Співвідношення конституційних прав та конституційних свобод.

Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):

1. Особисті права громадян України – “це права, що передбачені для задоволення особистих потреб, інтересів людини”.

2. Політичні права – “передбачені для забезпечення можливості участі в здійсненні народовладдя, участі в управлінні державними суспільними справами”.

3. Економічні права – “використання їх дає можливість особистості реалізувати себе, отримати економічну незалежність через створення матеріальних і духовних благ та їх розподіл, задовольнити побутові чи інші потреби”.

4. Соціальні та культурні права – “надають можливість брати участь в розподілі матеріальних та суспільних благ, гарантують безпеку для життя і здоров'я, вільний шлях до духовних цінностей, передбачують можливість задоволення культурних потреб та їх розвитку”.

За своєю юридичною природою і системою гарантій права і свободи ідентичні. Вони окреслюють забезпечувані державою соціальні можливості людини в різноманітних сферах, але термін "свобода" покликаний підкреслити більш широкі можливості індивідуального вибору, не окреслюючи конкретного його результату: "кожен має право на свободу світогляду і віросповідання" (ст. 35 Конституції України); "кожному гарантується право на свободу думки і слова" (ст. 34 Конституції України). У той час як термін "право" визначає конкретні дії людини (наприклад, право брати участь в управлінні справами держави, право обирати і бути обраним). Проте розмежування між правами і свободами провести важко, оскільки найчастіше всю сферу політичних прав із чітко визначеними правомочностями також іменують "свободами". Розходження в термінології є скоріше традиційним, що склалося ще в XVIII-XIX ст.

 

Покоління прав людини.

Конституційні та інші права і свободи забезпечують різні сфери життя людини: особисту, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну). Відповідно до цього вони структуруються за категоріями і найменуваннями. Ці права розрізняються не тільки за сферами життєдіяльності, але й за часом їх виникнення. Звідси й з’явився вислів – “три покоління прав людини”.

Перше покоління прав людини сягає витоків конституціоналізму. Воно виходило з традиційних ліберальних цінностей, які були сформульовані в процесі буржуазних революцій, а потім знайшли втілення у практиці законотворчості демократичних держав. Йдеться про громадянські і політичні права – право на свободу думки, совісті і релігії, право кожного громадянина на участь в державних справах, право на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від необґрунтованого арешту, затримання, право на гласний розгляд незалежним і неупередженим судом, з дотриманням усіх вимог справедливого розгляду справи, виборче право, свобода слова, друку і ряд інших.

Друге покоління прав людини сформувалися в процесі боротьби народів за покращення свого економічного життя, підвищення культурного статусу. Це так звані позитивні права, для реалізації яких необхідна організуюча діяльність держави щодо забезпечення цих прав. У ст. 151 Конституції встановлювалося, що лад господарської діяльності повинен відповідати засадам справедливості і цілям забезпечення для всіх існування, гідного людини. Так, були закладені основи другого покоління прав людини.

Поява третього покоління прав людини зумовлено загостренням у другій половині ХХ століття глобальних проблем, серед яких на одне з перших місць виходить екологічна, а також вступом найбільш розвинутих країн в епоху інформатизації. Звідси – такі права, як право на безпечне довкілля, право доступ до інформації. Особливість третього покоління прав полягає в тому, що вони є колективними і можуть реалізовуватися сумісно.В Конституції України знайшли закріплення всі категорії і покоління прав людини.

91. Поняття громадянства і засоби його набуття.

Громадянство = політична і правова приналежність особи до конкретної держави = особливий зв'язок між державою та особою, засно­ваний на юридичному визнанні державою цієї особи своїм громадяни­ном, та набутті ними взаємних прав і обов'язків.

Його ознаки: = невід’ємне право людини (ст.15 Декларації прав людини) = постійний правовий зв'язок особи з державою необмежений у просторі й часі; = подвійний зв’язок - максимальний характер взаємних прав та обов 'язків особи та держави; = поширення на особу суверенітету держави, незалежно від місця її проживання – у державі чи за межами; = документально підтверджений зв’язок – (паспорт У., дип.паспорт, проїздний документ дитини, посвідчення моряка, інший документ, що свідчить про громадянство). Засоби набуття громадянства:

1. за народженням (філіація ) на = принципі права крові – набувається громадянство батьків незалежно від місця народження (притаманний більшості держав світу) = принципі права грунту набувається громадянство держави, на території якої народилася, незалежно від громадянства батьків (притаманний США та латиноамериканським державам)

2. внаслідок прийняття до громадянства (укорінення - натуралізація) у випадках: = набуття громадянства особою, яка його не має (апатридом) = зміни громадянства = суміщення, або кумуляції, коли особа зберігає колишнє громадянство і набуває нове. З урахуванням різних вимог: - терміну проживання на території держави, майнового стану особи, - родинних зв’язків особи тощо

3. внаслідок репатріації повернення емігрантів – осіб, які добровільно або примусово залишили батьківщину і виїхали в іншу країну на постійне чи тривале проживання, з поновленням їх у правах громадянства

4. внаслідок оптації добровільний вибір громадянства при зміні державою, громадянином якої була особа, території (оптанти, на власний розсуд, можуть або зберегти громадянство, або набути громадянства держави, до якої, за оптації переходить територія)

5. трансферт – автоматична зміна громадянства з передачею території

 

Ознаки громадянства.

Громадянство України - це стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі, передбаченому Конституцією та законами України.

Ознаками громадянства як певного зв'язку особи з державою є:

1) правовий характер;

2) необмеженість у просторі й часі;

3) максимальний характер взаємних прав та обов 'язків.

Найбільш оптимальним формулюванням громадянства представляється наступне: громадянство — це політико-правовий зв'язок особи і держави стійкого характеру, у результаті якого між ними виникають взаємні права й обов'язки.

Як уявляється, у цьому формулюванні містяться усі найважливіші ознаки громадянства:

— громадянство — це правовий зв'язок особи і держави (суб'єкти цього відношення пов'язані юридичними правами й обов'язками);

— юридичні права й обов'язки між суб'єктами правовідносин громадянства косять взаємний характер: держава вправі вимагати від особи поваги і дотримання своїх законів, але в той же час зобов'язана здійснювати захист цієї особи як на своїй

території, так і за її межами; особа ж, у свою чергу, має право вимагати від держави забезпечення такого захисту, але в той же самий час вона зобов'язана додержуватися її законів;

— громадянство — це політичний зв'язок особи і держави, тому що припускає той або інший ступінь участі особи в управлінні справами держави і суспільства: участь у виборах, референдумах, сплату податків та ін.;

— сталість такого зв'язку припускає наявність потенційної можливості його розірвання (особа вправі вийти з громадянства на підставі свого волевиявлення і на підставах, передбачених законодавством).