Види джерел конституційного права України.

Джерела КП = нормативні акти, в яких містяться норми КП, вони класифікуються за різними ознаками:

= за характером волевиявлення: джерела, що є волевиявленням: 1.безпосередньо народу 2.держави та органів державної влади 3.територіальних громад та інших суб’єктів місцевого самоврядування =за змістом (юридичною силою): конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні = за формою вираження: нормативно-правові акти, договори, судові прецеденти, акти інших соціальних норм (моралі, об’єднань громадян) =за територією дії: загальнодержавні та локальні =за часом дії: постійні та тимчасові.

Вони перебувають у різноманітних взаємозв’язках і утворюють систему джерел КП, що складається з актів: = конституційних1. Конституція – основне джерело КП, що регулює основні сфери суспільних відносин, діє на всій території України, є основою для розвитку законодавства, змінюється в особливому порядку 2. Акти всеукраїнського референдуму

=законодавчих: 3. Закони – норм-прав. акти, прийняті ВРУ або через референдум, регулюють найбільш важливі суспільні відносини та мають вищу юридичну силу: =конституційні - розвивають К. (органічні - вносять зміни та доповнення до К., номінальні - їх перелік і назва визначені К., ординарні- на які є посилання в К., але без назви) = звичайні (кодифікаційні та поточні) = надзвичайні закони 4.Чинні міжнародні договори, ратифіковані ВРУ 5. акти колишніх СРСР та УРСР згідно правонаступництва = підзаконних: 6. інші акти ВРУ (Постанови, декларації, звернення, заяви ВРУ - Декларація про державний суверенітет, Регламент ВРУ) 7. норм. Укази Президента 8. норм. акти КМУ (Постанови) 9. Рішення Конституційного Суду, що дає офіційне тлумачення Конституції та законів України, визначає відповідність актів Конституції 10. акти ЦВК та територіальних виборчих комісій =локальних: 10. Конституція та нормативні акти АР Крим 11. Рішення органів місцевого самоврядування, що містять норми КП

 

Конституція України – основне джерело конституційного права України.

Конституція України єдиний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який є Основним законом суспільства і держави, регулює найважливіші суспільні відносини, а саме:

-встановлює основні принципи державного устрою та форми демократії, -визначає засади державного ладу та політичної системи суспільства, -порядок формування, та діяльності державних органів, -принципи територіальної організації держави, - проголошує права і свободи людини та громадянина, -закріплює правовий статус особи, її взаємовідносини з державою. К. У., як основне джерело КП має ознаки:

= за своєю сутністю є Основним Законом, що виражає волю українського народу і політику держави, має установчий, програмний та ідеологічний характер, визначає основні сфери суспільних відносин, що мають регулюватися законами (ст.92)

= за змістом має найвищу юридичну силу, верховенство у системі права (всі акти мають відповідати К. та законам), встановлює ієрархію НПА

= її норми мають пряму дії, що дає можливість звернення до суду для захисту прав і свобод безпосередньо на підставі К. (ст.8 К.)

= має підвищену стабільність, що забезпечується особливим, ускладненим порядком розробки, прийняття та внесення до неї змін та одночасно є динамічною

-тривалий час Конституція України 1996 р. залишалася незмінною, до неї внесено зміни лише Законом України від 8 грудня 2004 р., який вступив в дію з 1 січня 2006 р.)

- Розділ 13 К.У. визначає порядок внесення до неї змін і в більшості питань потребує 2/3 конституційної більшості парламенту

= має складний механізм реалізації: 1.реалізація К. в цілому, 2. реалізація конкретних інститутів та норм К.

= передбачає спеціальний механізм дотримання високого рівня правового захисту та її гарантування (основним елементом правових засобів захисту К.У. є Конституційний Суд У.)

 

Загальна характеристика і основні риси Конституції України.

Термін „конституція” походить від латинського „встановлення, впорядкування, лад”

К. – єдиний нормативно-правовий акт, або група актів чи система актів, за допомогою яких народ або держава від імені народу - встановлює основні принципи державного устрою та форми демократії, - визначає засади державного ладу та політичної системи суспільства, - порядок формування, та діяльності державних органів, - принципи територіальної організації держави, - проголошує права і свободи людини та громадянина, - закріплює правовий статус особи, її взаємовідносини з державою. З матеріальної точки зору К. це писаний акт, або конституційний звичай, з формальної точки зору – це закон, який володіє найвищою юридичною силою по відношенню до інших законів

Основні риси К. (юридичні властивості):

- має установчий, програмний та ідеологічний характер, визначає перспективу державного і суспільного розвитку, регулює найважливіші суспільні відносини

- має особливого суб’єкта, що її розробляє чи від імені якого вона приймається (народ, парламент, установчі збори)

- має найвищу юридичну силу, верховенство у системі права, встановлює ієрархію НПА

= має підвищену стабільність, що забезпечується особливим, ускладненим порядком розробки, прийняття та внесення до неї змін та одночасно є динамічною (-тривалий час К.У. 1996 р. залишалася незмінною, до неї внесено зміни лише Законом України від 8 грудня 2004 р., який вступив в дію з 1 січня 2006 р.)

- Розділ 13 К.У. визначає порядок внесення до неї змін і в більшості питань потребує 2/3 конституційної більшості парламенту

= має складний механізм реалізації: 1.реалізація К. в цілому 2. реалізація конкретних інститутів та норм К.

= передбачає спеціальний механізм дотримання високого рівня правового захисту та її гарантування.

(основним елементом правових засобів захисту К.У. є Конституційний

Суть конституціоналізму.

З появою перших К-цій зародився конституціоналізм = ідейно-політичний рух, вчення про К-ії, що обґрунтовує призначення К., її природу і сутність, предмет констит.регулювання, форми та спосіб прийняття... = це правління, обмежене К. чи політична система, що спирається на конституційні методи управління.

Початок його становлення пов'язують з працями Гроція, Лейбніца, що виступали за обмеження держави природним правом людини. Монтеск’є пропонував поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову та систему «стримувань та противаг». Ідеї суспільного договору та народного суверенітету набули подальшого розвитку у працях Жан-Жака Руссо.

Теоретичні положення вчених використані при розробці писаних конституцій, актуальні і на сьогодні, зокрема конст-лізм передбачає Конституцію, що:= забезпечує рівність, захист та гарантованість природних прав і свобод людини= закріплює організацію державної влади на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнить можливість узурпації всієї влади= встановлює межі здійснення публічної (державної) влади; = має найвищу юридичну силу щодо актів державної влади = є суспільним договором, компромісом між членами суспільства (класами, соціальними прошарками, територіальними або національними спільнотами...) щодо форми організації влади, = має письмову форму, що забезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень.

Конст-ізм - особлива система конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Є барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Конст-ізм ширше конституційного законодавства.

Елементами конст-ізму є: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість, конституційна законність і правопорядок

24. Суть фактичної і юридичної конституції:

Юридична К. = це певна система правових норм, які здійснюють правове регулювання реальних суспільних відносин = це офіційне визначення фактичного порядку речей

Фактична К. (соціальна, жива) = відносини, які існують у суспільстві і державі та відображають реальний порядок організації здійснення державної влади та реальні стосунки між державою та особою = це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), економічна, політична та соціальна основи суспільства, які органічно взаємозв’язані між собою.

Фактична і юридична К-ії. – самостійні явища. Фактична К. існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні. З іншого боку, юридична К. вважається похідною від фактичної К.

Фактична К. визначає структурні та функціональні характеристики юридичної К., які мають відповідати реальним конституційним відносинам., відсутність яких призводить до фіктивної конституції.

Якщо фактична і юридична К-ії збігаються, то конституційна система є реальною. Якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною.

Фактична К. зазвичай випереджає в часі юридичну. Так, після отримання незалежності У. юридична К.У. 1978 значно відставала від фактичної конституції, була гальмом розвитку суспільних відносин. Тому у 1996 р. В Україні було прийнято нову К.У.

Розбіжність між фактичною та юридичною конституціями може існувати в будь-якій країні.

Однак у країнах розвиненого конституціоналізму така розбіжність недовговічна: юридична конституція вчасно приводиться у відповідність з фактичною. Це стабілізує суспільні відносини, упорядковує їх у відповідності до цілей і завдань конституційно-правового регулювання