Пленум вищого спеціалізованого суду

1. Пленум вищого спеціалізованого суду діє у складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням єдності судової практики у справах відповідної судової юрисдикції, та інших питань, віднесених до його повноважень

Пленум вищого спеціалізованого суду:

1) призначає за поданням голови вищого спеціалізованого суду
з числа суддів вищого спеціалізованого суду та звільняє з посади
секретаря пленуму вищого спеціалізованого суду;

 

2) узагальнює з метою забезпечення однакового застосування
норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції
практику застосування матеріального і процесуального закону;

 

3) заслуховує інформацію про стан правосуддя у відповідній
судовій юрисдикції та практику вирішення окремих категорій справ;

 

4) приймає рішення про звернення до Верховного Суду України
про направлення конституційного подання щодо конституційності
законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів
Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових
актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційного
тлумачення Конституції та законів України;

 

5) затверджує Регламент пленуму вищого спеціалізованого суду;

 

6) за результатами узагальнення судової практики дає
роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування
спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ
відповідної судової юрисдикції;

 

7) затверджує положення про Науково-консультативну раду
вищого спеціалізованого суду та визначає її персональний склад;

 

8) визначає персональний склад редакційної колегії
друкованого органу вищого спеціалізованого суду;

 

9) розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до
його повноважень.

 

. Засідання пленуму вищого спеціалізованого суду є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин від складу пленуму.

 

Науково-консультативна рада утворюється при вищому спеціалізованому суді з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов вищого спеціалізованого суду, підготовка яких потребує наукового забезпечення.

 

5.Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі
судів загальної юрисдикції.

Верховний Суд України:

 

1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування
судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми
матеріального права у подібних правовідносинах у порядку,
передбаченому процесуальним законом;

 

2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою
установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною
міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

 

3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в
яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або
іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України
письмове подання про неможливість виконання Президентом України
своїх повноважень за станом здоров'я;

 

4) звертається до Конституційного Суду України щодо
конституційності законів, інших правових актів, а також щодо
офіційного тлумачення Конституції та законів
України.

 

Голова Верховного Суду України

1. Голова Верховного Суду України:

 

1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з
іншими органами державної влади, органами місцевого
самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із
судовими органами інших держав та міжнародними організаціями;

 

2) визначає адміністративні повноваження заступника Голови
Верховного Суду України;

 

3) скликає Пленум Верховного Суду України; вносить на розгляд
Пленуму подання щодо призначення на посаду секретаря Пленуму;
виносить на розгляд Пленуму питання та головує на його засіданнях;

 

4) видає на підставі акта про обрання на посаду судді
Верховного Суду України або звільнення судді з посади відповідний
наказ;

 

5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про
наявність вакантних посад у Верховному Суді України в десятиденний
строк з дня їх утворення;

 

6) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить
Голові Державної судової адміністрації України подання про
призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника
апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про
застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення
або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до
законодавства;

 

7) інформує Пленум Верховного Суду України про діяльність
Верховного Суду України;

 

8) здійснює інші повноваження, визначені законом.

 

Пленум Верховного Суду України

Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом,

Пленум Верховного Суду України:

1) обирає на посади та звільняє з посад Голову Верховного
Суду України, його заступника

2) призначає на посаду з числа суддів Верховного Суду України
за поданням Голови Верховного Суду України та звільняє з посади
секретаря Пленуму Верховного Суду України;

 

3) заслуховує інформацію Голови Верховного Суду України,
заступника Голови Верховного Суду України про їх діяльність;

 

4) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які
стосуються судової системи та діяльності Верховного Суду України;

 

5) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду
України з питань конституційності законів та інших правових актів,
а також щодо офіційного тлумачення Конституції) та законів України;

 

6) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в
яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або
іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України
письмове подання про неможливість виконання Президентом України
своїх повноважень за станом здоров'я;

 

7) затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України.

 

Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за
умови присутності на ньому не менше двох третин від складу
Пленуму

Пленум Верховного Суду України скликається Головою
Верховного Суду України в разі потреби або на вимогу не менш як
четвертої частини від складу суддів Верховного Суду України, але
не рідше одного разу на три місяці. У разі відсутності Голови
Верховного Суду України Пленум скликається його заступником.
Про день і час скликання Пленуму та питання, що виносяться на його розгляд, учасники засідання
Пленуму повідомляються не пізніш як за десять днів до засідання.

 

 

ЛЕКЦІЯ:КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ (ПРИНЦИПИ) ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ

1. Поняття, система та значення засад (принципів) судочинства.

2. Характеристика засад (принципів) судочинства, що закріплені в Конституції України, Законі України “ Про судоустрій та статус суддів “, та галузевих процесуальних законах:

- законність;

- здійснення правосуддя виключно судами;

- гарантування всім суб’єктам правовідносин права на судовий захист;

- рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

- забезпечення доведеності вини, публічність кримінального процесу;

- змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості, принцип диспозитивності;

- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

- забезпечення обвинуваченому права на захист;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

- обов’язковість рішень суду;

- державна (національна) мова судочинства;

- всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи;

- колегіальний і одноособовий розгляд справ у суді;

- безпосередність та усність судового процесу.

Отже, конституційні засади (принципи) судочинства – це закріплені у Конституції та конкретизовані у Законі про судоустрій та процесуальному законодавстві основні, фундаментальні положення про мету, завдання, способи і форму діяльності суду, а також форми діяльності інших учасників судового процесу для досягнення єдиного і необхідного результату здійснення правосуддя – законного і обґрунтованого рішення суду і його виконання.

К ласифікація засад (принципів) судочинства:

1. За джерелом закріплення:

- конституційні

- закріплені у базовому Законі України “ Про судоустрій “

- закріплені у галузевих законах.

2.За предметом регулювання:

- засади організації правосуддя;

- засади здійснення правосуддя;

3. ЗА їх функціональною роллю:

- організаційні;

- організаційно-функціональні;

- функціональні.

4. За змістом та сферою поширення:

- загально- правові;

- міжгалузеві;

- галузеві;

- принципи окремих правових інститутів.

З начення конституційних засад судочинства.

1. Засади визначають нормотворчу діяльність у сфері судочинства та здійснення правосуддя.
2. Засади визначають основні методи та форми діяльності суду.

 

2. ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ.

Принцип законності віднесений Конституцією України до одного з основних принципів здійснення правосуддя в Україні (ст. 129). Вимога точного і неухильного дотримання закону вважається одним з найбільш важливих і універсальних правових принципів, що мають істотне значення для всіх галузей права і діяльності всіх правоохоронних органів зокрема.

Під законністю прийнято розуміти точне і неухильне дотримання і виконання положень Конституції України, законів і відповідних їм інших правових актів усіма державними і недержавними установами та організаціями, посадовими особами, громадянами. Принцип законності прямо витікає і з конституційних положень, згідно яких органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції).

 

ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ ВИКЛЮЧНО СУДАМИ.

Суд є єдиним державним органом, який здійснює від її імені правосуддя.

Ніякий інший орган держави, крім суду, не вправі взяти на себе функцію здійснення правосуддя і не вправі постановити іменем України вирок, рішення у кримінальній, цивільній, господарській, адміністративній справі. Функції суду не можуть бути делеговані іншому органу або посадовій особі.

 

ГАРАНТУВАННЯ ВСІМ СУБ’ЄКТАМ ПРАВОВІДНОСИН ПРАВА НА СУДОВИЙ ЗАХИСТ.

Конституція України закріплює, що права і свободи людини і

громадянина захищаються судом, незалежним і неупередженим, утвореним відповідно до закону.

Право на судовий захист гарантується як кожному громадянину і юридичній особі України так і іноземцям, особам без громадянства та іноземним юридичним особам. При зверненні до суду вони користуються всіма правами, передбаченими процесуальним законодавством.

Отже, кожний вправі звертатися до суду і будь - які угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

 

РІВНІСТЬ ВСІХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРЦЕСУ ПЕРД ЗАКОНОМ І СУДОМ.

Дана конституційна засада судочинства діє в усіх провадженнях у справах – цивільних, господарських, кримінальних і забезпечує здійснення правосуддя нам засадах рівності громадян перед законом і судом. Отже, ніхто з учасників судового процесу не має ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Рівність перед законом – це однакове застосування положень закріплених у законодавстві до всіх громадян.

Поняття рівності перед судом не відрізняється істотно від рівності перед законом. Рівність учасників процесу перед судом означає, що всі цивільні, господарські, кримінальні, адміністративні справи вирішуються судами, які входять до судової системи судів загальної юрисдикції. У цих судах застосовуються однакові правила судочинства. Вона означає наділення всіх громадян, що знаходяться у правовідносинах із судом у тому чи іншому статусі, рівними процесуальними правами та обов’язками.

 

 

ЗМАГАЛЬНІСТЬ СТОРІН ТА СВОБОДА У НАДАННІ НИМИ СУДУ СВОЇХ ДОКАЗІВ І ДОВЕДЕННІ ПЕРЕД СУДОМ ЇХ ПЕРЕКОНЛИВОСТІ, ПРИНЦИП ДИСПОЗИТИВНОСТІ.

Принцип змагальності являє собою змагальну форму появу активності та ініціативи сторін, які беруть участь у справі.

Змагальність як принцип правосуддя означає таку побудову процесу, процедури його здійснення, яка забезпечує судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньому участь у поданні доказів, у вільному викладенні своїх доводів, у даванні своїх тлумачень фактів, подій, доказів. Лише за допомогою засади змагальності суд всебічно, повно і об’єктивно досліджує всі обставини справи, а отже з’ясування істини в ході судового розгляду.

Невід’ємною умовою змагальності є рівноправність сторін обвинувачення і захисту в судовому розгляді.

ЗАБЕЗПЕЧЕНЯ ОБВИНУВАЧЕНОМУ ПРАВА НА ЗАХИСТ.

Ст. 59 Конституції України закріпила право кожної особи на правову допомогу, у випадку розгляду її справи у суді. Справа у суді розглядається відносно певного кола осіб, які визнаються учасниками судового процесу. У кримінальному процесі, до кола осіб, які мають право на правову допомогу належать підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

У цивільному процесі правова допомога може надаватися позивачу, відповідачу, третім особам, а їх представники належать до осіб, які беруть участь у справі.

Хоча слід підкреслити, що правова допомога підозрюваному і обвинуваченому надається ще на стадії досудового провадження у справі.

Правова допомога при вирішенні справ у суді – це надання правових (юридичних) послуг особами, які мають спеціальні юридичні знання.

Відповідно до ч.2 ст. 44 КПК України правову допомогу як захисники підсудного при розгляді кримінальної справи в суді крім адвокатів можуть надавати й інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Захисник може бути запрошений до участі у кримінальній справі підсудним, його законним представником, родичами або іншими особами за їх дорученням або на їх прохання.

Якщо захисник не запрошений вказаними особами, захисник для захисту підсудного запрошується судом у таких випадках:

- коли суд розглядає справу, в якій участь захисника відповідно до вимог КПК є обов’язковою, але підсудний не бажає або не може запросити захисника;

- коли підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи інших причин не може цього зробити.

Участь захисника у справі є обов’язковою у випадках:

- у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною або пред’явлення їй обвинувачення;

- у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (сліпі, глухі німі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи, пред’явлення їй обвинувачення або встановлення цих вад;

- у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство – з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення;

- коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення – з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення;

- при проваджені справи про застосування примусових заходів медичного характеру – з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;

- при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.

До захисту підсудного у судовому розгляді кримінальної справи можуть бути допущені близькі родичі підсудного, його опікуни або піклувальники.

ГЛАСНІСТЬ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ.

Принцип гласності перш за все, відповідно до ст. 9 Закону про судоустрій забезпечує кожному вільний, без жодних обмежень право на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Ця вимога закріплюється процесуальними нормами і реалізується таким чином: правом особи бути присутньою при розгляді її справи у суді; при проголошенні судового рішення у її справі; отримати копії судового рішення тощо.

Розгляд справ відбувається відкрито при розгляді справ у всіх судових інстанціях, а також при розгляді всіх категорій справ: кримінальних, цивільних, господарських.

Відкритий розгляд справи означає, що кожний громадянин, якому виповнилося 16 років, вправі бути присутнім в залі судового засідання і може робити письмові нотатки. Відкритий судовий розгляд є засобом громадського контролю за діяльністю суду, забезпечує виховний вплив судового процесу.

У випадках передбачених процесуальним законодавством, справа може слухатися у закритому судовому засіданні. Зокрема, закритий судовий розгляд є обов’язковим, коли це необхідно в інтересах охорони державної таємниці.

 

ПРАВО НА АПЕЛЯЦІЙНЕ ТА КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ СУДУ.

Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при розгляді справи судом І інстанції, гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості у кримінальному, господарському, цивільному судочинстві. Подання апеляційної чи касаційної скарги залежить від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі.

ОБОВЯЗКОВІСТЬ РІШЕНЬ СУДУ.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма державними органами влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов’язковість урахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.

Обов’язковість судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади.

Обов’язків характер рішень суду, що набрали законної сили, надає їм властивості закону в справі, в якій вони постановлені.

.

ДЕРЖАВНА (НАЦІОНАЛЬНА) МОВА СУДОЧИНСТВА.

Цей міжгалузевий принцип судочинства закріплений у ст. 10 Закону про судоустрій. Судочинство в Україні провадиться державною мовою.

Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Як виняток у відповідності із Законом про мови в Україні, судочинство може провадитись мовою більшості населення місцевості, на яку поширюється юрисдикція суду.

Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою, тобто робити заяви, давати пояснення і показання, заявляти клопотання, знайомитись з матеріалами справи, виступати в суді та користуватися послугами перекладача у судовому процесі.

Право давати показання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, мають також свідки. Експерт також вправі складати висновок рідною мовою або мовою, якою він володіє.

Обов’язок залучити до участі перекладача покладається на суд, який розглядає справу. Порушення судом вимог щодо необхідності залучення до справи перекладача є істотним порушенням норм процесуального закону, а отже є підставою для скасування рішення суду вищестоящою інстанцією як незаконного.

 

ВСЕБІЧНЕ, ПОВНЕ І ОБ’ЄКТИВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБСТАВИН СПРАВИ.

Всебічність, повнота і об’єктивність дослідження обставин справи є гарантією законності й обґрунтованості прийнятих судом рішень.

Всебічність передбачає з’ясування всіх обставин, що складають предмет доказування, та інших істотних для справи обставин, тобто перевірку всіх можливих версій і вичерпне з’ясування всіх фактичних даних, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи.

Повнота дослідження означає достатність доказів, тобто таку їх сукупність, що дозволяє зробити достовірний висновок про обставини, що мають значення для справи. Якщо всебічність характеризує широту дослідження, то повнота – його глибину, межі дослідження.

Об’єктивність дослідження означає безсторонній, неупереджений підхід до збирання й оцінки доказів, виявлення і дослідження яких як викриває так і виправдовує підсудного, так і неухильне дотримання встановленого законом порядку провадження в справі і прийняття процесуальних рішень.

 

 

ОДНООСОБОВИЙ ТА КОЛЕГІАЛЬНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ У СУДІ.

Справи у судах І інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках передбачених законом, - також судом присяжних.

Народні засідателі та присяжні – це громадяни України, які відповідно до ст. 127 Конституції України беруть участь у здійсненні правосуддя і вирішують у складі суду справи разом із професійними суддями.

Питання відносно справ, до розгляду яких залучаються присяжні, має бути вирішено у процесуальному законодавстві, шляхом внесення до нього відповідних змін і доповнень у зв’язку із запровадженням цього інституту Законом про судоустрій.

 

 

БЕЗПОСЕРЕДНІСТЬ ТА УСНІСТЬ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ.

Принцип безпосередності судового розгляду стосується двох процесуальних моментів: складу суду та дослідження доказів. Почнемо з останнього. В основу судового рішення можуть бути покладені докази досліджені на під стадії судового слідства. Суд встановлює обставини, якими обґрунтовує рішення на підставі показань свідка, який був допитаний у суді, на підставі письмових доказів, які оголошені в судовому засіданні, оглянутих у судовому засіданні речових доказів, заслуханого в судовому засіданні висновку експерта, тощо.

Окрім того, КПК закріплює, що кожна справа повинна бути розглянута в одному і тому ж складі суддів. Коли хто-небудь із складу суддів вибуває, він повинен бути замінений іншим суддею, і розгляд справи починається з початку.

У справі, для розгляду якої необхідний значний час, може бути викликаний запасний народний засідатель. Запасний народний засідатель перебуває у залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя із складу суду заміняє його.

Коли при цьому запасний народний засідатель не вимагає відновлення судових дій з початку, розгляд справи продовжується.

 

Лекція ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДДІВ УКРАЇНИ.

1. Суддя – основний носій судової влади.

2. Гарантії незалежності суддів.

3. Матеріальне та соціальне забезпечення суддів.

4. Кваліфікаційні комісії суддів, їх система і завдання. Кваліфікаційна атестація та кваліфікаційні класи суддів.

5. Дисциплінарна відповідальність суддів.

І. Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обов’язків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках передбачених законом присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні.

. Єдність статусу суддів забезпечується: єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді; порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обов’язків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів; недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом. Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України (наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів).

Судді мають для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України, наприклад вчиняють процесуальні дії з метою ефективного та швидкого розгляду справ тощо.

Окрім цього у своїй професійній діяльності судді зобов’язані:

1) при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції і Законів України, забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом термінів;

2) дотримуватись політичного нейтралітету, не займати інші оплачувані посади, а також додержуватись службової дисципліни і розпорядку роботи суду;

3) Не розголошувати дані, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян й інші відомості, про які вони довідалися при розгляді справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання; у Кодексі професійної етики судді (затверджено V з’їздом суддів України 24.10. 2002р.) зазначається, що суддя не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

4) Не допускати вчинків і будь – яких дій, що ганять звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості і незалежності. Суддя не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи інтересах інших осіб, суддя повинен підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні; при здійсненні правосуддя суддя повинен виявляти тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Згідно ст. 127 Конституції України на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше 3 років, проживає в Україні не менше 10 років і володіє державною мовою.

 

 

ІІ. Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх об’єктивності і неупередженості.

Гарантії незалежності і самостійності суддів забезпечуються:

- особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів.

- незмінюваністю суддів та їх недоторканістю;

- порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення;

- забороною втручання у здійснення правосуддя;

- відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом;

- особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом;

- належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;

- функціонуванням органів суддівського самоврядування;

- визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

При здійсненні правосуддя суддя не залежить від органів законодавчої та виконавчої влади, посадових осіб, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій; від думки і позиції сторін у цивільних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, а також від вищестоящих судів.

Незалежність суддів гарантується і в самому суді при розгляді конкретних справ. Не процесуальний вплив на думку судді з боку інших судів та керівників суду є неприпустимим.

Особливий порядок призначення і обрання суддів полягає у тому, що перше призначення на посаду професійного судді суду загальної юрисдикції строком на п’ять років здійснює Президент України на підставі поданням Вищої Ради юстиції. Інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України Закон чітко визначив підстави припинення повноважень судді, а звільнення судді з посади можливе лише тим органом, який його призначив, отже:

1) закінчення строку, на який його обрано;

2) досягнення суддею 65- річного віку;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення його померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або звільнення його за власним бажанням;

10) у разі смерті судді.

Наступною гарантією є те, що судді наділені недоторканістю, а саме:

1. суддя не може без згоди ВРУ бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом

2. суддя не може бути притягнутий до відповідальності і покараний за прийняття судового рішення або інші дії пов’язані із здійсненням правосуддя.

3. суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення.

4. гарантії недоторканності поширюються на його житло, службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, телефонні розмови, кореспонденцію, речі і документи.

Незмінюваність судді означає, що він перебуває на посаді і здійснює свої повноваження по розгляду і вирішення справ до виповнення 65 років (якщо обраний безстроково) або протягом 5 років (якщо призначений вперше) Для дострокового звільнення є передбачені законом підстави.

Суддя не може бути переведений на іншу роботу або в інший суд без його згоди, а звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді.

Таємниця постановлення судового рішення як гарантія незалежності суддів полягає у тому, що ст. 322 КПК – вирок постановляється в окремому приміщенні – нарадій кімнаті. Під час наради і постановлення вироку в нарадій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Присутність у нарадій кімнаті запасних суддів або секретаря не допускається. З настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку.

Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювались у нарадій кімнаті. ЦПК містить відповідну норму у ст. 210.

Втручання у здійснення правосуддя і вплив на суддю у будь-якій формі забороняється і тягне за собою відповідальність. Зокрема згідно з КК України втручання у діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення є злочином проти правосуддя (ст. 376).