванням ран.

Опіковий шок – залежить від площі і степені опіків, рано виникає токсемія, порушується бар’єрна функція шкіри, втрати плазми через опікову поверхню, гемоліз еритроцитів, гемоглобінурійний нефроз.

Гемотрансфузійний шок – виникає внаслідок переливання крові донора несумісної з кров’ю реципієнта, зміна білків крові, гемоліз еритроцитів, активація фібринолітичної системи – багаточисельні крововиливи та кровотечі, гемоглобінурійний нефроз.

Анафілактичний шок – розвивається алергічна реакція негайного типу, на введення алергену (найчастіше ліків), характеризується падінням артеріального тиску, ДВЗ-синдром, бронхоспазмом, інтерстеціальним набряком головного мозку, легень, міокарда, печінки.

Інфекційно-токсичний шок – розвивається при інфекційних хворобах, характеризується токсемією, артеріальною гіпотензією, гемолізом еритроцитів, гемоглобінурійним нефрозом.

Синдром тривалого роздавлювання (раш–синдром) виникає внаслідок компресії на кінцівки різними уламками будівель, шахт при дорожньо-транспортних подіях.

При звільненні компресії виникає небезпека:

1) нейрорефлекторний, нейрогуморальний (больовий, шокогенний) вплив на організм ураженої кінцівки;

2) токсемічний (надходження в кров продуктів розпаду травмованих тканин);

3) втрата плазми крові;

4) порушення функції нирок.

Колапс (лат. collapsus – падіння) – гостра судинна недостатність, яка характеризується падінням артеріального тиску, внаслідок вираженого падіння тонусу судин або зменшенням ОЦК.

Непритомність (зомління ) – короткочасна втрата свідомості внаслідок недокрів’я головного мозку.

Стрес – неспецифічна реакція адаптації організму у відповідь на дію надмірних або патогенних подразників, яка порушує гомеостаз але направлена на зміну реактивності з метою виживаємості організма.

Причини стресу: любі сильні подразники – переохолодження, перегрівання, надмірні фізичні навантаження і нерухомість, травми, наркотики, яди, гіпоксія, психоемоційні напруги і т.д.

Стадії стресу (стадії адаптації):

1. Реакція тривоги – активізація симпатико-адреналової та гіпофізаоно-надниркової систем приводить до активації обміну речовин, дихання, кровообігу, для боротьби з стресовими факторами.

а) фаза шоку (порушуються функції організму);

б) фаза противошоку (активація захисних реакцій)

2. Стадія резистентності – організм справляється з стресовим фактором і всі функції відновлюються. Стадія адаптації (пристосування).

3. Стадія виснаження – ослаблення синтетичних процесів у тканинах, пригнічення фізіологічних систем, проявляється шоком, комою, тяжким порушенням органів та систем, втратою адаптованих механізмів.

Внаслідок частих стресів, організм не справляються з стресовими факторами, іде ушкодження органів та систем, виникають хвороби адаптації: гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба, ішемічна хвороба серця, зниження імунітету, цукровий діабет, прискорюється старіння.

Кома ( гр. koma – глибокий сон) – крайнє тяжкий стан організму, який характеризується глибоким пригнічення ЦНС, стійкою втратою свідомості, втратою реакції на зовнішні подразники і глибоким розладом життєвих функцій організму.

Механізми розвитку ком – інтоксикація, кисневий і енергетичний голод мозку, порушення киснево-основного, електролітного і водного балансу організму.

Види ком: уремічна, печінкова, гіперглікемічна, гіпоглікемічна.

Уремічна кома: виникає при нирковій недостатності, коли продукти метаболізму не виводяться з сечею, накопичуються у крові і викликають отруєння організму.

Печінкова кома: виникає при печінковій недостатності, печінка не знешкоджує токсичні речовини, вони накопичуються у крові і викликають інтоксикацію.

Гіпергілкемічна кома: виникає при збільшенні рівня глюкози у крові, накопичення в крові недоокислених продуктів обміну, порушується киснево-основна рівновага

Гіпоглікемічна кома: виникає при різкому зниженні рівня цукру в крові, виникає гострий енергетичний голод мозку.