Повноваження Президента України в сфері оборони країни.

Безпека країни являє собою стан захищеності життєво важли­вих інтересів громадян, суспільства та його інститутів від зовніш­ніх і внутрішніх загроз. Відповідно, до основних об'єктів безпеки в літературі відносять: права і свободи людини і громадянина; ма­теріальні та духовні цінності суспільства; конституційний лад; су­веренітет і територіальну цілісність держави; довкілля тощо1.
Основним суб'єктом забезпечення безпеки є держава, яка здій­снює відповідні функції через діяльність органів державної влади. Як глава держави Президент України здійснює в цій сфері повно­важення:
- є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;
- призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;
- здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
- очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка згід­но зі ст. 107 Конституції України є координаційним органом з пи­тань національної безпеки і оборони при Президентові України2;
- вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти України;
- приймає відповідно до закону рішення про загальну або част­кову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окре­мих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній не­залежності України;
- приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголо­шує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзви­чайної екологічної ситуації - з подальшим затвердженням цих рі­шень Верховною Радою України.

 

Взаємовідносини Президента України з Верховною Радою України.

Президент України та Верховна Рада України здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента України не кон­курує з компетенцією парламенту: Конституція України, керую­чись принципом поділу влади, чітко розмежовує сфери їхніх пов­новажень. Одночасно Президент України згідно з Конституцією України є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює відповідні повноваження стосовно до Верховної Ради України та у сфері зако­нодавчої влади, а саме:
- користується правом законодавчої ініціативи у Верховній Ра­ді України;
- підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верхов­ною Радою України;
- накладає суспензивне (відкладальне) вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
- протягом трьох років після набуття чинності Конституції України (тобто до 28 червня 1999 р.) мав право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міні­стра України укази з економічних питань, не врегульованих зако­нами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Вер­ховної Ради України;
- призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції, проголошує всеукраїн­ський референдум за народною ініціативою;
- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
- припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо про­тягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

 

Взаємовідносини Президента України з Кабінетом Міністрів України.

У взаємовідносинах з Кабінетом Міністрів Президент України організує і здійснює ряд повноважень, а саме призначає: а) за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; б) за поданням Прем'єр-міністра України — членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах. Він утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, а також скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.Президент України у 3-денний строк після одержання згоди Верховної Ради України видає указ про призначення Прем'єр-міністра України.Прем'єр-міністр України протягом 14 днів з дня свого призначення на посаду вносить Президентові України подання щодо загальної чисельності, посадового і персонального складу Кабінету Міністрів України та інформує про них Верховну Раду України. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. Загальна чисельність Кабінету Міністрів України затверджується указом Президента України.На підставі подання Прем'єр-міністра України Президент України після затвердження загальної чисельності Кабінету Міністрів України видає указ про призначення списком членів Кабінету Міністрів України. У списку має бути не менш як дві третини від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів України. Призначення на вакантні посади у складі Кабінету Міністрів України здійснюється Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Указ Президента України про призначення на посади членів Кабінету Міністрів України, крім Прем'єр-міністра України, скріплюється підписом Прем'єр-міністра України.Законодавством передбачено ряд повноважень взаємодії Кабінету Міністрів і Президента України, а саме: а) у здійсненні Президентом України своїх повноважень; б) при підготовці пропозицій з питань, що входять до повноважень Президента України; в) у відносинах з Радою національної безпеки і оборони України, апаратом Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, створюваними Президентом України.

 

Акти Президента України.

Державна активність Президента України реалізується через нормативно-правові акти: укази і розпорядження. Як встановлено частиною третьою ст. 106 Конституції, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України.

Указ Президента України — це правовий акт, адресований до невизначеного кола юридичних та фізичних осіб, державних органів та організацій.

Укази Президента України можуть бути як нормативними, так і ненормативними. До останніх належать, наприклад, укази про призначення тієї або іншої особи на відповідну посаду.

Розпорядження Президента України — це акт індивідуально-організаційного характеру.

Акти Президента України видаються ним самостійно або на основі згоди парламенту України або Кабінету Міністрів України.

Акти Президента України не пізніш як у 15-денний строк після їх прийняття підлягають опри­людненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Нормативні акти Президента України набирають чинності че­рез десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Ненормативні акти Президента України можуть не публікува­тися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно опри­люднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їхня чинність.
Неопубліковані акти Президента України набирають чинності від моменту одержання їх державними органами або органами мі­сцевого самоврядування, якщо не встановлено інший строк наб­рання ними чинності.
Рішення щодо конституційності актів Президента України приймає Конституційний Суд України. У разі визнання Конститу­ційним Судом України акта Президента України неконституцій­ним він утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

 

Право вето.

Вето — заборона, яка накладається одним органом державної влади (главою держави) на рішення іншого державного органу. В сучасних державах право вето, як правило, надається главі держави щодо законів, які приймає парламент. Право Президента України на вето щодо законів, прийнятих Верховною Радою України, - це закріплене КУ право Президента України на повернення отриманого ним закону до Верховної Ради України для повторного його розгляду в разі обгрунтованої незгоди з цим законом або його окремими положеннями.